Постанова

від 20.02.2025 по справі 320/1885/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 320/1885/23

адміністративне провадження № К/990/4758/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

за участі:

секретаря судового засідання Кандиби Є.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Цимбалюк Л.В.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року (суддя Кушнова А.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року (колегія у складі суддів Єгорової Н.М., Сорочка Є.О., Чаку Є.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними та нечинними положень нормативно-правового акту,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України, в якому просив:

- визнати положення пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10 квітня 2018 року №515/ДСК (далі також - Інструкція №515/ДСК), протиправними, а саме, такими що не відповідають пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року №1262/2007 (далі також - Положення №1262), приписам постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та інших осіб» (далі також - Постанова №704), постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі також - Постанова №168), статтям 17, 43 Конституції України, статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), статті 30 Закону України від 25 березня 1992 року №2229-XII "Про Службу безпеки України" (далі - Закон №2229-XII), умовам контракту про проходження військової служби у Службі безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року №1262, статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), та нечинними в частині обмеження строку збереження грошового забезпечення за військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників, а саме визнати нечинними слова: "протягом строків, передбачених пунктом 48 Положення, з урахуванням їх продовження у встановленому порядку";

- визнати протиправним, а саме таким, що не відповідає пункту 48 Положення №1262, оскільки регулює правовідносини, факт виникнення яких є порушенням вимог пунктів 43, 48 Положення №1262, та нечинним абзац 3 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК;

- визнати протиправним, а саме таким, що не відповідає пункту 48 Положення №1262, оскільки встановлює зменшення розміру грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцям після закінчення строків перебування у розпорядженні, та нечинним абзац 4 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК.

Мотиви позивача загалом зводяться до того, що наведені в позовній заяві положення Інструкції не відповідають або суперечать названим нормативно-правовим актам, що мають вищу юридичну силу, а їх застосування призводить до системного порушення прав військовослужбовців Служби безпеки України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивував свої висновки тим, що з огляду на зміст Постанови №704, Служба безпеки України є суб`єктом владних повноважень, який наділений повноваженнями щодо затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, який затверджується Службою безпеки України.

Оцінивши доводи позивача про невідповідність пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК положенням статті 43 Конституції України, статті 9 Закону №2011-XII, статті 30 Закону №2229-XII, Постанові №704, Постанові №168, умовам Положення №1262 та статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, суд першої інстанції сприйняв їх критично, неодноразово повторивши, що за своїм змістом пункт 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК не обмежує та не припиняє виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Служби безпеки України, які перебувають у розпорядженні.

Стосовно оспорюваного абзацу третього пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК, суд так само зауважив про відсутність підстав стверджувати, що ця норма будь-яким чином обмежує чи припиняє нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовців після закінчення строків перебування у розпорядженні, передбаченого, зокрема підпунктом «б» пункту 48 Положення №1262. На думку судів обох попередніх інстанцій, врегулювання означеною нормою Інструкції №515/ДСК питання забезпечення грошового забезпечення військовослужбовців після закінчення строків перебування у розпорядженні, передбачених, зокрема, підпунктом «б» пункту 48 Положення №1262, не свідчить про протиправність цієї норми та/або її нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Водночас місцевий адміністративний суд вказав, що позивач не навів жодного нормативно-правового акту, якому суперечать положення абзацу 3 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК.

Оцінюючи доводи позивача в частині оскарження абзацу четвертого пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК, суд констатував, що цей абзац ніяким чином не суперечить вимогам пунктів 1 та 5 глави 2 розділу III Інструкції №515/ДСК, адже не передбачає обмеження виплати надбавка за особливості проходження служби військовослужбовцями Служби безпеки України. Суд акцентував увагу на тому, що ця надбавка не є сталою величною та залежить від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов`язків за посадою. При цьому, розмір такої надбавки не поставлено в залежність від перебування військовослужбовця у розпорядженні або у разі якщо військовослужбовець не призначений на посаду та не перебуває у розпорядженні.

Отже, за результатами судового розгляду суд першої інстанції, висновок якого підтримав суд апеляційної інстанції, не знайшов правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі, поданій з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої у поєднанні з підпунктами "а", "б", "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позивач просить рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи наявність цієї підстави касаційного оскарження, скаржник зазначає про неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, які регулюють питання грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України, котрі через протиправну бездіяльність посадових осіб перебувають у розпорядженні відповідних начальників понад встановлені пунктом 48 Положення №1262 строки.

Загалом мотиви скаржника зводяться до неправильного розуміння та тлумачення судами обох попередніх інстанцій правових норм, формального підходу до оцінки доводів позивача, неналежного з`ясування сутності і співвідношення згаданих норм матеріального права, а також закріплених ними правових механізмів та правових наслідків їх застосування відповідачем, неповноти дослідження судами обставин справи та порушення норм процесуального права.

