Ухвала

від 26.02.2025 по справі 160/30940/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

УХВАЛА

26 лютого 2025 року

м. Київ

справа №160/30940/23

адміністративне провадження № К/990/5435/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І.В.,

суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 160/30940/23 за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області до Східного офісу Держаудитслужби про визнання дій протиправними, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області (далі - Служба) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Східного офісу Держаудитслужби (далі - Держаудитслужба), в якому просила:

- визнати протиправними та незаконними дії відповідальних посадових осіб Держаудитслужби щодо складання Акта від 14 серпня 2023 року про неможливість проведення ревізії фінансово-господарської діяльності Служби за період з 01 січня 2019 року по 30 квітня 2023 року;

- визнати протиправною та незаконною бездіяльність посадових осіб Держаудитслужби щодо нескладання та ненадання Акта за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності Служби за період з 01 січня 2019 року по 30 квітня 2023 року;

- зобов`язати відповідальних посадових осіб Держаудитслужби скласти та надати Службі Акт за результатами проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності Служби за період з 01 січня 2019 року по 30 квітня 2023 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Служба звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2024 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційну скаргу Служби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 160/30940/23 повернуто особі, яка її подала, оскільки у касаційній скарзі не було викладено передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

07 січня 2025 року Служба через підсистему «Електронний суд» повторно звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційну скаргу Служби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 160/30940/23 повернуто особі, яка її подала, оскільки у касаційній скарзі не було викладено передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

11 лютого 2025 року Служба через підсистему «Електронний суд» вчергове звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року визнано неповажними підстави пропуску строку, касаційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 160/30940/23 залишено без руху. Надано скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду документа про сплату судового збору та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для поновлення строку та наданням доказів на їх підтвердження.

19 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків до якої додані документ про сплату судового збору та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

В клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження позивач зазначає, що у період отримання ухвали про повернення касаційної скарги (з 15 січня 2025 року), в результаті постійних повітряних атак агресора, на території Дніпропетровської області були введені екстрені відключення світла.Також скаржник із посиланням на обставини збройної агресії РФ проти України зазначає, що час на підготовку повторної скарги був істотно зменшений через тривалу відсутність електроенергії, перебої із інтернетом та повітряні тривоги, що зумовило затримку при її подачі.

Розглянувши зазначене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що наведені скаржником підстави для його поновлення не можуть бути визнані поважними з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.

Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту шостого частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.

Як було установлено, позивач вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою, однак ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року її було повернуто у зв`язку з викладенням передбачених КАС України підстав для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Крім того, установлено, що копію ухвали про повернення касаційної скарги (провадження № К/990/764/25) скаржником отримано у своєму електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 16 січня 2025 року.

Однак з повторною касаційною скаргою скаржник звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» лише 11 лютого 2025 року.

Значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та повторним поданням касаційної скарги (26 днів) вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у касаційному перегляді судових рішень у даній справі.

Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним.

Так, невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення касаційної скарги, не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, а тому не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Скаржник, маючи намір реалізації наданого йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов`язків.

Для приведення касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України у скаржника було достатньо часу, а строк, що сплинув на момент подання касаційної скарги після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції і виготовлення її повного тексту, не можна вважати розумним та оптимальним для реалізації права на касаційне оскарження судових рішень.

Крім того, Верховний Суд вже звертав увагу скаржника на те, що вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.

При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційної скарги скаржником у найкоротший строк.

Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово наголошував, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб`єкта владних повноважень для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати перевагу від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги.

Таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 26 вересня 2022 року у справі № 560/403/22, від 08 серпня 2024 року у справі № 440/15583/23 та від 07 лютого 2025 року у справі № 280/7991/23.

Щодо посилання скаржника обставини збройної агресії РФ проти України, колегія суддів зазначає таке.

Саме посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення процесуального строку для органу державної влади без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого органу, що, в свою чергу, обумовило пропуск процесуального строку або необхідність його продовження.

Таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 07 січня 2025 року у справі № 160/26312/23, від 30 січня 2025 року у справі № 120/3063/24, від 06 лютого 2025 року у справі № 420/36603/23.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 стосується введення воєнного стану в Україні, будь-яких змін щодо строків розгляду справ, інших процесуальних строків вказаний указ не містить, зміни в частині процесуальних строків до КАС України не вносились.

Органи державної влади продовжують здійснювати свої повноваження після введення воєнного стану.

Отже, лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку для органу державної влади за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на роботу цього державного органу.

Крім того, повітряні тривоги, відсутність електрозабезпечення не можуть бути поважними причинами для поновлення строку звернення до суду, оскільки такі обставини не мають постійного та довготривалого характеру, та не доводять фактичну неможливість подання скаржником касаційної скарги.

За таких обставин зазначені скаржником причини пропуску строку на подання касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а отже, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 333 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 160/30940/23.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 160/30940/23 за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області до Східного офісу Держаудитслужби про визнання дій протиправними, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач СуддіІ.В. Желєзний В.Е. Мацедонська Ж.М. Мельник-Томенко