Постанова від 18.03.2025 по справі 583/840/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2025 р.Справа № 583/840/25Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Яценко Н.Г., м. Охтирка, по справі № 583/840/25

за позовом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області в особі Охтирського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області

до ОСОБА_1

про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Управління Державної міграційної служби України в Сумській області в особі Охтирського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд:

затримати на строк 6 місяців ОСОБА_1 з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26.02.2025 року в задоволенні адміністративного позову Управління Державної міграційної служби України в Сумській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що ОСОБА_2 не має зареєстрованого місця проживання в Україні, документи на право проживання в Україні відсутні, законних джерел для існування відповідач не має, від виконання рішення про примусове повернення ухилявся упродовж тривалого часу, то наявні підстави вважати, що останній продовжить ухилятись від виконання рішення про примусове видворення.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим відділом ЗАЦС у м. Степанакерт НКАО Азербайджанської РСР, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Степанакерт Азербайджанської РСР, його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вірмени за національністю.

20.08.2024 головним спеціалістом Охтирського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області Задорожньою Н.О. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ № 001674 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зі змісту вказаного протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що 20.08.2024 о 09.34 год. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні.

Крім того, у протоколі про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ № 001674 від 20.08.2024 зазначено, що ОСОБА_2 був документований паспортом громадянина Республіка Вірменія серії НОМЕР_2 , виданим 06.03.2019, з терміном дії до 06.03.2029. На даний час у відповідача відсутній діючий документ, що посвідчує особу та право виїзду за кордон.

20.08.2024 начальником Охтирського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області Супруном В.М. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПР МСМ № 001683, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнено до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн, який відповідачем було сплачено, що підтверджується квитанцією № 4104297 від 20.08.2024.

Згідно з рішенням про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 20.08.2024 за № 5912130100016333/04 вирішено примусово повернути ОСОБА_1 , громадянина Вірменії, до країни походження або третьої країни та зобов`язано його покинути територію України у термін до 18.09.2024. В рішенні, крім іншого, зазначено, що ОСОБА_2 посвідкою на постійне проживання та тимчасове проживання не документований, із заявами про продовження строку перебування, оформлення дозволу на імміграцію, визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, а також набуття громадянства України не звертався.

З вимогами ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк ОСОБА_2 ознайомлений 20.08.2024, що підтверджується його особистим підписом у вказаному рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.

25.02.2025 головним спеціалістом Охтирського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області Задорожньою Н.О. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ № 001785 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 203Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПР МСМ № 001794 від 25.02.2025, винесеною начальником Охтирського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області Супруном В.М., ОСОБА_1 притягнено за порушення ч. 1, ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 203Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу у розмірі 5100,00 грн.

25.02.2025 Охтирським відділом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області прийнято рішення за № 5912100100000304 про примусове видворення з України громадянина Вірменії ОСОБА_1 , з чим він особисто ознайомлений.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не підтверджено достатніми доказами ризик втечі відповідача, як і виправданість застосування такого найбільш суворого заходу забезпечення видворення, як затримання з поміщенням до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначаєтьсяЗаконом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»від 22.09.2011 № 3773-VI(даліЗакон№ 3773-VI).

Відповідно до ч.4ст.30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені положеннямистатті 289 КАС України.

Згідно з частиною першоюстатті 289 КАС Україниза наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців. (ч.11ст.289 КАС України)

З аналізу вказаних норм у їх сукупності слідує, що до іноземця, стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення, може бути застосований такий захід як затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2023р. по справі №296/8455/22 зазначив, що за наявності переліченихстаттею 289 КАС Україниумов, існує правова можливість здійснити затримання іноземця як з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, так і лише для забезпечення видворення за межі території України, як досягнення самостійної мети без необхідності ідентифікації. Але в будь-якому випадку повинна існувати така умова як примусове видворення.

При цьому, такий захід як затримання не застосовується автоматично, а лише за наявності підстав, передбачених ч.1 ст.289 Кодексу, а саме: за наявності обґрунтованих підстав вважати, що такий іноземець ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №522/960/18, від 19 травня 2021 року у справі №522/21025/17, від 25 листопада 2024 року у справі № 755/5415/24.

Доведення наявності підстав, передбачених вказаною нормою, покладено на територіальний орган ДМС України, як суб`єкта владних повноважень, яким ініційовано питання щодо затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 будучи малолітньою дитиною, разом з родиною прибув з Вірменії до України та єдиним документом, що посвідчував його особу та приналежність до громадянства на момент перетину кордону було свідоцтво про народження, за період проживання в Україні здобув освіту, має постійне місце проживання, володіє державною мовою, з 2014 року жодного разу не здійснював спроб перетину кордону країни громадянського походження, у якій у нього відсутні будь-які сімейні та соціальні зв`язки. Натомість він має міцні соціальні і сімейні зв`язків з Україною, оскільки його батьки та брат проживають на території Охтирського району, тривалість постійного місця проживання на території України становить понад 30 років.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції позивачем не наведено будь-яких фактів та не надано доказів, що відповідач має намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджати проведенню процедури видворення або існує ризик його втечі.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено, що затримання відповідача на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення його примусового видворення за межі території України за конкретних обставин даної справи є безумовною необхідністю.

Крім того, згідно ч.1 ст.15 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, в`їзд в Україну та виїзд іноземців та осіб без громадянства з України здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.

Так, згідно до матеріалів справи встановлено, що в протоколі про адміністративне правопорушення від 20.08.2024 серії ПР МСМ № 001674, особу ОСОБА_1 було встановлено та ідентифіковано паспортом громадянина Республіка Вірменія серії НОМЕР_2 , виданим 06.03.2019.

Також, в рішенні про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 20.08.2024 за № 5912130100016333/04 зазначено про наявність у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорту НОМЕР_2 , який виданий 06.05.2019 з терміном дії 06.05.2029, уроженця Республіки Вірменії, наявність паспорту також підтверджується позивачем в апеляційній скарзі.

Позивачем до позовної заяви надано довідку від консула Республіки Вірменія К/163-24 від 20.09.2024 відповідно до якої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець Нагірного Карабаху, Степанакерт, не є громадянином Республіки Вірменія.

При цьому позивачем не доведено недійсність паспорту НОМЕР_2 , який виданий 06.05.2019 з терміном дії 06.05.2029, що є на зараз дійсним.

Враховуючи вказане, у відповідача був наявний документ, що посвідчує особу.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що приймаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності та рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 20.08.2024 за № 5912130100016333/04 позивачем було встановлено особу позивача - ОСОБА_1 , саме на підставі паспорту громадянина Республіка Вірменія серії НОМЕР_2 , який виданий 06.05.2019 з терміном дії 06.05.2029, що спростовує доводи позивача про необхідність затримання позивача з метою ідентифікації.

Таким чином, позивач проживає на території України понад тридцяти років, його батьки похилого віку та брат проживають на території Охтирського району, при цьому, позивач не подав жодного доказу негативної поведінки відповідача в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від добровільного виконання рішення про примусове повернення, намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення та існування ризику втечі.

Додатково колегія суддів зазначає, що положеннями статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року тастатті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизначено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановленізакономвиключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Відповідно до пункту «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17.04.2014 у справі «Анатолій Руденко проти України», яке стало остаточним 17.07.2014 (№ 50264/08), указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява № 26629/95, і «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява № 36760/06).

Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції мається на увазі фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.

Доводи апеляційної скарги, що наявні підстави вважати, що відповідач продовжить ухилятись від виконання рішення про примусове видворення, з огляду на те, що ОСОБА_2 не має зареєстрованого місця проживання в Україні, документи на право проживання в Україні відсутні, законних джерел для існування відповідач не має, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки наведені обставини не можуть беззаперечно свідчити про можливе ухилення відповідача від виконання рішення про примусове видворення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що будь-які докази відсутності законних джерел існування до матеріалів справи позивачем не надані.

Отже, виходячи з обсягу встановлених у цій справі обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність правових підстав для застосування до відповідача, як до іноземця чи особи без громадянства, процедури затримання на 6 місяців з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на підставі норм статті 289 КАС України.

Враховуючи вказане, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26.02.2025 року прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26.02.2025 по справі № 583/840/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.М. МакаренкоСудді Т.С. Перцова С.П. Жигилій