Рішення

від 27.01.2025 по справі 611/867/21

БАРВІНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 611/867/21

Провадження № 2/611/2/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

23 січня 2025 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Коптєва Ю.А.,

за участю секретаря Ведмідь І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Структурного підрозділу «Слов`янське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання дій незаконними, скасування наказу та стягнення заробітної плати за період відсторонення від роботи,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Барвінківського районного суду Харківської області з позовною заявою до Структурного підрозділу «Слов`янське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання дій незаконними, скасування наказу та стягнення заробітної плати за період відсторонення від роботи.

В обґрунтування позовної заяви зазначив, що він з 04 квітня 2008 року працює у Структурному підрозділі «Слов`янське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця»..

Наказом начальника структурного підрозділу Структурного підрозділу «Слов`янське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» від 08 грудня 2021 року № 995/ в -т, позивача відсторонено від роботи з 09.12.2021.

Посилаючись на незаконність наказу про відсторонення позивач зазначив, що, що відстороненням від роботи відповідач порушив його право на працю, гарантованест.43 Конституції УкраїнитаКЗпП України, прийняв таке рішення всупереч ст.ст.1,12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; поклав на нього обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові. Вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкові, ні як обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї хвороби за епідемічними показаннями.

Наказ від 08.12.2021 року № 995/ вт, про відсторонення позивача від роботи мотивований тим, що у нього на 09.12.2021 р., відсутнє відповідне щеплення при цьому ні в трудовому договорі, ні в посадові інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між ним та Відповідачем такого зобов`язання немає, так само, як і не передбачено повноважень Відповідача на відсторонення мене з роботи з підстав відсутності вище згаданого щеплення.

Щеплення відCOVID-19не встановлено,як обов`язкове,а томувідсторонення працівниказ підставч.2ст.12ЗУ «Прозахист населеннявід інфекційниххвороб» вважаєнезаконними табезпідставними».Не встановленоокремого порядкузаконом провідсторонення працівниківвід роботиз підставвідсутності уних щепленнявід КОВІДУ-19.

Позивач вказав, що перелік підстав для відсторонення працівника від роботи визначено ст. 46 КЗпП України, і відмова працівника від вакцинації проти COVID -19 не передбачена, тому відсторонення працівника з таких підстав буде незаконним, а наказ про відсторонення підлягає скасуванню.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати незаконним та скасувати наказ від 08.12.2021 року № 995/в-т та стягнути з відповідача середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року по 03 березня 2022 року включно, в розмірі 41678 грн.

Ухвалою судді Барвінківського районного суду Харківської області від 28 грудня 2021 року було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

18 січня 2022 року представником АТ «Українська залізниця» було надано відзив із запереченнями на позовну заяву, в якому зазначено, що позовна заява є безпідставною, необґрунтованою та не містить доказів щодо порушення прав і законних інтересів позивачки. Зазначене відсторонення проведено відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства та не свідчить про порушення трудових прав позивача.

Так, ч.1 ст. 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи допускається, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2021р., акціонерне товариство «Українська залізниця» віднесено до об`єктів державної власності, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Крім того відповідно до Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету міністрів України №735 від 02.09.2015, товариство утворене як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності. Вищим органом товариства є загальні збори. Функції загальних зборів виконує Кабінет Міністрів України. Функції загальних зборів, які передбачені законодавством, цим Статутом, а також внутрішніми документами товариства, виконуються Кабінетом Міністрів України одноосібно.

З урахуванням викладеного, та відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04.10.2021, працівники АТ «Укрзалізниця» підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19. Так як позивач є працівником АТ «Укрзалізниця», не пройшов обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, відповідач був зобов`язаний відсторонити позивача від роботи відповідно до діючого законодавства, що і було оформлено наказом.

З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що наказ про відсторонення від роботи №995/в -т від 08 грудня 2021 року позивача оформлено та підписано у відповідності до положень чинного законодавства України і підстави для визнання його незаконним та скасування відсутні.

25 січня 2022 року позивачем надано відповідь на відзив.

27 січня 2022 року представником відповідача надані додаткові пояснення до відзиву.

Позивач в судове засідання не з`явився, заявив клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання також не з`явилася, заявила клопотання про розгляд справи без її участі.

Враховуючи що розгляд справи відбувся за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на позивач працював помічником машиніста тепловоза у Структурному підрозділі «Слов`янське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця».

Згідно наказу №995/в-т від 08.12.2021 року позивача з 09.12.2021 року було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації. Без збереження заробітної плати, до моменту усунення причин відсторонення/або закінчення карантину.

Відповідно до Наказу №60-ос від 27.06.2022 «Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку із захворюванням за ст. 38 КЗпП України.

