Постанова

від 26.02.2025 по справі 380/14187/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/14187/24 пров. № А/857/25838/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіСудової-Хомюк Н.М.,

суддівОнишкевича Т.В., Сеника Р.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у справі № 380/14187/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання протиправним та скасування рішення,

суддя (судді) в суді першої інстанції Крутько О.В.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) старшого лейтенанта ОСОБА_2 про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 20 червня 2024 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що є особою, що має на утриманні чотирьох дітей віком до 18 років та не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Позивач під час здійснення прикордонного контролю пред`явив уповноваженій службовій особі відповідача документи, які підтверджують його право на виїзд з України і в`їзд в Україну та документи на підтвердження того, що на утриманні позивача перебуває четверо дітей віком до 18 років. Позивач мав при собі військово-обліковий документ (тимчасове посвідчення військовозобов`язаного від 10.01.2024 року із вклеєним штрих кодом) та оновлену інформацію в мобільному додатку «Резерв +». Відтак, позивач вважає, що має право для перетину кордону і у відповідача не було жодних підстав для відмови в реалізації ним такого права.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) старшого лейтенанта ОСОБА_2 про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 20 червня 2024 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп).

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Вказує, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють лише перевірку документів наданих для перетину державного кордону. Законодавство України не покладає на відповідача обов`язку ведення вичерпного переліку документів, необхідних для перетину державного кордону. Відповідач не формує державну політику з питань виїзду за кордон громадян України в умовах дії на території України правового режиму воєнного стану. Отже, згідно з вимогами зазначених вище нормативно-правових актів, уповноважена посадова особа, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон, може прийняти рішення про пропуск через державний кордон лише при документальному підтвердженні того, що громадянин не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 року та у справі №380/14187/24 скасувати та прийняти нове яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що на час винесення відповідачем оскаржуваного рішення форма тимчасового посвідчення військовозобов`язаного була затверджена Наказом Міноборони «Про тимчасове посвідчення військовозобов`язаного» від 21 листопада 2017 № 610, та не передбачала внесення до нього відміток про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Інші нормативно-правові акти також не містили вимоги внесення до військово облікового документа відмітки про відстрочку. Право на відстрочку виникає у особи відповідно до Закону № 3543-XII, а не ставиться в залежність від внесення відміток до військово-облікового документа.

Вказує, що при проведенні паспортного контролю позивач, окрім тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_5 , пред`явив уповноваженій особі підрозділу охорони державного контролю офіційний додаток від Міноборони «Резерв +», де була вказана оновлена інформація з реєстру «Оберіг» станом на 18 червня 2024 року та було зазначено, що ОСОБА_1 має відстрочку до 30.12.2024 року, проте працівник прикордонних органів не взяв це до уваги.

Відтак, зважаючи, що позивачем при перетині кордону працівнику прикордонних органів було пред`явлено, документ, що дає право на виїзд (закордонний паспорт НОМЕР_6 ), документи, які свідчили, що ОСОБА_1 має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до 31 грудня 2024 року (тимчасове посвідчення військовозобов`язаного N НОМЕР_5 та офіційний додаток від Міноборони «Резерв+»), як особа, що на утриманні якої перебувають четверо дітей віком до 18 років (свідоцтва про народження дітей, свідоцтво про одруження), то у працівника прикордонної не було реальних підстав, для прийняття рішення про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України.

Просить відмовити в задоволення апеляційної скарги, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року залишити без змін.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволенняз огляду на наступні підстави.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 червня 2024 року ОСОБА_1 з метою перетину державного кордону України прибув у пункт пропуску «Шегині», де пред`явив для проведення паспортного контролю уповноваженій особі підрозділу охорони державного контролю такі документи:

- закордонний паспорт НОМЕР_6 виданий 16 січня 2018 року;

- тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_5 , видане ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 майором ОСОБА_3 10 січня 2024 року (зі штрих кодом);

- свідоцтво про народження НОМЕР_7 ОСОБА_4 , видане Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 02 грудня 2023 року;

- свідоцтво про народження НОМЕР_8 ОСОБА_5 , видане Франківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 08 вересня 2020 року;

- свідоцтво про народження НОМЕР_9 ОСОБА_6 , видане Личаківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області 03 листопада 2016 року;

- свідоцтво про народження НОМЕР_10 ОСОБА_7 , видане Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції 14 січня 2011 року.

Також при проведенні паспортного контролю уповноваженій особі підрозділу охорони державного контролю позивач пред`явив офіційний додаток від Міноборони «Резерв+», де була вказана оновлена 18 червня 2024 року інформація з реєстру «Оберіг» та зазначено, що ОСОБА_1 має відстрочку від призову на військову службу до 30.12.2024.

20 червня 2024 року за результатами проведеного паспортного контролю, начальник 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) старший лейтенант ОСОБА_2 прийняв рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Причиною відмови зазначено, що вищезазначений громадянин не зміг надати до паспортного контролю необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач пред`явив до паспортного контролю представнику Державної прикордонної служби України належні документи, у тому числі військово-облікові документи, які давали підстави для прийняття позитивного рішення уповноваженими посадовими особами, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Зазначеному кореспондує ст.1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року №3857-XII (далі - Закон №3857-XII).

Відповідно до ст.6 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Згідно ч.1 ст.7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

Частинами 1, 3 ст.14 Закону №1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.

Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Згідно з положеннями ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 року №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ.

Пунктом 3 Указу №64/2022 передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст.8 Закону №389-VIII.

В подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений Указами Президента України та діє станом на сьогоднішній день.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила №57).

Згідно п.2 Правил №57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до п.п.2-6 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно п.8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455 (далі - Порядок №1455) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Поряд з цим, ст.23 Закону №3543-ХІІ передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно абзацу 4 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані (окрім іншого): жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.

Таким чином, законодавством України, передбачено право жінки та чоловіка, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, звільнення від призову на військову службу під час мобілізації, та, як наслідок цього, право на виїзд за кордон.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 є батьком чотирьох неповнолітній дітей, а саме:

- ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 ;

- ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 ;

- ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Як було встановлено судом першої інстанції, позивач 20.06.2024 прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Шегині» з метою виїзду за кордон. До паспортного контролю позивач пред`явив такі документи: закордонний паспорт НОМЕР_6 виданий 16 січня 2018 року; тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_5 видане ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 майором ОСОБА_3 10 січня 2024 року; свідоцтво про народження НОМЕР_7 ОСОБА_4 , видане Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 02 грудня 2023 року; свідоцтво про народження НОМЕР_8 ОСОБА_5 , видане Франківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 08 вересня 2020 року; свідоцтво про народження НОМЕР_9 ОСОБА_6 , видане Личаківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області 03 листопада 2016 року; свідоцтво про народження НОМЕР_10 ОСОБА_7 , видане Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції 14 січня 2011 року. Також при проведенні паспортного контролю уповноваженій особі підрозділу охорони державного контролю позивач пред`явив офіційний додаток від Міноборони «Резерв +», де була вказана оновлена 18 червня 2024 року інформація з реєстру «Оберіг» та зазначено, що ОСОБА_1 має відстрочку від призову на військову службу до 30.12.2024 року.

Разом з тим рішенням від 20.06.2024 року позивачу відмовлено у перетині державного кордону, обгрунтовуючи це тим, що позивач не зміг надати до паспортного контролю необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України», проте без конкретизації причин відмови та документів, яких позивач не зміг надати.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст.14 Закону №1710-VI рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у праві перетину кордону в кожному випадку повинно бути обґрунтованим, із зазначенням конкретних причин відмови. В той же час, в оскаржуваному рішенні не вказано конкретної причини для надання позивачу відмови у перетині державного кордону, в тому числі з посиланням на документи, які надав позивач та їх неналежність чи недостатність для виїзду за кордон, зокрема, і щодо наявності дозволу на виїзд за кордон, як на цьому акцентує увагу відповідач в апеляційній скарзі.

Водночас, можливість підтвердження позивачем наявності права на перетин кордону прямо залежить від чіткого визначення відповідачем конкретного та вичерпного переліку необхідних для цього документів, чого зроблено не було

Окрім того, як вірно відмітив суд першої інстанції, що позивач є волонтером Благодійної організації «Благодійний фонд «Авто Ангел Львів», про що свідчить волонтерське посвідчення № НОМЕР_11 видане 01 червня 2024 року, яка займається постачанням гуманітарної допомоги для Збройних Сил України. Позивач неодноразово під час воєнного стану безперешкодно перетинав державний кордон на в`їзд та виїзд з України, з чого слідує, що він перетинав державний кордон не з метою ухилення від виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) старшого лейтенанта ОСОБА_2 про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийнято необґрунтовано та безпідставно, тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у справі № 380/14187/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник