Постанова

від 19.02.2025 по справі 906/1576/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року Справа № 906/1576/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Черначук А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКАР" та Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Господарського суду Житомирської області від 15 листопада 2024 року по справі №906/1576/23 (суддя Кравець С.Г.)

час та місце ухвалення рішення: 15 листопада 2024 року; м. Житомир майдан Путятинський, 3/65; повний текст рішення складено 25 листопада 2024 року

за первісним позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКАР"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСКАР"

за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на

стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТОК"

про визнання права іпотекодержателя на нежитлову будівлю

за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКАР"

до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"

про визнання припиненим права іпотеки на нежитлове приміщення

за участю представників сторін:

від Первісного Позивача - Мартинюк Є.В.;

від Первісного Відповідача 1 - Давиденко В.В.;

від Первісного Відповдача 2 - Кузьмін Д.Л.;

від Третьої особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (надалі - Первісний Позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роскар" (надалі - Первісний Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оскар" (надалі - Первісний Відповідач 2) в якому просив визнати за Первісним Позивачем право іпотекодержателя на належну на праві власності первісному Відповідачу 1 нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Михайла Грушевського (колишня - Котовського), 50/81, загальною площею 1115,20 кв.м., яке виникло на підставі укладеного між Акціонерним банком "Синтез" та Первісним Відповідачем 2 договору іпотеки, який посвідчений 9 липня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вашагашвілі Д.Д. за реєстровим № 157.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 8 січня 2024 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Первісного Відповідача 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Росток" (надалі - Третя особа).

В обґрунтування позовних вимог Первісний Позивач посилається на те, що на виконання умов договору про спільну діяльність, укладеного між Третьою особою та Первісним Відповідачем 2 на підставі протоколу установчих зборів засновників (учасників) Первісного Відповідача 1 від 29 лютого 2016 року та акту приймання-передачі майна від 1 березня 2016 року Третя особа передала, а Первісний Відповідач 1 прийняв нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Михайла Грушевського (колишня - Котовського), 50/81, літ "А" загальною площею 1 115,20 кв.м., в якості майнового внеску до статутного капіталу Первісного Відповідача 1. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, набув новий власник - Первісний Відповідач 1.

Вказував, що у провадженні Житомирського апеляційного суду знаходиться справа №295/19577/14 за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах Первісного Позивача, Міністерства фінансів України до Первісного Відповідача 1 та ОСОБА_1 (треті особи ОСОБА_2 та Богунський ВДВС Житомирського міського управління юстиції) про звернення стягнення на предмет іпотеки та що рішенням Богунського районного суду м. Житомира у задоволенні зазначеного позову прокурора було відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.

Доводить, що відчуження заставного (іпотечного) нерухомого майна, відбулось всупереч дії заборон і обтяжень на вчинення правочинів та здійснення реєстраційних дій з указаною нерухомістю, накладених Богунським районним судом м. Житомира в рамках розгляду цивільних справ №295/19577/14-ц і №295/8000/13-ц, а також іпотечної заборони, встановленої пунктом 2.4 Договором іпотеки від 9 жовтня 2007 року між АБ "Синтез" та Первісним Відповідачем 1.

За таких обставин Первісний Позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області за захистом порушеного права, шляхом подання даного позову про визнання права іпотекодержателя на нежитлову будівлю.

Водночас, 24 січня 2024 року до Господарського суду Житомирської області надійшов зустрічний позов Первісного Відповідача 1 до Первісного Позивача про визнання припиненим права іпотеки на нежитлове приміщення.

Обгрунтовуючи зустрічний позов Первісний Відповідач 1 зауважує, що Первісний Позивач не набув прав кредитора по кредитному договору на підставі Договору про відступлення прав вимог, оскільки АБ "Синтез" не передав Первісному Позивачу перелік документів визначений пунктом 2.2. договору та що акту приймання-передачі складено не було (констатуючи, що згідно пункту 2.1 договору право вважається переданим саме після виконання вимог передбачених пунктом 2.2 договору). Вказує, що оскільки іпотека слідує за основним зобов`язанням, а Первісний Позивач не набув право вимоги за основним зобов`язанням (кредитом), то права іпотекодержателя до нього не перейшли і у нього відсутні права іпотекодержателя. Зазначає, що ОСОБА_2 був одним із набувачів нерухомого майна і визнаний судовим рішенням добросовісним набувачем, тому іпотека припинилась і у Первісного Позивача відсутнє право іпотекодержателя на вказане майно незалежно від того, що в подальшому це майно перейшло до Первісного Відповідача 1 у 2016 році.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 4 березня 2024 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Первісного Відповідача 1 про визнання припиненим права іпотеки на нежитлове приміщення.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15 листопада 2024 року у задоволенні первісного позову відмовлено та в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд щодо вимог первісного позову про визнання права іпотекодержателя зазначив, що Первісний Відповідач 1 здійснив низку заходів щодо протиправного виведення нерухомого майна з-під іпотеки, зокрема, Первісний Відповідач 2 змінив площу предмета іпотеки (з 1015,6 кв. м на 1115,2 кв. м) та уточнив адресу (з вул. Котовського, 50 на вул. Михайла Грушевського, 50/81), а також 8 липня 2011 року отримав свідоцтво про право власності та в подальшому відчужив вказане нерухоме майно іншим особам.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що у рішенні Господарського суду Житомирської області від 2 липня 2012 року в справі №7/5007/711/12 встановлені обставини щодо перебування нежитлового приміщення по вул. Котовського, 50/81 в м. Житомирі в іпотеці Первісного Позивача, присвоєння спірному нежитлового приміщенню нової поштової адреси, збільшення площі та обставин його відчуження від Первісного Відповідача 2 до Третьої особи за відсутності на те згоди Первісного Позивача. Констатувавши при цьому реєстраційний номер 17559698, номер запису - 14057, в книзі 183, в реєстрі прав власності на нерухоме майно, залишився той же самий.

В той же час суд звернув увагу на те, що Житомирський апеляційний суд у постанові по справі №295/19577/14-ц, серед іншого, дійшов висновку про те, що незважаючи на відсутність відомостей про обтяження нежитлового приміщення літера "А" загальною площею 1115,20 кв.м, яке розташоване за адресою: Житомирська область, м. Житомир, вул. Котовського, буд. 50/81, іпотекою, прокурор в інтересах Первісного Позивача пред`явив до набувача нерухомого майна позовну вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, при цьому позовної вимоги про визнання права іпотеки не заявляв, з огляду на наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що у задоволенні позову належало відмовити саме у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту. Зауважив, що Первісний Позивач у цій справі прагне захистити порушене, на його думку, право шляхом визнання за собою права іпотекодержателя за чинним договором іпотеки.

Поряд з тим, місцевим господарським судом не встановлено обставин припинення іпотеки з підстав, визначених статтею 17 Закону України "Про іпотеку", тому суд першої інстанції виснував, що Первісний Позивач набув статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Водночас, Первісним Відповідачем 1 у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, в свою чергу, Первісний Позивач подав клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності, з приводу чого місцевий господарський суд вказав, що право власності на спірний об`єкт нерухомого майна було зареєстровано за Первісним Відповідачем 1 - 13 квітня 2016 року, про що Первісний Позивач дізнався 14 квітня 2016 року, виходячи зі змісту його вимоги №11051/4672/2016 від 29 квітня 2016 року. Відповідно суд прийшов до висновку, що у даному випадку, початком перебігу строку позовної давності слід вважати 14 квітня 2016 року.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні також вказав, що у даному випадку, Первісному Позивачу було достовірно відомо про невиконання позичальником умов кредитного договору та порушення внаслідок цього прав Банку саме починаючи з 14 квітня 2016 року, виснувавши, що Первісний Позивач мав право на захист своїх прав, пов`язаних із неповерненням суми кредитної заборгованості в судовому порядку шляхом звернення до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя нежитлової будівлі, в межах трирічного строку позовної давності, тобто до 14 квітня 2019 року. Відтак, суд першої інстанції констатував про пропуск Первісним Позивачем строку позовної давності за заявленими ним вимогами.

Розглядаючи зустрічний позов в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд вказав, що після укладення договорів відступлення прав, між Первісним Позивачем та Первісним Відповідачем 2 24 лютого 2009 року укладено Додаткову угоду № 8 до Кредитного договору, в якій, зокрема, зафіксовано суму отриманого Первісним Відповідачем 2 кредиту, який підлягав поверненню 5 липня 2010 року, та врегульовано умови користування кредитними коштами, їх повернення, забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору тощо. Також, між Первісним Позивачем та Первісним Відповідачем 2 укладено Договір про внесення змін до Договору іпотеки, відповідно до пункту 1 якого сторонами погоджено, що у зв`язку з укладенням Договору відступлення прав за Договором іпотеки, Первісний Позивач набув усі права кредитора іпотекодержателя по Договору іпотеки.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 8 грудня 2010 року у справі №17/1918, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду позов Первісного Позивача задоволено та стягнуто з Первісного Відповідача 2 заборгованість за Кредитним договором саме на користь Первісного Позивача. За викладеного суд вважає доводи Первісного Відповідача 1 про те, що Первісний Позивач не набув право вимоги за основним зобов`язанням (кредитом) і у нього відсутні права іпотекодержателя такими, що не знайшли свого підтвердження.

Щодо поданої Первісним Позивачем заяви, яка міститься у відзиві на зустрічний позов про застосування строку позовної давності, то суд першої інстанції вказав, що у зв`язку з відмовою у задоволенні зустрічного позову з підстав необґрунтованості позовних вимог, суд не застосовує строки позовної давності та наслідків її спливу про які заявив Первісний Відповідач за зустрічним позовом.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Первісний Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд визнати поважними причини пропущення Первісним Позивачем позовної давності за вимогами про визнання права іпотекодержателя нежитлового приміщення. Скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 15 листопада 2024 року в справі № 906/1576/23, в частині відмови у задоволенні позовних вимог Первісного Позивача та прийняти в цій частині постанову про задоволення первісного позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Первісний Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що констатація Житомирським апеляційним судом через одинадцять років після відкриття провадження у справі № 295/19577/14-ц (позов було подано у травні 2013 року) факту обрання прокурором неналежного способу судового захисту призвела до ситуації пропуску строків позовної давності, так як Банк покладав розумні сподівання на те, що враховуючи тривалість строків розгляду даної справи, порушені права Первісного Позивача будуть захищені у даному судовому провадженні. Вказані обставини, на переконання Первісного Позивача є поважними причинами які свідчать про наявність підстав для поновлення позовної давності, що повністю узгоджується з цитованим правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 29 червня 2021 року по справі № 904/3405/19.

Також скаржник покликається на постанову Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в справі № 755/9893/22 та вказує, що врахувавши подання банком спочатку позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та його тривалий розгляд (до 22 лютого 2022 року), і, як наслідок, наявність для Первісного Позивача підстав вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні, слід врахувати поважність причин пропуску Первісним Позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

Апелянт зазначає, що чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. На його переконання, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Первісний Відповідач 1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 15 листопада 2024 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення зустрічного позову, та визнання припиненим права іпотеки на нежитлове приміщення.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Первісний Відповідач 1 звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що у рішенні Богунського районного суду м. Житомир від 6 березня 2013 року у справі №2-4249/12 вказано наступне: «Враховуючи викладене, відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем майна за відплатним договором, який не знав і не міг знати, що договір на підставі якого продавець набув право власності буде визнаний недійсним, відчуження спірного майна здійснювалось її власником - ТОВ "Росток", право власності на майно було зареєстровано за продавцем відповідним державним органом в установленому законом порядку. На момент укладення договору купівлі-продажу правові перешкоди для укладення договору були відсутні, правочин був укладений з дотриманням вимог, необхідних для його дійсності (договір укладено в письмові формі, містить істотні умови, нотаріально посвідчений, зареєстрований в державному реєстрі.)». Наведене вище судове рішення встановлює преюдиційну обставину щодо добросовісності набуття ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно.

Скаржник вказує, що враховуючи встановлену судовим рішенням добросовісність набуття спірного майна ОСОБА_2 , іпотека припинилася в момент такого добросовісного набуття. Відповідно, Первісний Відповідач 1 набуло майно вже вільним від іпотечного обтяження, оскільки воно припинилося раніше внаслідок добросовісного набуття попереднім власником.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 6 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Первісного Позивача на рішення Господарського суду Житомирської області від 15 листопада 2024 року по справі №906/1576/23. Запропоновано учасникам по справі №906/1576/23 в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання в порядку частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

15 січня 2025 року через підсистему "Електронний суд" від Первісного Відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу Первісного Позивача, в якому Первісний Відповідач 2 вказав, що апеляційна скарга Первісного Позивача підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду Житомирської області слід змінити в частині мотивів відмови в позові, а саме відмовити в зв`язку з невірно обраним способом захисту. Первісний Відповідач 2 вказав, що Первісний Позивач має можливість довести наявність у нього прав іпотекодержателя безпосередньо в рамках позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є більш ефективним та економним способом захисту порушеного права. В даному випадку Первісний Позивач фактично намагається отримати судове рішення про визнання права іпотекодержателя для подальшого його використання у спорі про звернення стягнення, що на переконання Первісного Відповідача 2 є неприпустимим з точки зору ефективності судового захисту.

15 січня 2025 року через підсистему "Електронний суд" від Первісного Відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу Первісного Позивача, в якому Первісний Відповідач 1 просив апеляційну скаргу Первісного Позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 15 листопада 2024 року в частині відмови в задоволення первісного позову - без змін. Вказавши, що у даній справі спір між Первісним Позивачем та Первісним Відповідачем 2 триває з 2009 року, та що Первісний Позивач протягом 14 років знав про порушення своїх прав та був зобов`язаний вживати своєчасних заходів щодо їх захисту. Констатував, що у квітні 2016 року Первісний Позивач офіційно направив вимогу Первісному Відповідачу 1, тобто достовірно знав про перехід права власності до нового власника. З позиції Первісного Відповідача 1 документально підтверджено, що Приватний Позивач з 2009 року мав доступ до державних реєстрів, здійснював моніторинг предметів забезпечення за кредитами та мав відповідні підрозділи для контролю за збереженням предметів іпотеки. Наголошує, що на відміну від справи №755/9893/22 на котру покликається Первісний Позивач у даній справі наявні беззаперечні докази тривалої бездіяльності Приватного Позивача та відсутності об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду з належним способом захисту порушеного права.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 16 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Первісного Відповідача 1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 15 листопада 2024 року по справі №906/1576/23. Об`єднано апеляційні скарги Первісного Позивача та Первісного Відповідача 1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 15 листопада 2024 року по справі №906/1576/23 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Запропоновано Первісному Позивачу, Первісному Відповідачу 2 та Третій особі в строк протягом семи днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання ТПервісному Відповідачу 2 в порядку частини 2 статті 263 ГПК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2025 року проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційних скарг призначено на 19 лютого 2025 року об 14:00 год..

24 січня 2025 року через підсистему "Електронний суд" від Первісного Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Первісного Відповідача 1, в якому Первісний Позивач просив застосувати строк позовної давності до вимог Первісного Відповідача 1 у справі №906/1576/23 за зустрічною позовною заявою. Апеляційну скаргу Первісного Відповідача 1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 15 листопада 2024 року у справі № 906/1576/23, в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог без змін. Первісний Позивач вказав, що зважаючи на взаємопов`язаність Первісного Відповідача 1 з Первісним Відповідачем 2 і Третьою особою через засновників, та з огляду на наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про арешти нерухомого майна, Первісний Відповідач 1 з моменту набуття права на нерухоме майно повинен був знати про обставини перебування майна в іпотеці Первісного Позивача.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 10 лютого 2025 року задоволено клопотання Первісного Відповідача 1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та призначено розгляд справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 10 лютого 2025 року задоволено клопотання Первісного Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та призначено розгляд справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2025 року задоволено клопотання Первісного Відповідача 2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та призначено розгляд справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судове засідання від 19 лютого 2025 року представник Третьої особи не з`явився.

Згідно частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 24 січня 2025 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Водночас, в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Окрім того, колегія суду констатує факт закінчення шістдесятиденного строку розгляду апеляційної скарги, та констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Третьої особи за наявними в матеріалах справи доказами.

В судовому засіданні від 19 лютого 2025 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Первісного Позивача підтримав доводи апеляційної скарги Первісного Позивача і заперечив проти скарги Первісного Відповідача 1 та просив суд визнати поважними причини пропущення Первісним Позивачем позовної давності за вимогами про визнання права іпотекодержателя нежитлового приміщення, скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 15 листопада 2024 року в справі № 906/1576/23, в частині відмови у задоволенні позовних вимог Первісного Позивача та прийняти в цій частині постанову про задоволення первісного позову; рішення Господарського суду Житомирської області в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог залишити без змін. Представник Первісного Позивача вказав, що Житомирським апеляційним судом через одинадцять років після відкриття провадження у справі № 295/19577/14-ц (позов було подано у травні 2013 року) відмовлено в задоволенні позову через факт обрання прокурором неналежного способу судового захисту. Така ситуація з позиції представника призвела до наявності для Первісного Позивача підстав вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні, а тому вважає, що слід врахувати поважність причин пропуску Первісним Позивачем строку звернення до суду з даним позовом. Представник зазначає, що чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності та що подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

В судовому засіданні від 19 лютого 2025 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Первісного Відповідача 1 просив суд скасувати рішення місцевого господарського суду від 15 листопада 2024 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення зустрічного позову, визнати припиненим право іпотеки на нежитлове приміщення. Представник зазначив, що у рішенні Богунського районного суду м. Житомир від 6 березня 2013 року у справі №2-4249/12 вказано про те, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем майна за відплатним договором, який не знав і не міг знати, що договір на підставі якого продавець набув право власності буде визнаний недійсним, відчуження спірного майна здійснювалось її власником - Первісним Відповідачем 2, право власності на майно було зареєстровано за продавцем відповідним державним органом в установленому законом порядку. На момент укладення договору купівлі-продажу правові перешкоди для укладення договору були відсутні, правочин був укладений з дотриманням вимог, необхідних для його дійсності. Наведене вище судове рішення на переконання представника встановлює преюдиційну обставину щодо добросовісності набуття ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно. Представник Первісного Відповідача 1 вказує, що враховуючи встановлену судовим рішенням добросовісність набуття спірного майна ОСОБА_2 , іпотека припинилася в момент такого добросовісного набуття. Відповідно, вважає, що Первісний Відповідач 1 набув майно вже вільним від іпотечного обтяження, оскільки воно припинилося раніше внаслідок добросовісного набуття попереднім власником.

В судовому засіданні від 19 лютого 2025 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Первісного Відповідача 2 вказав, що апеляційна скарга Первісного Позивача підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду Житомирської області слід змінити в частині мотивів відмови в позові, а саме щодо відмови в зв`язку з невірно обраним способом захисту. Представник вказав, що Первісний Позивач має можливість довести наявність у нього прав іпотекодержателя безпосередньо в рамках позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є більш ефективним та економним способом захисту порушеного права. Наголосив, що в даному випадку Первісний Позивач фактично намагається отримати судове рішення про визнання права іпотекодержателя для подальшого його використання у спорі про звернення стягнення, що є неприпустимим з точки зору ефективності судового захисту.

Заслухавши пояснення представників Первісного Позивача та Первісного Відповідача 1, Первісного Відповідача 2 дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг та відзивів на апеляційні скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційні скарги Первісного Позивача та Первісного Відповідача 1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення слід залишити без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

З матеріалів справи слідує, що 6 липня 2007 року між Акціонерним банком "Синтез" та Первісним Відповідачем 2 укладено договір кредитної лінії №060707/5 (надалі - Кредитний договір; том 1; а.с.87-92).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Кредитного договору, АБ "Синтез" відкрив Первісному Відповідачу 2 кредитну лінію, що не відновлюється, відповідно до якої надає Первісному Відповідачу 2 кредит у сумі 900 000 доларів США (ліміт кредитної лінії), на умовах передбачених договором, а Первісний Відповідач 2 зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов`язки, передбачені Кредитного договором.

За умовами пункту 1 Додаткової угоди №3 від 4 лютого 2008 року до Кредитного договору, сторони погодили пункт 1.2 Кредитного договору викласти в наступній редакції: "1.2 Ліміт заборгованості за кредитною лінією: 1 250 000 доларів США 00 центів".

В пункті 1 Додаткової угоди №5 від 15 липня 2008 року до Кредитного договору, сторони погодили пункт 1.2 Кредитного договору викласти в наступній редакції: "1.2 Ліміт заборгованості за кредитною лінією: 1 850 000 доларів США 00 центів".

Згідно з пунктом 2.4 Кредитного договору, кошти кредиту в межах ліміту заборгованості за кредитною лінією надаються у безготівковій формі, в тому числі (якщо це передбачено у письмовому зверненні Первісного Відповідача 2) шляхом: їх перерахування на користь кредиторів Первісного Відповідача 2 (продавців, виконавців робіт тощо) відповідно до укладених з ним договорів (виставлених рахунків тощо), копії яких додаються до письмового звернення, та платіжних доручень Первісного Відповідача 2, або на поточний рахунок Первісного Відповідача 2, відкритий у банку.

Відповідно до пункту 4.1 Кредитного договору кошти кредиту, одержані Первісним Відповідачем 2 за Кредитним договором, повертаються ним в повному обсязі у валюті кредиту не пізніше 5 липня 2010 року на позичковий рахунок (пункт 2.1 Кредитного договору). Первісний Відповідачем 2 може достроково повертати кошти кредиту за умови додержання пункту 9.1 Кредитного договору. Сплачувати відсотки за користування кредитом щомісяця на рахунок № НОМЕР_1 , не пізніше останнього робочого дня місяця, та разом з погашенням кредиту у порядку, передбаченому пунктом 4.3 Кредитного договору. В разі несвоєчасної сплати Первісним Відповідачем 2 відсотків, з наступного дня банком розраховується пеня згідно пункту 6.3 Кредитного договору. Сплата відсотків за користування кредитом здійснюється у валюті, в якій надано кредит. Якщо день сплати процентів випадає на вихідний, святковий або неробочий день, то строком сплати процентів вважається наступний робочий (банківський) день. Первісний Відповідач 2 сплачує відсотки за користування кредитом у сумі, що виражена цілим числом, валюті кредиту. Залишок суми, що виражена в центах, обліковується на рахунку нарахованих доходів банку. При повному погашенні Первісним Відповідачем 2 основного боргу, залишки відсотків за користування кредитом, що виражені у центах, сплачуються позичальником у національній валюті України на рахунок №2068703665.980 за офіційним курсом Національного банку, встановленим на день сплати.

9 липня 2007 року з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за Кредитним договором між Акціонерним банком "Синтез" та Первісним Відповідачем 2 укладено договір іпотеки, посвідчений 9 липня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вашагашвілі Д.Д. за реєстровим №15714 (з урахуванням договорів про внесення змін) (надалі - Договір іпотеки; том 1, а.с.111-114).

Відповідно до пункту 1.5 Договору іпотеки, предметом іпотеки за Договором іпотеки є нежиле приміщення в літ. "А" загальною площею 1015,6 кв.м, за адресою: м. Житомир, вул. Михайла Грушевського (колишня - Котовського), 50, що належить на праві власності Первісному Відповідачу 2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Товянським С.Я. за реєстровим №1442, зареєстрований Комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради за реєстровим № 14057 в реєстровій книзі № 183 від 3 травня 2007 року (далі - Нерухоме майно та/або Предмет іпотеки).

12 лютого 2009 року між Акціонерним банком "Синтез" (Первісний кредитор) та Первісним Позивачем (Новий кредитор) укладено Договір відступлення прав за Кредитним договором, відповідно до пункту 1.1 якого Первісний кредитор передав, а Новий кредитор прийняв право вимоги виконання юридичною особою за законодавством України - Первісного Відповідача 2 зобов`язань, об`єктом яких є грошові кошти за Кредитним договором, укладеним між Первісним кредитором та Первісним Відповідачем 2.

За умовами пункту 2.1 Договору відступлення прав за Кредитним договором визначено, що право вимоги за Кредитним договором вважається переданим з моменту підписання цього договору та передачі Первісним кредитором документів відповідно до пунктів 2.2 цього договору.

12 лютого 2009 року між Акціонерним банком "Синтез" (Первісний кредитор) та Первісним Позивачем укладено Договір відступлення прав за кредитним договором, за умовами пункту 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги виконання юридичною особою за законодавством України - Первісним Відповідачем 2 надалі за текстом "Позичальник" зобов`язань, об`єктом яких є грошові кошти за Договором кредитної лінії №060707/5 від 6 липня 2007 року, укладеним між Первісним кредитором і позичальником, надалі за текстом - "Кредитний договір" (том 1, а.с.123-125).

12 лютого 2009 року між Акціонерним банком "Синтез" (Первісний кредитор) та Первісним Позивачем укладено Договір відступлення прав за договором іпотеки, посвідчений 12 лютого 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим № 1671, відповідно до пункту 1.1. якого Первісний кредитор передав, а Новий кредитор одержав право вимоги виконання юридичною особою за законодавством України - Первісного Відповідача 2 усіх його зобов`язань Іпотекодавця за Договором іпотеки (том 1, а.с. 126-131).

24 лютого 2009 року між Первісним Позивачем та Первісним Відповідачем 2 укладено Договір про внесення змін до Договору іпотеки, посвідчений 24 лютого 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим № 2818 відповідно до пункту 1 якого сторонами погоджено, що у зв`язку з укладенням Договору відступлення прав за Договором іпотеки, посвідченого 12 лютого 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим № 1671, Первісний Позивач набув усі права кредитора - Іпотекодержателя по Договору іпотеки (том 1, а.с. 126-131).

Відповідно до витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін) №369093114 від 8 березня 2024 року (реєстраційний номер обтяження №5264167) внесено зміни про нового іпотекодержателя Первісного Позивача (код 23697280); підстава обтяження - Договір відступлення прав вимоги №1671 від 12 лютого 2009 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 2, а.с. 234-239).

У зв`язку з невиконанням Первісним Відповідачем 2 прийнятих на себе зобов`язань за Кредитним договором, Первісним Позивачем подано до Господарського суду Житомирської області позовну заяву до Первісного Відповідача 2 (третя особа: Акціонерний банк "Синтез") про стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 8 грудня 2010 року в справі №17/1918, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2011 року, позов Первісного Позивача задоволено та стягнуто з Первісного Відповідача 2 на користь Первісного Позивача: 1 484 498,44 доларів США заборгованості по кредиту, 373 646,23 доларів США заборгованості по процентах, 847 077,79 грн пені, 3 191,49 доларів США витрат по сплаті державного мита, 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (том 1, а.с.132-148).

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав №30709264 від 22 липня 2011 року та свідоцтва про право власності серії САС 056225 від 8 липня 2011 року, за Первісним Відповідачем 2 зареєстровано на праві приватної власності нежитлове приміщення літера "А" загальною площею 1115,20 кв.м., яке розташоване за адресою: по вул. Котовського, 50/81 на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 7 липня 2011 року №429 взамін договору купівлі-продажу від 28 березня 2007 року №1442. Реєстраційний номер 34202446 (том 1, а.с.203-205).

10 серпня 2011 року Первісний Відповідач 2 (продавець) та Третя особа (покупець) уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупцеві нежитлові приміщення, літера "А", загальною площею 1115,20 кв.м., які знаходиться за адресою: м.Житомир, вулиця Котовського, 50/81, а покупець зобов`язався прийняти зазначений об`єкт і сплатити продавцеві договірну ціну за нього (том 1, а.с. 206-208).

16 вересня 2011 року Третя особа (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупцеві нежитлове приміщення літера "А", загальною площею 1115,20 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язався прийняти зазначений об`єкт і сплатити продавцеві договірну ціну за нього (том 1, а.с. 209-212).

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 2 лютого 2012 року у справі №2-1465/12 затверджено мирову угоду між стягувачем - ОСОБА_1 та боржником - ОСОБА_2 , згідно якої борг погашається шляхом передачі боржником стягувачу у власність нежитлового приміщення площею 1115,20 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області у справі №0609/2-1465/12 апеляційну скаргу Третьої особи задоволено, скасовано ухвалу Корольовського районного суду м. Житомир від 2 лютого 2012 року і постановлено нову, якою відмовлено у затвердженні мирової угоди.

2 липня 2012 року рішенням Господарського суду Житомирської області у справі №7/5007/711/12 позов Первісного Відповідача 2 задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, літера "А", загальною площею 1115,20 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 10 серпня 2011 року між Первісним Відповідачем 2 та Третьою особою (том 1, а.с. 152-157).

На підставі Протоколу установчих зборів засновників Первісного Відповідача 1 від 29 лютого 2016 року та акту приймання-передачі майна від 1 березня 2016 року Третя особа передала, а Первісний Відповідач 1 прийняв нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1115,20 кв.м, в якості майнового внеску до статутного капіталу Первісного Відповідача 1 (том 1, а.с.41-62).

Відповідно до інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №369093114 від 8 березня 2024 року, право власності на нежитлове приміщення літера "А" загальною площею 1115,20 кв.м, розташоване за адресою: м.Житомир, вул.Котовського, буд.50/81 зареєстроване 13 квітня 2016 року за Первісним Відповідачем 1 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 1 березня 2016 року та протоколу зборів від 29 лютого 2016 року. Номер об`єкта в РПВН №34202446. Відомості про державну реєстрацію іпотеки відсутні (том 3, а.с. 234-246).

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 10 травня 2023 року в справі №295/19577/14-ц, відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах Первісного Позивача та Міністерства фінансів України до Первісного Відповідача 2, ОСОБА_1 , Первісного Відповідача 1 (треті особи: ОСОБА_2 , Третя особа, Богунський відділ державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції) про звернення стягнення на предмет іпотеки та витребування майна з чужого незаконного володіння (том 2, а.с.181-184).

Житомирський апеляційний суд постановою від 4 липня 2023 року в справі №295/8000/13-ц (справа за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі первісного Позивача, Міністерства фінансів України, Первісного Відповідача 2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Первісного Відповідача 1, Третьої особи про звернення стягнення на предмет іпотеки, витребування майна з чужого незаконного володіння) апеляційну скаргу Первісного Відповідача 2 задовольнив; апеляційну скаргу Первісного Відповідача 1 задовольнив частково; рішення Богунського районного суду м. Житомира від 6 жовтня 2022 року та додаткове рішення цього суду від 12 квітня 2023 року у частині задоволення позову та стягнення судових витрат скасував і ухвалив нове рішення - у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Первісного Позивача, Міністерства фінансів України відмовити; позовну заяву заступника прокурора Житомирської області в інтересах Первісного Відповідача 2 - залишено без розгляду; у решті рішення суду залишено без змін (том 2, а.с.185-189).

Постановою від 12 лютого 2024 року Житомирського апеляційного суду у справі №295/19577/14-ц апеляційні скарги заступника керівника Житомирської обласної прокуратури, Первісного Позивача залишено без задоволення; апеляційну скаргу Первісного Відповідача 1 задоволено; рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 травня 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Житомирський апеляційний суд у постанові по справі № 295/19577/14-ц, серед іншого, дійшов висновку про те, що незважаючи на відсутність відомостей про обтяження нежитлового приміщення літера "А" загальною площею 1115,20 кв.м, яке розташоване за адресою: Житомирська область, м. Житомир, вул. Котовського, буд. 50/81, іпотекою, прокурор в інтересах Первісного Позивача пред`явив до набувача нерухомого майна позовну вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, при цьому позовної вимоги про визнання права іпотеки не заявляло, з огляду на що колегія суддів прийшла до висновку, що у задоволенні позову належало відмовити саме у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.

З огляду на наведене, враховуючи невиконання Первісним Відповідачем 2 прийнятих на себе зобов`язань за Кредитним договором, незважаючи на зміну площі нерухомого майна та присвоєння йому нової поштової адреси (площа: з 1015,6 кв. м на 1115,2 кв. м; адреса: з вул. Котовського, 50 на вул. Михайла Грушевського, 50/81), отримання Первісним Відповідачем 2 - 8 липня 2011 року свідоцтва про право власності та в подальшому відчуження вказаного нерухомого майна іншим особам, це майно, за доводами Первісного Позивача, продовжує бути предметом іпотеки за Договором іпотеки, у зв`язку з чим Первісний Позивач звернулось з первісним позовом у даній справі про визнання права іпотекодержателя. При цьому Первісний Позивач вважає, що такий спосіб захисту, у разі задоволення позову, дозволить Первісному Позивачу реалізувати свої права як іпотекодержателя щодо нерухомого майна.

Водночас, Первісний Відповідач 1 з посиланням на те, що Первісний Позивач не набув прав кредитора по кредитному договору, оскільки АБ "Синтез" не передав Первісному Позивачу перелік документів визначених пунктом 2.2 договору, акт приймання-передачі не було складено (а згідно пункту 2.1 договору, право вважається переданим саме після виконання вимог передбачених пунктом 2.2 договору) а також, оскільки іпотека слідує за основним зобов`язанням, а Первісний Позивач не набув право вимоги за основним зобов`язанням (кредитом) та права іпотекодержателя до нього не перейшли і у нього відсутні права іпотекодержателя. Первісний Відповідач 1 вважає, що іпотека припинилась у зв`язку з добросовісністю набувача майна в ланцюгу відчужень подав зустрічний позов до Первісного Позивача про визнання припиненим права іпотеки на нежитлове приміщення, літера "А", загальною площею 1115,20 кв.м, що розташоване за адресою м. Житомир, вул. Михайла Грушевського (колишня назва Котовського), буд. 50/81, згідно Договору іпотеки від 09 липня 2007 року.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення первісного та зустрічного позову, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступне.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Водночас, за частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу дії частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частинами 1, 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У статті 546 Цивільного кодексу України передбачено можливість забезпечення виконання зобов`язання. Таке забезпечення здійснюється шляхом встановлення спеціальних способів, якими є порука, неустойка, гарантія, застава, притримання, завдаток та інші види, передбачені договором або законом.

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частина 1 статті 575 Цивільного кодексу України визначає, що окремим видом застави є іпотека застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов`язання.

Частини 6, 7 статті 3 Закону України "Про іпотеку" визначає, що у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки щодо зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Отже, за наведених умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет Іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Іпотека, як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання, є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх. Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна.

Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від зміни права власності на це майно.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 липня 2020 року №8- р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Що ж стосується позовних вимог Первісного Позивача, в розрізі заперечень, висвітлених Первісними Відповідачами 1 та 2 щодо припинення права іпотеки Первісного Позивача та заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, то суд апеляційної інстанції констатує наступне.

Предметом первісного позову є вимога Первісного Позивача до Первісного Відповідача 1 та Первісного Відповідача 2 про визнання за Первісним Позивачем права іпотекодержателя на належну на праві власності Первісному Відповідачу 1 нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Михайла Грушевського (колишня - Котовського), 50/81, загальною площею 1115,20 кв.м., яке виникло на підставі укладеного між Акціонерним банком "Синтез" та Первісним Відповідачем 1 Договору іпотеки.

При цьому, зважаючи на заперечення Первісного Відповідача 2 щодо відмови в задоволенні первісного позову з огляду на неефективний спосіб захисту, обраний Первісним Позивачем, адже на переконання представника Первісного Відповідача 2 - Первісний Позивач мав би звернутися з позовною вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів зауважує таке.

Житомирський апеляційний суд у постанові по справі № 295/19577/14-ц, серед іншого, дійшов висновку про те, що незважаючи на відсутність відомостей про обтяження нежитлового приміщення літера "А" загальною площею 1115,20 кв.м., яке розташоване за адресою: Житомирська область, м. Житомир, вул. Котовського, буд. 50/81, іпотекою, прокурор в інтересах Первісного Позивача пред`явив до набувача нерухомого майна позовну вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, при цьому позовної вимоги про визнання права іпотеки не заявляв, з огляду на що колегія суддів прийшла до висновку, що у задоволенні позову належало відмовити саме у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.

Відтак, наслідком обрання Первісного Позивача такого способу захисту, слугувала саме позиція

Житомирський апеляційний суд у постанові по справі № 295/19577/14-ц, в якій серед іншого, чітко регламентовано Первісному Позивачу про неналежно обраний ним спосіб захисту, оскільки належним способом захисту є позовна вимоги про визнання права іпотеки на нежитлове приміщення. Відповідно пред`явлення іншого способу захисту, за прямої вказівки в судовому рішенні, слугувало б подання Первісним Позивачем аналогічного позову за аналогічних обставин та вищезазначеного порушення у постанові Житомирського апеляційного суду по справі № 295/19577/14-ц.

Як зазначено вище в даній постанові, між АБ "Синтез" і Первісним Відповідачем укладений договір кредитної лінії від 6 липня 2007 року №060707/5 на суму 900 000 доларів США (згідно з додатковими угодами до Кредитного договору від 4 лютого 2008 року № 3 та від 15 липня 2008 року № 5 ліміт заборгованості за кредитною лінією було збільшено до 1 250 000 доларів США та 1 850 000 доларів США відповідно).

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за вказаним Кредитним договором 9 липня 2007 року укладений Договір іпотеки.

12 лютого 2009 року між АБ "Синтез" (первісний кредитор) і Первісним Позивачем (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги за Кредитним договором.

12 лютого 2009 року також між АБ "Синтез" і Первісного Позивача також укладений договір відступлення прав за Договором іпотеки.

Окрім того, колегія суду звертає увагу, що після укладення Договору про відступлення права за Договором іпотеки, 24 лютого 2009 року між Первісним Позивачем та Первісним Відповідачем 2 укладено договір про внесення змін до Договору іпотеки, посвідчений 24 лютого 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим №28, відповідно до пункту 1 якого сторонами погоджено, що у зв`язку з укладенням Договору відступлення прав за Договором іпотеки, Первісний Позивач набув усі права кредитора - іпотекодержателя по Договору іпотеки.

Відтак, доводи Первісного Відповідача 2, що Первісний Позивач не набув прав кредитора за Договором про відступлення прав за Кредитним договором та прав іпотекодержателя за Договором іпотеки, спростовуються вищеперерахованими договорами, на підставі котрих виникли певні правовідносини.

У зв`язку з невиконанням Первісним Відповідачем 2 прийнятих на себе зобов`язань за Кредитним договором, Первісний Позивач подав до Господарського суду Житомирської області позов до Первісного Відповідача 2 (третя особа - АБ "Синтез") про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 8 грудня 2010 року у справі № 17/1918, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2011 року, стягнуто з Первісного Відповідача 2 на користь Первісного Позивача 1 484 498,44 долара США заборгованості по кредиту, 373 646,23 долара США заборгованості по процентах, 847 077 грн 79 коп. пені.

Разом з тим, Первісним Відповідачем 2 вчинено низку заходів щодо протиправного виведення нерухомого майна з-під іпотеки, зокрема: змінено площу предмета іпотеки (з 1015,6 кв. м на 1115,2 кв. м); уточнено адресу (з вул. Котовського, 50 на вул. Михайла Грушевського, 50/81); 8 липня 2011 року отримано свідоцтво про право власності та в подальшому відчужено вказане нерухоме майно іншим особам.

Судом апеляційної інстанції також враховується, що у рішенні Господарського суду Житомирської області від 2 липня 2012 року в справі №7/5007/711/12 встановлені обставини щодо: перебування нежитлового приміщення по вул. Котовського, 50/81 в м. Житомирі в іпотеці Первісного Позивача; присвоєння спірному нежитлового приміщенню нової поштової адреси; збільшення площі та обставин його відчуження від Первісного Відповідача 2 до Третьої особи за відсутності на те згоди Первісного Позивача. Зокрема, в рішенні встановлено, що будучи власником вищезазначеного нежитлового приміщення, Первісний Відповідач 2 провів його ремонт та реконструкцію, в результаті чого збільшилася площа нежитлового приміщення, за рахунок внутрішнього перепланування та без зміни зовнішніх меж, до 1115,20 м.кв. Згідно листа Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради за вих. №604/12 від 20 червня 2011 року будівлі Первісного Відповідача 2 надано уточнену адресу: м. Житомир, вул. Котовського, 50/81. У зв`язку з уточненням адреси та проведеною реконструкцією нежитлового приміщення по вул. Котовського, 50/81 в м. Житомирі, КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" виготовлений новий технічний паспорт на дане нежитлове приміщення, при цьому реєстраційний номер 17559698, номер запису - 14057, в книзі 183, в реєстрі прав власності на нерухоме майно, залишився той же самий.

Частиною першою, другою статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше присвоюється реєстраційний номер, який є індивідуальним, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта.

У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону.

За приписами частини 1 статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються у разі: знищення об`єкта нерухомого майна; поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; державної реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ як на об`єкт незавершеного будівництва.

Тобто, реєстраційний номер нерухомого майна є незмінним протягом усього часу його існування, в той час як новоствореному об`єкту нерухомого майна присвоюється свій власний індивідуальний номер.

Відтак, підсумовуючи усе описане вище, колегія суду виснує, що майно щодо якого заявлено у даній справі позов про визнання права іпотекодержателя, не перестало існувати, а зареєстровано в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві власності за Первісним Відповідачем 1.

Водночас, відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не містять запису про державну реєстрацію іпотеки після зміни площі та адреси нежитлового приміщення по вул. Котовського, 50/81 в м. Житомирі.

Колегія суду при цьому враховує правововий висновок наведений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) про те, що: "запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя".

Суд також враховує, що у пункті 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зроблено такий висновок: "У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя".

Окрім того, судом апеляційної інстанції відхиляються доводи Первісного Відповідача 1, що заявлена позовна вимога про визнання права іпотекодержателя на нерухоме майно не може бути самостійним способом захисту та не підлягає задоволенню, оскільки є неефективним способом захисту, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Первісний Позивач прагне захистити порушене, на його думку, право шляхом визнання за собою права іпотекодержателя за чинним Договором іпотеки.

Поряд з тим, колегія суду констатує факт того, що в матеріалах справи відсутні докази, котрі б дали можливість встановити обставини припинення іпотеки з підстав, визначених статтею 17 Закону України "Про іпотеку", тому Первісний Відповідач 1 набув статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за Договором іпотеки у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.8 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту є звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Аналогічна правова позиція наведена і у постанові Великої Палат Верховного Суду від 4 жовтня 2023 року в справі №906/1026/22.

Таким чином, колегія суду виснує, що заявлена Первісним Позивачем вимога про визнання за ним права іпотеки на спірне нерухоме майно є належним та ефективним способом захисту порушеного права.

Такий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 жовтня 2023 року в справі №906/1026/22 за позовом Первісного Позивача до Первісного Відповідача 1, Первісного Відповідача 2 про визнання права іпотекодержателя (пункт 51 постанови; том 2, а.с. 162-170).

Отже, вимоги Первісного Позивача є обґрунтованими та підставними, а доводи Первісного Відповідача 1 та Первісного Відповідача 2 про неефективність обраного способу захисту не знайшли свого підтвердження та спростовуються усім вищеописаним, зокрема й правовою позицією щодо способу захисту, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 жовтня 2023 року в справі №906/1026/22.

Водночас, Первісний Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву заявив про застосування наслідків спливу позовної давності, в свою чергу, Первісний Позивач подало клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Вирішуючи заявлені клопотання, судова колегія виходить з наступного.

Згідно з приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Згідно з частино 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В силу дії статтей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 31 жовтня 2018 року в справі №367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року в справі №372/1036/15-ц, від 20 листопада 2018 року в справі №907/50/16, а також Верховного Суду у постановах від 2 квітня 2019 року в справі №902/326/16, від 11 серпня 2022 року в справі №910/16586/18 для правильного застосування частини 1 статті 261 Цивільного Кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Відтак, за змістом наведених норм початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 6 червня 2018 року в справі №372/1387/13-ц та Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року в справі №310/4139/13-ц закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічні висновки також наведені і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року в справі №907/50/16, Верховним Судом у постановах від 21 березня 2018 року в справі №57/314-6/526-2012, від 11 серпня 2022 року в справі №910/16586/18.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Отже, при визначенні початку перебігу позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

Схожі висновки наведені і в постанові Верховного Суду від 6 лютого 2020 року в справі №916/2828/18.

За змістом статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Схожа позиція наведена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року в справі №922/1467/19.

Отже, колегія суду констатує, що позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 13 квітня 2016 року на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 1 березня 2016 року та протоколу зборів від 29 лютого 2016 року за Первісним Відповідачем 1 зареєстровано право власності на спірний об`єкт іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майн та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №352602760 від 1 листопада 2023 року (том 1, а.с. 41-62).

З матеріалів справи вбачається, що Первісний Позивач звертався з вимогою №11051/4672/2016 від 29 квітня 2016 року про усунення порушень (у порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку") до Первісного Відповідача 2, Третьої особи, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Первісного Відповідача 1, в якій серед іншого зазначено, що у судовому засіданні 14 квітня 2016 року Богунського районного суду м. Житомира у справі № 295/8000/13-ц, представником відповідача ОСОБА_2 - Шматом Р.П. суду надано копію Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відповідно до якої права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, набув новий власник - Первісний Відповідач 1 (том 2, а.с.38-41).

Отже, підсумовуючи усе описане вище, колегія суду доходить аналогічного з місцевим господарським судом висновку, що право власності на спірний об`єкт нерухомого майна було зареєстровано за Первісним Відповідачем 1 - 13 квітня 2016 року, про що Первісний Позивач дізнався саме - 14 квітня 2016 року, виходячи зі змісту вимоги Первісного Позивача №11051/4672/2016 від 29 квітня 2016 року, а відтак у даному випадку, початком перебігу строку позовної давності слід вважати - 14 квітня 2016 року.

При цьому апеляційний господарський суд враховує факт того, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не було запису про державну реєстрацію іпотеки щодо майна - нежитлового приміщення літера "А" загальною площею 1115,20 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Житомир, вул. Михайла Грушевського (колишня - Котовського), 50/81, після реєстрації його права власності за Первісним Відповідачем 1, тому Первісний Позивач не міг не знати про відсутність державної реєстрації іпотеки.

Між тим, надсилання письмової вимоги в порядку частини 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" необхідно для набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, в той час як за частиною 2 цієї ж статті положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Отже, у даному випадку, Первісному Позивачу було достовірно відомо про невиконання Первісним Відповідачем 2 умов Кредитного договору та порушення внаслідок цього прав Первісного Позивача саме починаючи з 14 квітня 2016 року, а тому Первісний Позивач мав можливість скористатися своїм правом на захист своїх прав, пов`язаних із неповерненням суми кредитної заборгованості в судовому порядку шляхом звернення до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя нежитлової будівлі, в межах трирічного строку позовної давності, тобто до 14 квітня 2019 року.

Відтак, судова колегія виснує про пропуск Первісним Позивачем позовної давності за заявленими ним вимогами.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску позовної давності Первісний Позивач посилається на те, що прокурор в інтересах Первісного Позивача звертався у 2013 році з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. У зв`язку з цим Первісний Позивач просив врахувати обставини тривалості строку розгляду справ №295/8000/13-ц та №295/19577/14 (дев`ять років) та кардинальну зміну у 2021 році судової практики щодо застосування статті 23 Закону України "Про іпотеку". З приводу зазначеного Первісним Позивачем колегія суддів констатує, що за частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За приписами частин 1, 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин.

Схожа правова позиція викладена також і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №706/1272/14-ц та від 21 серпня 2019 року в справі №911/3681/17.

Оцінюючи наведені Первісним Позивачем доводи поважності причин пропуску строку позовної давності, судова колегія виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

На переконання колегії суду, наявність судових проваджень №295/8000/13-ц та №295/19577/14-ц на котрі покликається Первісний Позивач як на підставу поважності причини пропуску позовної давності, не уможливлювало та не ускладнювало Первісному Позивачу звернення з позовом про визнання права іпотекодержателя в межах строку позовної давності.

При цьому, об`єктивних причин, що ускладнювали чи унеможливлювали пред`явлення позову про визнання права іпотекодержателя у Первісного Позивача не встановлено. Так, позов про визнання права іпотекодержателя і позов про звернення стягнення на предмет іпотеки направлені на отримання різного результату, мають різний предмет та підстави, перешкод щодо їх одночасного розгляду судом не має.

В той же час суд звертає увагу Первісного Позивача на те, що позов у даній справі (906/1576/23) подано Первісним Позивачем до моменту винесення 12 лютого 2024 року постанови у справі №295/19577/14-ц. Вказане свідчить про те, що перебування справ №295/8000/13-ц і №295/19577/14-ц у провадженні судів не перешкоджало Первісному Позивачу подати позов про визнання права іпотекодержателя.

Водночас, необізнаність іпотекодержателя про належність способів захисту, не є підставою для визнання поважними причин пропуску строків позовної давності та їх поновлення.

В той же час, із реєстру судових рішень встановлено, що позови про визнання права іпотекодержателя як окремого способу захисту, розглядались судами і до винесення Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі №922/2416/17, зокрема, у період 2015-2016 роках у справах: № 905/3905/14, №908/5127/14, №910/1674/16.

При цьому зміна судової практики не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи.

Окрім того, Первісним Позивачем не доведено, що ним вчинялись заходи задля звернення з таким позовом до суду, та що ці заходи не дали результатів з незалежних від Первісного Позивача причин. По суті з матеріалів справи вбачається, що не подання такого позову раніше, виникла виключно із за бездіяльності та неуважності Первісного Позивача.

Судова колегія зазначає, що Первісний Позивач звертався 14 листопада 2022 року до Господарського суду Житомирської області з позовом до Первісного Відповідача 1 про визнання права іпотекодержателя, за результатами розгляду якої позовну заяву залишено без розгляду ухвалою суду від 26 січня 2023 року. Повторно Первісний Позивач звернувся з даним позовом лише 4 грудня 2023 року.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу (див. Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства від 22 жовтня 1996 року).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Варто відзначити, що за практикою Європейського суду з прав людини при застосуванні строків позовної давності йдеться про задавненість позовів і неповноту доказів через сплив часу.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

В той же час на переконання колегії апеляційного господарського суду у справі, що розглядається, у правовідносинах між сторонами відсутні події далекого минулого, що могло б спричинити перешкоду для захисту порушеного права Первісного Позивача, оскільки у даній справі причини пропуску позовної давності мають суб`єктивний характер та свідчать про те, що саме Первісний Позивач, будучи достовірно обізнаним про порушення свого права ще з 14 квітня 2016 року, звернувся до суду з пропуском строку позовної давності та без поважності причин пропуску такого строку, що є самостійною відповідальністю Первісного Позивача.

Що ж стосується покликання Первісного Позивача в апеляційній скарзі на постанову від 17 квітня 2024 року Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі 755/9893/22 (в котрій зазначено про поважність причин пропуску позовної давності), то колегія суду вважає її нерелевантною до даних правовідносин з огляду на таке.

В справі № 755/9893/22 квартира була набута у власність на підставі договору купівлі-продажу, від 3 червня 2015 року, а 6 квітня 2018 року ПАТ АБ «Укргазбанк» пред`явив позов до фізичної особи про звернення стягнення на предмет іпотеки - зазначену квартиру. При цьому в даній справі заступник прокурора Житомирської області в інтересах Первісного Позивача звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки 28 травня 2013 року. Окрім того, рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 10 травня 2023 року було відмовлено прокурору в задоволенні позовних вимог саме з підстав пропуску строку позовної давності.

Отже, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог в повному обсязі, у зв`язку з пропуском Первісним Позивачем строку позовної давності звернення до суду з даним позовом..

Дане рішення в цій частині й було прийнято місцевим господарським судом, відповідно, колегія суддів залишає судове рішення без змін в цій частині.

Що ж стосується зустрічного позову Первісного Відповідача 1 про визнання припиненим права іпотеки на нежитлове приміщення, то колегія суду, зважаючи на заперечення апеляційної скарги Первісного Відповідача 1, котрі зводяться до того, що Первісний Відповідач 1 є добросовісним набувачем, зауважує таке.

Підстави припинення права застави визначені статтею 593 Цивільного кодексу України, а іпотеки як окремого виду застави також статтею 17 Закону України "Про іпотеку".

Так, відповідно до частини 1 статті 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі: припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Частиною 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" регламентовано, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з вимогами частини 1 статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Отже, в силу приписів статтей 3, 17 Закону України "Про іпотеку" якщо іпотека не припинена з визначених законом підстав, то усі права і обов`язки, набуті сторонами за відповідним правочином іпотеки, повинні безперешкодно здійснюватися і є діючими до його повного виконання.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що припинення іпотеки з інших підстав, ніж ті, що визначені в статті 17 Закону України "Про іпотеку" та частині першій статті 593 Цивільного кодексу України, є можливим лише у випадку, коли така підстава припинення встановлена законом.

Схожа правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 12 квітня 2018 року в справі № 908/2698/16.

Фактичні підстави зустрічного позову зводяться до того, Первісний Позивач не набув прав кредитора по Кредитному договору на підставі Договору про відступлення прав вимог, оскільки АБ "Синтез" не передав Первісному Позивачу перелік документів визначений пунктом 2.2 договору; акту приймання-передачі складено не було, а згідно пункту 2.1 договору право вважається переданим саме після виконання вимог передбачених пунктом 2.2 договору. Вказує, що оскільки іпотека слідує за основним зобов`язанням, а Первісний Позивач не набув право вимоги за основним зобов`язанням (кредитом), то права іпотекодержателя до нього не перейшли і у нього відсутні права іпотекодержателя.

Однією з підстав припинення іпотеки є реалізації її предмета, за рахунок чого відбувається задоволення вимог за основним зобов`язанням, а саме по собі виключення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку не є підставою для припинення іпотеки, оскільки така підстава не передбачена законом.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року в справі №922/2416/17 зазначено, що право іпотеки припиняється у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, крім випадків придбання предмета іпотеки з порушенням установленого порядку реалізації недобросовісним набувачем.

Колегією суду встановлено, що право вимоги за Кредитним договором та за Договором іпотеки, Первісний Позивач набув на підставі наступних правочинів, укладених з первісним кредитором - Акціонерним банком "Синтез": Договору відступлення прав за Кредитним договором від 12 лютого 2009 року та Договору відступлення прав за Договором іпотеки.

У вказаних правочинах сторонами (новим та первісним кредиторами) було узгоджено всі умови відступлення прав за Кредитним договором та Договором іпотеки. При цьому, колегія суду звертає увагу Первісного Відповідача 1, що дані правочини до цього часу ніким не оспорювалися та не визнавались недійсними, тому наразі відсутні підстави ставити під сумнів юридичні факти, настання яких обумовлюють вказані правочини.

Відповідно до пункту 2.1 Договору відступлення прав за Кредитним договором, права вимоги за Кредитним договором, вважаються переданими з моменту підписання Сторонами цього договору та виконання вимог, передбачених пунктом 2.2 цього договору.

За умовами пункту 2.2 Договору відступлення прав за кредитним договором, Первісний кредитор зобов`язався при укладенні цього договору передати Новому кредитору: оригінал Кредитного договору та додаткових угод до нього; будь-які документи, які підтверджують факт надання Позичальнику кредиту Первісним кредитором та його погашення Первісним Відповідачем 2, завірені підписом уповноваженої особи, головного бухгалтера і печаткою Первісного кредитора; виписку з кредитного рахунку Позичальника на дату підписання акту приймання-передачі, яка підтверджує рух коштів по ньому, завірену підписом керівника і печаткою Первісного кредитора; документи, які складають кредитну та юридичну справу позичальника, отримані Первісним кредитором від Первісного Відповідача 2 відповідно до умов Кредитного договору, включаючи документи, на підставі яких Первісний кредитор здійснював ідентифікацію Первісного Відповідача 2 та оцінку його платоспроможності; будь-які інші документи, що пов`язані із виконанням Кредитного договору, тощо.

Передача зазначених документів здійснюється згідно з Актом приймання-передачі, який Первісний кредитор і Новий кредитор складають та підписують в двох примірниках (по одному для кожної сторони) за формою, узгодженою обома Сторонами в день підписання цього Договору.

За умовами пункту 2.1 Договору відступлення прав за Договором іпотеки, Первісний кредитор зобов`язаний:

2.1.1. письмово повідомити Первісного Відповідача 2 про уступку Прав вимоги за цим Договором з зазначенням в повідомленні реквізитів Нового кредитора, відомостей про обсяг уступлених Прав вимог, протягом 5 робочих днів з моменту укладення цього Договору;

2.1.2. передати Новому кредитору всі документи, що підтверджують Права вимоги, що є предметом цього Договору, зокрема: оригінали Договору іпотеки та Договору страхування, поліси та інші документи, які підтверджують здійснення майнового та особистого страхування; будь-які документи, які підтверджують факт надання Боржнику кредиту Первісним кредитором та його погашення Боржником, завірені підписом уповноваженої особи, головного бухгалтера і печаткою Первісного кредитора; виписку з кредитного рахунку Боржника на дату підписання акту приймання-передачі, яка підтверджує рух коштів по ньому, завірену підписом керівника і печаткою Первісного кредитора; документи, які складають кредитну та юридичну справу Боржника, отримані Первісним кредитором від Боржника відповідно до умов вказаних договорів, включаючи документи, на підставі яких Первісний кредитор здійснював ідентифікацію Боржника та оцінку його платоспроможності; документи Іпотекодавця, отримані Первісним кредитором при укладенні та впродовж дії Договору іпотеки; будь-які інші документи, що пов`язані із виконанням Договору іпотеки та Договору страхування, тощо.

Передача зазначених документів здійснюється згідно з Актом приймання-передачі, який Первісний кредитор і Новий кредитор складають та підписують в двох примірниках (по одному для кожної сторони) за формою, узгодженою обома Сторонами в день підписання цього Договору.

За умовами пункту 2.2 Договору відступлення прав за Договором іпотеки, Новий кредитор зобов`язаний: 2.2.1 прийняти від Первісного кредитора всі документи, що підтверджують Права вимоги, що уступаються.

Разом з тим, хоча в матеріалах справи Акти приймання-передачі на виконання пунктів 2.1 та 2.2 Договору відступлення прав за Кредитним договором та Договору відступлення прав за договором іпотеки відсутні, водночас наявні в матеріалах справи докази та фактично вчинені сторонами дії свідчать про те, що Первісний Позивач набув усі права нового кредитора на підставі Договору про відступлення прав вимог та права кредитора - іпотекодержателя по Договору іпотеки.

В той же час, після укладення договорів відступлення прав, між Первісним Позивачем та Первісним Відповідачем 2 - 24 лютого 2009 року укладено Додаткову угоду № 8 до Кредитного договору, в якій, зокрема, зафіксовано суму отриманого Первісним Відповідачем 2 кредиту, який підлягав поверненню 5 липня 2010 року, та врегульовано умови користування кредитними коштами, їх повернення, забезпечення виконання зобов`язань по Кредитному договору тощо.

Також, колегія суду звертає увагу, що між Первісним Позивачем та Первісним Відповідачем 2 укладено Договір про внесення змін до Договору іпотеки (посвідчений 24 лютого 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим № 28) відповідно до пункту 1 якого сторонами погоджено, що у зв`язку з укладенням Договору відступлення прав за Договором іпотеки, Первісний Позивач набув усі права кредитора - Іпотекодержателя по Договору іпотеки.

Водночас, колегія враховує, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 8 грудня 2010 року в справі №17/1918, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду позов Первісного Позивача задоволено та стягнуто з Первісного Відповідача 2 заборгованість за Кредитним договором саме на користь Первісного Позивача.

За вищевстановленого, колегія суддів зазначає, що доводи Первісного Відповідача 1 про те, що Первісний Позивач не набув право вимоги за основним зобов`язанням (кредитом) і у нього відсутні права іпотекодержателя, не знайшли свого підтвердження доказами, долученими до матеріалів спарви та описаними в даній постанові.

В той же час. колегія суду зауважує, що запис про обтяження іпотекою спірного майна - нежитлове приміщення літера "А" загальною площею 1115,20 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Житомир, вул. Михайла Грушевського (колишня - Котовського), 50/81, після реєстрації його права власності за Первісним Відповідачем 1 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 1 березня 2016 року та протоколу зборів від 29 лютого 2016 року в реєстрі Речових прав на нерухоме майно відсутній.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року в справі №922/2416/17 виснувала, що: "Виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню.

Водночас Велика Палата Верховного Суду нагадує, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пункті 96 постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), у пункті 10.29 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19). Аналогічно функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі, тобто запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису ("заднім числом"), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Якщо ж іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах, ані на чинність іпотеки. Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Зазначену норму слід застосовувати разом з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому, відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Дана правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Тому, колегія суддів констатує, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (схожі висновки наведені також у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19)).

З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.

Означена конкретизація висновків полягає у такому:

- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;

- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;

- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження".

Відтак, при вирішенні такої категорії спорів необхідно досліджувати добросовісність набувача майна.

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справі "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу resjudicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Що ж стосується покликання Первісного Відповідача 1 в апеляційній скарзі як на підставу встановлення його добросовісності, на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 13 березня 2014 року у справі № 295/4635/13-ц, то колегія суду зауважує таке.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 13 березня 2014 року у справі № 295/4635/13-ц за позовом Третьої особи до ОСОБА_2 (треті особи: Первісний Відповідач 2, Первісний Позивач, прокуратури Житомирської області, ОСОБА_4 ) було встановлено нікчемність договору купівлі-продажу від 16 вересня 2011 року, що укладений між Третьою особою та ОСОБА_2 .

Також, заочним рішенням Богунського райсуду м. Житомира від 17 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 1 лютого 2016 року в справі №295/9198/15-ц за позовом Третьої особи до ОСОБА_2 (треті особи: Первісний Відповідач 2) про повернення майна, застосовано реституцію (нікчемний договір купівлі-продажу 16 вересня 2011 року між Третьою особою та ОСОБА_2 ) на користь Третьої особи. Скасовано право власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення літ. "А", загальною площею 1115,20 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 , та внесено відповідний запис до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

В силу дію частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів Цивільного кодексу України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54)".

В той же час дослідивши наявні у справі матеріали колегія суду констатує, що за поданими до справи доказами та встановленими обставинами не можна виснувати про те, що укладаючи 16 вересня 2011 року договір купівлі-продажу Третя особа та ОСОБА_2 , діяли добросовісно, оскільки при укладанні договору купівлі-продажу ОСОБА_2 не проявив належну обачність та, придбаваючи коштовне майно, не перевірив інформацію щодо нього та його продавця в реєстрах прав на нерухомість та реєстрі судових рішень, тому не з`ясував, як мінімум, наявність численних судових спорів, результат яких прямо вплинув на обсяг прав покупця майна.

Отже, встановлення нікчемності договору купівлі-продажу від 16 вересня 2011 року, укладеного між Третьою особою та ОСОБА_2 , свідчить про відсутність визначених статтею 17 Закону України "Про іпотеку" правових підстав для припинення встановленої зазначеним правочином іпотеки не в залежності від наявності запису про неї в державних реєстрах.

У відповідності до частин 1, 2 статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Тобто, діючи в правовому полі статті 23 Закону України "Про іпотеку" іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

З огляду на факт встановлення нікчемності договору купівлі-продажу від 16 вересня 2011 року, ОСОБА_2 не можна вважати добросовісним набувачем нерухомого майна, оскільки на підставі нікчемного правочину він не міг набути жодних прав на нього.

Відтак, підсумовуючи усе описане вище, колегія суддів доходить висновку, що у задоволенні зустрічного позову про визнання припиненим права іпотеки на нежитлове приміщення, слід відмовити, а відтак колегія суду відмовляє в задоволенні зустрічного позову за необґрунтованістю та безпідставністю.

Дане рішення прийнято і судом першої інстанції.

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду і в цій частині без змін.

Що ж до поданої Первісним Позивачем заяви, яка міститься у відзиві на зустрічний позов про застосування строку позовної давності, то судова колегія вказує про таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3стаття 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В силу дії частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною 1 статтею 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому суд апеляційної інстанції констатує, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення Аналогічна правова позиція викладена також і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року в справі № 372/1036/15-ц.

З огляду на усе вищеопсиане та ц зв`язку з відмовою у задоволенні зустрічного позову з підстав необґрунтованості позовних вимог, суд апеляційної інстанції не застосовує строки позовної давності та наслідків її спливу.

Відповідно суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні позовної заяви про визнання права іпотекодержателя та в задоволенні зустрічного позову про визнання припиненим права іпотеки на нежитлове приміщення.

У відповідності до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Первісного Позивача та Первісного Відповідача і, викладені в апеляційних скаргах, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційних скарг покладаються на Первісного Позивача та Первісного Відповідача 1, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКАР" на рішення Господарського суду Житомирської області від 15 листопада 2024 року по справі №906/1576/23 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Господарського суду Житомирської області від 15 листопада 2024 року по справі №906/1576/23 - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Житомирської області від 15 листопада 2024 року по справі №906/1576/23 - залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу №906/1576/23 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови оформлено 26 лютого 2025 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.