Постанова

від 26.02.2025 по справі 216/6787/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/523/25 Справа № 216/6787/21 Суддя у 1-й інстанції - ОНОПЧЕНКО Ю.В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Агєєва О.В., Бондар Я.М.,

за участю секретаря Черняєвої С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №216/6787/21 за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР»на рішення головного державного виконавця Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Одеса) Новікової Анастасії Олегівни, стягувач ОСОБА_1 , про визнання неправомірною та скасування постанови про закриття виконавчого провадження,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР»,

на ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року,

встановив:

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» звернулось до суду зі скаргоюна рішення головного державного виконавця Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Одеса) Новікової Анастасії Олегівни.

Скарга мотивована тим, що на виконанні у головного державного виконавця Центрально-Міського відділі державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Новікової А.О. перебував виконавчий лист № 216/6787/21, виданий Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, про зобов`язання божника ТОВ «Сітісервіс-КР» здійснити ремонт покрівлі і даху будинку АДРЕСА_1 .

27 березня 2024 року ТОВ «Сітісервіс-КР» засобами поштового зв`язку повідомив головного державного виконавця про виконання рішення суду.

11 квітня 2024 року головним державним виконавцем було складено акт, яким встановлено наступне: виходом за адресою: АДРЕСА_1 , боржником було зазначено, що підприємством здійснено поточний ремонт даху та покрівлі буд. АДРЕСА_1 , проте, стягувачем зазначено, що дах не відремонтований. Оглядом даху було встановлено, що рішення суду не виконано.

12 квітня 2024 року головним державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Вищевказану постанову скаржник вважає незаконною та такою, що порушує його права, оскільки рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2023 року у справі № 216/6787/21, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 лютого 2024 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 та зобов`язано ТОВ «Сітісервіс-КР» здійснити ремонт покрівлі і даху будинку АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог, зокрема щодо проведення капітального ремонту даху та покрівлі вказаного будинку, відмовлено.

Рішенням суду не зазначено обсяги ремонту покрівлі і даху будинку, а в постанові Верховного Суду визначено, що оскаржувані судові рішення не містять висновків щодо обов`язку ТОВ «Сітісервіс-КР» здійснити ремонт покрівлі і даху будинку АДРЕСА_1 за рахунок коштів, що перевищують кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку, або додатково накопичених співвласниками коштів на проведення капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку.

Скаржник зазначає, що рішення суду було виконано в межах кошторису, розмір якого був погоджений між ТОВ «Сітісервіс-КР» як управителем та співвласниками багатоквартирного будинку.

Головний державний виконавець, що проводив виконавчі дії, не є спеціалістом в галузі ремонту багатоквартирних будинків, зокрема даху та покрівлі, а тому об`єктивно не може оцінити технічний стан даного конструктивного елемента багатоквартирного будинку, а правом залучення експертів та спеціалістів не скористався.

На підставі наведеного вище скаржник просив суд визнати неправомірною постанову головного державного виконавця Новікової А.О. від 12 квітня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № 73858529, та зобов`язати скасувати вищевказану постанову.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року у задоволенні скаргитовариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» на дії головного державного виконавця Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Новікової Анастасії Олегівни відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Сітісервіс-КР» ставить питання про скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нового рішення по справі про задоволення скарги на рішення головного державного виконавця посилаючись на те, що рішенням суду у справі № 216/6787/21 не зазначено обсяги ремонту покрівлі і даху будинку, а в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду визначено, що оскаржувані судові рішення не містять висновків щодо обов`язку ТОВ «Сітісервіс-КР» здійснити ремонт покрівлі і даху будинку АДРЕСА_1 за рахунок коштів, що перевищують кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку, або додатково накопичених співвласниками коштів на проведення капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку.

Апелянт наголошує на тому, що Головний державний виконавець, що проводив виконавчі дії, не є спеціалістом в галузі ремонту багатоквартирних будинків, зокрема даху та покрівлі, а тому об`єктивно не може оцінити технічний стан даного конструктивного елемента багатоквартирного будинку, а правом залучення експертів та спеціалістів не скористався.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ «Сітісервіс-КР» залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав.

Відповідно ч. 1 ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 3 статті3ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1, 2, 5 ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи у задоволенні скарги суд першої інстанції прийшов до висновку, що державний виконавець вчинив всі необхідні заходи в межах наданих повноважень щодо виконання рішення суду.

Проте колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут оскарження дій та рішень державного виконавця.

Відповідно статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Звертаючись до суду зі скаргою, сторона виконавчого провадження зобов`язана обґрунтувати порушення її прав та свобод із посиланням на конкретні рішення, дії або бездіяльність державного виконавця (інших посадових осіб) та вказати, у чому саме полягає таке порушення.

Таким чином, право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Спеціальним законом, який регламентує порядок та особливості проведення виконавцем кожної стадії (дії) виконавчого провадження, є Закон України «Про виконавче провадження».

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно статті129-1 Конституції Українисудове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні державними виконавцями врегульованіЗаконом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII.

Згідно частини1статті1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті5 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюютьсяЗаконом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»навиконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини 2 статті18 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 11 частини 1 статті39 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Відповідно статті63 Закону України «Про виконавче провадження»за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч. 1).

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2).

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 3).

Як вбачається з матеріалів справи, після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26Закону України «Про виконавче провадження»,державний виконавець перевірив виконання рішення боржником та за невиконання рішення суду в повному обсязі послідовно виніс дві постанови про накладення на боржника штрафів, попередив його про кримінальну відповідальність і надіслав до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Надалі на підставі пункту 11 частини 1 статті39 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець виніс оспорювану постанову про закінчення виконавчого провадження, інших заходів примусового виконання рішення не вживав.

Статтею17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»закріплено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).

ЄСПЛ у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 1 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява №40450/04, §51-53).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.

Аналіз правових норм, які належить застосувати до спірних правовідносин свідчить про те, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті39 Закону України «Про виконавче провадження»можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме: накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Водночас Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2023 року по справі №520/10601/2020 дійшов висновку про те, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Також Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16 підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

Згідно з зазначеною позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Крім того, звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбаченихЗаконом України «Про виконавче провадження»заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи позов про законність дій державного виконавця, суд має враховувати, щоЗаконом України «Про виконавче провадження»на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Також Верховний Суд звернув увагу на те, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Частиною3статті18 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (п. 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (п. 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (п. 22).

Разом із цим, судом не встановлено обставин виконання державним виконавцем зазначених положень чинного законодавства.

Як убачається з оскаржуваної ухвали, відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції дійшов висновку, що державним виконавцем здійснено належні заходи, в межах наявних у нього повноважень, для повного та своєчасного виконання судового рішення, однак ТОВ «Сітісервіс-КР» судове рішення не виконав.

Проте висновок суду першої інстанції про те, що виконавчі дії вчинені державним виконавцем (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) є належними і достатніми заходами виконання судового рішення, колегія суддів вважає помилковими, оскільки постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Юридична оцінка обставин справи дає підстави для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 12 квітня 2024 року, оскільки її винесено передчасно й за відсутності реального виконання судового рішення.

Водночас установлені обставин справи свідчать про те, що державний виконавець вчиняв юридично значущі дії задля виконання рішення суду. Їхній обсяг і характер не дають достатніх підстав вважати, що мала місце пасивна поведінка виконавця.

За правилами частини 1статті 41 Закону України «Про виконавче провадження»скасування постанови про закінчення виконавчого провадження спричинює його відновлення і у такому разі обов`язок щодо вчинення дій, спрямованих на примусове виконаннярішення, виконавець має в силу закону.

Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення скарги та скасування оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повиннозасвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Закінчення виконавчого провадження без належних правових підстав порушує права стягувача на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення.

Із зазначеного нормативного регулювання випливає, що, дотримуючись засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, виконавець зобов`язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій.

Відповідно практики Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року суд нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно частини 2 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Належним доказом вжиття усіх передбачених законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду.

За вказаних обставин, виходячи із меж заявлених вимог скарги, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що викладені в скарзі доводи стягувача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

За частиною 1статті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ТОВ «Сітісервіс-КР» слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення скарги та скасування постанови головного державного виконавця Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Новікової Анастасії Олегівни. від 12 квітня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № 73858529.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» задовольнити частково.

Ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року скасувати.

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР»на рішення головного державного виконавця Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Одеса) Новікової Анастасії Олегівни задовольнити частково.

Визнати неправомірною і скасувати постанову головного державного виконавця Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Новікової Анастасії Олегівни. від 12 квітня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № 73858529.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 26 лютого 2025 року.

Головуючий О.І. Корчиста