Постанова

від 20.02.2025 по справі 917/250/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року м. Харків Справа № 917/250/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Здоровко Л.М.

за участю секретаря судового засідання Андерс О.К.

розглянувши у судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу (вх.№2993П/2) Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2024 у справі №917/250/24 (повний текст рішення складено та підписано 26.11.2024 суддею Погрібною С.В. у приміщенні Господарського суду Полтавської області)

за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, м.Полтава, в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Полтавської області, м.Лохвиця, Полтавська обл.,

до 1.Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м.Полтава,

2. ОСОБА_1 , м.Лохвиця, Полтавська область,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Чорнухинський край", с.Галяве, Лубенський район,

про визнання недійсними договорів оренди, скасування реєстрації та повернення земельних ділянок,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Полтавської області до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , в якому просить:

1) визнати недійсним договір оренди землі від 04.11.2014, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 85,2984 га кадастровий номер 5322686200:00:005:0163;

2) визнати недійсним договір оренди землі від 04.11.2014, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 23,2877 га кадастровий номер 5322686200:00:003:0091;

3) визнати недійсним договір оренди землі від 24.10.2014, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 40,3474 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0834;

4) визнати недійсним договір оренди землі від 05.05.2015, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 32,9269 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0850;

5) визнати недійсним договір оренди землі від 05.05.2015, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 9,8837 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0851;

6) визнати недійсним договір оренди землі від 14.05.2015, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 44,1337 га кадастровий номер 5322686200:00:005:0164;

7) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 85,2984 га кадастровий номер 5322686200:00:005:0163, для ведення фермерського господарства, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14.11.2014 за № 7697893 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 ;

8) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 23,2877 га кадастровий номер 5322686200:00:003:0091 для ведення фермерського господарства, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17.11.2014 за № 7721822 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 ;

9) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 40,3474 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0834 для ведення фермерського господарства, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 04.11.2014 за № 7560216 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 ;

10) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 32,9269 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0850 для ведення фермерського господарства, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 18.05.2015 за № 9720639 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 ;

11) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 9,8837 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0851 для ведення фермерського господарства, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 12.05.2015 за № 9634800 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 ;

12) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 44,1337 га кадастровий номер 5322686200:00:005:0164 для ведення фермерського господарства, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20.05.2015 за № 9727936 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 ;

13) зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:005:0163 Лохвицькій міській раді Полтавської області за актом приймання - передачі;

14) зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:003:0091 Лохвицькій міській раді Полтавської області за актом приймання - передачі;

15) зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:001:0834 Лохвицькій міській раді Полтавської області за актом приймання - передачі;

16) зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:001:0850 Лохвицькій міській раді Полтавської області за актом приймання - передачі;

17) зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:001:0851 Лохвицькій міській раді Полтавської області за актом приймання - передачі;

18) зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:005:0164 Лохвицькій міській раді Полтавської області за актом приймання - передачі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на те, що за спірними договорами всупереч положень ч. 2 статті 124 Земельного кодексу України гр. ОСОБА_1 передано в оренду спірні земельні ділянки в позаконкурентний спосіб, враховуючи, що за вимогами статей 1, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, громадянин право на отримання земельної ділянки державної або комунальної власності в оренду без проведення земельних торгів для створенння фермерського господарства може використати один раз як умову для державної реєстрації фермерського господарства, після проведення якої обов`язки землекористувача за договором оренди здійснює вже фермерське господарство, а не громадянин, і додатково земельну ділянку для ведення створеного фермерського господарства має право отримати вже таке господарство як юридична особа на конкурентних засадах через участь у земельних торгах (аукціоні), а оскільки на момент укладення оспорюваних договорів оренди ОСОБА_1 вже були створені фермерські господарства «Еко-Зем», «Полтава-Агро», «Моя земля 2015» для ведення яких ним були укладені договори оренди земельних ділянок комунальної власності з кадастровими номерами 5322688400:00:001:4053, 5322686200:00:001:0848, 53251880500:00:001:0017 , без проведення земельних торгів, він вже використав право на отримання на позаконкурентних засадах земельних ділянок для ведення фермерських господарств, а тому отримання ним спірних земельних ділянок в оренду мало відбутися на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів.