Частиною першою ст.46 КЗпП України(в редакції на момент видачі оспорюваного наказу) було передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з п.п.«б», «г» ст.10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон №2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Законом України «По захист населення від інфекційних хвороб»(далі - Закон №1645-ІІІ) визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно дост.1 Закону №1645-ІІІпротиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Статтею 11 Закону №1645-ІІІвизначено, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частинами 1-4ст.12 Закону №1645-ІІІпередбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (ч.6ст.12 Закону №1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №267 від 25.03.2015 року(у редакції постанови Кабінету Міністрів України №90 від 24.01.2020 року), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (п.8 Положення).

Наказом МОЗ №2153 від 04.10.2021 року затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ №2393від 01.11.2021рокувказаний перелік був доповнений, зокрема, пунктом 6,відповідно до якого до нього включено працівників підприємств, установ та організацій, включених доПереліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року №83.

Відповідно до вказаноїпостанови Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015 рокудо вказаного переліку включено АТ «Укрзалізниця».

Постановою КабінетуМіністрів України№1096від 20.10.2021року доповнено постанову Кабінету Міністрів України №1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком №2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІтачастини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1Закону України«Про оплатупраці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу, відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»(далі - Закон №4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України №66 від 14.04.1995 року.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30.08.2011 року №544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції №66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції №66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції №66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком №2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 року у справі №130/3548/21 наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону №4004-ХІІ та Інструкції №66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом №4004-ХІІ.ПостановоюКабінету Міністрів України від 20.10.2021 року №1096передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІічастини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»..

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі №130/3548/21).

Наказом МОЗ від 25.02.2020 року №521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19.07.1995 року №133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11.03.2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2(далі - Постанова №211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 року №215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211»назву і текст Постанови №211 викладено в новій редакції. У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України карантин неодноразово продовжувався, зокрема, постановами від 20 травня 2020 року №392, від 22 липня 2020 року №641, від 09 грудня 2020 року №1236, від 17 лютого 2021 року №104, від 21 квітня 2021 року №405, від 16 квітня 2021 року №611, від 11 серпня 2021 року №855, від 22 вересня 2021 року №981, від 15 грудня 2021 року №1336, та діяв на час видання оспорюваного наказу.

Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24.12.2020 року МОЗ видало наказ №3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні. Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27.10.2021 року №2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі №130/3548/21).

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі №130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14.12.2022 року у справі №130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності у приватне життя позивача, суд враховує, що позивач працював на посаді помічника машиніста тепловоза та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Позивач був попереджений про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 та подальше відсторонення від роботи без збереження заробітної плати в разі відсутності щеплення, в матеріалах справи міститься відповідне повідомлення (а.с.7-8).

Суд враховує, що держава зобов`язана здійснити ефективні заходи - зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності.

Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними.

Відповідно до ч.1ст.27 Конституції України, кожна людина має невід`ємне право на життя.

Згідно з ч.1ст.49 Конституції Україникожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що під час виконання позивачем своїх посадових обов`язків, у позивача була необхідність у контактуванні з іншими працівника цього підприємства, що підвищувало ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач з огляду на характер праці та займаної посади організувати позивачу не міг, відповідачем правомірно було прийнято рішення про відсторонення позивача від роботи.

З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт), суд не вбачає порушення права позивача на працю, передбаченест.43 Конституцією України.

Принцип пропорційності втручання у право позивача на повагу до його приватного життя не було порушено в результаті відсторонення його від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на час до моменту, коли буде усунуто причини такого відсторонення. За обставинами справи, що переглядається, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (його бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до його приватного життя.

Обов`язковість щеплень є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване ст.8 Конвенції, але таке втручання є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров`я інших осіб, для попередження поширення серед населення захворювання, яке належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, тому право позивача на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач не вакцинувався проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що є обов`язковим, та не надав медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відсторонення позивача відбулося правомірно, в порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає наявність соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, суд вважає, що таке індивідуальне обмеження, як тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Такий висновок повністю узгоджується із сталою практикою Верховного Суду, (постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21, провадження № 61-5382св22, постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 130/3505/21, провадження № 61-5377св22, постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 206/26/22, провадження № 61-8378св22).

В зв`язку з цим, позивачу слід відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, а також в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час відсторонення, яка є похідною від вимоги щодо незаконності та скасування наказу.

З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем по справі судові витрати покладаються на останнього.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенніпозовнихвимог ОСОБА_1 доСтруктурного підрозділу«Слов`янськелокомотивнедепо»Регіональної філії«Донецьказалізниця»АТ «Українськазалізниця»,Акціонерноготовариства«Українська залізниця»вособіРегіональної філії«Донецьказалізниця»Акціонерного товариства«Українськазалізниця»про визнаннядійнезаконними,скасуваннянаказута стягненнязаробітноїплатиза періодвідстороненнявідроботи,- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 27 січня 2025 року.

Суддя Ю.А. Коптєв