Рішення від 26.02.2025 по справі 583/840/25

Справа№ 583/840/25

2-а/583/31/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Яценко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Артеменко О.С.

представника позивача Супруна В.М.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Охтирка Сумської області адміністративну справу за позовом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області в особі Охтирського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,-

встановив:

Позивач звернувся до судузі зазначеноюпозовною заявою,відповідно доякої проситьзатримати настрок 6місяців ОСОБА_2 з метоюйого ідентифікаціїта забезпеченняпримусового видворенняза межітериторії Україниз поміщеннямдо пунктутимчасового перебуванняіноземців таосіб безгромадянства,які незаконноперебувають вУкраїні.

Вимоги за позовом мотивуються тим, що 20.08.2024 працівниками Охтирського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області було виявлено громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_2 , який порушив правила перебування в Україні. За результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_3 у період з 01.01.2018 по даний час державний кордон України не перетинав, на території України не зареєстрований, громадянство не набув, посвідкою на постійне та тимчасове проживання не документувався, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Представник позивача зазначає, що ОСОБА_3 не вчиняв жодних дій щодо легалізації свого перебування на території України, не звертався до підрозділів Управління Державної міграційної служби України у Сумській області щодо продовження терміну перебування та території України, отримання статусу біженця чи додаткового захисту іноземців. Таким чином, відповідач знаходився на території України без документів на право проживання з перевищенням дозволеного терміну перебування іноземця, який є громадянином держави з безвізовим порядком в`їзду 90 днів протягом 180 днів. З огляду на викладене 20.08.2024 начальником Охтирського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ № 001674 відносно ОСОБА_2 за вчинення порушення ним терміну перебування на території України, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 203 КУпАП, та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн, який відповідачем сплачено в добровільному порядку. Крім того, цього ж дня Охтирським відділом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_2 , згідно якого останнього зобов`язано виїхати за межі території України до 18.09.2024, що зрештою виконане ним не було. Після цього, начальником Охтирського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області повторно складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ № 001785 від 25.02.2025 відносно ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 203 КУпАП, а також постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100,00 грн, який наразі не сплачено. Крім того, 25.02.2025 прийнято рішення про примусове видворення ОСОБА_2 з України, у зв`язку з невиконанням ним рішення про примусове повернення. Таким чином, на переконання позивача, ОСОБА_3 не має підстав для подальшого законного перебування на території України та у зв`язку з цим є необхідність у його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.

25.02.2025 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з обов`язковою участю сторін.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, зазначив, що відповідач не має зареєстрованого місця проживання в Україні, документи на право проживання у нього також відсутні, законних джерел для існування він не має, від виконання рішення про примусове повернення ухилився, отже впродовж тривалого часу незаконно перебуває на території України, що вважає свідченням ухилення від виконання рішення про примусове видворення.

Відповідач в судовому засіданні заперечив проти його затримання та видворення з України в примусовому порядку, оскільки він постійно проживає на території Україні, приїхав до України разом зі своїми батьками будучи малолітньою дитиною та на даний час проживає разом з батьками похилого віку у с. Грунь Охтирського району, навчався у Грунській школі до 1996 року, доглядає свою матір, яка має незадовільним станом здоров`я, допомагає по господарству. Відповідач наголосив на тому, що вся його родина проживає в Україні, їхати йому взагалі немає куди. На даний час він має намір звернутися доОхтирського відділуУправління Державноїміграційної службиУкраїни уСумській областіщодо продовженнятерміну перебуваннята територіїУкраїни тараніше цьогозробити немав можливостічерез скрутнийматеріальний стан,також перешкодоюдо реалізаціїсвого обов`язкупо виготовленнюнеобхідних документівстала пандеміята введенняв Українівійськового стану.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, врахувавши пояснення учасників справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі свідоцтвом про нагородження серії НОМЕР_1 , виданим відділом ЗАЦС у м. Степанакерт НКАО Азерб. РСР, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Степанакерт Азерб РСР, його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , вірмени за національністю.

20.08.2024головним спеціалістомОхтирського відділуУправління Державноїміграційної службиУкраїни вСумській областіЗадорожньою Н.О.складено протоколпро адміністративнеправопорушення серіїПР МСМ№ 001674про притягнення ОСОБА_2 до адміністративноївідповідальності зач.2ст.203Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зі змісту вказаного протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що 20.08.2024 о 09.34 год. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні.

Крім того, у протоколі про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ № 001674 від 20.08.2024 зазначено, що ОСОБА_3 був документований паспортом громадянина Республіка Вірменія серії НОМЕР_2 , виданим 06.03.2019, з терміном дії до 06.03.2029. На даний час у відповідача відсутній діючий документ, що посвідчує особу та право виїзду за кордон.

20.08.2024начальником Охтирськоговідділу УправлінняДержавної міграційноїслужби Українив Сумськійобласті СупруномВ.М.винесено постановупро накладенняадміністративного стягнення серіїПР МСМ№ 001683,відповідно доякої ОСОБА_2 притягненодо адміністративноївідповідальності завчинення адміністративногоправопорушення,передбаченого ч.2ст.203Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн, який відповідачем було сплачено, що підтверджується квитанцією № 4104297 від 20.08.2024.

Згідно з рішенням про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 20.08.2024 за № 5912130100016333/04 вирішено примусово повернути ОСОБА_2 , громадянина Вірменії, до країни походження або третьої країни та зобов`язано його покинути територію України у термін до 18.09.2024. В рішенні, крім іншого, зазначено, що ОСОБА_3 посвідкою на постійне проживання та тимчасове проживання не документований, із заявами про продовження строку перебування, оформлення дозволу на імміграцію, визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, а також набуття громадянства України не звертався.

З вимогами ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк ОСОБА_3 ознайомлений 20.08.2024, що підтверджується його особистим підписом у вказаному рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.

25.02.2025головним спеціалістомОхтирського відділуУправління Державноїміграційної службиУкраїни вСумській областіЗадорожньою Н.О.складено протоколпро адміністративнеправопорушення серіїПР МСМ№ 001785про притягнення ОСОБА_2 до адміністративноївідповідальності зач.3ст.203Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постановою пронакладення адміністративного стягненнясерії ПРМСМ №001794від 25.02.2025,винесеною начальникомОхтирського відділуУправління Державноїміграційної службиУкраїни вСумській області ОСОБА_6 , ОСОБА_2 притягнено запорушення ч.1,ч.3ст.3Закону України«Про правовийстатус іноземцівта осіббез громадянства»до адміністративноївідповідальності завчинення адміністративногоправопорушення,передбаченого ч.3ст.203Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу у розмірі 5100,00 грн.

25.02.2025 Охтирським відділом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області прийнято рішення за № 5912100100000304 про примусове видворення з України громадянина Вірменії ОСОБА_2 , з чим він особисто ознайомлений.

За приписами ч. 7 ст. 5 КАС України іноземці та особи без громадянства користуються в Україні таким самим правом на судовий захист в адміністративних справах, що і громадяни України.

Згідно вимог ч. 5 ст. 46 КАС України іноземці чи особи без громадянства можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень про затримання іноземця або особи без громадянства.

Положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»визначено правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

В ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Відповідно до ч. 4ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Згідно з вимогами ч. 1 ст.289КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу.

Аналіз наведеної правової норми свідчить, що окремою, самостійною підставою для звернення до суду є відсутність в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.

Обґрунтовуючи вимоги за позовом представник позивача посилається на те, що відповідач має на меті ухилитися від виїзду, оскільки у нього відсутні законні підстав для перебування на території України, а також документи, які б надавали право на перетин кордону для виїзду з території України. Крім того, у відповідача відсутне фінансове забезпечення для перебування на території України та виїзду за її межі, а на території України він тривалий час проживав незаконно, при цьому з власної волі не вживав жодних заходів для легалізації свого становища.

Разом з цим, позивач не обґрунтував чому він звернувся до суду саме із вимогами про застосування до відповідача найбільш суворого заходу, а саме затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 20.08.2024 серії ПР МСМ № 001674, особу ОСОБА_2 було встановлено та ідентифіковано паспортом громадянина Республіка Вірменія серії НОМЕР_2 , виданим 06.03.2019, копію цього паспорту було оглянуто і у судовому засіданні. Наразі ж відповідач є особою без громадянства, що вбачається з дослідженого у судовому засіданні оригіналу довідки консула.

Натомість, стороною позивача не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження негативної поведінки відповідача в Україні, яка б свідчила про намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику його втечі.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) регламентовано право на повагу до приватного і сімейного життя, що включає й право на громадянство та вибір місця проживання.

Стаття 13 Загальної декларації прав людини регламентує кожній людині право вільно пересуватись і обирати собі місце проживання в межах кожної держави.

У статті 1 Конвенції сторони зобов`язалися гарантувати кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією. Конвенційні гарантії, в даному випадку, належать всім, а не тільки громадянам. Дії держави, пов`язані з контролем перебування іноземців на своїй території можуть призводити до порушення цих гарантій.

Європейський суд з прав людини ( ЄСПЛ) у своїй практиці щодо цієї категорії спорів неодноразово наголошував, що у випадку підтвердження того, що відносини, про порушення яких заявляє особа, охоплюються поняттям сімейного чи приватного життя, як у випадку відповідача у цій справі, то слід застосовувати так званий трискладовий тест, тобто - «чи відбувалося втручання згідно із законом? чи переслідувало таке втручання законну мету? чи було таке втручання необхідним у демократичному суспільстві?».

При цьому необхідність втручання в демократичному суспільстві встановлюється шляхом врівноваження інтересів держави з правами особи. Держава не може обґрунтовувати втручання відносними термінами такими як «корисно», «розумно» чи «бажано», а повинна продемонструвати наявність нагальної суспільної необхідності. Необхідність в демократичному суспільстві також вимагає пропорційності законній меті, що переслідується. При здійсненні такого втручання в особи має бути можливість скористатися процедурними гарантіями для оскарження рішення, зокрема щодо того чи бралися під час прийняття рішення до уваги інтереси особи, захищені статтею 8 Конвенції.

ЄСПЛ не заперечує того, що повернення чи видворення, як такі можуть відповідати законній меті регулювання міграції, однак підкреслює, що такі заходи повинні застосовуватися пропорційно до права особи на приватне та сімейне життя.

У ситуації відповідача є зрозумілим, що він, будучималолітньою дитиною, разом з родиною прибувз Вірменії до України. Єдиним документом, що посвідчував його особу та приналежність до громадянства на момент перетину кордону було свідоцтво про народження, яким доводилось місце його народження м. Степанакерт НКАО Азерб. РСР. З того часу і по цей день відповідач проживає разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 , що стороною позивача не спростовано.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 за період проживання в Україні здобув освіту, має постійне місце проживання, володіє державною мовою, з 2014 року жодного разу не здійснював спробперетину кордону країни громадянського походження,у якій у нього відсутні будь-які сімейні та соціальні зв`язки. Натомість він має міцні соціальні і сімейні зв`язків з Україною, оскільки його батьки та брат проживаютьна території Охтирського району, тривалістьпостійного місця проживання на території України становить понад 30 років. При цьому відсутні будь-які дані, що могли б свідчити, що його перебування може суперечити інтересам національної безпеки України чи охорони громадського порядку (ч.3 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Вказане доводить свідомий вибір відповідача щодо визначення свого місця проживання, що кореспондується з положеннями ст.13 Декларації та ст.8 Конвенції.

Суд вважає, що у даному випадку відповідач перебуває у статусі осілого мігранта. При цьому суд критично оцінює доводи позивача про його свідоме ухилення від легалізації свого перебування на території України, оскільки відповідач має скрутне матеріальне становище, доглядає за хворою матір`ю, проживає на території громади, наближеної до кордону з РФ, яка веде агресивні бойові дії на території України.

З огляду на викладене, ризик втечі відповідача, достатніми доказами не підтверджується, як і заявлена в позовній заяві виправданість застосування такого найбільш суворого заходу забезпечення видворення, як затримання з поміщенням до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

Відповідно до пункту «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17.04.2014 у справі «Анатолій Руденко проти України», яке стало остаточним 17.07.2014 (№ 50264/08), указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява № 26629/95, і «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява № 36760/06).

Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції мається на увазі фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.

Відповідно до ст.77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 7-9, 72-79, 90, 241-244, 246, 250, 268-272 КАС України, ст.ст. 26, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд,-

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову Управління Державної міграційної служби України в Сумській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, місцезнаходження: вул. Герасима Кондратьєва, 27, м. Суми, ЄДРПОУ 37846270.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області Н.Г. Яценко