Постанова

від 17.02.2025 по справі 922/278/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2025 року м. Харків Справа №922/278/24 (922/3530/24)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гребенюк Н.В., суддя Шутенко І.А.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

позивача не з`явився;

першого відповідача не з`явився;

другого відповідача (в режимі відеоконференції) Кондрашин І.В. (адвокат), свідоцтво №1402 від 19.06.2022 року, довіреність б/н від 08.12.2023 року;

третього відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Енергопром»</a> (вх.№3018Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 року у справі №922/278/24 (922/3530/24),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Енергопром»</a>,

до 1. Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.»,

2. Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк»,

3. Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод»,

про визнання договору недійсним та визнання відсутнім права вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року до Господарського суду Харківської області через систему Електронний суд звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Енергопром»</a> (позивач) з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» (перший відповідач), Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» (другий відповідач) та Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» (третій відповідач), в якій просив суд:

1 - Визнати недійсним договір поруки №74/12-S3 від 30.12.2020 року, укладений між ПрАТ «У.П.Е.К.» (ідентифікаційний код 23001858), ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» (ідентифікаційний код 05808853) та АТ «Кредит Європа Банк» (ідентифікаційний код 34576883).

2 - Визнати відсутнім право вимоги АТ «Кредит Європа Банк» (ідентифікаційний код 34576883) до ПрАТ «У.П.Е.К.» (ідентифікаційний код 23001858) за договором поруки №74/12-S3 від 30.12.2020 року.

ТОВ «Фірма Енергопром» вважає, що договір поруки №74/12-S3 від 30.12.2020 року цілеспрямовано укладений на шкоду іншим кредиторам АТ «У.П.Е.К.» з метою зменшення грошових активів останнього, які підлягають розподілу між кредиторами у справі про банкрутство, тобто таким, що укладений на шкоду кредитору (фраудаторний) та вважає, що АТ «Кредит Європа Банк» на підставі договору поруки було сформовано штучну, необґрунтовану заборгованість АТ «У.П.Е.К.» в сумі 57747084,55 грн та безпідставно заявлено до останнього вказані грошові вимоги у справі про банкрутство.

Також позивач зазначає, що метою діяльності АТ «У.П.Е.К.» є отримання прибутку. За таких обставин, немає сенсу укладати договори, які не відповідають цьому виду діяльності, а тим паче договори, які не приносять прибутку, чи іншого економічного ефекту. В цьому контексті не вбачається жодних розумних підстав для укладення АТ «У.П.Е.К.», як поручителем за зобов`язаннями АТ «ХАРП» перед АТ «Кредит Європа Банк» договору поруки №74/12-S3.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 року у справі №922/278/24 (922/3530/24) (повний текст складено 28.11.2024 року, суддя Прохоров С.А.) у позові відмовлено повністю.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Енергопром»</a> з вказаними рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 року та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити. Судові витрати, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу у справі, скаржник просить суд покласти на відповідачів.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відмова в позові ґрунтується, серед іншого, на формальній підставі, а саме на спливі з моменту укладення оспорюваного правочину до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство більшого строку, ніж встановлено у ст. 42 КУзПБ. Так, строк перевищений лише на 4 місяці та 6 днів, що на фоні строку в 3 роки є незначним перевищенням, та навпаки свідчить про укладення правочину орієнтовно в той період, який суд першої інстанції називає «підозрілим періодом».

На переконання позивача неможливо назвати економічно обґрунтованими діями дії з прийняття на себе ризику понесення фінансових втрат значному розмірі при відсутності фінансової вигоди від прийняття такого ризику (отримання винагород, комісій, процентів тощо). Зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено надання поруки юридичній особі, яка вже має ознаки неплатоспроможності, що й потягнуло за собою ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення.

Апелянт наполягає на тому, що зміст оскаржуваного рішення фактично легалізує можливість укладення економічно необґрунтованих для учасників господарського обороту договорів, пояснюючи це наявністю певного ділового звичаю, що суперечить принципу «dura lex, sed lex», який кореспондується із принципом верховенства права.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Енергопром»</a> на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 року у справі №922/278/24 (922/3530/24). Встановлено строк на протязі якого відповідачі мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/278/24 (922/3530/24)

Вказана ухвала була направлена та доставлена учасникам справи засобами електронного зв`язку до електронного кабінету користувача 21.12.2024 року.

24.12.2024 року матеріали справи №922/278/24 (922/3530/24) на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Другий відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№16369 від 24.12.2024 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 27.01.2025 року після заслуховування позиції представника другого відповідача, з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі та з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, оголошено перерву до 17.02.2025 року про що винесено відповідну ухвалу.

Вказана ухвала була направлена та доставлена учасникам справи засобами електронного зв`язку до електронного кабінету користувача 30.01.2025 року.

У судовому засіданні 17.02.2024 року представник другого відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Представники першого та третього відповідачів у судове засідання не з`явилися.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд в ухвалах від 20.12.2024 року та від 27.01.2025 року доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності першого та третього відповідачів.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

03.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Кредит Європа Банк» та Приватним акціонерним товариством «Харківський підшипниковий завод» (далі- позичальник) укладено договір про надання фінансових послуг №74/12 (далі - кредитний договір).

За умовами кредитного договору кредитор відкрив позичальнику генеральну револьверну (відновлювальну) мультивалютну лінію із загальним лімітом 150000,00 доларів США, строком дії лінії до 25.10.2023 року, у межах якої боржник мав можливість отримувати строкові кредити із максимальним строком користування до 180 днів (включно).

Відповідно до відкритої на умовах кредитного договору кредитної лінії позичальник одержав від кредитора на умовах повернення, строковості та платності строковий кредит у сумі 1450000,00 доларів США (один мільйон чотириста п`ятдесят тисяч доларів США, 00 центів), який був наданий 06.10.2017 року на підставі заяви на надання строкового кредиту в доларах США №19 від 06.10.2017 року з датою погашення 25.10.2023 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором мультивалютної лінії №74/12 від 03.12.2012 року між АТ «Кредит Європа Банк» та ПАТ «У.П.Е.К.» укладено договір поруки №74/12-S3 від 30.12.2020 року.

Згідно з п. 2.1 договору поруки визначено, що поручитель зобов`язується відповідати в сумі до 1500000,00 доларів США (один мільйон п`ятсот тисяч доларів 0 центів) включно перед банком за своєчасне і повне виконання клієнтом своїх грошових зобов`язань за основним договором, в тому прострочених, а також тих що виникнуть в майбутньому (надалі - порука).

Згідно з п. 3.1 договору поруки №74/12-S3, у разі невиконання клієнтом грошових зобов`язань у строки та на умовах, передбачених основним договором, клієнт і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники.

Пунктом 3.2 договору поруки №74/12-S3 сторони визначили, що цей договір та порука, створена за цим договором, забезпечують всі поточні та майбутні вимоги банку щодо виконання клієнтом всіх його поточних та майбутніх грошових зобов`язань згідно основного договору зі змінами і доповненнями, які можуть час від часу вноситися до нього впродовж строку його дії, включаючи, але без обмеження:

(І) погашення на користь банку наданих сум основного боргу (всі та будь-які строкові кредити за основним договором зі всіма існуючими та майбутніми додатковими угодами та додатками до нього);

(ІІ) сплата на користь банку процентів за ставками, вказаними в основному договорі чи (існуючих та майбутніх) додаткових угодах та додатках до нього);

(ІІІ) сплата будь-яких плат, комісій, визначених в основному договорі;

(IV) відшкодування на користь банку сум регресу, за сплаченими банком сумами гарантій та акредитивів, наданих за заявами клієнта;

(V) сплата на користь банку будь-яких штрафних санкцій (штраф, пеня) встановлених основним договором, а також відшкодування збитків та витрат, які банк може зазнати в результаті використання клієнтом лінії за основним договором.

За умовами п. 3.3 договору поруки №74/12-S3 - поручитель, який виконав всі зобов`язання клієнта перед банком, отримує всі права банку за основним договором.

Поручитель зобов`язується не пізніше 5 робочих днів з дати отримання письмового повідомлення від банку про невиконання клієнтом прийнятих на себе грошових зобов`язань сплатити Банкові відповідну грошову суму (п. 4.1 договору поруки №74/12-S3).

У разі прострочення поручителем виконання платежу згідно з п. 4.1 цього договору, поручитель зобов`язаний сплатити банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який стягується пеня (п. 4.3 договору поруки №74/12-S3).

Відповідно до п. 5.1. 5.2 договору поруки №74/12-S3, порука набирає сили з дати підписання представниками сторін цього договору, і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання.

Згідно з п. 6.3 договору поруки №74/12-S3, ця порука надається поручителем за клієнта на безоплатній основі та не є фінансовою послугою, що надається учасником ринку фінансових послуг, як це зазначено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Докази припинення дії зазначеного договору поруки у зв`язку з припиненням забезпеченого ним зобов`язання або про досягнення сторонами домовленості про його дострокове розірвання в матеріалах справи відсутні, а отже вказаний договір є діючим.

Звертаючись до господарського суду із позовом, ТОВ «Фірма Енергопром» посилається на недійсність договору поруки №74/12-S3 від 30.12.2020 року та наявність у зазначеному договорі ознак фраудаторного правочину.

Так, за твердженнями позивача, спірний тристоронній договір поруки укладено між відповідачами для реалізації недобросовісної мети - створення штучної кредиторської заборгованості у ПрАТ «У.П.Е.К.» (1-го відповідача), що в подальшому дало можливість АТ «Кредит Європа Банк» (2-му відповідачу) подавати заяви про грошові вимоги до боржника.

Посилаючись на умови п. 2.1, 3.1, 3.2 та 6.3 спірного договору поруки, позивач зазначає, що боржник на підставі цього договору безоплатно та без жодної матеріальної та фінансової вигоди (прибутку) і будь-якої зрозумілої легітимної господарської мети прийняв на себе ризик понесення фінансових втрат за зобов`язаннями перед банком іншої особи - ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» (відповідача 3) по кредитному договору в розмірі щонайменше 1500000,00 доларів США, маючи при цьому на момент укладення договору поруки непогашену заборгованість перед іншими кредиторами.

Означені обставини в своїй сукупності на думку позивача свідчать, що спірний договір поруки укладено не з метою настання реальних наслідків, а зі свідомого розрахунку на те, що третій відповідач (ПрАТ «Харківський підшипниковий завод») не виконає взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, а перший відповідач (ПрАТ «У.П.Е.К.») не виконає свої зобов`язання за договором поруки, укладеним в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором.

Посилаючись на судову практику Верховного Суду, позивач зазначає, що фраудаторні правочини, тобто правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема в банкрутстві. Водночас, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем його невідповідності вимогам чинного законодавства та порушення його прав чи інтересів внаслідок його укладення. Враховуючи, що позовні вимоги в частині визнання відсутнім права вимоги АТ «Кредит Європа Банк» до ПрАТ «У.П.Е.К. за договором поруки від 30.12.2020 року №74/12-S3 є похідними від вимог про визнання недійним договору поруки від 30.12.2020 року №74/12-S3, у задоволенні яких відмовлено судом, правові підстави для задоволення похідних вимог відсутні, у зв`язку з чим суд відмовив задоволенні позовних вимог в цій частині також.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом позову в даній справі є дві вимоги, а саме: вимога про визнання недійсним вищезазначеного договору поруки з підстав його недійсності, а також з підстав наявності в зазначеному договорі ознак фраудаторного договору, та вимога про визнання відсутнім права вимоги банку до поручителя за вказаним договором, яка є похідною від першої позовної вимоги.

Стосовно визнання недійсним вищезазначеного договору поруки з підстав його недійсності, а також з підстав наявності в зазначеному договорі ознак фраудаторного договору колегія суддів зазначає таке.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 року у справі №910/12787/17).

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019 року, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013 року, що втратив чинність 21.10.2019 року, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство.

Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 року у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 року у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 року у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 року у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 року у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 року у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 року у справі №916/325/20, від 19.02.2021 року у справі №904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, в т.ч. щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. «fraud» - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово «зловживання» за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміну «зловживання правом» призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020 (193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»); у виконавчому провадженні (частина 4 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»).

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Строк, встановлений у ст. 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), є присічним та становить так званий «підозрілий період», у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

Проте, в даному випадку колегія суддів наголошує на тому, що в даному випадку оспорюваний позивачем договір поруки від 30.12.2020 року №74/12-S3 був укладений за межами зазначеного строку, а саме: майже за 3,5 років до відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ «У.П.Е.К.» (06.05.2024 року), що унеможливлює застосування положень ст.42 КУзПБ до спірних правовідносин, тому відсутні правові підстави для визнання недійсним зазначеного договору поруки з підстав, передбачених ст. 42 КУзПБ.

Щодо фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Так, позивач в обґрунтування вимоги про визнання недійсним договору поруки посилається, зокрема на те, що договір поруки є фраудаторним і має бути визнаний недійсним в судовому порядку з огляду на таке:

- вказаний договір, був укладений на шкоду іншим кредиторам боржника, оскільки внаслідок його укладення створено штучну, необґрунтовану заборгованість у ПрАТ «У.П.Е.К.»;

- цей договір укладений без будь-якої матеріальної та фінансової вигоди (прибутку) і без будь-якої зрозумілої легітимної господарської мети, а розмір зобов`язань, які взяв на себе 1-й відповідач, як солідарний боржник, призводить до неплатоспроможності останнього,

- поведінка сторін спірного договору поруки не відповідає стандарту добросовісності поведінки учасників цивільного обороту, тому вказаний

Згідно з ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

В силу ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За ст.556 ЦК України, після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами чинного законодавства, порука є видом забезпечення виконання зобов`язання, а виконання поручителем солідарного обов`язку може мати місце лише у разі порушення зобов`язання боржником. У випадку ж виконання поручителем перед кредитором зобов`язання боржника він набуває усіх прав кредитора у цьому зобов`язанні.

Статтею 558 ЦК України визначено, що поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Дослідивши спірний договір поруки, колегія суддів зауважує, що укладення боржником договору поруки від 30.12.2020 року, умови якого не суперечать вищенаведеним нормам права, не може свідчити про взяття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або взяття на себе економічно невигідних фінансових зобов`язань при наявності невиконаних зобов`язань перед іншими кредиторами та незадовільного фінансового стану, тобто укладення сторонами фраудаторного правочину, про що стверджує апелянт.

Так, як вбачається з матеріалів справи, спірний договір поруки від 30.12.2020 року №74/12-S3 був укладений з метою забезпечення поручителем ПрАТ «У.П.Е.К.» виконання грошових зобов`язань основного боржника - ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» перед кредитором - АТ «Кредитор Європа Банк» за договором про надання фінансових послуг №74/12 від 03.12.2012 року (кредитним договором).

Пунктом 6.3 договору сторони домовились, що ця порука надається поручителем за клієнта на безоплатній основі та не є фінансовою послугою, що надається учасником ринку фінансових послуг, як це зазначено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Пунктом 3.3 договору поруки сторони домовились, що поручитель, який виконав всі зобов`язання клієнта перед банком, отримує всі права банку за основним договором. Така домовленість кореспондує з положеннями ч.2 ст.556 ЦК України, згідно з якими до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а отже не суперечить вимогам щодо наявності певної правової та фактичної мети укладеного правочину (яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, нерозумною), адже у випадку виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, до останнього перейдуть відповідні активи, тому будь-якої втрати активів ні на час укладення спірного договору, ні на майбутнє, не відбувається.

Щодо тверджень про те, що укладенням спірного договору поруки було створено штучну кредиторську заборгованість у ПрАТ «У.П.Е.К.», наявність якої в подальшому надало АТ «Кредит Європа Банк» можливість заявити до боржника грошові вимоги в межах справи про банкрутство №922/278/24, колегія суддів погоджується, що обов`язок подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника в межах процедури банкрутства прямо передбачені Кодексом України з процедур банкрутства, зокрема ст. 45 зазначеного Кодексу, та не є забороненими чи протиправними, наявність конкуренції грошових вимог кредиторів у справах про банкрутство є нормальним явищем.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповідними Витягами із зазначеного Реєстру, наявними в матеріалах справи, ПрАТ «У.П.Е.К» та ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» мають спільного кінцевого бенефіціарного власника (контролера), отже, з 1-й та 3-й відповідачі є пов`язаними юридичними особами.

За даними, які знаходяться у відкритому публічному доступі, зокрема на сайті Компанії - Індустріальна група «УПЕК» (https://upec.ua/ua/manufacture/), ПрАТ «У.П.Е.К» і ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» входять до складу зазначеної Компанії, яка була заснована в 1995 році ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_1 , як контролер, який здійснює підприємницьку діяльність через групу пов`язаних юридичних осіб, в тому числі 1-го відповідача (поручителя) та 3-го відповідача (основного боржника), тим самим здійснює вирішальний вплив на їх рішення та господарську діяльність.

Тобто, завдяки укладеному 3-м відповідачем з банком кредитному договору та укладеному в забезпечення цього кредитного договору між відповідачами 1, 2, 3 спірного договору поруки, і відповідач 1, і відповідач 3, і сам контролер внаслідок отримання відповідачем 3 від банку активів у вигляді кредитних коштів, досягли позитивного економічного результату, що свідчить про неспроможність посилання позивача на відсутність економічного обґрунтування (мети) укладення спірного договору поруки та на обізнаність поручителя про негативний фінансово-господарський стан ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» на момент укладення спірного договору поруки.

Окремо слід зауважити, що договір поруки завжди укладається не для мети отримання прибутку, бо відноситься до правочинів, що забезпечують виконання грошових зобов`язань, поряд з неустойкою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст. 546, глава 49 ГК України) й кредитор укладав його для виконання очевидної законної мети забезпечення грошових зобов`язань за кредитним договором відповідно до приписів ч. 7 ст. 179 ГК України та ст. ст. 7, 553 ЦК України.

Стосовно укладення боржником ПрАТ «У.П.Е.К.» спірного договору поруки за наявності ознак його неплатоспроможності, колегія суддів зазначає, що відповідно до наданих пояснень та документів, останній мав задовільний фінансовий стан та не перешкоджало укладенню поручителем спірного договору.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначив, що фактів настання для боржника будь-яких негативних економічних наслідків внаслідок вчинення вказаного правочину не вбачається.

Враховуючи, що позовні вимоги в частині визнання відсутнім права вимоги АТ «Кредит Європа Банк» до ПрАТ «У.П.Е.К.» за спірним договором поруки є похідними від вимог про визнання недійним договору поруки від 30.12.2020 року №74/12-S3, у задоволенні яких судом першої інстанції було правомірно відмовлено, правові підстави для задоволення похідних вимог відсутні.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своєї позиції по справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів звертає увагу, що аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Хаджинастасиу проти Греції»).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Енергопром»</a> не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 року у справі №922/278/24 (922/3530/24) має бути залишене без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Енергопром»</a> залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 року у справі №922/278/24 (922/3530/24) залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 24.02.2025 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя І.А. Шутенко