Рішення від 18.02.2025 по справі 914/2564/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2025 Справа № 914/2564/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судового засідання Яремко В. Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради , м. Львів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Львівське автотранспортне підприємство - 14630, м. Львів

про: стягнення 3 583 734, 92 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Шмотолоха О.П.;

від відповідача: Мудрак Р.Б.

Хід розгляду справи.

Департамент економічного розвитку Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Львівське автотранспортне підприємство - 14630 про стягнення 3 583 734, 92 грн.

Ухвалою від 21.10.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 26.11.2024.

Ухвалою від 26.11.2024 суд відклав підготовче засідання до 16.12.2024.

16.12.2024 представник позивача через відділ документообігу подав клопотання про продовження строку підготовчого провадження (вх. №4678/24).

16.12.2024 без виклику представників сторін від 16.12.2024, суд продовжив строк підготовчого провадження у справі № 914/2564/24 на 30 днів.

Ухвалою від 16.12.2024 суд відклав підготовче засідання до 07.01.2025.

07.01.2025 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 14.01.2025.

14.01.2025 через систему Електронний суд відповідачем подано відзив на позовну заяву (Вх. № 988/25), відзив надійшов із пропуском терміну визначеного на його подання, без клопотання про поновлення строку.

Ухвалою від 14.01.2025 суд відмовив у задоволенні клопотанні (відзиву на позовну заяву) відповідача від 14.01.2025 за вх. № 988/25, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 18.02.2025.

05.02.2025 через систему Електронний суд відповідачем подано пояснення по справі (Вх. № 3172/25).

В судове засідання 18.02.2025 з`явилась представник позивача, яка надала пояснення по суті спору, просила позов задоволити. Однак, зазначила, що при здійсненні розрахунків позивачем було невірно арифметично визначено початковий період нарахування 3% річних та пені, які, на думку позивача, мають нараховуватися з 07.04.2023 відповідно.

Відповідач у судове засідання з`явився, зазначив, що погоджується з частиною нарахувань позивача, просив відмовити в задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

В судовому засіданні 18.02.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція позивача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач не виконав у повному обсязі свої зобов`язання за договором про пайову участь № 37 від 02.02.2017, укладеним між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та Публічним акціонерним товариством Львівське автотранспортне підприємство - 14630.

Відповідно до умов договору, відповідач зобов`язався сплатити пайовий внесок у розмірі 2 656 613,74 грн до 31.12.2017, але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

30.05.2019 сторони уклали додаткову угоду № 130 до договору, якою виклали пункт 2.2 у новій редакції, зобов`язавши відповідача сплатити кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова у сумі 2 656 613,74 грн до 31.05.2022, але не пізніше дати введення об`єкта в експлуатацію.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2023 відповідач здійснив лише часткову оплату пайового внеску у розмірі 950 000,00 грн.

Відповідно до витягу з Реєстру документів Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (ЄДЕССБ), 06.04.2023 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю було видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єкта «Будівництво Публічним акціонерним товариство «Львівське автотранспортне підприємство -14630» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Городницькій, 47 (№ 2 черга будівництва) у місті Львові».

З огляду на вищезазначене, позивач звернувся до господарського суду з метою стягнення з відповідача залишку пайового внеску у розмірі 1 760 613, 74 грн.

За несвоєчасне виконання зобов`язання щодо сплати основного боргу, позивач нарахував відповідачу 404 257, 05 грн пені, 1 398 480, 99 грн інфляційних втрат та 74 383, 14 грн - 3 % річних.

Правова позиція відповідача.

14.01.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 988/25), який був поданий із пропуском строку, визначеного для його подання, та без клопотання про поновлення строку. Враховуючи це, суд не може взяти такий відзив до уваги.

У своїх поясненнях від 05.02.2025 (вх. № 3172/25) відповідач заперечив проти задоволення позову з наступних підстав. Зокрема, за результатами ознайомлення з матеріалами справи та розрахунками позивача, відповідач виявив математичну неточність щодо нарахування інфляційних втрат, що призвело до завищення заявленої суми до стягнення. Щодо нарахування пені відповідач просить відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

02.02.2017 між Департаментом економічної розвитку Львівської міської ради та Публічним акціонерним товариством Львівське автотранспортне підприємство - 14630 (замовник за договором) укладено договір про пайову участь № 37 про будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Городницькій, 47 (№ 2 черга будівництва) у м. Львові.

Згідно з п. 2.1. договору, відповідач був зобов`язаний здійснити будівництво об`єкта містобудування відповідно до погодженої проектно-кошторисної документації з дотриманням державних будівельних норм і правил та інших нормативних вимог у визначені терміни, а саме завершення "грудень 2018 року".

Відповідно до п. 2.2. договору, відповідач зобов`язаний сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 2 656 613, 74 грн по 31.12.2017 (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію).

Згідно з п. 2.3. договору, у разі порушення термінів перерахування пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на цей період, від суми коштів, що підлягають перерахуванню. Розмір несплаченої частки пайового внеску замовника коригується на індекс інфляції від дати його розрахунку.

У подальшому сторонами була укладена додаткова угода № 130 від 30.05.2019, згідно з якою було внесено зміни до п. 2.2 договору про пайову участь № 37 від 02.02.2017. Згідно з новою редакцією п. 2.2 договору, зобов`язано відповідача сплатити кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова у сумі 2 656 613, 74 грн по 31.05.2022 (але не пізніше дати введення об`єкта в експлуатацію).

Як зазначає позивач, та не заперечується відповідачем, 04.01.2023 відповідач сплатив пайовий внесок в сумі 950 000, 00 грн. Докази сплати пайового внеску в повному обсязі згідно договору про пайову участь № 37 від 02.02.2017 в матеріалах справи відсутні.

Згідно з витягом з Реєстру документів Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (за реєстраційним номером в ЄДЕССБ ЛВ122230403980), 06.04.2023 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єкта «Будівництво Публічним акціонерним товариство «Львівське автотранспортне підприємство -14630» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Городницькій, 47 (№ 2 черга будівництва) у місті Львові», що свідчить про введення об`єкта в експлуатацію.

Внаслідок неналежного виконання договірних зобов`язань щодо сплати пайового внеску, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 404 257, 05 грн за період з 06.04.2023 по 05.10.2023, 1 398 480, 99 грн інфляційних втрат за період з 30.05.2019 по 17.09.2024 та 74 383, 14 грн - 3 % річних, нарахованих за період з 06.04.2023 по 17.09.2024.

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній станом на час укладення договору) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Положеннями ч. 5 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній станом на час укладення договору) встановлено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Відповідно до ч.ч. 9-10 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній станом на час укладення договору), невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Оскільки істотними умовами договору пайової участі є розмір пайової участі та строк (графік) сплати пайової участі (ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на час укладення договору), то їх невиконання сторонами є порушенням умов договору. Відповідно, обов`язку замовника укласти договір про пайову участь та сплатити кошти пайової участі у відповідному розмірі кореспондує право органу місцевого самоврядування вимагати від замовника сплатити на підставі цього договору кошти пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту.

Разом з тим, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ (далі - Закон №132- IX), якими статтю 40 Закону №3038-УІ виключено. Згідно з пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Як встановлено судом, на виконання вимог закону, 02.02.2017 між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та Публічним акціонерним товариством «Львівське автотранспортне підприємство - 14630» був укладений договір про пайову участь № 37 щодо будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Городницькій, 47 (№ 2 черга будівництва) у м. Львові, у відповідності до якого відповідач був зобов`язаний сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 2 656 613, 74 грн по 31.12.2017 (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію).

Додатковою угодою № 130 від 30.05.2019 до вищезазначеного договору, було внесено зміни до п. 2.2 договору. Внесені зміни передбачали новий строк для сплати пайового внеску до 31.05.2022 (але не пізніше дати введення об`єкта в експлуатацію). Згідно з додатковою угодою, відповідач зобов`язався виконати умови договору з урахуванням нових термінів, однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив часткову оплату пайового внеску в сумі 950 000, 00 грн, він не сплатив суму в повному обсязі, не сплативши кошти у розмірі 1 760 613,74 грн, що є порушенням умов договору та додаткової угоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (у редакції, чинній станом на час укладення договору), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Згідно витягу з Реєстру документів ЄДЕССБ, 06.04.2023 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єкта «Будівництво Публічним акціонерним товариство «Львівське автотранспортне підприємство -14630» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Городницькій, 47 (№ 2 черга будівництва) у місті Львові», що свідчить про введення об`єкта в експлуатацію.

З наведеного суд констатує, що укладений між позивачем та відповідачем договір про пайову участь 02.02.2017 № 37 є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання сторонами, рішень суду щодо внесення змін, або розірвання договору не постановлялося.

Враховуючи наведені обставини, суд доходить висновку, що у відповідача наявний обов`язок по сплаті пайового внеску і невиконання такого у встановлений договором строк порушує права та інтереси позивача.

Відтак, відповідач свої договірні зобов`язання по сплаті пайового внеску не виконує належним чином, у зв`язку з чим, станом на дату подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати пайового внеску становить 1 706 613, 74 грн.

Окрім вищезазначеного, внаслідок неналежного виконання зобов`язання щодо оплати основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 427 548, 69 грн пені, 1 197 733, 41 грн інфляційних втрат та 78 735, 54 грн 3% річних.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом ст. ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У відповідності до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19, суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Як уже зазначалося судом, згідно з додатковою угодою № 130 від 30.05.2019, відповідач зобов`язався сплатити пайовий внесок до 31.05.2022, але не пізніше дати введення об`єкта в експлуатацію.

Позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 30.05.2019 по 17.09.2024 у розмірі 1 398 480, 99 грн.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019, інфляційні нарахування розраховуються окремо за кожен місяць прострочення, виходячи із суми боргу на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, з урахуванням індексу інфляції, визначеного Державною службою статистики України. У розрахунок включаються всі періоди, незалежно від того, чи мав місце інфляційний або дефляційний коефіцієнт.

Відповідно до ст. 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Суд встановив, що позивач безпідставно включив до розрахунку інфляційних втрат дні, коли зобов`язання ще не було прострочене, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 253 ЦК України строк його виконання сплив 31.05.2022, а прострочення почалося з 01.06.2022. Нарахування інфляційних втрат має здійснюватися за два періоди: 01.06.2022 03.01.2023 на суму заборгованості 2 656 613,74 грн, та з 04.01.2023 17.09.2024 на суму 1 706 613,74 грн, з урахуванням часткової сплати відповідачем 950 000,00 грн 04.01.2023.

Не заслуговує на увагу суду твердження позивача про те, що інфляційні втрати слід нараховувати з моменту укладення додаткової угоди, оскільки представник не змогла обґрунтувати підставність такого нарахування. Покликання на пункт 2.3 договору, а саме, що розмір несплаченої частки пайового внеску коригується на індекс інфляції від дати його розрахунку, не береться судом до уваги, оскільки це суперечить ст. 625 ЦК України. Коригування слід здійснювати щодо простроченого грошового зобов`язання, а не на суму пайового внеску, який ще не є боргом.

Суд, здійснивши перевірку нарахування позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань, дійшов висновку, що позивачем зазначено неправильний період прострочення грошового зобов`язання інфляційних нарахувань, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 499 393, 09 грн, в задоволенні решти відмовити.

Окрім цього, позивачем нараховано 3% річних у розмірі 74 384, 14 грн за період з 06.04.2023 по 17.09.2024. Однак, відповідно до ст. 253 ЦК України, розрахунок здійснено невірно. Враховуючи, що об`єкт будівництва прийнятий в експлуатацію 06.04.2023, строк виконання грошового зобов`язання спливає у цю ж дату, а отже, прострочення починається з 07.04.2023.

Суд, здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних, з врахуванням ч. 5 ст. 253 ЦК України, дійшов висновку, що позивачем зазначено неправильний період прострочення грошового зобов`язання 3% річних, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 % річних в сумі 74 242, 87 грн, в задоволенні решти відмовити.

Щодо стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем здійснено нарахування пені за період з 06.04.2023 (з дати введення об`єкта в експлуатацію) по 05.10.2023.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойка (штраф, пеня) це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання. Пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, строк нарахування пені повинен обчислюватися з 07.04.2023 до 05.10.2023.

Позивач здійснив нарахування пені з 06.04.2023, що є передчасним. Враховуючи встановлений законом шестимісячний строк для нарахування пені, суд дійшов висновку, що період нарахування має обчислюватися з 07.04.2023.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені, враховуючи вищевикладене, обраний позивачем період та суму боргу, встановлений законом шестимісячний строк для нарахування пені, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 401 919, 22 грн, в задоволенні решти відмовити за безпідставністю.

Щодо твердження відповідача, що позивачем було пропущено позовну давність для нарахування пені, суд зазначає, що п. 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного чи надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Відтак, твердження відповідача про пропущення строку звернення позивача до суду щодо стягнення штрафних санкцій є помилковим.

З огляду на викладене, доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності судом відхиляються.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково у розмірі 2 682 168, 92 грн заборгованості, з яких 1 706 613, 74 грн основного боргу, 401 919, 22 грн пені 74 242, 87 грн 3% річних та 499 393, 09 грн інфляційних втрат. В задоволенні решти вимог відмовити за безпідставністю.

Судові витрати.

Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір, відповідно до ст.129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 40 232, 53 грн сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 73, 76-78, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Львівське автотранспортне підприємство - 14630 (79012, м. Львів, вул. Городницька, буд. 47, код ЄДРПОУ 03114744) на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1, код ЄДРПОУ 34814859) 2 682 168, 92 грн заборгованості та 40 232, 53 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 26.02.2025.

СуддяЗапотічняк О.Д.