Постанова

від 18.02.2025 по справі 2-278/07

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 18.02.2025 Справа № 2-278/07

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 2-278/07 Головуючий у І інстанції: Антоненко М.В.

Провадження № 22-ц/807/454/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 05 грудня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересована особа ОСОБА_2 , щодо відмови у скасуванні арешту з майна,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 - в особі представника - адвоката Ярошенка О.О. звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у скасуванні обтяження арешту майна ОСОБА_1 , оформлену листом від 22.07.2024 року № 98124/5.

В обґрунтування скарги зазначено, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.01.2006 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 650980 грн та державне мито. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.04.2006 залишено без задоволення заяву позивача про перегляд заочного рішення, внаслідок чого був період, коли рішення набрало законної сили та перебувало на примусовому виконанні. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 08.06.2006 заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя скасоване і справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У подальшому, рішенням суду І інстанції від 02.07.2007 позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення, проте рішенням апеляційного суду Запорізької області від 03.10.2007 Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2007 скасовано. Ухвалене нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 611050 грн. та державне мито. Ухвалою Верховного Суду України від 16.04.2008 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 03.10.2007 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22.07.2008 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 586767,30 грн та державне мито в сумі 1700 грн. Зазначене рішення залишилося остаточним.

Починаючи з 2007 року у вищевказаній справі видавалися виконавчі листи, оскільки був період, коли рішення апеляційного суду Запорізької області від 03.10.2007 набрало законної сили та підлягало примусовому виконанню. Постановою державного виконавця Жовтневого ВДВС м. Запоріжжя від 19.10.2018 виконавче провадження було закінчено у зв`язку з повним погашенням боргу.

Під час примусового виконання рішення було накладено велику кількість різних обтяжень. Частина обтяжень була скасована при закінченні виконавчого провадження, потім в судовому порядку було скасовано заходи забезпечення позову та інші арешти.

У 2024 році, оформлюючи спадщину після смерті батька, ОСОБА_1 дізнався про наявність ще одного нескасованого арешту, який було накладено на підставі постанови Жовтневого ВДВС Запорізького МУЮ - про арешт майна боржника від 18.08.2009 та оголошення заборони на його відчуження, яке на теперішній час не скасоване.

Враховуючи погашення боргу перед ОСОБА_2 за всіма судовими рішеннями, представник скаржника звернувся до ВДВС із заявою про скасування обтяження, проте у скасуванні арешту було відмовлено, оскільки у відділі не залишилося матеріалів виконавчих проваджень, відсутня постанова про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , відсутні відкритті виконавчі провадження.

ОСОБА_1 вважає таке рішення незаконним, оскільки зберігання арешту, за умови відсутності боргу, порушує його законні інтереси.

Посилаючись наозначені обставини,ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправною відмову у скасуванні обтяження арешту майна ОСОБА_1 , оформлену листом Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22.07.2024 року № 98124/5; зобов`язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати обтяження, накладене на майно ОСОБА_1 : Тип обтяження: арешт нерухомого майна. Реєстраційний номер обтяження: 8974543. Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 682/6, 18.08.2009, Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, Головний державний виконавець: Копил Юлія Вікторівна, 289 48 92. Об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно. Власник: ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 . Обтяжувач: Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, код 35037521, 69002 м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 9-а.

Окрім того, Сорокопуд С.А. просив поновити йому строк оскарження бездіяльності державної виконавчої служби, оскільки протягом 10 днів з моменту отримання відповіді він звернувся зі скаргою до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, проте скарга була повернута через ненаправлення її копії іншим учасникам, повторна скарга подана в межах 10-денного строку з моменту повернення.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 05 грудня 2024 року скаргу задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк оскарження подачі скарги на бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), оформлену листом від 22.07.2024 року № 98124/5.

Визнано протиправною бездіяльність, яка виразилася у відмові ОСОБА_1 у скасуванні арешту, яка оформлена листом Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), оформлену від 22.07.2024 року №98124/5.

Зобов`язано Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати наступне обтяження:

Тип обтяження: арешт нерухомого майна

Реєстраційний номер обтяження: 8974543

Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 682/6, 18.08.2009, Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, Головний державний виконавець: Копил Юлія Вікторівна, 289 48 92.

Об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно.

Власник: ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Обтяжувач: Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, код 35037521, 69002 м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 9-а.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, Центральний ВДВСу м.Запоріжжі ПМУМЮ(м.Одеса)подавапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 05 грудня 2024 року скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1 мав звернутись до суду з позовом, у якому мав би зазначити орган виконавчої служби третьою особою, а не зі скаргою на дії державного виконавця.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні представник ВДВС Кисліцина Ю.Д. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасувати оскаржуваної ухвали.

Представник ОСОБА_1 адвокат Ярошенко О.О. заперечував проти доводів апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу просив залишити без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістомстатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду відповідає.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що відмова державної виконавчої служби у скасуванні арешту є протиправною, адже сама служба підтвердила відсутність незавершених виконавчих проваджень, боржником в яких був ОСОБА_1 , тому наявність нескасованого арешту на майно боржника упродовж 15 років за відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд першої інстанції, підтверджено матеріалами справи і не заперечували учасники справи, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 24.01.2006 у справі № 2-188/2006 позов ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 650980 грн та державне мито.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.04.2006 залишено без задоволення заяву позивача про перегляд заочного рішення.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 08.06.2006 у справі № 22-3147 заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя скасоване і справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2008 у справі №2-278/2007 позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 03.10.2007 у справі №22-3284/07 рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 02.07.2007 року скасовано. Ухвалене нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 611050 грн та державне мито.

Ухвалою Верховного Суду України від 16.04.2008 рішення апеляційного суду Запорізької області від 03.10.2007 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22.07.2008 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 586767,30 грн та державне мито в сумі 1700 грн.

Зазначене рішення у зазначеній справі залишилося остаточним.

Постановою про закінчення виконавчого провадження № 36829654 від 19.10.2018 виконавче провадження про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завершене у зв`язку із повним виконанням.

На даний момент відсутні відкриті виконавчі провадження, боржником у яких є ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації з Єдиного реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, вбачається наявність наступного обтяження:

Тип обтяження: арешт нерухомого майна

Реєстраційний номер обтяження: 8974543

Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 682/6, 18.08.2009, Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, Головний державний виконавець: Копил Юлія Вікторівна, 289 48 92

Об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно

Власник: ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

Обтяжувач: Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, код 35037521, 69002 м.Запоріжжя, вул.Залізнична, 9-а, (061)289-76-99,289-76-98,289-76-92, 289-48-92, 289-48-95

Заявник: Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, код 35037521, 69002 м.Запоріжжя, вул.Залізнична, 9-а.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Згідно з положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 32 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон № 606-XIV) (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Аналогічні положення містяться і у статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду зі скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів)боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Колегія суддів враховує, що спір у справі, що переглядається, виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії увиконавчому провадженні № 36829654 на стадії його завершення у зв`язку з повним виконанням, а з тим що на заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ярошенка О.О. від 24 червня 2024 року про зняття арешту у зв`язку з повним виконанням та закінченням виконавчого провадження, державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.

Апеляційний суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави для висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

У справі, що переглядається, встановлено, що постановою про закінчення виконавчого провадження № 36829654 від 19.10.2018 виконавче провадження про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завершене у зв`язку з його повним виконанням.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.

Крім того, колегія суддів зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України),

а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому суд першої інстанції врахував те, що наявність протягом тривалого часу (більше 15 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

На підставі зазначеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що незняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.

Крім того, відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Оскільки в цій справі встановлено, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, оскарження ним рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України та зобов`язання зняти арешт з майна є ефективним способом судового захисту в цій справі, тому доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 мав звертатися до суду з позовною заявою, зазначивши державну виконавчу службу третьою особою, є неспроможними.

За таких обставин та враховуючи повне погашення боржником боргу, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, висновок суду першої інстанції про визнання бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістомстатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, з огляду на те, що суд першої інстанції правильно встановивши дійсні обставини справи під час розгляду скарги по суті, правильно визначившись із нормами матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 , повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) слід залишити без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 05 грудня 2024 року без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 05 грудня 2024 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набираєзаконної силиз дняїї ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 27 лютого 2025 року.

Головуючий:

Судді: