Постанова

від 18.02.2025 по справі 924/594/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року Справа №924/594/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Петухов М.Г.

суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Переходько К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Дар Землі" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.11.2024 (суддя Музика М.В., повний текст рішення складено 08.11.2024)

за позовом Фермерського господарства "Дар Землі"

до Розсошанської сільської ради

про визнання незаконним рішення №23-30/2024 від 05.04.2024; визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 09.11.2005

за участю представників:

позивача - Кравчук С.А.

відповідача - Дячок В.В.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 08.11.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, враховуючи ст.627 ЦК України, вказав, що сторонами договору оренди від 09.11.2005 року на власний розсуд погоджено, що здійснення господарської діяльності орендаря, яка передбачає закладення багаторічних насаджень, здійснення осушувальних, меліоративних робіт, побудова ставків, потребує згоди орендодавця (Розсошанської сільської ради), викладеної у додатковій угоді.

При цьому, зазначив, що дозвіл органу місцевого самоврядування на вказані дії, чи про відмову в наданні дозволу із зазначенням обґрунтованих причин відмови, є змістом відповідного індивідуального правового акта, формою якого згідно ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є рішення.

Господарський суд, оцінюючи рішення Розсошанської сільської ради про відмову у наданні ФГ "Дар Землі" дозволу на закладення багаторічних насаджень та будівництво водонакопичувального басейну, вказав, що процедурних порушень при прийнятті вказаного рішення позивачем не доведено та судом не встановлено, позаяк клопотання позивача вирішено на сесії, яка скликана у ту ж декаду, обговорення ініційованих ФГ "Дар Землі" питань відбулось на пленарній сесії за участі представника позивача. Окрім того, таке рішення містить мотивацію, якою керувалась рада при його ухваленні, а саме, необхідність забезпечення збереження сільськогосподарських угідь (рілля).

Крім того, суд зауважив, що ФГ "Дар Землі", підписуючи договір оренди землі 09.11.2005 року, погодився із його умовою про те, що здійснення господарювання, яке передбачає закладення багаторічних насаджень та будівництво ставків, можливе лише за згодою орендодавця. Відтак, ненадання такої згоди не може вважатись втручанням у здійснення ФГ "Дар Землі" своєї господарської діяльності, оскільки сторонами договору обумовлено необхідність згоди саме для вчинення відповідного виду господарювання.

Таким чином, суд встановив, що відсутня згода власника земельної ділянки на закладення багаторічних насаджень на його земельній ділянці, розгляд питання надання відповідної згоди здійснено відповідно до чинного законодавства, рада діяла в межах компетенції та не здійснила втручання в господарювання ФГ "Дар Землі".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про законність оскаржуваного рішення Розсошанської сільської ради, а тому відповідна позовна вимога не підлягає до задоволення. Оскільки визнання укладеною додаткової угоди є похідним від оскаржуваного рішення, підстав для задоволення відповідної позовної вимоги також не доведено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Апелянт, зокрема, вказує, що судом при вирішенні справи не взято до уваги вимоги ст.25 Закону України "Про оренду землі", що декларує право орендаря самостійно господарювати на земельній ділянці, а тому оскаржуваним рішенням Розсошанської сільської ради від 05.04.2024 року, це право порушується.

Окрім того, зазначає, що судом не взято до уваги, що між сторонами здійснювалось судове провадження по господарській справі №924/403/22, у якій суди встановили відсутність порушення земельного законодавства у діях ФГ "Дар Землі", що полягають у будівництві житлового будинку, закладку багаторічних насаджень, та будівництво водонакопичувального басейну на земельній ділянці з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства; та відповідно отримання дозволу на закладку багаторічних насаджень на ідентичну земельну ділянку.

Звертає увагу, що при винесенні рішення, суд не надав оцінки листу ГУ Держгеркадастру у Хмельницькій області (розпорядника землі за межами населеного пункту станом на 2015 рік) від 09.10.2015 року, в якому останній надав згоду на закладку багаторічних насаджень на земельній ділянці з к.н.6825886400:04:046:0002 площею 9,3100 га, із цільовим призначенням 01.02. (для ведення фермерського господарства), без зміни цільового призначення земельної ділянки, за умови розроблення робочого проекту створення багаторічних насаджень.

Скаржник із врахуванням п.8, 21 договору зауважує, що будь-яких погіршень якісних характеристик землі на разі не відбулось, а при завершенні строку дії договору оренди землі, орендар поверне земельну ділянку у тому стані, в якому вона надавалась.

Вважає, що позивач відповідач зловживає своїми правами, які сторони погодили в умовах договору, зокрема, в п.30 щодо надання згоди орендодавця, оскільки серед підстав відмови не має жодного підтвердженого факту наявності порушення, чи погіршення якості землі, окрім як нашкодити позивачеві у реалізації грантової програми.

У відповідності до ст.263 ГПК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, однак з пропуском строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 04.12.2024 року.

Відповідач, зокрема, вказує про пропущення відповідного строку у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (у зв`язку з вагітністю та пологами) юрисконсульта, яка брала участь у розгляді справи в суді першої інстанції, та посада якої є вакантною станом на сьогоднішній день, а інші юрисконсульти у штатній структурі відсутні, а тому сільська рада не мала змоги подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений ухвалою строк. Враховуючи наявність поважних причин пропуску процесуального строку на подання відзиву, що підтверджується документально, просить його поновити.

Щодо вказаного клопотання суд зазначає, що відповідно до ч.8 ст.165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Частинами 1, 2 ст.119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Таким чином, пропущений процесуальний строк може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач звернувся до суду із клопотанням про поновлення строку на подання відзиву та обґрунтував причини пропуску встановленого судом строку, суд дійшов висновку про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву.

Як вбачається зі змісту відзиву на апеляційну скаргу, відповідач зауважує, що сторони договору наділено взаємними (кореспондуючими) права та обов`язками, що відображено в п.28-31 договору, а тому позивач безпідставно розцінює умови договору як наявність в нього лише прав, а в орендодавця обов`язків.

Звертає увагу, що мотивами прийняття спірного рішення слугувало в першу чергу збереження сільськогосподарських угідь ріллі (особливо цінних земель) та заборона її виведення із сільськогосподарського обороту, існування накладки на 9 суміжних земельних ділянок, а також наявність правомочностей власника на розпорядження земельною ділянкою в інтересах територіальною громадою.

Відповідач, посилаючись ст.41 Конституції України, ст.12 ЗК України, п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.25 Закону України "Про оренду землі", вказує, що орган місцевого самоврядування діяв в межах чинних норм законодавства, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Вважає безпідставним посилання апелянта на справу №924/403/22, оскільки мали місце різний предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, інше матеріально-правове регулювання спірних правовідносин; а також на лист ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 09.10.2015, оскільки надання згоди на закладку багаторічних насаджень стосується іншого об?єкта правовідносин.

Відповідач просив залишити апеляційну скаргу ФГ "Дар Землі" без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області без змін.

14.02.2025 року від апелянта надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішення у справі №924/149/25 за позовом ФГ "Дар Землі" до Розсошанської сільської ради про визнання недійсним п.30 договору оренди землі б/н від 09.11.2005 року в частині словосполучення "за попередньою згодою орендодавця, визначеній в окремій угоді"; визнання незаконним та скасування рішення Розсошанської сільської ради №23-30/2024 від 05.04.2024.

В обґрунтування клопотання заявник зазначає, що вказані справи є пов`язаними між собою, у випадку, якщо за результатами розгляду господарської справи №924/149/25, буде ухвалено рішення про задоволення позовних вимог, це призведе до надання оцінки фактам та доказам, які будуть розглянуті в межах здійснення апеляційного провадження у справі №924/594/24. Вважає, що наявні об`єктивні обставини зупинення провадження у даній справі на підставі п.5 ч.1 ст.227 ГПК України.

18.02.2025 року відповідач, Розсошанська сільська рада, подав заперечення щодо клопотання про зупинення провадження у справі №924/594/24, у яких, зокрема, вказує, що у позивачем не наведено жодних об`єктивних обставин неможливості розгляду цієї справи до прийняття у справі №924/149/25 рішення господарським судом першої інстанції. Вказане дозволяє суду апеляційної інстанції самостійно встановити та оцінити факти, які є предметом даного судового розгляду, зокрема, докази, які надані позивачем на підтвердження порушень сільською радою вимог Закону України "Про фермерське господарство" та Закону України "Про оренду землі" незалежно від розгляду Господарським судом Хмельницької області у справі №924/149/25.

Розглянувши клопотання про зупинення провадження у даній справі, враховуючи заперечення відповідача на вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульованого нормами ст.227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

За змістом п.5 ч.1 ст.227 ГПК України, господарський суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи (аналогічний висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №922/1962/17, від 17.12.2019 у справі №917/131/19).

При цьому, сам факт пов`язаності двох справ не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі. Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Водночас, наведеною процесуальною нормою прямо передбачено, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Крім цього, слід зауважити, що зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.

Подібний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №904/3935/18, від 29.04.2020 у справі №903/611/19.

Колегією суддів встановлено, що матеріали даної справи містять усі необхідні документи для встановлення обставин (фактів), які є предметом судового розгляду, та можуть бути в повному обсязі самостійно встановлені судом.

Відтак, оскільки предметом позову у справі №924/149/25 є визнання недійсним п.30 договору оренди землі б/н від 09.11.2005 року в частині, а також визнання незаконним та скасування рішення Розсошанської сільської ради №23-30/2024 від 05.04.2024, яке безпосередньо є предметом позову у даній справі, апеляційний суд вважає, що вказані обставини не позбавляють суд у даній справі дати правову оцінку таким документам, а також наявності або відсутності підстав їх недійсності чи законності.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає доводи, викладені апелянтом в клопотанні про зупинення, не підтверджують неможливості розгляду даної справи до вирішення вказаної заявником справи, що суперечить вимогам п.5 ч.1 ст.227 ГПК України.

За таких обставин, враховуючи, що заявником не доведено обставин об`єктивної неможливості розгляду даної справи до розгляду справи №924/149/25, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування положень п.5 ч.1 ст.227 ГПК України та відповідно зупинення провадження у даній справі до вирішення справи №906/149/25, з огляду на що клопотання позивача не підлягає до задоволення.

Окрім того, 17.02.2025 року апелянт подав клопотання про долучення нових доказів до справи з метою повного та всебічного розгляду справи, зокрема, висновок Інституту садівництва при НААН України від 29.01.2025 року, листи Західного міжрегіонального центру Державної установи "Інститут охорони ґрунтів України" від 05.02.2024, 06.02.2024 року.

Позивач зазначає, що пропустив строки подання таких доказів, оскільки ні на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції, ні на момент подання апеляційної скарги, їх ще не існувало та відповідно вони не були наявні у ФГ "Дар Землі". Враховуючи викладене, а також те, що вказані докази є важливими при їх врахуванні під час апеляційного перегляду судової справи, апелянт просить визнати причини пропуску їх подання поважними.

Статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, зокрема, в частині 3 вказаної статті передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків викладених Верховним Судом у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиним винятковим випадком, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Крім того, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц.

Як вбачається з поданого клопотання, документи, які апелянт просить долучити до матеріалів справи, виготовлені після прийняття оскаржуваного рішення.

Допущення прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів (нових) матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, зокрема, ст.269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.06.2022 у справі №906/707/18).

Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази.

Вказане відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п.40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Таким чином, враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку подання нових доказів, а також не дотримання представником апелянта чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання нових доказів в суді апеляційної інстанції, а саме не обґрунтування ним наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, як і не доведення неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а отже не вчинення відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам на стадії апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 09.11.2005 року між Ярмолинецькою райдержадміністрацією Ярмолинецького району Хмельницької області (орендодавець) та Фермерським господарством "Дар Землі" (орендар) укладено договір оренди землі, згідно з п.1, 2, 8 якого орендодавець згідно розпорядження від 01.11.2005 року №613/2005-р (т.1, а.с.15) надає, а орендар приймає в строкове платне користування на 49 (сорок дев`ять) років земельну ділянку площею 25 га (рілля) сільськогосподарського призначення для створення фермерського господарства, яка знаходиться за межами с.Перегінка Скаржинецької сільської ради (т.1, а.с.48-49).

Пунктом 30 договору визначено права орендаря, зокрема, використовувати орендовану земельну ділянку на власний розсуд згідно з метою цього договору та самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за згодою орендодавця, визначеною у окремій угоді, у встановленому законом порядку зводити виробничі будівлі і споруди, здійснювати осушувальні, меліоративні роботи, будувати ставки та закладати багаторічні насадження.

Орендар зобов`язався використовувати землю відповідно до її цільового призначення та умов цього договору; ефективно використовувати землю, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; своєчасно сплачувати орендну плату; відшкодовувати орендодавцеві заподіяну орендарем шкоду стану земельної ділянки; здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, збереження і підвищення родючості ґрунтів та поліпшення інших корисних властивостей землі; зберігати геодезичні знаки, межі осушувальних систем, дотримувати режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються (п.31 договору).

Згідно акта про передачу та прийом земельної ділянки від 09.11.2005 орендарю передано в користування земельну ділянку площею 25 га (т.1, а.с.51 зворот).

12.01.2024 року Міністерством аграрної політики та продовольства України видано наказ №77, яким надано ФГ "Дар Землі" грант для розвитку садівництва, ягідництва та виноградарства в сумі 3088400,00 грн. відповідно до заяви від 05.01.2024 року (т.1, а.с.45).

30.01.2024 року орендар звернувся до Розсошанської сільської ради з клопотання про надання погодження на закладку кущів смородини та будівництво водонакопичувального басейну, необхідного для зрошення насаджень, шляхом укладення відповідної угоди, як це передбачено договором оренди землі. Додатком до вказаного клопотання долучив проект додаткової угоди (т.1, а.с.25-27).

Листом від 09.02.2024 року орендодавець повідомив орендаря про те, що його питання буде розглянуто на наступній черговій сесії у зв`язку зі сформуванням порядку денного сесії ради, яка має відбутись 15.02.2024 року.

05.03.2024 року ФГ "Дар Землі" надіслав орендодавцю повідомлення про застосування принципу мовчазної згоди з посиланням на ст.1, ст. 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", у зв`язку з відсутністю отримання від ради в установлений строк відповіді на визначені у клопотанні від 30.01.2024 року питання (т.1, а.с.28).

У відповідь рада повідомила про неможливість застосування принципу мовчазної згоди в даному випадку, а також про те, що ФГ "Дар Землі" повідомлено листом від 09.02.2024 року та представника в телефонному режимі про розгляд клопотання від 30.01.2024 року на наступній сесії.

Рішенням Розсошанської сільської ради від 05.04.2024 року №23-30/2024 "Про надання дозволу на закладку смородини та будівництва водонакопичувального басейну на земельній ділянці з кадастровим номером 6825886400:04:040:0001 ФГ "Дар Землі" відмовлено орендарю у наданні дозволу на закладку смородини та будівництва водонакопичувального басейну на земельній ділянці з к.н. 6825886400:04:040:0001, площею 25,00 га, яка розташована за межами населеного пункту с.Перегінка Хмельницького району Хмельницької області, та відповідно в укладенні додаткової угоди (т.1, а.с.29).

Позивач, не погоджуючись із відмовою орендодавця у наданні дозволу на закладення багаторічних насаджень та будівництво водонакопичувального басейну, звернувся з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст.124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється, зокрема, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з ч.1 ст.93 ЗК України, передбачено, право оренди земельної ділянки - це строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, засноване на договорі.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (п.5 ст.126 ЗК України).

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності до ст.24 Закону України "Про оренду землі", орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів.

При цьому, орендар земельної ділянки, зокрема, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; а також зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі (ст.25 Закону України "Про оренду землі").

Пунктом 30 договору передбачено право орендаря за згодою орендодавця, визначеною у окремій угоді, у встановленому законом порядку зводити виробничі будівлі і споруди, здійснювати осушувальні, меліоративні роботи, будувати ставки та закладати багаторічні насадження.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказав, що рішення Розсошанської сільської ради від 05.04.2024, яким йому відмовлено на закладку смородини та будівництво водонакопичувального басейну на земельній ділянці, що надана йому в оренду, суперечить вимогам законодавства, оскільки є втручанням в господарську діяльність орендаря, позбавляє його прибутків, отриманих з вирощення та реалізації ягід смородини на орендованій землі, а тому підлягає визнанню недійсним.

Оцінюючи вказані доводи позивача, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Стаття 144 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною першою статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до ч. 10. ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Поряд з цим, статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення, у зв`язку з прийняттям відповідного акта, прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відтак, для правильного вирішення питання про наявність або відсутність підстав для визнання рішення сільської ради недійсним, суду необхідно з`ясувати чи порушуються права позивача у зв`язку з прийняттям такого рішення.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що за змістом статті 2 ЗК України земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Земельні відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Згідно з ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, територіальні громади.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом (ст.172 ЦК України).

За змістом ст.12 ЗК України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що сільська рада наділена повноваженнями спрямованими на організаційні та майнові відносини щодо розпорядження земельними ділянками, зокрема, надання їх в оренду.

Таким чином, Розсошанська сільська рада, укладаючи договір оренди землі, виступала як суб`єкт цивільних правовідносин, і відповідно має такий же правовий статус, що й інші учасники цих приватно-правових відносин.

Реалізовуючи право розпоряджатися земельною ділянкою, що перебуває у її власності, Розсошанська сільська рада відповідно до ст. 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто, при здійсненні повноважень власника землі відповідач є рівноправним суб`єктом орендних земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Розсошанської сільської ради, яке оскаржується, не носить зобов`язального характеру для іншої сторони договору у розумінні ч.1 ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки сільська рада виступає в спірних правовідносинах як сторона договору оренди, а не як суб`єкт владних повноважень.

Таким чином, рішення органу місцевого самоврядування слід розглядати як волевиявлення орендодавця, що стосується розпорядження земельною ділянкою як правомочності власника у відповідності до ст.317 ЦК Цкраїни. Це передбачено умовами договору щодо прав та обов`язків сторін, зокрема, відповідно до п.30 якого, орендар має право лише за письмовою згодою орендодавця зводити виробничі будівлі і споруди, здійснювати осушувальні та меліоративні роботи, будувати ставки та закладати багаторічні насадження

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, від 04.06.2019 року у справі №916/3156/17.

З огляду на вищевикладені висновки суду, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав в частині визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування не є належним та ефективним, оскільки оспорювання вказаного рішення сільської ради в практичному аспекті не призведе до захисту інтересів орендаря та не матиме результатом поновлення будь-яких прав, а відтак відповідна позовна вимога не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладені висновки суду, доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та відповідно принципу мовчазної згоди не заслуговують на увагу та не приймаються апеляційний судом.

Щодо позовної вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 09.11.2005 року, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст.651 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч.2 ст.651 ЦК України).

Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.

У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - "значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору". Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 року у справі №910/2861/18 та від 13.07.2022 року).

Головна ідея, на якій ґрунтується правило ч.2 ст.651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як його зміна в судовому порядку.

Із врахуванням принципу свободи договору, передбаченого ст.627 ЦК України, колегія суддів зауважує, що обсяг повноважень орендаря щодо способу використання орендованої земельної ділянки визначено договором оренди землі, і саме з таким обсягом погодився орендар, підписуючи умови вказаного договору без будь-яких застережень.

Отже, такі умови первинно погоджені сторонами під час підписання договору, а тому не бажання однієї сторони договору (в даному випадку орендодавця) змінювати такі умови не можуть свідчити про істотне порушення зобов`язань договору зі сторони орендодавця. Істотне порушення договору може мати місце лише щодо таких умов договору, які на момент такого порушення були погоджені сторонами.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зміни договору шляхом укладення додаткової угоди до нього у відповідності до ч.2 ст.651 ЦК України.

Окрім того, зміна умов договору у зв`язку з істотною зміною обставин визначена ст.652 ЦК України, згідно з ч.2 якої якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Колегія суддів зазначає, що при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникає під час виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони б не уклали договір або уклали б його на інших умовах. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 зазначала, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані обставини, що виникають після укладення договору, істотно порушують баланс інтересів сторін і суттєво знижують для кожної з них очікуваний результат договору. Право змінити чи розірвати договір у разі істотної зміни обставин, які були визначальними на час його укладення, спрямоване на захист сторін договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов`язаних із подальшим його виконанням за існування обставин, що відповідають характеристикам, визначеним у ст.652 ЦК України.

Істотна зміна обставин, у свою чергу, є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 920/660/22, від 26.10.2021 у справі №910/18402/20, від 08.12.2020 у справі №910/11888/19).

Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (п.3 ч.1 ст.3, ч.1 ст.627 ЦК України), є винятковим заходом.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до заяви ФГ "Дар Землі" від 05.01.2024 року, Міністерством аграрної політики та продовольства України видано наказ №77 від 12.01.2024 року, яким надано позивачу грант для розвитку садівництва, ягідництва та виноградарства в сумі 3088400,00 грн, що і стало підставою для ініціювання орендарем внесення змін до договору.

Таким чином, вчинення ФГ "Дар Землі" активних дій щодо отримання вказаного гранту, що є наслідком поведінки орендаря як сторони договору, не може свідчити про наявність умови, передбаченої п.1 ч.2 ст.652 ЦК України, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Згідно з цією статтею, істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, може бути підставою для його зміни лише за умови, що сторони не могли передбачити цю зміну на момент укладення угоди.

Окрім того, враховуючи предмет договору, умови використання земельної ділянки, а також права та обов`язки сторін відповідно до договору, колегія суддів вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність ускладнень для ФГ "Дар Землі" як орендаря у виконанні договору. Також не було доведено порушення балансу інтересів сторін, зокрема, щодо позбавлення орендаря того, на що він розраховував при укладенні договору, оскільки саме на таких умовах орендар підписав договір оренди землі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи підстави позовних вимоги та аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку про недоведення позивачем наявності підстав для внесення змін в судовому порядку до договору оренди землі відповідно до ч.2 ст.652 ЦК України, у зв`язку з істотною зміною обставин та одночасною наявністю чотирьох умов для застосування вказаної статті.

Доводи апелянта щодо неврахування судом першої інстанції листа ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 09.10.2015 року, є безпідставними, оскільки вказаний лист стосується надання згоди на закладку багаторічних насаджень на земельній ділянці, яка не є предметом спірного договору.

Окрім того, посилання апелянта на справу №924/403/22, у якій суди встановили відсутність порушення земельного законодавства у діях ФГ "Дар Землі" щодо закладки багаторічних насаджень та будівництво водонакопичувального басейну на земельній ділянці з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, та відповідно отримання дозволу орендарем, не заслуговують на увагу та не приймаються апеляційним судом, оскільки обставини встановлені у вказаній справі не є преюдиційними у межах даної справи у розумінні ч.4 ст.75 ГПК України.

Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч.4 ст.277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, та як наслідок відсутність оцінки щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.651, 652 ЦК України, а також неврахування судом обрання позивачем неефективного способу захисту в частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до ч.4 ст. 277 ГПК України, змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та викласти її в редакції даної постанови.

При цьому, судовий збір за подачу апеляційної скарги залишається за скаржником згідно ст.129 ГПК України, оскільки зміна мотивувальної частини оскаржуваного рішення та викладення її в редакції даної постанови, ніяким чином не відновлює будь-які права позивача.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні апеляційної скарги Фермерського господарства "Дар Землі" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.11.2024 у справі №924/594/24 відмовити.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.11.2024 у справі №924/594/24 змінити в мотивувальній частині та викласти її в редакції даної постанови.

3. У решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.11.2024 у справі №924/594/24 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "26" лютого 2025 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.