Постанова

від 25.02.2025 по справі 0417/5467/2012

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1855/25 Справа № 0417/5467/2012 Суддя у 1-й інстанції - Михальченко А. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2024 року (повний текст складено 21.10.2024 року у м. Дніпро) у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ», Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із тим, що рішення суду, яким з неї стягнуто кредитну заборгованість на користь ПАТ «ПУМБ» виконано нею у повному обсязі та сплачено на користь ПАТ «ПУМБ» відповідну заборгованість, про що кредитором зроблено напис на оригіналі кредитного договору та видана довідка про відсутність заборгованості, а отже зобов`язання припинилось його належним виконання, відповідно до ст.599 ЦК України.

Просилавизнати виконавчийлист усправі №0417/5467/2012про стягненняз неїна користьПАТ «ПершийУкраїнський МіжнароднийБанк» заборгованостіза кредитнимдоговором №6747895від 28.08.2008року тадодатковою угодою№7446538від 27.02.2009року врозмірі 26737,72доларів СШАта 14577,23грн,таким,що непідлягає виконанню.

Ухвалою Індустріального районногосуду м.Дніпропетровська від15жовтня 2024рокув задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалусуд від15жовтня 2024року тавизнати виконавчийлист таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із добровільним виконанням нею як боржником обов`язку про сплаті кредитної заборгованості.

В обґрунтування посилається на доводи, аналогічні доводам заяви, а також на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та не відповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у прийнятті наданого нею доказу у вигляді довідки від 19.02.2015 року про відсутність у неї заборгованості перед кредитором, оскільки цей документ оформлений у відповідності до чинного законодавства та не спростований у належному порядку іншими сторонами у справі.

Також звертала увагу, що первинні бухгалтерські документи були знищені, а тому не має можливості спростувати факт погашення заборгованості ОСОБА_1 . Також вважала, що судом першої інстанції недостатньо досліджено надану АТ «ПУМБ» оборотно-сальдову відомість, оскільки він не звернув увагу про відсутність інформації щодо передання права вимоги до ТОВ АНСУ. Крім того звертала увагу, що відступлення права вимоги та погашення боргу за кредитним договором за своєю економічною та юридичною суттю є різними діями.

ТОВ «АНСУ» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану. Зазначає, що він є новим стягувачем на підставі укладеного з первісним кредитодавцем АТ «ПУМБ» договору про відступлення права вимоги від 16.07.2013 року №1034/44 та додаткової угоди від 17.07.2013 року. А тому фактично 17.07.2013 року на рахунках АТ «ПУМБ» для обліку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №6747895 від 28.08.2008 року

відбулося списання заборгованості у зв`язку з відступлення прав вимоги на користь ТОВ «АНСУ», та ніякого повного погашення боржником заборгованості за кредитним договором №6747895 від 28.08.2008 року перед ПАТ «ПУМБ» не відбулося. Також звертає увагу, що під час розгляду справи у суді щодо заміни стягувача з ПАТ «ПУМБ» на ОСОБА_1 у 2016 році не встановлено відсутність кредитної заборгованості за договором від 28.08.2008 року. Заявниця не надала суду платіжні документи для підтвердження погашення кредитної заборгованості, а тому просить суд критично поставитись до наданої банком довідки від 19.02.2015 року

Від АТ «ПУМБ» надійшли пояснення, у яких вони просили залишити в силі ухвалу від 15 жовтня 2024 року,оскільки вона постановлена із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що на виконання вимоги суду ними були надані документи та пояснення з яких вбачається, що ОСОБА_1 не було погашено заборгованість за кредитним договором від 28.08.2008 року, а інформація, яка відображена у довідці від 19.02.2015 року про погашення такої заборгованості стосується погашення за рахунок грошових коштів, які отримано банком за договором відступлення права вимоги від 16.07.2013 року. Крім того ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів погашення кредитної заборгованості, як то платіжне доручення чи квитанція про сплату заборгованості за кредитом договором.

В судове засідання з`явились ОСОБА_1 та представник ТОВ «АНСУ» - Кононов І.К..

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 10.04.2013 року по справі №0417/5467/2012 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний банк суму заборгованості за кредитним договором № 6747895 від 28 серпня 2008 року та додатковою угодою № 7446538 від 27 лютого 2009 року до кредитного договору № 6747895 від 28 серпня 2008 року в розмірі 26 737,72 доларів США 72 центи та 14 577,23 грн..

16.07.2013 року між АТ «ПУМБ» та ТОВ «АНСУ» був укладений договір про відступлення прав вимоги № 1034/44 (надалі Договір відступлення), а 17.07.2013 року було укладено додаткову угоду №1 до договору відступлення та акт приймання-передачі реєстру боржників №1, згідно якого 17.07.2013 року відбулось відступлення прав вимоги за кредитним договором № 6747895 від 28.08.2008 року, а ТОВ «АНСУ» стало новим кредитором ОСОБА_1 . Відповідно до договору відступлення ТОВ «АНСУ» набуло прав кредитора до ОСОБА_1 за кредитним договором та додатковою угодою.

