Рішення

від 19.02.2025 по справі 922/4519/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2025м. ХарківСправа № 922/4519/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудлайф Плюс» (43023, м. Луцьк, вул. Лідавська, 1; код ЄДРПОУ: 44359373) до Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат" (62490, Харківська обл., Харківський р-н, с. Котляри, вул. Безлюдівська, 5; код ЄДРПОУ: 22722461) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача Скрипчук О.П., ордер АС №1121507 від 20.12.2024;

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

17.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фудлайф Плюс» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат", в якій просить суд стягнути з відповідача 1 473 503,98 грн. основної заборгованості, 80 465,03 грн. пені, 9 284,45 грн. 3% річних, 54 555,95 грн. збитків від інфляції, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 24 267,00 грн. (з урахуванням заяви про усунення недоліків позовної заяви).

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №033 від 20.10.2022 в частині своєчасної та в повному розмірі оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.12.2024 позовну заяву (вх.№4519/24 від 17.12.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудлайф Плюс» залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків.

23.12.2024 до суду на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 19.12.2024 надійшла заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудлайф Плюс» Скрипчук Ольги Петрівни (вх.№32141 від 23.12.2024) про усунення недоліків позовної заяви разом з уточненням суми стягнення.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.12.2024 прийнято позовну заяву (вх.№4519/24 від 13.12.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудлайф Плюс» до Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4519/24. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначити підготовче засідання на22.01.2025.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.01.2025 відкладено підготовче засідання на 05.02.2025.

05.02.2025 за результатами підготовчого засідання судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.02.2025.

Представник позивача, яка приймала участь в судовому засіданні 19.02.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач явку свого представника в судове засідання 19.02.2025 не забезпечив, про причини неявки не повідомив, своїм правом, наданим відповідно до ст.165 ГПК України не скористався - відзив на позов не надав. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Суд зазначає, що процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією із КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в кабінет Електронного Суду.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відтак, відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

У судовому засіданні 19.02.2025 судом проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову присутніх учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.

20.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудлайф Плюс» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат" (покупець) було укладено договір поставки №033 (надалі - Договір).

Відповідно до п.2.1. Договору, постачальник приймає на себе зобов`язання поставляти і передавати у власність покупця, а покупець зобов`язаний приймати і оплачувати товари, за ціною і в асортименті, погодженими сторонами в товарних (видаткових) накладних та\або комерційних специфікаціях (калькуляціях), замовленнях, які є невід`ємною частиною цього Договору, і в кількості, передбаченій замовленнями на товари.

Згідно з п.3.1. Договору, асортимент товару, що поставляється за Договором, відображається сторонами в товарних (видаткових) накладних та\або комерційних специфікаціях (калькуляціях), замовленнях.

Відповідно до п.3.2. Договору, товар з асортименту поставляється постачальником окремими партіями товару, у кількості та асортименті відповідно до замовлення, узгодженого сторонами у встановленому цим Договором порядку.

Ціна товару, що поставляється за Договором, відображається в товарних (видаткових) накладних та/або комерційних специфікаціях (калькуляціях), замовленнях на товар (п.3.3.Договору).

Ціна товару, згідно з якою постачальник поставляє товар покупцю, має бути вказана в накладних, які надаються постачальником покупцю разом із партією товару (п.3.4.Договору).

Ціна Договору складається з вартості поставленого та прийнятого покупцем товару згідно відповідних накладних за цим Договором (п.3.5.Договору).

Розділом 4 Договору сторони погодили порядок замовлення товару.

Відповідно до п.5.1. Договору, поставка товару здійснюється постачальником на підставі замовлення, що надається покупцем у порядку, передбаченому цим Договором у такий спосіб:

5.1.1. За адресою та у строк (термін), що зазначений у замовлені; або

5.1.2. У разі відсутності зазначеного строку (терміну) та\або адреси місця поставки в замовлені, згідно графіку поставок, у разі його погодження та підписання сторонами; або

5.1.3. У разі відсутності зазначеного строку (терміну) та\або адреси місця поставки в замовлені, а також відсутності погодженого сторонами графіку поставок, постачальник здійснює поставку товару на умовах DPU (згідно із Офіційними правилами тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати «ІНКОТЕРМС» (в редакції, що діє на дату підписання Договору), пункт доставки: Харківська область, Харківський район, село Котляри, вул. Безлюдівська, буд. 5, склад Покупця.

Згідно з п.6.1. Договору, під час кожної поставки, разом з товаром, постачальник зобов`язаний передати покупцю всі документи, що стосуються товару, в тому числі супровідні документи (документи, що містять дані про товар, на підставі яких ведеться облік, здійснюються прийняття, передання товару), які повинні відповідати уніфікованим формам первинної облікової документації.

Товар повинен супроводжуватися відповідною видатковою та товарно-транспортною накладною (п.6.2.Договору).

Відповідно до п.7.1. Договору, товар, що поставляється за Договором, за показниками якості та безпечності повинен відповідати усім вимогам, встановленим законодавством та іншими нормативними документами (ГОСТ, ДСТУ, ТУ і т.п.), що регламентують вимоги до даної групи товарів, а також не мати дефектів товарного (зовнішнього) вигляду.

Згідно з п.11.1. Договору, право власності, ризик випадкової загибелі і випадкового пошкодження товару переходить від постачальника до покупця у момент підписання сторонами товарної (видаткової) накладної, яка засвідчує момент приймання товару покупцем в місці поставки. Товар поставляється і передається у власність покупцеві вільний від будь-яких зобов`язань і обтяжень перед третіми особами.

Підставою для здійснення покупцем оплати поставленого товару, є повне виконання постачальником свої зобов`язань за Договором. Оплата за товар здійснюється покупцем з відстроченням платежу один банківський день від дати поставки кожної партії товару (п.12.1.Договору).

Відповідно до п.12.2. Договору, усі розрахунки за цим Договором здійснюються винятково в національній валюті України. Днем здійснення платежу вважається день, у який сума, що підлягає оплаті, списується з банківського рахунку покупця на рахунок постачальника. В разі коли останній день строку платежу припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день банківської установи, днем виконання зобов`язання є перший за ним робочий день. В першу чергу погашається вартість отриманого товару, в другу чергу - всі інші платежі, передбачені Договором.

Згідно з п.15.4. Договору, у випадку порушення термінів оплати товару, передбаченим цим Договором, покупець оплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент такого порушення, від простроченої суми оплати за кожний день прострочення.

Сторони домовились, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання представниками сторін, скріплення печатками, у разі їх наявності, і діє до 31 грудня 2023 року включно, а в частині невиконаних зобов`язань сторін, що виникли під час дії Договору, до їх повного виконання (п.18.1.Договору).

У тому випадку, якщо сторони, у строк не менш ніж за 20 (двадцять) днів до закінчення строку дії даного Договору, не повідомлять одна одну про бажання розірвати Договір або укласти новий договір, то Договір вважається продовженим строком на один рік на тих самих умовах (п.18.2.Договору).

Як стверджує позивач, ним було виконано взятті на себе зобов`язання за Договором та здійснено поставку відповідачеві товару на суму 32 551 105,91 грн. Однак відповідач не добросовісно виконав взяті на себе зобов`язання та здійснив часткову оплату за отриманий товар. Так, неоплаченим залишається товар на суму 1 473 503,98 грн.

З наявних матеріалів справи вбачається, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар згідно з видатковою накладною №09/0000020 від 12.09.2024 на суму 798 297,97 грн. та згідно з видатковою накладною №10/0000042 від 24.10.2024 на суму 763 648,78 грн.

Здійснення поставки вищевказаного товару також підтверджується товарно-транспортними накладними №0785 від 12.09.2024 та №0956 від 24.10.2024.

Як стверджує позивач, товар, що був переданий відповідачеві за видатковою накладною №09/0000020 від 12.09.2024 на суму 798 297,97 грн. останнім частково оплачено в сумі 88 442,77 грн., а товар, що був переданий відповідачеві за видатковою накладною №10/0000042 від 24.10.2024 на суму 763 648,78 грн. відповідачем не оплачений. На дату звернення до суду, неоплаченим залишається товар на суму 1 473 503,98 грн.

На підтвердження зазначеного позивач надав Акти звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2024 по 31.10.2024 та з 01.11.2024 по 20.11.2024.

Доказів оплати чи спростування наявності вказаної заборгованості відповідач не надав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).

Як було встановлено судом, 20.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудлайф Плюс» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат" (покупець) було укладено договір поставки №033, відповідно до п.2.1. якого, постачальник приймає на себе зобов`язання поставляти і передавати у власність покупця, а покупець зобов`язаний приймати і оплачувати товари, за ціною і в асортименті, погодженими сторонами в товарних (видаткових) накладних та\або комерційних специфікаціях (калькуляціях), замовленнях, які є невід`ємною частиною цього Договору, і в кількості, передбаченій замовленнями на товари.

Сторони домовились, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання представниками сторін, скріплення печатками, у разі їх наявності, і діє до 31 грудня 2023 року включно, а в частині невиконаних зобов`язань сторін, що виникли під час дії Договору, до їх повного виконання (п.18.1.Договору).

У тому випадку, якщо сторони, у строк не менш ніж за 20 (двадцять) днів до закінчення строку дії даного Договору, не повідомлять одна одну про бажання розірвати Договір або укласти новий договір, то Договір вважається продовженим строком на один рік на тих самих умовах (п.18.2.Договору).

Оскільки у строк не менш ніж за 20 днів до закінчення строку дії Договору сторони не повідомили одна одну про бажання його розірвати, то дію спірного Договору в силу п.18.2 Договору було продовжено. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач в повному обсязі та належним чином виконав взяті на себе договірні зобов`язання, поставивши відповідачу товар згідно з видатковою накладною №09/0000020 від 12.09.2024 на суму 798 297,97 грн. та згідно з видатковою накладною №10/0000042 від 24.10.2024 на суму 763 648,78 грн.

Вищезазначений товар було прийнято відповідачем згідно вказаних накладних без жодних зауважень чи заперечень.

Пунктом 12.1. Договору сторони погодили, що підставою для здійснення покупцем оплати поставленого товару, є повне виконання постачальником свої зобов`язань за Договором. Оплата за товар здійснюється покупцем з відстроченням платежу один банківський день від дати поставки кожної партії товару.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Товар, що був переданий відповідачеві за видатковою накладною №09/0000020 від 12.09.2024 на суму 798 297,97 грн. останнім частково оплачено в сумі 88 442,77 грн., а товар, що був переданий відповідачеві за видатковою накладною №10/0000042 від 24.10.2024 на суму 763 648,78 грн. відповідачем не оплачений. На дату звернення до суду, неоплаченим залишається товар на суму 1 473 503,98 грн.

На підтвердження зазначеного позивач надав Акти звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2024 по 31.10.2024 та з 01.11.2024 по 20.11.2024.

Доказів оплати чи спростування наявності вказаної заборгованості відповідач не надав.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу Україникожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати за товар, отриманий на підставі видаткових накладних №09/0000020 від 12.09.2024 та №10/0000042 від 24.10.2024, в загальному розмірі 1 473 503,98 грн., керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 1 473 503,98 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 9 284,45 грн. та збитки від інфляції у розмірі 54 555,95 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства і є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 80 465,03 грн.

Пунктом 15.4. Договору сторони погодили, що у випадку порушення термінів оплати товару, передбаченим цим Договором, покупець оплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент такого порушення, від простроченої суми оплати за кожний день прострочення.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що дані розрахунки здійснено у відповідності до умов Договору та вимог чинного законодавства і є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.3 ст.4 ЗУ "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі з урахуванням коефіцієнту 0,8 - у сумі 19 413,71 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудлайф Плюс» до Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат" про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Комплекс Безлюдівський м`ясокомбінат" (62490, Харківська обл., Харківський р-н, с. Котляри, вул. Безлюдівська, 5; код ЄДРПОУ: 22722461) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудлайф Плюс» (43023, м. Луцьк, вул. Лідавська, 1; код ЄДРПОУ: 44359373) суму основної заборгованості у розмірі 1 473503 (один мільйон чотириста сімдесят три тисячі п`ятсот три) грн. 98 коп., пеню у розмірі 80465 (вісімдесят тисяч чотириста шістдесят п`ять) грн. 03 коп., 3% річних у розмірі 9284 (дев`ять тисяч двісті вісімдесят чотири) грн. 45 коп., збитки від інфляції у розмірі 54555 (п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят п`ять) грн. 95 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 19413 (дев`ятнадцять тисяч чотириста тринадцять) грн. 71 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 05 березня 2025 року о 09:45 годині.

Позивачу протягом 5 днів надати суду докази понесених судових витрат.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "27" лютого 2025 р.

СуддяТ.О. Пономаренко