Разом з цим прокурор зазначає, що всупереч положень статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» спірні земельні ділянки надано ОСОБА_1 в оренду за відсутності обґрунтування у відповідному клопотанні бажаних для отримання великих розмірів цих земельних ділянок на території сільської ради, з урахуванням перспектив діяльності створюваного фермерського господарства, без зазначення кількості членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання землі.

Крім цього, прокурор вказує, що в порушення вимог ч. 7 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» спірні земельні ділянки надано для ведення фермерського господарства не єдиним масивом.

Також прокурор зазначає, що всупереч положенням 289.1, статті 289 Подакового кодексу України, абз. 3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» розмір орендної плати в оспорюваних договорах визначено не на підставі проведеної у встановленому порядку нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.11.2024 у справі №917/250/24, у позові відмовлено.

В обґрунтування рішення суд зазначив про правомірність доводів прокурора щодо порушення ОСОБА_1 передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання у користування (оренду) спірних земельних ділянок та про обгрунтованість у зв`язку з цим позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі, але відмовив у позові за пропуском прокурором позовної давності, з огляду на те, що статтею 261 Цивільного кодексу України початок її перебігу пов`язано з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, в той час як прокурор мав об`єктивну та законодавчо визначену можливість довідатися про існування спірних наказів Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду та про наявність рішень про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки, з моменту видачі таких наказів та проведення державної реєстрації прав на спірні земельні ділянки, тобто у 2014 та 2015 роках,але позов ним подано лише у лютому 2024 року.

Полтавська обласна прокуратура подала на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить це рішення скасувати та ухвалити новее рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає про безпідставність висновку суду першої інстанції щодо пропуску позовної давності при звененні з позовом у даній справі,оскільки судом не визначено моменту, з якого у прокурора виникло право на звернення до суду з цим позовом, не досліджено поважності причин такого пропуску та, як наслідок, можливості отримання права на судовий захист у разі визнання цих причин поважними.

Зокрема, прокурор зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивач мав об`єктивну можливість дізнатися про наявність порушень законодавства у спірних відносинах у 2021 році під час проведення державної реєстрації права комунальної власності, а прокурору про наявність таких порушень стало відомо лише 24.05.2019 у зв`язку з початком досудового розслідування кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 420191712400000100 і саме тоді, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України почався перебіг позовної давності.

При цьому прокурор стверджує про неврахування судом першої інстанції того, що з 14.10.2014 органи прокуратури позбавлені можливості проводити перевірки, за результатами яких можна встановити наявність чи відсутність порушень закону, у зв`язку з чим дійшов безпідставного висновку про наявність у прокурора можливості витребувати від органів державної влади (і даному випадку-у Головного управління Дердземагенства(Держгеокадастру) у Полтавській області ) необхідну для подання позову інформацію.

Крім цього, прокурор стверджує, що, застосовуючи до спірних правовідносин позовну давність, суд першої інстанції не визначив їх зміст (правову природу прав та обов`язків, тощо) та не застосував до них норм, які підлягають застосуванню, а саме, статті 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном,тобто перешкод, не пов`язаних з позбавленям правомочності володіння(негаторний позов), враховуючи, що метою звернення прокурора до суду у даній справі є повернення відповідній територіальній громаді в особі Лохвицької міської ради земельних ділянок, які фактично не вибули з комунальної власності, а були передані в оренду з порушенням вимог чинного законодавства, а тому за своїм змістом та спрямованістю даний позов по суті є негаторним.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2024 у справі №917/250/24 та призначено її до розгляду в судове засідання з повідомленням сторін на 20.02.2025 о 16:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, у залі засідань №104.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2024 для здійснення розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - доповідача Пуль О.А., судді Білоусової Я.О., судді Здоровко Л.М.

20.01.2025 від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу ( вх. № 871 ), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

05.02.2025 від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 1699), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

05.02.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнухинський край"надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 1716), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи та вимоги сторін, заслухавши представників учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду виходить з такого.

Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області 23.10.2014, 30.10.2014, 19.03.2015, 06.05.2015 прийнято накази, на підставі яких затверджено проєкти землеустрою та укладено договори оренди землі з ОСОБА_1 , а саме:

- на підставі наказу від 30.10.2014 № 4200-СГ укладено договір оренди землі від 04.11.2014 щодо земельної ділянки площею 85,2984 га кадастровий номер 5322686200:00:005:0163 для ведення фермерського господарства, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.11.2014 за № 7697893;

- на підставі наказу від 30.10.2014 № 4197-СГ укладено договір оренди землі від 04.11.2014 щодо земельної ділянки площею 23,2877 га кадастровий номер 5322686200:00:003:0091 для ведення фермерського господарства, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.11.2014 за № 7721822;

- на підставі наказу від 23.10.2014 № 4115-СГ укладено договір оренди землі від 24.10.2014 щодо земельної ділянки площею 40,3474 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0834 для ведення фермерського господарства, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.11.2014 за № 7560216;

- на підставі наказу від 19.03.2015 № 1172-СГ укладено договір оренди землі від 05.05.2015 щодо земельної ділянки площею 32,9269 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0850 для ведення фермерського господарства, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.05.2015 за № 9720639;

- на підставі наказу від 19.03.2015 № 1171-СГ укладено договір оренди землі від 05.05.2015 щодо земельної ділянки площею 9,8837 га кадастровий номер 5322686200:00:001:0851 для ведення фермерського господарства, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.05.2015 за № 9634800;

- на підставі наказу від 06.05.2015 № 1693-СГ укладено договір оренди землі від 14.05.2015 щодо земельної ділянки площею 44,1337 га кадастровий номер 5322686200:00:005:0164 для ведення фермерського господарства, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.05.2015 за № 9727936;

22.10.2014 ОСОБА_1 зареєстровано Фермерське господарство "Еко-Зем" код ЄДРПОУ 39452865.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, а також підтверджено листом Миргородської РДА від 19.10.2021 № 1709/01.1-41, у архіві якої зберігається реєстраційна справа зазначеного господарства, ОСОБА_1 відповідно до частини 6 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", при реєстрації ФГ "Еко-Зем" подано нотаріально посвідчену копію договору оренди землі, укладеного з ГУ (Держземагентства) Держгеокадастру у Полтавській області від 12.08.2014 щодо земельної ділянки площею 41,1056 га, кадастровий номер 5322688400:00:001:4053, яка розташована на території Яхниківської сільської ради Лохвицького району.

29.05.2015 ОСОБА_1 створено Фермерське господарство "Полтава-Агро" код ЄДРПОУ 39809618.

Згідно з листом Лубенської районної державної адміністрації від 28.12.2021 № 1164/01-29, у архіві якої зберігається реєстраційна справа зазначеного господарства, при здійсненні державної реєстрації ФГ "Полтава-Агро" подано нотаріально посвідчені копії Договорів оренди землі, укладених з ГУ (Держземагентства) Держгеокадастру у Полтавській області, а саме: Договір від 05.05.2015 щодо земельної ділянки площею 11,8500 га, кадастровий номер 5322686200:00:001:0848, яка розташована на території Свиридівської сільської ради Лохвицького району, Договір від 07.05.2015 щодо земельної ділянки площею 23,3001 га, кадастровий номер 5322688400:00:001:4017, яка розташована на території Яхниківської сільської ради Лохвицького району та Договір від 18.05.2015 щодо земельної ділянки площею 5,3819 га, кадастровий номер 5322684000:00:002:0851, яка розташована на території Жабківської (бувшої Луценківської) сільської ради Лохвицького району.

Надалі, 22.09.2015 ОСОБА_1 створено Фермерське господарство "Моя земля 2015", код ЄДРПОУ 40023238. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань при здійсненні державної реєстрації ФГ "Моя земля 2015" подано нотаріально посвідчену копію договору оренди землі, укладеного з ГУ (Держземагентства) Держгеокадастру у Полтавській області 06.11.2014 щодо земельної ділянки площею 57,5701 га, кадастровий номер 53251880500:00:001:0017, яка розташована на території Богодарівської сільської ради Чорнухинського району.