Станом на 16.07.2013 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «ПУМБ» не була погашена. Наявну заборгованість Банк відступив іншому кредитору, що вже встановлено судовими рішеннями.

31.03.2014 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська виданий виконавчий лист по справі №0417/5467/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості за кредитним договором №6747895 від 28.08.2008 року та додатковою угодою №7446538 від 27.02.2009 року в розмірі 26737,72 доларів США та 14577,23 грн.

18.04.2014 року на підставі вказаного виконавчого листа, державним виконавцем Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ було відкрито виконавче провадження, яке 12.12.2014 року закрито, а виконавчий лист повернуто стягувачу.

05 жовтня 2016 року ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська було задоволено заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні з виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2013 року у справі № 0417/5467/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме замінено стягувача ПАТ «Перший Український»» на ТОВ «АНСУ».

04.08.2017 року Індустріальним ВДВС м. Дніпра ГТУЮ відкрито виконавче провадження №54439297 за виконавчим листом №0417/5467/2012, яке завершено на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

28.09.2020 року Індустріальним ВДВС м. Дніпра ГТУЮ відкрито виконавче провадження №63017805 за виконавчим листом №0417/5467/2012, яке завершено на підставі п.2 ч. 1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

14.12.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Жилкою Л.М. відкрито виконавче провадження №73594476 за виконавчим листом №0417/5467/2012, виконавчі дії у якому тривають на день розгляду заяви.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив із того, що ніякого фактичного погашення боргу у повному обсязі ОСОБА_1 не здійснювалось, оскільки погашення заборгованості по кредитному договору №6747895 перед Банком була у зв`язку із її відступленням іншому кредитору ТОВ «АНСУ».

Суд апеляційної інстанції погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.1Закону України"Провиконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 9 частини першоїстатті 129 Конституції Україниоднією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено,що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує,що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова системаДоговірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін,і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина "процесу"в розумінні статті 6Конвенції (рішення від 28липня 1999року у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії",заява №22774/93;рішення від19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції",заява №18357/91).

У справі "Soering vsUK" [5] Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.

Частиною першоюстатті 18 ЦПК Українивизначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до частини першої та другоїстатті 432 ЦПК Українисуд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: процесуально-правові та матеріально-правові.

Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книгип`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістомстатті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У зазначеній категорії справ саме на суд на підставі наданих сторонами доказів покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20, від 09 червня 2022 року у справі №2-118/2001, та інших.

Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: - помилковість видачі виконавчого листа; - боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився; - обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).

Звертаючись до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 зазначала, що виконала рішення суду про стягнення з неї кредитної заборгованості на користь АТ «ПУМБ» у добровільному порядку, що підтверджується довідкою від 19.02.2015 року, виданою банком.

Згідно з вимогамистатті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини,які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб,які беруть участь у справі,виникає спір.

У частинах першій та другійстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Із наданої АТ «Пумб» довідки від 19.02.2015 року вбачається, що заборгованість за кредитним договором № 6747895 від 28 серпня 2008 року була погашена 17.07.2013 року в повному обсязі.

Із наданої на запит суду першої інстанції оборотно-сальдової відомості за договором № 6747895 вбачається рух коштів на виконання зазначеного кредитного договору, зокрема отримання кредитних коштів, часткове погашення кредитної заборгованості боржником. Однак на дату, яка зазначена в довідці, як дата повного погашення кредитної заборгованості, а саме 17.07.2013 року вказано, що така заборгованість погашена за рахунок коштів, зарахованих за договором відступлення права вимоги №1034/44 від 16.07.2013 року.

Тобто фактично 17.07.2013 року на рахунках АТ «ПУМБ» для обліку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №6747895 від 28.08.2008 року відбулося списання заборгованості у зв`язку з відступленням прав вимоги на користь ТОВ«АНСУ», ніякого повного погашення заборгованості, як зазначено в довідці АТ «ПУМБ», не відбулося.

Доводи про те, що списання заборгованості банком на підставі договору відступлення прав вимоги здійснено 17.07.2013 року, а кошти фактично надійшли банку лише 31.07.2013 року, не свідчить про те, що на час укладання договору відступлення прав вимоги заборгованості перед АТ «ПУМБ» ОСОБА_1 не мала. Представник ТОВ«АНСУ» пояснив,що відступлення прав вимоги здійснювалося в декілька етапів, а тому з моменту складення акту передачі прав вимоги за кредитними договорами були підстави для перерахування поетапно коштів Банку. Зазначене нічим не спростовується.

А тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із добровільним виконанням. Висновки суду нічим не спростовані.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Індустріального районногосуду м.Дніпропетровська від15жовтня 2024рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 лютого 2024 року.

Судді: