Рішення

від 25.02.2025 по справі 515/1001/24

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 515/1001/24

Провадження № 2/513/155/25

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2025 року Саратський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Миргород В.С.,

при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Ковпак Олександр Вікторович, до Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за заповітом, суд, -

В С Т А Н О В И В:

20 червня 2024 року позивач через свого представника звернулася до суду з позовом до Татарбунарської міської ради про визнання права власності на житловий будинок садибного типу в порядку спадкування.

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно у вигляді житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1 . Спадкоємцями за законом першої черги є дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 (позивач у справі). Дружина спадкодавця ОСОБА_3 відмовилася від прийняття спадщини. Син ОСОБА_1 прийняв спадщину у встановлений законом строк шляхом подання відповідної заяви нотаріусу та приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. заведена спадкова справа № 175/2021. 30 вересня 2021 року позивачу видані Свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,2500 га, кадастровий номер: 5125081600:02:002:0040, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1014 га, кадастровий номер: 5125081600:02:002:0039, за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, постановою приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. від 10 червня 2024 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадковий житловий будинок, у зв`язку з відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно. Правовстановлюючий документ на вказаний будинок відсутній, право власності не зареєстроване, у зв`язку з тим, що будинок був збудований до 1992 року і право власності набуто в порядку, який існував на час його будівництва, шляхом внесення запису до погосподарської книги. Право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку не зареєстровано.

Просить визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 12 серпня 2024 року провадження у справі було відкрито в загальному порядку та розпочато підготовче провадження.

Позивач та його представник , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися. Представником позивача до суду направлено заяву про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача, на задоволенні позовних вимог наполягають.

Представник відповідача Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до суду не з`явився, направив заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав повністю, наслідки визнання позову відповідно до ст.206 ЦПК України, йому роз`яснені та зрозумілі.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно частин 1, 2, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Застосовуючи вказану норму процесуального права, суд враховує роз`яснення, викладені Пленумом Верховного Суду України у Постанові від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», за якими, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Відповідно Закону, за відсутності будь-якого застереження, факт визнаний сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, вважається встановленим. Тобто, визнання позову відповідачем, згідно зі ст.82 ЦПК України, є обов`язковим для суду, оскільки обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню.

Згідно зі ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Дослідивши письмові докази по справі та всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку:

Положення ст.4 ЦПК України, ст. 15 ЦК Україні, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатніми для розгляду цієї справи по суті.

Конституцією України передбачено захист права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти с своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до п.п. 2, 6 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, судовий захист цивільного права та інтересу, а також справедливість, добросовісність та розумність і ними суд має керуватися при вирішенні питання про права на спадкування.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , про що Татарбунарським районний відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис № 137 та 01 квітня 2021 року видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

Після його смерті відкрилась спадщина, на спадкове майно, зокрема і на житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_2 є його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 (позивач у справі).

Факт родинних відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, як між сином та батьком, підтверджується копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 , виданого на підставі актового запис № 30 від 25 травня 1971 року Дивізійською сільською радою Татарбунарського району Одеської області, відомості про батька: ОСОБА_2 .

Як вбачається з копії спадкової справи № 175/2021, дружина спадкодавця ОСОБА_3 відмовилася від прийняття спадщини на користь сина ОСОБА_1

30 вересня 2021 року позивачу видані Свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,2500 га, кадастровий номер: 5125081600:02:002:0040, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1014 га, кадастровий номер: 5125081600:02:002:0039, за адресою: АДРЕСА_1 ; право власності за позивачем зареєстровано 30 вересня 2021 року, згідно з копіями Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Однак, постановою приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. від 10 червня 2024 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» «Спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, Законами України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат», від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право», іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.

Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною 1 статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Дане зобов`язання встановлено законодавством у зв`язку з тим, що право власності на спадкове нерухоме майно виникає у спадкоємця тільки з моменту державної реєстрації цього майна.

За частиною 2 статті 182 ЦК України, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Згідно технічного паспорту за реєстраційним номером ТІ01:4540-3436-0854-2934, інвентаризаційна справа № 497, виготовленим станом на 11 листопада 2021 року, житловий будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , був збудований у 1970 році.

Вартість житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , згідно із звітом про належну оцінку нерухомого майна станом на 11 червня 2024 року становить 53 860,30 грн.

У 1974 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ХІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Постанова від 26 серпня 1948 року), які, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Згідно з пунктами 4, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності.

Відповідно до пункту 6 Інструкції, не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

Таким чином, у період чинності зазначеної Інструкції державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. Право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, зокрема може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок підтверджується лише записом в по господарській книзі сільської ради.

Отже підставою виникнення у спадкодавця права власності на житловий будинок садибного типу був сам факт збудування його з додержанням вимог зазначених правових актів, які не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Правовстановлюючий документ на вказаний будинок відсутній, право власності не зареєстровано, у зв`язку з тим, що будинок збудований до 1992 року і право власності набуто в порядку, який існував на час його будівництва, шляхом внесення запису до по господарської книги.

Згідно з копіями витягів з погосподарських книг по Дивізійській сільській раді Татарбунарского району Одеської області 1986-1990 роки та 1991-1995 роки, головою домогосподарства житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_2 , члени сім`ї домогосподарства: дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; за 1996-2000 року, 2001-2005 роки, 2006-2010, 2011-2015, 2016-2020, 2021-2025 головою домогосподарства житлового будинку значиться ОСОБА_2 , члени сім`ї домогосподарства: дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тобто, голова домогосподарства за 1986-2021 роки не змінювався.

Відповідно до довідки директора ТОВ «Татарбунарське РБТІ та РОН» С.А. Сосни від 23 грудня 2021 року № 346, право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстроване; об`єкти самочинного будівництва відсутні.

Земельна ділянка, площею 0,2500 га, кадастровий номер: 5125081600:02:002:0040, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1014 га, кадастровий номер: 5125081600:02:002:0039, за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з копіями Свідоцв про право на спадщину за законом, виданих приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Монастрілу О.П. після смерті ОСОБА_2 , належать позивачу; право власності за позивачем зареєстровано 30 вересня 2021 року, згідно з копіями Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

З наведеного вище, вбачається, що спадкодавець ОСОБА_2 була власником житлового будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі запису в погосподарській книзі. У зв`язку з чим, вказаний житловий будинок садибного типу входить до складу спадщини, що відкрилась після її смерті.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 31 цього Закону передбачені особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення по господарського обліку.

Відповідно до зазначеного Закону, для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення по господарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із по господарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо. Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про прав на спадщину.

Роз`яснення щодо того, що правильним є застосування саме вказаних норм, міститься в Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» наведено роз`яснення судам щодо розгляду аналогічних спорів з приводу спадкування майна та його реєстрації.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.2 ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319 від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Рішенням державного реєстратора Татарбунарської міської ради Білгород-Днітровського району Одеської області С.Летінського від 18 червня 2024 року № 73694332, позивачу відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на нерухоме майно.

З вищенаведеного випливає, що іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та позивач правильно у розумінні ст.16 ЦК України обрав спосіб захисту порушеного права.

Враховуючи викладені обставини справи та вимоги Закону, визнання відповідачем позову, суд вважає, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, позов про визнання права власності на майно в порядку спадкування підлягає задоволенню.

На підставі вище наведеного, керуючись ст. ст. 2, 77, 80, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем с. Дивізія Татарбунарського району Одеської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 зі складовими: житлова будівля - А, загальною площею 107.2 кв.м., житловою площею 72.3 кв.м; навіс а; гараж- Б;сарай - В; сарай-Г; навіс - Д; ворота - 1, огородження 2; басейн -3.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.

Дата складення повного тексту рішення 25.02.2025 року.

Суддя В. С. Миргород