Постанова

від 27.02.2025 по справі 903/1025/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року Справа №903/1025/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.,

суддя Петухов М.Г.,

суддя Олексюк Г.Є.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ОІЛ" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.01.2025 (суддя Якушева І.О.)

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ОІЛ"

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка

про стягнення 100,00 грн.

у справі № 903/1025/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельський хлібокомбінат

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка

про стягнення 740273,96 грн

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 09.01.2025 позовну заяву ТОВ "ДС ОІЛ" про стягнення з відповідача 100,00 грн у якості відшкодування узгоджених витрат повіреного повернуто заявнику.

Мотивуючи свою ухвалу, суд першої інстанції із врахуванням ч.2 ст.180 ГПК України, а також правових позицій Верховного Суду, вказав, що заявлена третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, позовна заява з самостійними вимогами безпосередньо не спрямована на предмет спору, який виник між позивачем і відповідачем у справі №903/1025/24, та не є взаємопов`язаною з первісним позовом, оскільки вимоги за цим позовом виникли з інших правовідносин.

Виходячи з предмету за первісним позовом (стягнення заборгованості за договором поставки №1303/1 від 13.03.2024) та предмету за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору (стягнення за договором доручення), суд зазначив, що ці позови є різними за своєю правовою природою, виникли з різних правовідносин, заявлені вимоги не є однорідними, що зумовлює самостійний предмет їх доказування.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не може бути прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом, оскільки не відповідає вимогам ч.2 ст.180 ГПК України.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ТОВ "ДС ОІЛ" звернулось з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить ухвалити судове рішення, яким оскаржувану ухвалу скасувати.

Апелянт, зокрема, вважає, що вимоги за позовом третьої особи є взаємопов`язаними із вимогами за первісним позовом, які виникли в своїй основі саме із обставин, описаних в позовній заяві ТОВ "Ковельський хлібокомбінат".

Звертає увагу, що позовна заява ТОВ "ДС ОІЛ" ґрунтувалась на тому, що третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на підставі договору доручення, укладеного із відповідачем, перерахувала на користь позивача у справі грошові кошти, чим зменшила суму позовних вимог, що має безпосереднє відношення до даної справи.

Таким чином, внаслідок оплати на користь ТОВ "Ковельський хлібокомбінат" 100,00 грн за договором поставки від 13.03.2024 №1301/1, заборгованість ПОСП ім. Івана Франка перед позивачем зменшилась на 100,00 грн, що має бути враховано при ухваленні відповідного судового рішення у справі №903/1025/24, однак судом першої інстанції було повернуто позовну заяву третьої особи, всупереч нормам процесуального закону.

Скаржник вважає, що розгляд даного позову однозначно вплине на результат розгляду первісного позову, оскільки задоволення даного позову виключить задоволення первісного позову у частині стягнення з відповідача 100,00 грн боргу за договором поставки від 13.03.2024 №1301/1.

Учасники справи своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористалися.

Згідно з ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, а також приписи ч.2 ст.271 ГПК України, аналізуючи обставини даної справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ОІЛ" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.01.2025 у справі №903/1025/24 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, 10.12.2024 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельський хлібокомбінат" до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення боргу в сумі 740273,96 грн, з яких 419816,14 грн пені, 248551,23 грн збитків, завданих інфляцією, 71906,59 грн процентів річних (а.с.1-44).

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 16.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с.47).

03.01.2025 на адресу Господарського суду Волинської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ОІЛ" в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, надійшла позовна заява, в якій товариство просило розгляд позовної заяви здійснювати у межах справи №903/1025/24 та стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на користь ТОВ "ДС ОІЛ" 100,00 грн у якості відшкодування узгоджених витрат повіреного на підставі договору доручення №0312/1 від 03.12.2024 (а.с.58-64).

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 09.01.2025 вказану позовну заяву повернуто заявнику (а.с.78-79), що і стало підставою звернення з апеляційною скаргою до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, колегія суддів враховує наступне.

Порядок та умови вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справу, врегульованого нормами ст.49 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

У відповідності до ч.1 ст. 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.

Частиною 5 ст. 49 ГПК України передбачено, що до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення ст. 180 цього Кодексу "Пред`явлення зустрічного позову".

За приписами ч.2 ст.180 ГПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об`єднуються в одне провадження із первісним позовом ухвалою суду.

Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

Таким чином, у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем, третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому, під предметом спору необхідно розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Отже, на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов`язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень ч.1 ст.49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі.

Надаючи тлумачення поняттю "самостійність вимог третьої особи", суд зазначає, що вказана самостійність полягає в тому, що третя особа вважає, ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває саме вона, і саме її право порушено відповідачем. Дана особа заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Тому третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу, а її вимоги до відповідача є конкуруючими із вимогами позивача (аналогічної позиції притримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах №911/107/16 від 20.02.2018, №905/121/15 від 02.04.2018 та ухвалі №904/4626/18 від 23.10.2019).

З огляду на викладене, позовні вимоги третьої особи, яка подала позов відповідно до приписів ст.49 ГПК, можуть бути допущені судом до розгляду у процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами. Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

Аналогічні за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №916/3245/17, від 12.06.2019 у справі №916/542/18, Верховного Суду від 09.09.2019 у справі №910/12463/18, від 07.10.2021 у справі №905/1613/20.

Колегія суддів зауважує, що поняття предмету спору і предмету позову не є тотожними, зокрема, предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (подібна правова позиція щодо визначення предмету спору викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах від 13.03.2019 року №916/3245/17 та від 12.06.2019 №916/542/18).

Таким чином, позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору має на меті довести дві обставини, - як повну або часткову відсутність у позивача матеріальних правовідносин із відповідачем, а відтак відсутність його суб`єктивного права на предмет спору, так і наявність відповідних правовідносин та прав у третьої особи до відповідача.

При цьому, якщо вимоги за позовом між сторонами і за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору виникли з різних правових підстав, з інших правовідносин, позов третьої особи не може вважатись позовом, спрямованим та той самий предмет спору.

Апеляційним судом встановлено, що спір між сторонами у справі за первісним позовом виник із зобов`язальних відносин щодо заборгованості відповідача перед позивачем на підставі договору поставки №1303/1 від 13.03.2024 року.

Отже, первісний позов щодо виконання договірних зобов`язань сторін не стосується прав і обов`язків ТОВ ДС ОІЛ, оскільки воно не є стороною договору поставки №1303/1 від 13.03.2024.

Натомість, спір між третьою особою, яка заявляє самостійні вимог щодо предмета спору, ТОВ "ДС ОІЛ" та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством імені Івана Франка виник у зв`язку з невиконанням останнім умов договору доручення №0312/1 від 03.12.2024 року.

З огляду на викладене, вірним є висновок суду першої інстанції, що подана третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, позовна заява безпосередньо не спрямована на предмет спору, який виник між позивачем і відповідачем у справі №903/1025/24.

Отже, заявлений ТОВ "ДС ОІЛ" позов не є взаємопов`язаний з первісним позовом, оскільки вимоги за цим позовом виникли з інших правовідносин, а тому це унеможливлює його спільний розгляд з первісним позовом.

Колегія суддів, враховуючи предмет за первісним позовом (стягнення заборгованості за договором поставки № 1303/1 від 13.03.2024) та предмет за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору (стягнення за договором доручення), погоджується з висновком господарського суду, що ці позови є різними за своєю правовою природою, виникли з різних правовідносин, заявлені вимоги не є однорідними, що зумовлює самостійний предмет їх доказування.

Відтак, позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не може бути прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом, оскільки не відповідає вимогам ч.2 ст.180 ГПК України.

Відповідно до ч.6 ст.180 ГПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

Із урахуванням викладеного, вірним є висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви ТОВ "ДС ОІЛ" про стягнення з ПОСП імені Івана Франка 100,00 грн. у якості відшкодування узгоджених витрат повіреного.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що ТОВ "ДС ОІЛ" не позбавлений права у встановленому законом порядку передати спір на вирішення суду в окремому позовному провадженні за загальними правилами подання позовів.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження, порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при постановленні судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, судовою колегією також не встановлено, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування постановленої у справі ухвали.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали Господарського суду Волинської області від 09.01.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга ТОВ "ДС ОІЛ" задоволенню не підлягає.

Оскільки відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.01.2025 у справі №903/1025/24 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ОІЛ" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.