Постанова

від 26.02.2025 по справі 904/4690/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 904/4690/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Холод Віроніки Геннадіївни

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.10.2024 (головуючий - Кощеєв І. М., судді: Чус О. В., Дармін М. О.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2023 (суддя Васильєв О. Ю.) у справі

за позовом Павлоградської міської ради

до Фізичної особи - підприємця Холод Віроніки Геннадіївни

про зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки та стягнення 348 139,32 грн

(за участю представника відповідачки - Савченко С.А.)

Історія справи

Обставини справи, встановлені судами

1. Холод Віроніка Геннадіївна (далі - Холод В.Г. , ФОП Холод В.Г., відповідачка) є власницею нежитлового приміщення - будівлі торгівельного комплексу площею 590,4 кв м у м. Павлоград по вул. Шевченка, 138 (далі - торгівельний комплекс).

2. 27.01.2006 між Павлоградською міською радою (далі - Рада, позивач, орендодавець) та Холод В.Г. (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки №040600900011 площею 0,1214 га по вул. Шевченка, 138б у м. Павлоград для обслуговування торгівельного комплексу; код цільового використання землі - 1.11.6 - інша комерційна діяльність, строком на 8 років (з урахуванням додаткової угоди від 08.05.2009).

3. 21.04.2015 Холод В.Г. замовила виготовлення технічної документації із землеустрою для укладання з позивачем договору оренди у зв`язку з пропущенням терміну поновлення договору оренди земельної ділянки.

4. Рада рішенням від 26.05.2015 № 1656-54/VI затвердила виготовлену на замовлення відповідачки технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки по вул. Шевченка, 138б , площею 0,1214 га, кадастровий номер 1212400000:02:033:0065 (далі - спірна земельна ділянка) та у зв`язку з пропущенням терміну поновлення договору оренди надала Холод В.Г. спірну земельну ділянку в оренду для обслуговування торгівельного комплексу строком на 25 років та орендною платою в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Порядку встановлення розмірів орендної плати на земельні ділянки, розташовані на території Павлоградської міськради, затвердженого рішенням Ради від 29.12.2011 № 432-18/VI. Зобов`язала землекористувача протягом 2 місяців з моменту прийняття даного рішення звернутися до Ради для укладання договору оренди земельної ділянки.

5. Рішенням від 30.06.21 №292-10/VIII Рада встановила розмір орендної плати за користування, зокрема спірною земельною ділянкою на рівні 4% від нормативної грошової оцінки.

6. Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 12658/301-22 від 16.11.2022 нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у 2022 році становить 2 857 860,05 грн.

7. Проте відповідачка так і не звернулася до Ради для укладання договору оренди земельної ділянки. У зв`язку з чим позивач неодноразово звертався до відповідачки з вимогами про укладення відповідного договору оренди на підставі рішення Ради від 26.05.2015 № 1656-54/VI з направленням відповідного проекту договору, складеного на підставі Типового договору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220.

8. Однак відповідачка звернення позивача залишила без відповіді, договір оренди спірної земельної ділянки сторони не уклали.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

9. Рада звернулася до суду з позовом до ФОП Холод В.Г. про зобов`язання укласти договір оренди спірної земельної ділянки та стягнення 348 139,32 грн безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою в період з 2019 року по 2022 рік.

10. Позов мотивований тим, що відповідачка, як власниця об`єкта нерухомості, користується спірною земельною ділянкою комунальної власності без правовстановлюючих документів, внаслідок чого зберегла у себе грошові кошти в розмірі орендної плати, які мала сплатити за користування земельною ділянкою. Одночасно відповідачка ухиляється від укладення договору оренди земельної ділянки, не зважаючи на прийняття Радою рішення про надання земельної ділянки в оренду за зверненням відповідачки, що позбавляє позивача можливості отримувати дохід від цієї ділянки у вигляді орендної плати.

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

11. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 09.08.2023, яке залишив без змін Центральний апеляційний господарський суд постановою від 23.10.2024, позов задовольнив. Визнав укладеним між Радою та ФОП Холод В.Г. договір оренди спірної земельної ділянки в запропонованій позивачем редакції. Стягнув з ФОП Холод В.Г. на користь Ради 348 139,32 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 2019 року по 2022 рік.

12. Суди обох інстанцій виходили з того, що відповідачка, як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які мала сплатити за користування нею у період з 2019 по 2022 роки, а отже зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

13. Щодо вимоги про визнання укладеним договору оренди землі, то суди встановили наявність волевиявлення Ради на укладення такого правочину у формі відповідного рішення, факт ухилення відповідачки від укладення договору оренди та відсутність заперечень останньої проти умов договору оренди. Зобов`язання ж відповідачки з укладення договору оренди земельної ділянки у разі розташування на ній належного останній об`єкта нерухомості та прийняття власником - органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельної ділянки в оренду на певних умовах визначено Законом України «Про оренду землі», що також узгоджується з положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України.

Касаційна скарга

14. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідачка звернулася з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

15. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 116, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), без урахування висновків Верховного Суду від 23.10.2023 у справі № 916/3030/22, від 21.12.2021 у справі №910/10351/20, Верховного Суду України від 17.01.2011 у справі №35/390 (3-66г10). Відсутність волевиявлення орендодавця - Ради про надання в оренду спірної земельної ділянки на тих умовах, які вказані в рішенні суду першої інстанції, виключає можливість укладення такого договору в судовому порядку.

16. Суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки ціна позову у цій справі перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже справа не є малозначною; суд прийняв рішення про права та обов`язки відповідача, зазначеного в позовній заяві - Холод Вероніки Геннадіївни, яка не була залучена до участі у справі.

Позиція у позивача у відзиві на касаційну скаргу

17. Висновки судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими та узгоджуються з висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах, а касаційна скарга задоволенню не підлягає, як безпідставна.

Позиція Верховного Суду

18. Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційної скарги тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.

19. Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, які відповідають вимогам абзацу 2 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою у цій частині.

20. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

21. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

22. При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

23. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

24. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

25. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилалася скаржниця у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

26. Відповідачка посилається на не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 17.01.2011 у справі № 35/390 (провадження № 3-66г10) про те, що відсутність рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки, тобто волевиявлення орендодавця на виникнення орендних правовідносин, виключає можливість передачі земельної ділянки в користування (оренду) шляхом укладення відповідного договору оренди. Аналогічний правовий висновок щодо застосування приписів статті 116 і частини 1 статті 124 ЗК України при вирішенні спору про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки комунальної власності викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18).

27. Проте у даній справі суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі звернення відповідачки Рада 26.05.2015 прийняла рішення № 1656-54/VI, яким затвердила виготовлену на замовлення відповідачки технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки по вул. Шевченка, 138б, площею 0,1214 га, кадастровий номер 1212400000:02:033:0065 та надала Холод В.Г. спірну земельну ділянку в оренду для обслуговування торгівельного комплексу.

28. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що відповідачка є власником нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці (торгівельного комплексу), унаслідок чого дійшли висновку про обов`язковість укладення договору оренди земельної ділянки між Радою та ФОП Холод В.Г.

29. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про неподібність справи № 35/390 зі справою, що переглядається, з огляду на суттєву відмінність змісту правових відносин, фактичних обставин справи та доказової бази, характеру спірних правовідносин, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду України - релевантним до обставин цієї справи.

30. Посилаючись на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду у справі № 916/3030/22, відповідачка лише цитує окремий абзац тексту мотивувальної частини відповідної постанови суду касаційної інстанції, проте безвідносно до застосування будь-яких норм права.

31. Разом з тим підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

32. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

33. Отже, цитування скаржником окремого висновку, наведеного Верховним Судом, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

34. Висновки щодо застосування норм права, які викладені Верховним Судом у справі №910/10351/20, на які посилається відповідачка, стосуються процедури поновлення договору оренди земельної ділянки в порядку статті 33 Закону України «Про оренду землі», тобто правовідносин, які очевидно не є подібними з правовідносинами у даній справі, що розглядається.

35. Верховний Суд також наголошує, що положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.

36. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржниці про те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

Щодо оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

37. У цій частині касаційної скарги відповідачка звертається до двох аргументів: (1) суд розглянув у порядку спрощеного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (охоплюється підставою, передбаченою пунктом 2 частини 3 статті 310 ГПК України); (2) суд прийняв рішення про права та обов`язки відповідача, зазначеного в позовній заяві - Холод Вероніки Геннадіївни, яка не була залучена до участі у справі (охоплюється підставою, передбаченою пунктом 8 частини 1 статті 310 ГПК України).

38. Щодо першого аргумента відповідачки Верховний Суд зазначає про таке.

39. Відповідно до частин 3, 5 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

40. Згідно з частинами 1, 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

41. Норми частини третьої цієї статті визначають, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

42. Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

43. Частини 2 - 6 статті 250 ГПК України не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження (частина 7 статті 250 ГПК).

44. Частиною 5 статті 252 ГПК України зазначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше; за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

45. Враховуючи, що: (1) ціна позову у цій справі не перевищує п`ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; (2) зазначена справа не належить до категорії справ, розгляд яких не може бути здійснений у порядку спрощеного провадження; (3) до місцевого господарського суду не надходили клопотання сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, у суду першої інстанції були достатні підстави для розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження. Верховний Суд звертається до власних висновків у постанові від 24.05.2024 у справі № 904/346/23.

46. Другий аргумент відповідачки Верховний Суд відхиляє як такий, що взагалі не відповідає змісту процесуального порушення, передбаченого пунктом 8 частини 1 статті 310 ГПК України, оскільки стосується виключно допущеної судом першої інстанції в тексті оскаржуваного судового рішення описки в імені відповідачки («Вероніка» замість «Віроніка»), яка була виправлена цим судом в ухвалі від 31.10.2024.

47. З урахуванням наведеного не підтвердились наведені відповідачкою підстави для скасування постановлених у справі судових рішень згідно з пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

48. З огляду на те, що наведена скаржницею підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

49. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

50. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

51. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржницю.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Холод Віроніки Геннадіївни з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Холод Віроніки Геннадіївни з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.10.2024 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2023 у справі № 904/4690/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.