На противагу висновкам судів попередніх інстанцій позивач у касаційній скарзі наполягає на тому, що оскаржуваними нормами інструкції №515/ДСК протиправно обмежено встановлені пунктом 48 Положення №1262 та іншими актами вищої юридичної сили гарантії збереження грошового забезпечення, безпідставно встановлено окремий порядок його виплати та так само безпідставно віднесено до дискреційних повноважень Голови СБУ надання дозволу на виплату грошового забезпечення, а також протиправно обмежено його розмір військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників понад встановлені пунктом 48 Положення №1262 строки, тобто у яких закінчився термін їх перебування у розпорядженні, але жодного рішення, передбаченого пунктом 48 Положення №1262 (призначення на посаду або звільнення з військової служби), щодо них не прийнято внаслідок протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Крім цього, внаслідок застосування норм Інструкції №515/ДСК, які оскаржуються, таким військовослужбовцям або взагалі не нараховується і не виплачується грошове забезпечення, або вони отримують його у неповному розмірі з порушенням строків виплати і лише за рішенням Голови Служби безпеки України, обов`язок щодо прийняття якого не передбачений та будь-які критерії прийняття якого в Інструкції №515/ДСК відсутні, що породжує юридичну невизначеність.

За словами позивача, застосування оскаржуваних ним пункту 2 глави 1 розділу IV, абзаців третього та четвертого пункту 6 глави 1 розділу IV Інструкції №515/ДСК призводить до системного порушення прав військовослужбовців на грошове забезпечення.

З урахуванням викладеного, стверджує про необхідність висновку Верховного Суду з питання застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права у їх сукупності: пунктів 43 та 48 Положення №1262, пункту 2 глави 1 розділу IV Інструкції №515/ДСК, абзаців третього та четвертого пункту 6 глави 1 розділу IV Інструкції №515/ДСК, частини п`ятої статті 17, частин другої та четвертої статті 43 Конституції України, статті 9 Закону №2011-XII, статті 30 Закону 2229-XII, умови контрактів про проходження військової служби у Службі безпеки України (які, на переконання позивача, також є нормами матеріального права, оскільки текст контракту є частиною Положення №1262), статті 1 Протоколу №1 до Конвенції (захист права власності).

Також зазначає, що необхідність надання Верховним Судом правового висновку обумовлена потребою захисту порушеного права військовослужбовця на грошове забезпечення у належному розмірі та забезпечення дотримання Службою безпеки України гарантій грошового забезпечення військовослужбовців, встановлених Конституцією та законами України, актами Кабінету Міністрів України, пунктом 48 Положення №1262 та захищеного Конвенцією, шляхом надання Верховним Судом тлумачення: 1) пунктів 43 та 48 Положення №1262, щодо встановлених гарантій збереження грошового забезпечення за військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження відповідних начальників, які не обмежуються строками перебування таких військовослужбовців у розпорядженні, та щодо виключення можливості перебування військовослужбовців у розпорядженні понад встановлені строки; 2) припису абзацу 14 пункту 48 Положення №1262, а саме, слів: «якщо інше не передбачене законодавством», з урахуванням висновків Конституційного Суду України у рішенні від 09 липня 1998 року №12-рп/98; 3) пунктів 3 та 8 Постанови №704 стосовно наявності у Службі безпеки України повноважень затверджувати порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та відсутності при цьому у Служби безпеки України права визначати і змінювати умови грошового забезпечення військовослужбовців.

Позиція інших учасників справи

У відзив відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані ним рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Мотиви відповідача загалом ґрунтуються на тому, що Інструкція №515/ДСК в оспорюваній позивачем частині повністю відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, жодним чином не суперечить їм та не порушує, не погіршує і не звужує прав та законних інтересів як позивача, так й інших військовослужбовців Служби безпеки України. Вказує, що проєкт Інструкції №515/ДСК та наказу Центрального управління Служби безпеки України про її затвердження було погоджено Міністерством економіки України, а Міністерство юстиції України провело правову експертизу цих актів. Доводи ж скаржника відповідач вважає безпідставними, надуманими та такими, що перекручують зміст оспорюваних норм.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року, поновлено цей строк та відкрито касаційне провадження за поданою позивачем касаційною скаргою. Цією ж ухвалою витребувано з Київського окружного адміністративного суду справу №320/1885/23.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2025 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

11 травня 2017 року ОСОБА_1 укладено контракт з Службовою безпеки України про проходження військової служби у Службі безпеки України строком на 10 років з 26 червня 2017 року до 25 червня 2027 року.

Наказом Голови Служби безпеки України від 23 березня 2021 року №377-ОС/дск позивача зараховано в розпорядження ректора Національної академії Служби безпеки України на посаді проректора (з соціально-економічних питань) Національної академії Служби безпеки України за підпунктом "б" пункту 48 (у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України з 23 березня до 23 червня 2021 року включно.

Наказами Національної академії Служби безпеки України від 17 червня 2021 року №245-ос/дск, від 09 листопада 2021 року №470-ос/дск, від 23 листопада 2021 року №493-ос/дск, від 01 лютого 2022 року №55-ос/дск, від 01 квітня 2022 року №40-ос/дск продовжувався термін перебування ОСОБА_1 у розпорядженні на строк його перебування у відпустках, період тимчасової непрацездатності та перебуванні у відрядженні.

01 травня 2022 строк перебування у розпорядженні ОСОБА_1 сплив, у зв`язку із чим він подав звернення відповідно до статті 110 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України до Ректора Національної академії Служби безпеки України, у якому просив, зокрема розглянути питання щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення, починаючи з 02 травня 2022 року та до призначення на вакантну посаду в системі Служби безпеки України, нарахування та виплати йому додаткової винагороди, встановленої Постановою №168 та протягом дії воєнного стану.

Листом від 16 червня 2022 року №29/684/ві Ректор Національної академії Служби безпеки України повідомив заявника, що у зв`язку із закінченням 01 травня 2022 року строку перебування у розпорядженні, з урахуванням вимог пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК, відсутні підстави для нарахування та виплати з 02 травня 2022 року грошового забезпечення, з урахуванням додаткової винагороди на період дій воєнного стану.

Аналогічні підстави щодо відсутності підстав для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, починаючи з 02 травня 2022 року, відображені і у листі Управління роботи з особовим складом Служби безпеки України від 08 вересня 2022 року №11/3/4-Д-258/64.

Управління роботи з особовим складом Служби безпеки України листом від 10 листопада 2022 року №16/4016-в щодо виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 повідомлено про те, що рапорт ректора на проведення відповідної виплати до Голови Служби безпеки України не надходив, нарахування грошового забезпечення відповідно до вимог Інструкції №515/ДСК припинено та надалі буде продовжено після призначення на посаду наукового консультанта.

Листом від 27 січня 2023 року №29/17-587/ві/Д-1/30 Служба безпеки України повідомила позивача про те, що питання виплати грошового забезпечення за період з 02 травня 2022 року по 18 жовтня 2022 року, а також додаткової винагороди буде вирішуватися після ухвалення судом остаточного рішення у справі №640/11801/22.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини листом від 16 лютого 2023 року №7413.4Д-16259.3/22/42.2.1 просив Службу безпеки України повернутися до розгляду поданого позивачем звернення та вжити відповідних заходів.

Наказом Національної академії Служби безпеки України від 20 березня 2023 року №160-ос/дск відповідно до абзацу 4 пункту 6 глави 1 розділу IV Інструкції №515/ДСК виплачено полковнику ОСОБА_1 за період перебування у розпорядженні понад граничний термін грошове забезпечення з урахуванням складових, які були встановлені на день зарахування в розпорядження з 02 травня до 18 жовтня 2022 року та додаткову винагороду встановлену Постановою №168 в розмірі 30000,00 грн.

Листом від 09 вересня 2023 року №29/15-1555/в Служба безпеки України повідомила Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про прийняття рішення щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 02 травня 2022 року по 18 жовтня 2022 року.

Судами також встановлено, що згідно з наказом Національної академії Служби безпеки України від 20 березня 2023 року №160-ос/дск наказано виплати позивачу грошове забезпечення, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за службу в умовах режимних обмежень в розмірі 15%, посадового окладу згідно з главою 3 розділу III та премії в розмірі 115% посадового окладу згідно з главою 13 розділу III, які були встановлені на день зарахування в розпорядження, з 02 травня 18 жовтня 2022 року. Також позивачу виплачено додаткову винагороду в розмірі 30000 грн. за період перебування у розпорядженні понад граничний термін з 02 травня до 18 жовтня 2022 року.

Згідно з довідкою Національної академії Служби безпеки України від 16 червня 2023 року №29/17-3434/ві у березні 2023 року полковнику ОСОБА_1 виплачено місячне грошове забезпечення та додаткову винагороду разом з виплатами за період перебування в розпорядженні понад граничний термін, починаючи з 02 травня до 18 жовтня 2022 року, а саме грошове забезпечення за вказаний період у нарахованій сумі 168388,13 грн., додаткову винагороду за цей же період у нарахованій сумі 166451,61 грн.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За частинами другою та четвертою статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частин першої, четвертої [пунктів 1, 4] статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 30 Закону №2229-XII форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Постанови №704 встановлено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Відповідно до пункту 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

За змістом абзацу першого і підпункту "в" абзацу другого пункту 43 Положення №1262 військовослужбовці Служби безпеки України призначаються на штатні посади (крім випадків, передбачених цим Положенням) їх прямими начальниками в порядку, що встановлюється Головою Служби безпеки України.

Переміщення по службі військовослужбовців Служби безпеки України здійснюється, як правило, без зарахування в розпорядження відповідних начальників (командирів). Призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (командирів), проводиться у можливо короткий строк і не пізніше строків, зазначених у пункті 48 цього Положення.

Згідно з пунктом 48 Положення №1262 зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів), а за рішенням Голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника (командира) іншого функціонального підрозділу Центрального управління, органу, закладу, установи Служби безпеки України або штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України допускається, зокрема, у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (зміна організаційно-штатної побудови, передислокація, перерозподіл функціональних обов`язків та наявних сил у зв`язку зі зміною покладених завдань, здійснення планових та позапланових переміщень військовослужбовців по службі у зв`язку з проведенням загальної ротації кадрів, прийняття Головою Служби безпеки України управлінських рішень щодо переміщення військовослужбовців для здійснення оперативно-службової діяльності на окремих напрямах та підвищення її ефективності) - до 3 місяців (підпункт "б" пункту 48).

За змістом цього ж пункту 48 Положення №1262 військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, що вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для подальшого перебування в розпорядженні він призначається на посаду або звільняється з військової служби в установленому порядку.

Наказом Служби безпеки України від 10 квітня 2018 року №515/ДСК, (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2018 року за №513/31964) затверджено Інструкцію №515/ДСК.

Згідно з пунктом 1 розділу І Інструкції №515/ДСК ця Інструкція визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України.

Відповідно до пункту 2 розділу I Інструкції №515/ДСК грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 розділу I Інструкції №515/ДСК встановлено, що грошове забезпечення згідно з цією Інструкцією виплачується військовослужбовцям СБ України, які, зокрема перебувають у розпорядженні відповідних начальників (керівників) органів, підрозділів, закладів та установ Служби безпеки України.

Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК (у редакції, чинній з 07 листопада 2022 року) за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних навчальних закладів або керівників (крім тих, що зараховані в розпорядження за підставами, передбаченими підпунктами «в», «д», «з» пункту 48 Положення №1262), зберігається виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, протягом строків, передбачених пунктом 48 Положення, з урахуванням їх продовження в установленому порядку.

Відповідно до абзаців третього та четвертого пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК після закінчення строків перебування у розпорядженні, передбачених підпунктами «а», «б», «г», «ґ», «е», «є», «и» пункту 48 Положення [№1262] (якщо військовослужбовці не призначені на посаду або не звільнені з військової служби), а у випадках, передбачених підпунктом «в» пункту 48 Положення [№1262], - після спливання шести місяців з дня зарахування в розпорядження відповідних начальників або керівників, виплата їх грошового забезпечення здійснюється за рішенням Голови Служби безпеки України на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовці. Стосовно військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови СБ України, такі рапорти готуються одним із його заступників або начальником Управління роботи з особовим складом.

У разі прийняття Головою Служби безпеки України рішення про виплату грошового забезпечення воно виплачується, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за службу в умовах режимних обмежень та премії в розмірах, що визначаються наказами по особовому складу.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження у цій справі відкрито у зв`язку з потребою перевірити доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій правових норм за наявності підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У межах спору позивач ставить перед судом питання про визнання протиправними і нечинними положень пункту 2, абзаців третього і четвертого пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК.

Суд першої інстанції встановив, що позивач оскаржує пункт 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК у редакції, чинній з 07 листопада 2022 року, згідно з яким за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних навчальних закладів або керівників (крім тих, що зараховані в розпорядження за підставами, передбаченими підпунктами «в», «д», «з» пункту 48 Положення [№1262]), зберігається виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, протягом строків, передбачених пунктом 48 Положення [№1262], з урахуванням їх продовження в установленому порядку.

У позовній заяві позивач просив визнати положення цього пункту протиправними, а саме, такими що не відповідають пункту 48 Положення №1262, приписам Постанови №704, Постанови №168, статтям 17, 43 Конституції України, статті 9 Закону №2011-XII, статті 30 Закону №2229-XII, умовам контракту про проходження військової служби у Службі безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року №1262, статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, та нечинними в частині обмеження строку збереження грошового забезпечення за військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників, а саме визнати нечинними слова: "протягом строків, передбачених пунктом 48 Положення, з урахуванням їх продовження у встановленому порядку".

З огляду на формулювання цієї вимоги, позивач стверджує про невідповідність зазначеного пункту Інструкції №515/ДСК названим актам вищої юридичної сили, оскільки вважає, що вжиті у ньому слова "протягом строків, передбачених пунктом 48 Положення, з урахуванням їх продовження у встановленому порядку" обмежують строк збереження грошового забезпечення за військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників.

Отже, ключове питання полягає в тому, в якому значенні в пункті 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК вжито посилання на строки, передбачені пунктом 48 Положення №1262.

За визначенням, наведеним у пункті 4.9 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженої Наказом Служби безпеки України від 14 жовтня 2008 року №772, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2008 року за №1323/16014 (далі - Інструкція №772), зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних начальників (пункт 48 Положення) - це визначення їх тимчасового службово-посадового становища, коли вони проходять військову службу у підпорядкуванні відповідних начальників, але без призначення на конкретні посади.

Зарахування у розпорядження відповідних начальників проводиться наказами по особовому складу з обов`язковим визначенням дати початку та закінчення терміну розпорядження та доводиться до відома військовослужбовців, які зараховані в зазначене розпорядження, під особистий підпис їх начальниками в установленому порядку. У розпорядження Голови Служби безпеки України зараховуються лише начальники органів, закладів, установ та підрозділів Центрального управління, які призначаються та звільняються з посад Президентом України за поданням Голови Служби безпеки України. Інші начальники з числа зазначених осіб зараховуються у розпорядження заступників Голови Служби безпеки України відповідно до розподілу функціональних обов`язків. На підставі цих наказів підрозділи кадрового забезпечення вчиняють відповідні записи в облікових документах таких військовослужбовці.

Як убачаєтсья зі змісту пункту 48 Положення №1262, ним визначено перелік конкретних випадків з унормованим щодо кожного з них граничним строком, протягом якого допускається зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів), а за рішенням Голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника (командира) іншого функціонального підрозділу Центрального управління, органу, закладу, установи Служби безпеки України або штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України.

Як приклад, суди спиралися на підпункт «б» пункту 48 Положення №1262, за яким таке зарахування в розпорядження допускається у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (зміна організаційно-штатної побудови, передислокація, перерозподіл функціональних обов`язків та наявних сил у зв`язку зі зміною покладених завдань, здійснення планових та позапланових переміщень військовослужбовців по службі у зв`язку з проведенням загальної ротації кадрів, прийняття Головою Служби безпеки України управлінських рішень щодо переміщення військовослужбовців для здійснення оперативно-службової діяльності на окремих напрямах та підвищення її ефективності) - до 3 місяців.

Поряд із цим, пунктом 48 Положення №1262 передбачено, що військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, що вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для подальшого перебування в розпорядженні він призначається на посаду або звільняється з військової служби в установленому порядку.

Отже, названим пунктом 48 визначено можливість зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження, встановлено граничні строки такого перебування у вимірі кожного конкретного випадку, унормовано правило щодо збереження за такими військовослужбовцями матеріального та грошового забезпечення всіх видів за посадами, що вони займали, за винятком передбачених законодавством випадків, а також наслідки сплину цих строків.

Системний аналіз цих норм дає Верховному Суду підстави для висновку, що оскільки сформульовані в пункті 48 випадки зарахування в розпорядження викладено саме в розрізі граничних строків для кожної з перелічених ситуацій і при цьому встановлено юридичні наслідки їх спливу, то правило щодо збереження матеріального та грошового забезпечення так само не може перебувати поза зв`язком із цими строками.

Отже, вжите у пункті 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК формулювання "протягом строків, передбачених пунктом 48 Положення, з урахуванням їх продовження у встановленому порядку", не суперечить змісту пункту 48 Положення №1262, а лише відсилає до нього, та конкретизує, що застосування цих строків має здійснюватися з урахуванням їх продовження в установленому порядку.

З іншої сторони, задоволення вимоги позивача, де він просить визнати нечинними слова: "протягом строків, передбачених пунктом 48 Положення, з урахуванням їх продовження у встановленому порядку" призвело б до поширення цієї норми Інструкції №515/ДСК на правовідносини, що перебувають поза межами правового регулювання Положення №1262, як акту вищої юридичної сили, відповідність якому є ключовим питанням цього юридичного спору.

Водночас, в світлі порушуваних скаржником питань, Верховний Суд вважає за потрібне акцентувати увагу на тому, що оспорюваний пункт 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК не встановлює правил припинення виплати такого грошового забезпечення та змістовно, як і пункт 48 Положення №1262, не містить приписів про підстави припинення його виплати, тобто цього питання не врегульовує.

Важливо зазначити, що нормативний зміст пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК не дає підстав тлумачити його як такий, що допускає можливість безоплатного (тобто без збереження матеріального і грошового забезпечення) виконання службових обов`язків зарахованими в розпорядження військовослужбовцями внаслідок закінчення передбачених пунктом 48 Положення №1262 строків.

Подібна інтерпретація щодо припинення виплат не відповідає змісту указаної норми, яка таких положень не містить.

Доводи про застосування суб`єктом владних повноважень вказаної норми саме у такий спосіб свідчать не про протиправність норми, а про протиправність її застосування у конкретних правовідносинах, що перебуває поза межами предмета спору в цій справі, де оскаржуються окремі положення Інструкції, а не рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень з питань їх застосування.

Підстави припинення виплати грошового забезпечення мають бути визначені чітко і не допускати неоднозначного тлумачення у застосуванні. Як приклад, можна звернути увагу на пункт 1 глави 4 розділу IV Інструкції №515/ДСК, де прямо визначено наслідок у вигляді припинення виплати грошового забезпечення за існування передбачених указаною нормою обставин.

Також варто зауважити, що пунктом 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК конкретизовано випадки, коли виплата грошового забезпечення не зберігається взагалі (йдеться про військовослужбовців Служби безпеки України, що зараховані в розпорядження за підставами, передбаченими підпунктами «в» [у разі здійснення стосовно військовослужбовця кримінального провадження], «д» [у разі відсутності відомостей про місце перебування військовослужбовця понад один місяць], «з» [якщо до військовослужбовця за вироком суду застосовані такі види покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні] пункту 48 Положення №1262). Один з таких випадків був предметом оцінки Верховним Судом в постанові від 27 вересня 2023 року в справі №420/21515/21, втім у межах розглядуваної справи, ураховуючи предмет та підстави позову, пункт 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК в означеній частині не є спірним.

З огляду на це, колегія суддів поділяє висновок судів попередніх інстанцій про те, що пункт 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК (в оскаржуваній редакції), відсилаючи до встановлених пунктом 48 Положення №1262 строків, протягом яких допускається зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження, не передбачає правил, які б регулювали питання збереження за військовослужбовцями Служби безпеки України матеріального та грошового забезпечення інакше, ніж названий пункт Положення №1262, та, тим більше, суперечили б йому.

У цьому ж контексті варто зауважити, що цитовані вище положення статей 17, 43 Конституції України, статті 9 Закону №2011-XII, статті 30 Закону №2229-XII, додаток до Положення №1262 «Контракт про проходження військової служби у Службі безпеки України», мають загальний характер і не регулюють питань, пов`язаних зі строками грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України, тому, зважаючи, що пункт 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК не містить приписів про підстави припинення виплати грошового і матеріального забезпечення, порушене скаржником питання щодо тлумачення Верховним Судом цих норм і викладення висновку щодо їх застосування не є ані доречним, ані виправданим у цій ситуації.

Із цих же міркувань не заслуговує на увагу посилання скаржника на положення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції.

Також, в касаційній скарзі не наведено жодних доводів про те, в чому скаржник убачає неправильне застосування судами попередніх інстанцій Постанови №168, тому Верховний Суд не має підстав висловлюватися із цього приводу в аспекті пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Надаючи оцінку аргументам скаржника про помилкове застосування судами обох попередніх інстанцій у спірних правовідносинах норм Постанови №704 в контексті того, що цей нормативно-правовий акт не наділяє Службу Безпеки України повноваженнями встановлювати інші умови виплати грошового забезпечення, ніж встановлені актами Кабінету Міністрів України, колегія суддів керується таким.

Абзацами першим та другим пункту 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 3 Постанови №704 передбачено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Водночас відповідно до пункту 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

Як убачається з прохальної частини позовної заяви, ОСОБА_1 порушує перед судом питання про невідповідність Інструкції №515/ДСК положенням Постанові №704 саме в частині вимог щодо оскарження пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для висновку щодо порушення Службою безпеки України меж її законних повноважень, оскільки аналізований пункт конкретизує правила збереження грошового забезпечення за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних навчальних закладів або керівників, в обсязі визначених пунктом 48 Положення №1262 вимог щодо його збереження за такими військовослужбовцями із посиланням на строки, унормовані цим же пунктом, тобто, стосується питання порядку виплати грошового забезпечення, водночас не встановлює умов грошового забезпечення в значенні, вжитому у пункті 8 Постанови №704, з яким позивач помилково ототожнює умови збереження грошового забезпечення.

Посилання скаржника на висновки Конституційного Суду України щодо тлумачення терміну «законодавство», наведені в Рішенні від 09 липня 1998 року №12-рп/98, не можуть бути визнані доречними у межах справи, яка переглядається, оскільки, концентруючись на самому лише змісті наведеного в цьому Рішенні тлумачення, позивач залишає поза увагою контекст, у якому це тлумачення було надано, сферу суспільних відносин, у межах яких його здійснено, та власне мотиви, якими керувався Конституційний Суд.

Отже, підсумовуючи наведене, оскільки стверджувана позивачем протиправність пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК зумовлена не стільки невідповідністю переліченим актам вищої юридичної сили, скільки його помилковим розумінням (застосуванням) поза зв`язком з буквальним змістом, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання цього пункту протиправним та нечинним в оскаржуваній позивачем частині.

Оцінюючи правильність застосування судами норм права в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо оскарження абзаців 3 та 4 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК, колегія суддів керується таким.

За змістом підпункту «в» пункту 43 Положення №1262 призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (командирів), проводиться у можливо короткий строк і не пізніше строків, зазначених у пункті 48 цього Положення.

Пунктом 48 Положення №1262 унормовано, що після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для подальшого перебування в розпорядженні він призначається на посаду або звільняється з військової служби в установленому порядку (нумерація абзацу пункту 48 Положення №1262 змінювалася залежно від редакції, що, однак не впливало на чинність цього правила на час виникнення спірних правовідносин).

Отже після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для подальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду, що має здійснюватися у можливо короткий строк і не пізніше строків, зазначених у пункті 48 цього Положення, або звільняється в установленому порядку з військової служби.

Водночас пункт 48 Положення №1262 передбачає, що час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустках, передбачених пунктом 53 цього Положення, час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення із перебуванням безпосередньо в районах антитерористичної операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпеченні їх здійснення із перебуванням безпосередньо в районах здійснення таких заходів, а також період служби в умовах воєнного стану із загальної тривалості періоду перебування у розпорядженні прямих начальників (командирів) виключається (абзац сімнадцятий пункту 48 Положення №1262 у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом щодо оскарження Інструкції у відповідній редакції).

Згідно з абзацом 1 пункту 4.14 Інструкції №779, яка власне визначає механізм реалізації вимог Положення №1262, продовження часу перебування військовослужбовця у розпорядженні відповідних начальників у випадках, передбачених абзацом сімнадцятим пункту 48 Положення №1262, здійснюється наказами по особовому складу на підставі поданих військовослужбовцями рапортів.

До рапорту мають бути додані підтвердні документи: листки тимчасової непрацездатності; постанови військово-лікарської комісії про потребу надання військовослужбовцю відпустки у зв`язку із хворобою; витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України або особи, яка його заміщує, першого заступника або заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України про залучення військовослужбовця до проведення антитерористичної операції та наказів оперативного штабу з управління антитерористичною операцією про його прибуття (вибуття) до (зі) складу сил і засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції; витяги з наказів Командувача об`єднаних сил (по стройовій частині) про прибуття та вибуття або залучення до складу сил і засобів, які беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, з метою виконання службових (бойових) завдань або довідки про участь у цих заходах.

Строк перебування військовослужбовців у розпорядженні відповідних начальників на час перебування у відпустках, передбачених пунктом 53 Положення, продовжується наказами по особовому складу на підставі поданих військовослужбовцями рапортів про надання таких відпусток.

Оскаржуваним абзацом 3 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК визначено, що після закінчення строків перебування у розпорядженні, передбачених підпунктами "а", "б", "г", "ґ", "е", "є", "и" пункту 48 Положення (якщо військовослужбовці не призначені на посаду або не звільнені з військової служби), а у випадках, передбачених підпунктом "в" пункту 48 Положення, - після спливання шести місяців з дня зарахування в розпорядження відповідних начальників або керівників, виплата їх грошового забезпечення здійснюється за рішенням Голови Служби безпеки України на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовців. Стосовно військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України, такі рапорти готуються одним із його заступників або начальником Управління роботи з особовим складом.

На відміну від цитованого вище пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК, абзац 3 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК містить посилання на закінчення строків, передбачених підпунктами "а", "б", "г", "ґ", "е", "є", "и" пункту 48 Положення №1262, без застережень щодо урахування їх продовження в установленому порядку.

При цьому між зазначеними нормами Інструкції №515/ДСК не виникає суперечності, оскільки пункт 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК встановлює правило щодо збереження виплати зарахованим у розпорядження військовослужбовцям грошового забезпечення всіх видів за раніше займаними посадами протягом передбачених пунктом 48 Положення №1262 строків з урахуванням їх продовження в установленому порядку, а абзац 3 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК визначає порядок (механізм) виплати такого грошового забезпечення у ситуації, коли відповідні строки закінчилися (без застережень, що ураховується продовження цих строків), однак рішення про призначення військовослужбовця Служби безпеки України на посаду або звільнення з військової служби не прийнято.

Таким чином, оскільки нормативно передбачено можливість продовження визначених пунктом 48 Положення №1262 граничних строків та встановлено механізм їх продовження (тобто, ці строки продовжуються не автоматично із самим фактом їх закінчення та наявністю визначених пунктом 48 Положення №1262 обставин, а в установленому порядку, що вимагає вчинення дій), то саме лише закінчення цих строків, не означає, що всі обставини, які виникли після цього, у будь-якому разі перебувають поза межами правового поля, як на тому наполягає позивач.

Вочевидь, закріплення у названому нормативно-правовому акті положення означеного змісту зумовлено фактами існування таких ситуацій та потребою нормативного врегулювання питання грошового забезпечення військовослужбовців, строк зарахування яких у розпорядження минув, однак рішення про призначення на посаду або звільнення з військової служби яких не прийнято.

Зважаючи на те, що виникнення таких ситуацій у правовому полі не виключається, як і потреба їх врегулювання в аспекті визначення порядку (механізму) грошового забезпечення, колегія суддів поділяє висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, де він просить визнати протиправним, а саме таким, що не відповідає пункту 48 Положення №1262, оскільки регулює правовідносини, факт виникнення яких є порушенням вимог пунктів 43, 48 Положення №1262, та нечинним абзац 3 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК.

В контексті наведеного Верховний Суд зазначає, що загалом мотиви скаржника стосуються не стільки питання правомірності та відповідності Інструкції №515/ДСК актам вищої юридичної сили, скільки організації роботи в Службі безпеки України та її структурних підрозділах та потреби поліпшення її нормативного регулювання.

Із цього приводу варто зауважити, що оскарження норм Інструкції до суду не здатне ані унеможливити виникнення, ані виправити вже існуючі ситуації, існування яких не передбачено положеннями актів вищої юридичної сили. Кожен подібний випадок може бути підставою для ініціювання окремого судового розгляду, якщо особа, яка опинилася в такій ситуації, вважатиме, що її права порушені.

Намагання ж позивача удосконалити правове регулювання організації роботи відповідача, спираючись на власний життєвий досвід, перебуває у площині не вирішення юридичного конфлікту між сторонами, а нормотворчої діяльності, яка суду не притаманна.

У межах цієї справи суди попередніх інстанцій установили, що аргументи ОСОБА_1 про протиправність цих положень вимог Інструкції №515/ДСК ґрунтуються на тому, що йому було припинено виплату грошового забезпечення у період з 02 травня до 18 жовтня 2022 року.

Апеляційний суд із цього приводу зауважив, що відповідно до змісту доповідної записки Ректора Національної академії Служби безпеки України від 07 жовтня 2022 року підставою для перебування полковника ОСОБА_1 у його розпорядженні після закінчення відповідних строків, а саме після 01 травня 2022 року був пошук посад відповідно до пунктом 4.10 Інструкції №772, що підтверджується відповідними запитами.

Тож суди констатували, що у вказаний період мала місце безпідставна відмова Служби безпеки України у виплаті позивачу грошового забезпечення та бездіяльність керівника, у розпорядженні якого перебував позивач щодо подання рапорту Голові СБ України про нарахування та виплату такого грошового забезпечення, однак правильно зазначили, що зазначені обставини не свідчать про невідповідність оспорюваних ОСОБА_1 положень Інструкції №515/ДСК нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Щодо позовних вимог, де позивач просить визнати протиправним, а саме таким, що не відповідає пункту 48 Положення №1262, оскільки встановлює зменшення розміру грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцям після закінчення строків перебування у розпорядженні, та нечинним абзац 4 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК, Суд керується таким.

Як уже зазначалося, пункт 48 Положення №1262 закріплює правило про те, що за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження, зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, що вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Пунктом 2 Постанови №704 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Аналогічне за змістом положення передбачено пунктом 2 розділу I Інструкції №515/ДСК.

Згідно з оскаржуваним абзацом 4 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК у разі прийняття Головою Служби безпеки України рішення про виплату грошового забезпечення воно виплачується, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за службу в умовах режимних обмежень та премії в розмірах, що визначаються наказами по особовому складу.

На думку колегії суддів, саме собою означене положення не суперечить указаним нормам акту вищої юридичної сили, однак законність його застосування може бути досягнута виключно у випадку дотримання передбачених пунктом 48 Положення №1262 гарантій збереження за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження, матеріального та грошового забезпечення всіх видів за посадами, що вони займали.

У цьому контексті суди попередінх інстанцій врахували, що у межах обставин, які стали передумовою винекнення спору, позивачеві, відповідно до витягу з наказу Національної академії Служби безпеки України від 20 березня 2023 року №160-ос/дск, було виплачено грошове забезпечення, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за службу в умовах режимних обмежень в розмірі 15%, посадового окладу згідно з главою 3 розділу III Інструкції та премії в розмірі 115% посадового окладу згідно з главою 13 розділу III Інструкції, які були встановлені на день зарахування в розпорядження за період 02 травня 2022 року до 18 жовтня 2022 року. Крім того відповідно до вищезазначеного наказу ОСОБА_1 виплачено додаткову винагороду в розмірі 30000 грн за період перебування у розпорядженні понад граничний термін з 02 травня 2022 року до 18 жовтня 2022 року на виконання Постанови Кабінету міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.

Суди зауважили, що ці обставини підтверджуються довідкою Національної академії Служби безпеки України від 16 червня 2023 року №29/17-3434/ві.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову також і в цій частині.

Решта наведених скаржником доводів висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не мають значення вагомого на стільки, щоб Суд міг констатувати наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій

Крім цього, Верховний Суд не оцінює доводів, які фактично зводяться до переоцінки дій суб`єкта владних повноважень щодо застосування положень Інструкції №515/ДСК у межах правовідносин, які виникли під час перебування позивача в розпорядженні, які предметом цього спору не охоплюються.

За таких обставин, Верховний Суд констатує відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 320/1885/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 25 лютого 2025 року.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду