Ухвала

від 25.02.2025 по справі 400/7986/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

25 лютого 2025 р. Справа № 400/7986/24

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Лук`янчук О.В.

суддів Бітова А.І.

Ступакової І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати суми індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у період з грудня 2015 року до березня 2018 року з урахуванням підвищення посадового окладу (базового місяця) січня 2008 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року до березня 2018 року з урахуванням підвищення посадового окладу (базового місяця) січня 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати сум індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.03.2018 року до 02.01.2020 року щомісячної індексації-різниці (фіксованої індексації) грошового забезпечення в сумі 3865,58 грн.;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату щомісячної індексації-різниці (фіксованої індексації) грошового забезпечення в сумі 3865,58 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 18.03.2022 року до 31.12.22 року основних видів грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату з 18.03.2022 року до 31.12.2022 року грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше проведених виплат;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 01.01.2023 року до 12.05.2023 року основних видів грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2023 року до 12.05.2023 року грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 року для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше проведених виплат;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для оздоровлення за 2022 рік, 2023 рік без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги для оздоровлення за 2022 рік, 2023 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, із урахуванням раніше проведених виплат;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, із урахуванням раніше проведених виплат.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права. Зокрема, в апеляційній скарзі наголошується, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом.

Апеляційний розгляд справи призначений в порядку письмового провадження на 25.02.2025 року.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Серед визначених статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції є скасування судового рішення повністю або частково і у відповідній частині закриття провадження у справі повністю або частково або залишення позовної заяви без розгляду повністю або частково (п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України).

З вказаної норми слідує, що під час розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції повинен перевірити наявність/відсутність підстав для закриття провадження у справі або ж залишення позовної заяви без розгляду.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Стаття 123 КАС України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, зокрема, частиною третьою цієї статті визначено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Колегія суддів констатує, що лише за умови дотримання позивачем строку звернення до суду або визнання причин пропуску строку поважними суд може розглядати справу і вирішувати спір по суті.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Під час розгляду апеляційної скарги у даній справі колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов подано з додержанням вимог ст.ст. 160-161 КАС України, підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження у адміністративній справі відсутні, у зв`язку із чим, відкрив провадження у даній справі.

Разом з цим, до відзиву на позовну заяву відповідачем додано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Однак, суд першої інстанції не надав правової оцінки вказаним доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та ухвалив судове рішення про задоволення позову.

Досліджуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом в цій справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, частина п`ята статті 122 КАС України є спеціальною нормою у розв`язанні спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби порівняно з нормою, яка міститься в частині другій статті 122 КАС України та встановлює шестимісячний строк звернення до суду.

Водночас, частина п`ята статті 122 КАС України є загальною нормою у розв`язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Згідно п.п. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Водночас, в положеннях частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм суми грошового забезпечення (в тому числі, індексації) у разі порушення законодавства про оплату праці.

В свою чергу, строк звернення до суду за вирішенням спору з приводу порушення законодавства про оплату праці визначається ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Так, згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП, в редакції до 19.07.2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до ст. 233 КЗпП та станом на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом стаття 233 КЗпП не містить норми, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини.

Строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому, тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов.

Таким чином, строк звернення до суду з позовом має визначатись за правилами частини другої статті 233 КЗпП, в редакції, яка була чинною на момент початку перебігу відповідного строку та діяла у спірний період, тобто, положення ст. 233 КЗпП, в редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 року, щодо строків звернення до суду не можуть розповсюджуватись на правовідносини, що виникли до 19.07.2022 року.

Разом з цим, дія ст. 233 КЗпП в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX поширюється на відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, згідно цієї норми, у справах про виплату працівнику заробітної плати, всіх сум, що належать йому при звільненні, встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, проте, після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 року Кодекс законів про працю України доповнено главою XIX «Прикінцеві положення» такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

За наведеного правового регулювання, строки звернення до суду, визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції чинній з 19.07.2022 року, продовжені на строк дії такого карантину, тобто, до 30 червня 2023 року.

Спір у даній справі виник з приводу порушення законодавства про оплату праці та стосується виплати під час проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у належному розмірі індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 28.02.20218 року, з 01.03.2018 року по 02.01.2020 року, грошового забезпечення з 18.03.2022 року по 12.05.2023 року, матеріальної допомоги для оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 р.р.

Щодо вимог позивача з 01.12.2015 року по 18.07.2022 року, право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

Однак, з 30 червня 2023 року розпочався строк звернення до суду із позовом щодо виплати грошового забезпечення в період з 19.07.2022 року по 12.05.2023 року та матеріальної допомоги для оздоровлення і грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 р.р., які виплачені у жовтні 2022 року, лютому 2023 року, тобто, в період дії ст. 233 КЗпП України в редакції чинній з 19.07.2022 року, яка визначає тримісячний строк звернення до суду із таким позовом.

Із даним позовом позивач звернувся 16.08.2024 року (позов направлено засобами поштового зв`язку 16.08.2024 року, дата реєстрації позову судом 23.08.2024 року).

Отже, позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до адміністративного суду в частині вимог з 19.07.2022 року.

До позовної заяви не додано заяви про поновлення строку звернення до суду із позовними вимогами з 19.07.2022 року за період з 30.09.2023 року та до моменту звернення до суду з даним позовом (16.08.2024 року), тобто, після закінчення тримісячного строку звернення до суду з цими вимогами, який розпочався після закінчення карантину (30.06.2023 року) та передбачений ст. 233 КЗпП України, в редакції з 19.07.2022 року.

Статтею 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, положеннями статті 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання останньому можливості подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини пропуску строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Отже, КАС України допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду.

Разом з цим, положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. При цьому, забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.

Питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом, у випадку, коли суд встановив, що такий пропущено позивачем, в обов`язковому порядку має бути з`ясовано судом. Однак, у будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має вжити заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропуску строку.

Такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на усталеній практиці Верховного Суду щодо тлумачення вимог статті 123 КАС України (зокрема, постанови Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 140/3708/19, від 09 червня 2022 року у справі № 160/15960/20, від 20 жовтня 2022 року у справі № 380/16907/21, від 24 січня 2023 року у справі № 340/2435/22, від 12 квітня 2023 року у справі № 640/2228/20, від 20 липня 2023 року у справі № 240/5534/22, від 12 березня 2024 року по справі № 380/9291/22).

Враховуючи наведені вище приписи процесуального законодавства, а також правову позицію Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про необхідність запропонувати позивачу надати пояснення щодо дотримання строку звернення до суду з даним позовом та/або заяву про поновлення строку звернення до суду із наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання позову в частині вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення в період з 19.07.2022 року по 12.05.2023 року і матеріальної допомоги для оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 р.р., які виплачені у жовтні 2022 року, лютому 2023 року, з врахуванням зазначеного вище колегією суддів правового регулювання.

Також, на підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відкладення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 241, 242, 243, 308, 311, 321, 325, 328 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Запропонувати ОСОБА_1 у десятиденний строк з дня отримання копії вказаної ухвали надати пояснення щодо дотримання строку звернення з даним позовом до суду та/або заяву про поновлення строку звернення до суду із наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання позову в частині вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення в період з 19.07.2022 року по 12.05.2023 року і матеріальної допомоги для оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 р.р., які виплачені у жовтні 2022 року, лютому 2023 року, з врахуванням висновків колегії суддів.

Відкласти апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження на 11.03.2025 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено та підписано 25.02.2025 року.

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова