Постанова від 11.06.2025 по справі 914/2564/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2025 р. Справа №914/2564/24

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача):Бойко С.М.,

суддів:Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Бабій М.М.

явка учасників справи:

від позивача: Шмотолоха О.П.;

від відповідача: Мудрак Р.Б.,

розглянув апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради б/н від 18.03.2025,

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 суддя: Запотічняк О.Д., м. Львів, повний текст рішення складено 26.02.2025,

у справі №914/2564/24

за позовом Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача публічного акціонерного товариства Львівське автотранспортне підприємство - 14630, м. Львів

про стягнення 3 583 734, 92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог позивача

18.10.2024 Департамент економічного розвитку Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до публічного акціонерного товариства Львівське автотранспортне підприємство - 14630 про стягнення 3 583 734, 92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав у повному обсязі свої зобов`язання за договором про пайову участь №?37 від 02.02.2017, укладеним із департаментом економічного розвитку Львівської міської ради, відповідно до якого зобов`язувався сплатити пайовий внесок у розмірі 2?656?613,74 грн до 31.12.2017, але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Згідно з додатковою угодою №?130 від 30.05.2019, строк сплати було продовжено до 31.05.2022, проте відповідач 04.01.2023 сплатив лише частину внеску в сумі 950?000,00 грн.

Об`єкт будівництва введено в експлуатацію 06.04.2023, про що свідчить сертифікат, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю. У зв`язку з цим позивач просить стягнути залишок пайового внеску в розмірі 1?760?613,74 грн, а також пеню за прострочення виконання зобов`язання в сумі 404?257,05 грн, інфляційні втрати на суму 1?398?480,99 грн та 3?% річних у розмірі 74?383,14 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

рішенням Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства Львівське автотранспортне підприємство - 14630 на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 2 682 168, 92 грн. заборгованості та 40 232, 53 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що між департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та публічним акціонерним товариством «Львівське автотранспортне підприємство - 14630» 02.02.2017 укладено договір про пайову участь №37, згідно з яким відповідач зобов`язався сплатити пайовий внесок у розмірі 2 656 613,74 грн до 31.12.2017 (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію). Додатковою угодою №130 від 30.05.2019 строк сплати внеску був продовжений до 31.05.2022, але не пізніше дати введення об`єкта в експлуатацію. 04.01.2023 відповідач здійснив часткову оплату в сумі 950 000,00 грн, внаслідок чого залишок боргу становив 1 706 613,74 грн.

Об`єкт було прийнято в експлуатацію 06.04.2023, отже, строк виконання зобов`язання настав цього ж дня, а прострочення з 07.04.2023. Позивач просив стягнути інфляційні втрати за період з 30.05.2019 по 17.09.2024 у сумі 1 398 480,99 грн, суд встановив, що нарахування має здійснюватися лише за періоди прострочення: з 01.06.2022 по 03.01.2023 з суми 2 656 613,74 грн, та з 04.01.2023 по 17.09.2024 з суми 1 706 613,74 грн, у зв`язку з чим задовольнив вимогу частково, стягнувши 499 393,09 грн.

Щодо 3% річних, суд визнав помилковим обрахунок позивача, який починав з 06.04.2023, та здійснив перерахунок за правильний період з 07.04.2023 по 17.09.2024, у результаті чого до стягнення визначено 74 242,87 грн.

Також суд встановив, що пеня може бути нарахована лише за період з 07.04.2023 по 05.10.2023 (у межах 6 місяців від дати прострочення) замість заявленого позивачем періоду з 06.04.2023, і визначив її розмір у 401 919,22 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач помилково застосував дату настання зобов`язання до фактичного введення об`єкта в експлуатацію та неправильно розрахував періоди нарахувань, тому позов задоволено частково: стягнуто 2 682 168,92 грн, з яких 1 706 613,74 грн основний борг, 499 393,09 грн інфляційні втрати, 74 242,87 грн 3% річних, 401 919,22 грн пеня, а в решті вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення позивача.

19.03.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему Електронний суд надійшла апеляційна скарга департаменту економічного розвитку Львівської міської ради б/н від 18.03.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 в справі № 914/2564/24.

Департамент економічного розвитку Львівської міської ради не

погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з публічного

акціонерного товариства «Львівське автотранспортне підприємство 14630»

на користь департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

інфляційних втрат у сумі 499 393, 09 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та зробив помилкові висновки щодо початку перебігу строку нарахування інфляційних втрат, провівши їх розрахунок з 01.06.2022 замість 30.05.2019.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 05.05.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/3477/25 від 05.05.2025) в якому заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 в справі № 914/2564/24 залишити без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2025 справу №914/2564/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради б/н від 18.03.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 в справі № 914/2564/24 залишено без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради б/н від 18.03.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 в справі № 914/2564/24.

Ухвалою від 21.04.2025 призначено справу №914/2564/24 до розгляду у судовому засіданні на 11.06.2025.

У судове засідання 11.06.2025 з`явились представники сторін.

Представник позивача - Департамент економічного розвитку Львівської міської ради підтримала вимоги апеляційної скарги, навела доводи аналогічні викладеним у ній, просила її задоволити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому наводив доводи, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

02.02.2017 між Департаментом економічної розвитку Львівської міської ради та публічним акціонерним товариством Львівське автотранспортне підприємство - 14630 (замовник за договором) укладено договір про пайову участь № 37 про будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Городницькій, 47 (№ 2 черга будівництва) у м. Львові.

Згідно з п. 2.1. договору, відповідач був зобов`язаний здійснити будівництво об`єкта містобудування відповідно до погодженої проектно-кошторисної документації з дотриманням державних будівельних норм і правил та інших нормативних вимог у визначені терміни, а саме завершення "грудень 2018 року".

Відповідно до п. 2.2. договору, відповідач зобов`язаний сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 2 656 613, 74 грн по 31.12.2017 (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію).

Згідно з п. 2.3. договору, у разі порушення термінів перерахування пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на цей період, від суми коштів, що підлягають перерахуванню. Розмір несплаченої частки пайового внеску замовника коригується на індекс інфляції від дати його розрахунку.

У подальшому сторонами була укладена додаткова угода № 130 від 30.05.2019, згідно з якою було внесено зміни до п. 2.2 договору про пайову участь № 37 від 02.02.2017. Згідно з новою редакцією п. 2.2 договору, зобов`язано відповідача сплатити кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова у сумі 2 656 613, 74 грн по 31.05.2022 (але не пізніше дати введення об`єкта в експлуатацію).

Як зазначає позивач, та не заперечується відповідачем, 04.01.2023 відповідач сплатив пайовий внесок в сумі 950 000, 00 грн. Докази сплати пайового внеску в повному обсязі згідно договору про пайову участь № 37 від 02.02.2017 в матеріалах справи відсутні.

Згідно з витягом з Реєстру документів Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (за реєстраційним номером в ЄДЕССБ ЛВ122230403980), 06.04.2023 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єкта «Будівництво Публічним акціонерним товариство «Львівське автотранспортне підприємство -14630» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Городницькій, 47 (№ 2 черга будівництва) у місті Львові», що свідчить про введення об`єкта в експлуатацію.

Внаслідок неналежного виконання договірних зобов`язань щодо сплати пайового внеску, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача пеню у розмірі 404 257, 05 грн за період з 06.04.2023 по 05.10.2023, 1 398 480, 99 грн інфляційних втрат за період з 30.05.2019 по 17.09.2024 та 74 383, 14 грн - 3 % річних, нарахованих за період з 06.04.2023 по 17.09.2024.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 у цій справі оскаржується позивачем лише в частині нарахування інфляційних втрат, у зв`язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом ст. ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У відповідності до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19, суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Як уже зазначалося судом, згідно з додатковою угодою № 130 від 30.05.2019, відповідач зобов`язався сплатити пайовий внесок до 31.05.2022, але не пізніше дати введення об`єкта в експлуатацію.

Позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 30.05.2019 по 17.09.2024 у розмірі 1 398 480, 99 грн.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019, інфляційні нарахування розраховуються окремо за кожен місяць прострочення, виходячи із суми боргу на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, з урахуванням індексу інфляції, визначеного Державною службою статистики України. У розрахунок включаються всі періоди, незалежно від того, чи мав місце інфляційний або дефляційний коефіцієнт.

Відповідно до ст. 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач безпідставно включив до розрахунку інфляційних втрат дні, коли зобов`язання ще не було прострочене, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 253 ЦК України строк його виконання сплив 31.05.2022, а прострочення почалося з 01.06.2022.

Нарахування інфляційних втрат має здійснюватися за два періоди:

-перший період з 01.06.2022 по 03.01.2023 нараховується з суми заборгованості в розмірі 2 656 613,74 грн;

-другий період з 04.01.2023 по 17.09.2024 нараховується з суми заборгованості в розмірі 1 706 613,74 грн, з урахуванням часткової сплати відповідачем 950 000,00 грн 04.01.2023.

Водночас твердження позивача про те, що інфляційні втрати слід нараховувати з моменту укладення додаткової угоди, є необґрунтованим, оскільки представник позивача не навела належних аргументів на підтвердження правомірності такого нарахування.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання позивача на пункт 2.3 Договору, зокрема щодо коригування розміру несплаченої частки пайового внеску на індекс інфляції від дати його розрахунку, оскільки таке тлумачення суперечить положенням статті 625 Цивільного кодексу України.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що коригування на індекс інфляції підлягає застосуванню виключно до простроченого грошового зобов`язання, а не до суми пайового внеску, який ще не набув характеру боргового зобов`язання.

Колегія суддів апеляційного суду, здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач неправильно визначив період прострочення грошового зобов`язання, у зв`язку з чим підлягає стягненню з відповідача на користь позивача інфляційна складова в розмірі 499 393,09 грн, а в задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції правомірно відмовив.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 в справі № 914/2564/24 постановлено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції щодо правильного визначення моменту виникнення прострочення грошового зобов`язання, а відтак і початку перебігу строку нарахування інфляційних втрат.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 в справі № 914/2564/24 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради б/н від 18.03.2025 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2025 у справі №914/2564/24 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 17.06.2025

Головуючий суддя Бойко С.М.

СуддіБонк Т.Б.

Якімець Г.Г.