ОСОБА_1 за згодою ГУ Держгеокадастру у Полтавській області передано в суборенду ТОВ "Чорнухинський край" усі спірні земельні ділянки, надані йому на безконкурентних засадах для ведення фермерського господарства ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, площа яких становить 235,8778 га.

Договори суборенди, укладені з ТОВ "Чорнухинський край", є чинними на час звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до інформації, сформованої станом на 20.12.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна згідно п. 24 "Перехідні положення" Земельного кодексу України, серія та номер: 2768-III, виданий 25.10.2001 право власності на земельні ділянки з кадастровиминомерами:5322686200:00:005:0163,5322686200:00:003:0091,5322686200:00:001:0834,5322686200:00:001:0850,5322686200:00:001:0851,5322686200:00:005:0164зареєстровано за Територіальною громадою, Лохвицькою міською радою код ЄДРПОУ 21048525.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до статті 134 Земельного кодексу України ( вредакції, яка діяла до набрання чинності 03.04.2016 Закону України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів)земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів),який набрав чинності 02.04.2016, серед іншого, були виключені зі статті 134 Земельного кодексу України положення щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів.

Разом із тим, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім положень ЗК України, положеннями Закону України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

Частинами 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (частина 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

Статтею 8 названого Закону встановлено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

За змістом положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, мають тільки громадяни України, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити. Після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, виключно фізичній особі.

В той же час, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19.

Відповідно до положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 927/83/19 та від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18 наголошено, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для його реєстрації, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов Закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством, саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення земель вже існуючого фермерського господарства.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 протягом 2014-2015 років неодноразово вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерських господарств, отримавши в оренду земельні ділянки комунальної власності з кадастровими номерами 5322688400:00:001:4053, 5322686200:00:001:0848, 53251880500:00:001:0017 для ведення фермерських господарств «Еко-Зем», «Полтава-Агро», «Моя земля 2015» на підставі договорів оренди землі , що не заперечується останнім.

Оскільки на момент укладення оспорюваних договорів оренди ОСОБА_1 вже були створені фермерські господарства «Еко-Зем», «Полтава-Агро», «Моя земля 2015» для ведення яких ним були укладені договори оренди земельних ділянок комунальної власності з кадастровими номерами 5322688400:00:001:4053, 5322686200:00:001:0848, 53251880500:00:001:0017 без проведення земельних торгів, він вже використав право на отримання на позаконкурентних засадах земельних ділянок для ведення фермерських господарств, а тому отримання ним спірних земельних ділянок в оренду мало відбутися на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів (аукціону)

Частинами другою, третьою статті 123 ЗК України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом із Тим, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-IV (далі - Закон № 973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц).

В абзацах 1, 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини 2, 4 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство".

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство", як спеціального щодо статті 123 Земельного кодексу України (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Прокурор правомірно в обґрунтування позову послався на те, що всупереч положень статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» спірні земельні ділянки надано ОСОБА_1 в оренду за відсутності обґрунтування у відповідному клопотанні бажаних для отримання великих розмірів цих земельних ділянок на території сільської ради, з урахуванням перспектив діяльності створюваного фермерського господарства, без зазначення кількості членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання землі. У порушення вимог ч. 7 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» спірні земельні ділянки надано для ведення фермерського господарства не єдиним масивом.

Крім цього, всупереч положенням 289.1, статті 289 Подакового кодексу України, абз. 3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» розмір орендної плати в оспорюваних договорах визначено не на підставі проведеної у встановленому порядку нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За змістом частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Пославшись на наведені обставини та норми, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про правомірність доводів прокурора щодо порушення ОСОБА_1 передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання у користування (оренду) спірних земельних ділянок та про обгрунтованість у зв`язку з цим позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі.

При цьому оскільки оспорювані договори укладені до набрання чинності Закону України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів, тобто у період, коли законодавством за певних умов допускалося надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, це виключає очевидність порушення у цьому випадку законодавства. Обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, вказані договори слід вважати оспорюваними, а не нікчемними договорами, що порушують публічний порядок згідно з ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21 та від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21.

Разом з цим, представником відповідача 2 ( ОСОБА_1 ) надано до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності, в якій останній зазначив, що прокурор не був позбавлений можливості своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень, у цьому випадку Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, необхідну для подання позову інформацію, а тому прокурором суб`єктивно та неправильно визначено дату, з якої начебто почав перебіг строк позовної давності щодо заявлених ним позовних вимог. Також вказав, що будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять. При цьому, на думку відповідача 2, прокурор, починаючи з моменту реєстрації права оренди за спірними договорами, не був позбавлений законодавчо визначеної та технічної можливості самостійно здійснити перевірку про зареєстровані речові права на вказані спірні земельні ділянки ще у 2014 році (за дати реєстрації права оренди), шляхом безпосереднього доступу до Інформації про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка є відкритою та загальнодоступною. Також зазначив, що прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Господарський суд першої інстанції правомірно застосував позовну давність, про яку заявлено ОСОБА_1 , та відмовив в задоволенні позову за її пропуском, зважаючи на таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три.

Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом наведених норм, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 73 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Аналогічні правові висновки щодо застосуванняі позовної давності та її обчислення викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц; від 31,10.2018 року у справі № 367/6105/16-ц; від 7.11.2018 у справі № 575/476/16-ц; від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 ; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц; від 5.12.2018 року у справах № 522/2202/15-ц ; № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц ; від 7.11.2019 у справі № 2004/1979/12 ; від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18; від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц та Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №310/4139/13-ц, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 06.06.2018 у справі №348/1237/15-ц, від 10.05.2018 у справі №914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, колипро порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції, прокурор мав об`єктивну та законодавчо визначену можливість довідатися про існування спірних наказів Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду та про наявність рішень про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки, з моменту видачі таких наказів та проведення державної реєстрації прав на спірні земельні ділянки, тобто у 2014 та 2015 роках, але позов ним подано через кілька років лише у лютому 2024 року.

Так, на момент вчинення даного порушення, яке опосередковується фактом укладання спірних договорів оренди, укладанню яких мало передувати перевірка відповідності заяви громадянина спеціальним вимогам Закону України "Про фермерське господарство", відповідні земельні ділянки (об`єкти оренди) належали до державної власності і повноваження у спірних правовідносинах щодо таких земельних ділянок від імені держави здійснювало саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області.

Зміна уповноваженого органу у спірних правовідносинах у відповідності до вимог статті 125 Земельного кодексу України та статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" з Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області області на Лохвицьку міську рада Полтавської області відбулась тільки з моменту реєстрації права комунальної власності на спірні земельні ділянки.

Зміна власника орендованих ОСОБА_1 земельних ділянок з держави на територіальну громаду за змістом частини 4 статті 32 Закону України "Про оренду землі" та статті 770 Цивільного кодексу України за відсутністю спеціальних застережень про це у договорах оренди не призводить до припинення орендних відносин, а має наслідком зміну сторони- орендодавця у правовідносинах та згідно статті 262 цього Кодексу не впливає на перебіг позовної давності .

Так, спірні накази прийнято у 2014, 2015 роках, а прокурор звернувся з даним позовом до суду у лютому 2024 року, тобто через 10 років з моменту прийняття спірних наказів та рішення про державну реєстрацію права оренди.

Прокурор стверджує, що прокуратура про порушення прав держави шляхом прийняття спірних наказів та рішення про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки довідалась 24.05.2019 при опрацюванні матеріалів кримінального провадження № 42019171240000100 від 24.05.2019 , та у зв`язку з цим вважає, що перебіг позовної давності не пропущено.

Проте, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, прокурор не був позбавлений можливості з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області) необхідну для подання позову інформацію, в той час як будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять, що в свою чергу дає підстави суду дійти висновку, що в органів прокуратури, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом ще у 2014 - 2015 роках, коли і було видано спірні накази Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області та укладено договори оренди землі, що прокурором зроблено не було.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" виключно з метою установлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, прокуратура не була позбавлена права звернення до органів державної влади задля отримання інформації та копій необхідних документів у разі не здійснення органом державної влади своїх повноважень щодо захисту законних інтересів держави.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання прокурора на те, що інформація йому стала відома лише у травні 2019 року, з огляду на непідтвердження їх належними та допустимими доказами, зокрема, не доведено, що прокурором вчинялись заходи задля отримання інформації (надсилались відповідні запити, призначались перевірки тощо), але ці заходи не дали результатів з незалежних від прокурора причин.

Колегія суддів відхиляє як такі, що суперечать чинному законодавству доводи прокурора щодо того, що позов у даній справі за своїм змістом та спрямованістю по суті є негаторним , у зв`язку з чим суд мав застосувати до спірних правовідносин положення статті 391 Цивільного кодексу України, й відповідно визначитись з можливістю застосування позовної давності до негаторних вимог.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наявність повноти судового захисту залежить від дій суду, який відповідно до ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України повинен справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, ураховуючи частину третю цієї ж статті.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені приписами ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та статтею 152 Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом наведених норм, спосіб захисту цивільного права чи інтересу -це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених(оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.Тобто це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути ефективними, тобто приводити до реального поновлення порушеного права(забезпечення припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняти неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного -забезпечити отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (оспорювання, невизнання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку із цим , або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 Земельного кодексу України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

При негаторному позові, має місце так зване триваюче правопорушення, а тому власник може пред`явити позов на захист його права власності у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення,тобто вимагати захисту права впродовж всього часу тривання порушення.

За характером посягань на право власності та змісту захисту, який надається власнику, зазначені способи захисту є не зобов`язально-правовими, а речовими, які застосовуються при безпосередньому порушенні речового права власності позивача, що не пов`язане з будь-якими зобов`язаннями між сторонами спору.

Разом з цим, пунктом 2 ч. 2 статті 16, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, серед способів захисту прав окремо передбачено визнання правочину недійсним, Пункт 4 ч.2 зазначеної статті визначає такий спосіб захисту як відновлення становища, яке існувало до порушення.

Правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в ст. 216 Цивільного кодексу України або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Тобто, реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був перееданий, а тому застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, а не у абсолютний речових правовідносинах, які передбачають відсутність між сторонами будь-яких правочинів щодо спірного майна, як це має місце при негаторному чи віндикаційному позовах.

У рамках даної справи прокурором не заявлялось позовних вимг про усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками, як на це безпідставно посилається прокурор, оскільки предмет позову містить вимоги про визнання договорів оренди землі недійсними та похідні вимоги про скасування реєстрації права оренди 2-го відповідача, яка проведена на підставі оспорюваних договорів та реституційні вимоги про повернення земельних ділянок як наслідок їх недійсності.

При цьому такі вимоги пов`язані з поверненням спірного земельних ділянок у володіння територіальної громади, враховуючи те, що з урахуванням специфіки правового режиму земельної ділянки як нерухомої речі, речові права на яку підлягають державній реєстрації та виникають з моменту її проведення, позбавити власника земельної ділянки без позбавлення самого правового титулу, правомочності володіння нерухомим майном неможливо, а тому позбавлення вказаної правомочності може полягати у здійсненні незаконним володільцем державної реєстрації за собою певного речового права, яке передбачає правомочність володіння (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю), про що неодноразово вказувала Велика Палати Верховного Суду, зокрема в постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц,04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (п.43), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.11.2021 № 359/3373/16-ц,

Як зазначено вище, на позовні вимоги у даній справі поширюється загальна позовна давність, яку прокурором пропущено.

Ураховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржниками.

Керуючись ст.129, ст.43, пунктом 4 частини 1 ст.275, ст.282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2024 у справі №917/250/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27.02.2025.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко