Ухвала від 26.02.2025 по справі 501/4892/24

Номер провадження: 11-сс/813/265/25

Справа № 501/4892/24 1-кс/501/811/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Іллічівського міського суду Одеської області від 02.12.2024 року про арешт майна в кримінальному провадженні №1202416210001029 від 25.11.2024 року,

встановив:

оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого СВ ВП №1 ОРУП №2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором Чорноморської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_8 про арешт майна в кримінальному провадженні №1202416210001029 від 25.11.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та накладено арешт, із забороною відчуження та користування, на транспортний засіб автобус «VAN HOOL», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_5 .

Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч.1 ст.98 КПК України, оскільки вилучене майно могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення, а також з метою збереження речових доказів, що в свою чергу свідчить про необхідність в забезпеченні кримінального провадження. Також слідчий суддя зазначив, що вилучене майно підлягає арешту на період його безпосереднього огляду (дослідження) експертом.

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, адвокат подав апеляційну скаргу, в якійпросить скасувати ухвалу, оскільки на теперішній час експертні дослідження проведені, що свідчить про відсутність підстав для арешту транспортного засобу.

Крім того, представник власника майна просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді та вказує, що він та власник майна не були присутні при розгляді клопотання, копію оскаржуваної ухвали отримали лише 09.01.2025 року.

Відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України, апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників провадження, оскільки вони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, з клопотаннями про відкладення розгляду справи не зверталися.

Заслухавши суддю-доповідача; дослідивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи клопотання та апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 395 КПК, апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

З матеріалів судового провадження та оскарженої ухвали вбачається, що клопотання про накладення арешту на майно розглядалось без участі власника майна та його представника. Відомостей про надсилання власнику майна копії оскаржуваної ухвали, матеріали провадження не містять. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що копію оскаржуваної ухвали отримано 09.01.2025 року. Апеляційна скарга подана представником власника майна 13.01.2025.

Приймаючи до уваги, встановлені апеляційним судом обставини, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання представника власника майна про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню.

Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо підстав скасування ухвали слідчого судді про накладення арешту намайно, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Згідно вимог ст.370КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апелянта, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, арешт майна це один із заходів забезпечення кримінального провадження та є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України (далі КПК) визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповіднодо положеньп.п. 2,3 ч.3 ст.132 КПК застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, а також може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частиною другою ст.173 КПК встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого/прокурора та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98) (справа«East/WestAllianceLimited» проти України).

Перевіривши матеріали судового провадження, колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання слідчий суддядотримався вимог вищевказаних положень КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Як убачається з матеріалів судової справи, слідчим суддею детально досліджені обставини кримінального провадження за яких, у органу досудового розслідування виникли підстави у накладенні арешту на майно.

З обставинкримінального провадженнявикладених уклопотанні вбачається,що 25.11.2024року,о 07:44год.,до ВП№1ОРУП №2ГУНП вОдеській областінадійшло повідомленнязі служби«102»про те,що водійавтобуса «VAN HOOL», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_9 , рухаючись по вул. Парусна з боку вул. Олександрівська в напрямку пр-ту Мира в м. Чорноморськ, Одеського району, Одеської області зіткнувся зі спеціалізованим напівпричепом самоскид «КЕМРF» д.н.з. НОМЕР_3 , який був закріплений за спеціалізований вантажний сідловий тягач «МАN» д.н.з. НОМЕР_4 та був припаркований водієм ОСОБА_10 по вул. Парусна, 1-ц, в м. Чорноморськ, Одеського району, Одеської області, в результаті чого пасажири автобуса отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, серед яких ОСОБА_11 , яка отримала травму у виді зламаної правої ключиці та ОСОБА_12 , яка отримала травму у виді закритого пошкодження лівого колінного суглобу, перелому гомілки з права.

26.11.2024 року слідчий СВ ВП №1 ОРУП №2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_13 , за погодженням прокурором Чорноморськоїокружної прокуратури Одеськоїобласті ОСОБА_8 звернулася дослідчого суддіІллічівського міськогосуду Одеськоїобласті зклопотанням пронакладення арештуна транспортнийзасіб: автобус «VAN HOOL», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_5 .

Клопотання слідчого мотивоване тим, що у кримінальному провадженні виникла необхідність в накладенні арешту на вказаний в клопотанні транспортний засіб, оскільки він має ознаки ст.98 КПК, зберіг на собі сліди кримінального правопорушення, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, потребує експертних досліджень, а не застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження, на думку слідчого, може призвести до втрати речових доказів.

02.12.2024 року слідчим суддею Іллічівського міського суду Одеської області постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання слідчого та накладено арешт натранспортний засіб автобус «VAN HOOL», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , шляхом позбавлення права на відчуження і користування вказаним транспортним засобом власником та іншими особами.

Прийняте рішенняслідчий суддя мотивував тим, що існує сукупність підстав вважати, що вилучений в ході огляду місця події транспортний засіб відповідає критеріям, передбаченим ч.1 ст.98 КПК, оскільки міг зберегти на собі сліди вчинення зазначеного в клопотанні слідчого кримінального правопорушення, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.

Також слідчий суддя врахував необхідність проведення в кримінальному провадженні експертних досліджень із залученням вказаного транспортного засобу, для встановлення причин дорожньо-транспортної пригоди та встановлення істини по справі.

Окрім цього, слідчий суддя при прийнятті рішення про накладення арешту, врахував, що надання можливості здійснення користування транспортними засобами може призвести до пошкодження або знищення транспортних засобів, що унеможливить їх використання під час досудового розслідування та проведення експертиз.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками слідчого судді та вважає, що вказаний в клопотанні слідчого транспортний засіб, відповідає критеріям визначеним ст.98 КПК, а тому вданому кримінальному проваджені,з правовою кваліфікацією за ч.2 ст.286 КК України, може бути речовим доказом, який потребує детального дослідження в ході досудового розслідування, зокрема під час проведення експертних досліджень.

Колегія суддів, критично оцінює доводи апелянта про те, що на теперішній час в рамках даного кримінального провадження вже проведено експертні дослідження, оскільки доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надано. Тому, на даному етапі досудового розслідування скасування ухвали слідчого судді про накладення арешту чи передання транспортного засобу на відповідальне зберігання власнику чи володільцю, може перешкодити досудовому розслідуванню, зокрема призвести до втрати слідової картини ДТП, що не буде слугувати виконанню завдань, передбачених ст.2 КПК.

Апеляційний суд звертає увагу, що всі обставини кримінального провадження, доведеність факту події та обставин злочину, з наявністю всіх його складових елементів, чи його не доведення, має бути перевірена в ході подальшого досудового розслідування кримінального провадження, з урахуванням всіх доказів в їх сукупності.

Підстав сумніватися в розумності та співрозмірності обмеження права власності/володіння на вказаний транспортний засіб завданням кримінального провадження колегія суддів на даній стадії досудового розслідування не вбачає. Можливість настання надмірно тяжких наслідків арешту майна для власника/володільця, апеляційним судом також не встановлено та апелянтом не доведено.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що питання про доцільність подальшого арешту на вказаний транспортний засіб буде перевірено на стадії досудового розслідування на протязі нетривалого часу, зокрема після завершення проведення всіх експертних досліджень, про що має бути постановлено відповідне процесуальне рішення, а власник, володілець цього майна або його представник, вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна в порядку ст.174 КПК, у разі нівелювання подальших підстав для подальшого арешту майна.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК, наклав арешт на транспортний засіб, і цей захід забезпечення кримінального провадження слугуватиме меті забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для власника/володільця та забезпечив своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності/володіння завданням кримінального провадження, а тому доводи апелянта щодо безпідставності арешту, суд визнає необґрунтованими.

Відповіднодо положень п.1 ч.3 ст.407 КПК, згідно з якими апеляційний суд, за наслідками апеляційного розгляду має право залишити ухвалу слідчого судді без змін, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді без змін.

Керуючись ст.ст. 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Поновити представнику власнику майна адвокату ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Іллічівського міського суду Одеської області від 02.12.2024 року.

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Іллічівського міського суду Одеської області від 02.12.2024 року, якою в рамках кримінального провадження №1202416210001029 від 25.11.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, накладено арешт на транспортний засіб автобус «VAN HOOL», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4