Постанова

від 18.02.2025 по справі 531/1965/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 531/1965/24 Номер провадження 22-ц/814/672/25Головуючий у 1-й інстанції Попов М.С. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Кузнєцової О.Ю., Панченка О.О.,

за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2024 року (повний текст рішення складено 02 жовтня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області, за участю третьої особи: Комунального підприємства «Благоустрій» Вільхівської сільської ради, про стягнення нарахованих сум при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області про стягнення нарахованих сум при звільненні, у якій просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 129435,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 27 грудня 2019 року по 07 грудня 2021 року на підставі контракту від 27 грудня 2019 року перебував у трудових відносинах з відповідачем Вільхівською сільською радою Харківського району Харківської області (правонаступник Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області) на посаді директора Комунального підприємства «Благоустрій» Кулиничівської селищної ради (далі КП «Благоустрій»). Контракт було підписано селищним головою Романовим М.І. на підставі рішення 28 сесії 7 скликання від 24 грудня 2019 року.

Згідно пункту 1.2 контракту трудові відносини виникли між найманим працівником ОСОБА_1 та Кулиничівською селищною радою.

Рішенням сесії Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 27 грудня 2020 року юридичну особу «Кулиничівська селищна рада Харківського району Харківської області» припинено, її правонаступником є Вільхівська сільська рада Харківського району Харківської області.

Розпорядженням Вільхівського сільського голови №198 від 19 листопада 2021 року, ОСОБА_1 звільнено з 07 грудня 2021 року з посади директора КП «Благоустрій» за угодою сторін. Розпорядження та запис про звільнення у трудовій книжці підписане Вільхівським сільським головою ОСОБА_2 .

За період перебування у трудових відносинах, позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 129435,38 грн, однак в день звільнення позивача - 07 грудня 2021 року, відповідачем не було здійснено виплату заробітної плати. Позивач неодноразово звертався до КП «Благоустрій» за адресою державної реєстрації з вимогою про сплату нарахованих коштів, але відповіді надано не було. За місцем юридичної адреси, згідно державної реєстрації КП «Благоустрій» не знаходиться. На запит позивача, Вільхівською сільською радою було повідомлено, що КП «Благоустрій» господарську діяльність не веде, директора не призначено, підприємство не отримує кошти та є неплатоспроможним. Сільрада не надала інформацію про місцезнаходження підприємства. Відтак, позивач не мав можливості пред`явити позов до КП «Благоустрій» та залучив підприємство третьою особою. Оскільки підприємство неплатоспроможне, позивач змушений вимагати в судовому порядку стягнення заробітної плати з роботодавця, відповідача по даній справі.

Короткий зміст рішення місцевого суду

Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області, за участю третьої особи: КП «Благоустрій», про стягнення нарахованих сум при звільненні відмовлено у повному обсязі.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що Вільхівська сільська рада Харківського району Харківської області не є належним відповідачем по даній справі і не має обов`язку здійснення виплати ОСОБА_1 нарахованих сум коштів при звільненні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

З рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2024 року не погодився ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій прохав суд оскаржуване рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, а саме стягнути з Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області заборгованість по заробітній платі у розмірі 129435,38 грн.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, оскаржуване рішення місцевого суду є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

Позивач зазначає, що Вільхівська сільська рада Харківського району Харківської області як роботодавець згідно умов контракту та статті 21 КЗпП України, статті 20 Закону України «Про оплату праці» є належним відповідачем за позовом щодо виплати йому заробітної плати.

Також зауважено, що відповідач, як власник КП «Благоустрій», надав інформацію про те, що комунальне підприємство не веде господарську діяльність, директора не призначено, що й свідчить про неплатоспроможність останнього.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач прохав суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2024 року без змін.

Відповідач зазначає, що вимоги позивача до Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області, як до неналежного відповідача, не підлягають задоволенню, а тому місцевий суд ухвалив законне і обґрунтоване оскаржуване рішення.

Також наголошено про подання позивачем даного позову з пропуском строку звернення до суду.

Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції

Учасникисправи у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Крім того, від позивача надійшла до суду заява, у якій він просить розглядати справу без його участі та просить апеляційну скаргу задовольнити.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі контракту від 27 грудня 2019 року, укладеного між Кулиничівською селищною радою, в особі селищного голови Романова М.І., та ОСОБА_1 , останній був призначений на посаду директора КП «Благоустрій».

Згідно пункту 1.2 контракту трудові відносини виникли між директором КП «Благоустрій» та Кулиничівською селищною радою.

Пунктом 3.1 контракту передбачено, що за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, директору КП «Благоустрій» нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного КП «Благоустрій» в результаті його господарської діяльності, згідно затвердженого та погодженого штатного розкладу (а.с. 11-12).

Про призначення ОСОБА_1 директором КП «Благоустрій» мається запис у належній позивачу трудовій книжці (а.с. 9).

Також, згідно записів у трудовій книжці, вбачається, що 27 листопада 2020 року Кулиничівську селищну раду реорганізовано шляхом приєднання до Вільхівської сільської ради, на підставі рішення сесії від 27 листопада 2020 року.

Крім того, мається запис про те, що 13 жовтня 2021 року змінено засновника та перейменовано КП «Благоустрій» Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області на КП «Благоустрій» Вільхівської сільської ради.

07 грудня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора КП «Благоустрій» відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України, з підстав, передбачених підпунктом «б» пункту 5.2 контракту, за угодою сторін. Під вказаним записом мається підпис Вільхівського сільського голови ОСОБА_2 (а.с. 10).

Про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади до матеріалів справи також додано копію відповідного розпорядження Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області №198 від 19 листопада 2021 року (а.с. 13).

Згідно наданого розрахункового листа на 08 грудня 2021 року (а.с. 33) позивачу нараховано до виплати 129435,38 грн. Сума боргу складається з: заробітної плати за грудень 2021 року (7 днів) - 6204,55 грн; компенсації за 78 днів невикористаної відпустки - 46249,32 грн; доплати по контракту за 3 роки - 54000,00 грн; заборгованості за попередні місяці станом на 01 грудня 2021 року - 43740,01 грн.

Відомостей про здійснення виплати нарахованих сум на день звільнення позивача 07 грудня 2021 року матеріали справи не містять та сторонами до суду не подавалися.

Позивач звертався до КП «Благоустрій» за адресою державної реєстрації юридичної особи з вимогою про сплату нарахованих коштів, але відповіді або відомостей про проведення розрахунку надано не було (а.с. 16).

На запит позивача 22 червня 2023 року Вільхівською сільською радою було повідомлено, що Вільхівська сільська рада є засновником КП «Благоустрій» Вільхівської сільської ради, зареєстроване та фактичне місцезнаходження комунального підприємства: Харківська обл., Харківський р-н, с. Елітне, вул. Шкільна, 19. На даний час комунальне підприємство господарську діяльність не веде (а.с. 21).

У відповідях позивачу від 17 березня 2023 року та від 03 травня 2023 року (а.с. 22-24) Вільхівською сільською радою також повідомляється, що оскільки ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах саме з КП «Благоустрій», то питання, порушені у його зверненні, не належать до компетенції Вільхівської сільської ради.

Аналогічну відповідь було надано Вільхівською сільською радою на адвокатський запит адвоката Хлистун І.М. (а.с. 30-31).

Також на адвокатський запит від 22 березня 2024 року Вільхівською сільською радою 11 квітня 2024 року повідомлено, що КП «Благоустрій» станом на дату звернення, господарську діяльність не веде, сільська рада не призначала на посаду директора КП «Благоустрій», рішення щодо передачі права КП «Благоустрій» надавати комунальні послуги будь-якому іншому підприємству не приймалися (а.с. 32).

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, зокрема пунктом 1 частини першої якої передбачено за угодою сторін.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (частини перша статті 47 КЗпП України).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 711/3288/17-ц наведено такі висновки щодо застосування норм права.

«Відповідно до частини першої статті 176 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Нормами ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Водночас територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, у свою чергу, не відповідають за зобов`язаннями відповідно територіальних громад.

Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями статті 619 ЦК України. За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред`явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.

Така відповідальність передбачена, зокрема Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а у подальшому статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Основною метою такої субсидіарної відповідальності є притягнення винних осіб у доведенні до банкрутства до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

Крім того, при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.

При зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.

Відповідно до положень статті 78 ГК України в Україні можуть створюватись комерційні і некомерційні комунальні унітарні підприємства.

Стаття 78 ГК України визначає, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Щодо відповідальності комунального унітарного підприємства за своїм зобов`язанням, то ГК України чітких положень не містить. Однак згідно з частиною десятою статті 77 ГК України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Зокрема, казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).

Стаття 77 ГК України прямо не встановлює повну субсидіарну відповідальність територіальної громади за зобов`язаннями створеного нею комунального унітарного підприємства, оскільки нею врегульовані питання особливостей здійснення господарської діяльності, а не питання підстав та меж відповідальності за усіма зобов`язаннями підприємства.

Проте, враховуючи її зміст у поєднанні зі змістом положень статті 78 ГК України, можна зробити висновок, що відповідальність комунального унітарного підприємства за своїми боргами за господарськими зобов`язаннями визначається залежно від його виду: некомерційного або комерційного підприємства.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за такими підприємствами на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство) (частина третя статті 78 ГК України).

Тлумачення статей ГК України дозволяє зробити висновок, що комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві повного господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, в тому числі, із заробітної плати, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено статутними документами цього товариства. У разі незаконності дій власника щодо належного такому підприємству майна, воно має право на захист своїх речових прав на майно від дій власника.

Отже, аналізуючи зазначені норми права у їх сукупності, слід дійти висновку, що за загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов`язанням, пов`язаним із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов`язаннями цього підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).

Комерційні комунальні підприємства за своїми зобов`язаннями відповідають самостійно.

Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.

Для вирішення питання про субсидіарну відповідальність підприємства та органу місцевого самоврядування (як учасника та засновника такої юридичної особи) необхідно встановлення наявності чи відсутності підстав та умов покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями створеного нею комунального підприємства, зокрема мету здійснення господарської діяльності підприємства, його сферу діяльності та факт банкрутства.

Таким чином, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування. Така відповідальність не може бути покладена на орган місцевого самоврядування у трудових правовідносинах без встановлення того, що сама юридична особа не може виконати свої зобов`язання в межах трудових правовідносинах у процедурі виконання судових рішень або банкрутства».

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом наведеної норми процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 635/7642/16-ц вказано, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі, що виникла у зв`язку з відсутністю відомостей щодо її виплати позивачу під час його перебування на посаді директора КП «Благоустрій».

Із змісту вказаних вимог вбачається, що вони стосуються прав та обов`язків КП «Благоустрій» як особи, за рахунок якої можливо задовольнити ці позовні вимоги, оскільки оплата праці директора КП «Благоустрій» має здійснюватися самим підприємством, у штаті якого перебував ОСОБА_1 , що підтверджується умовами укладеного контракту від 27 грудня 2019 року, зокрема пунктом 3.1, згідно якого за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, директору КП «Благоустрій» нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного КП «Благоустрій» в результаті його господарської діяльності.

КП «Благоустрій», яке згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є припиненим та не перебуває в процесі припинення на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, не було залучене до участі у справі як відповідач (співвідповідач).

Будучи позбавленим можливості визначити суб`єктний склад учасників справи в силу покладених процесуальним законом повноважень та встановивши, що у справі не залучено як відповідача КП «Благоустрій», яке має відповідати за пред`явленими вимогами, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 731/115/20.

Аргументи апеляційної скарги про те, що на підставі контракту трудові відносини виникли саме між позивачем, як директором КП «Благоустрій», та Вільхівською сільською радою Харківського району Харківської області, як власником, яка і має нести тягар відповідальності за порушення вимог трудового законодавства, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 був штатним працівником не сільської ради, а підприємства, яке як самостійний суб`єкт господарювання нараховувало і мало виплачувало йому заробітну плату.

Що ж стосується платоспроможності КП «Благоустрій», то належних і достатніх доказів неможливості останнім виконати покладені на нього фінансові обов`язки до суду надано не було та матеріали справи не містять, оскільки на підставі лише вказівки органу місцевого самоврядування про «не ведення господарської діяльності» неможливо встановити фінансовий стан юридичної особи.

Крім того, варто повторно зазначити, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про припинення або перебування в процесі припинення КП «Благоустрій» на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.

Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2024 року без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесені сторонами під час розгляду справи місцевим судом, та відсутні підстави для розподілу судових витрати у вигляді судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 лютого 2025 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді О.Ю. Кузнєцова

О.О. Панченко