Постанова

від 27.02.2025 по справі 420/17645/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2025 року

Київ

справа №420/17645/24

адміністративне провадження №К/990/49551/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 420/17645/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІОН ТОБАККО» до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішення, визнання протиправними дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІОН ТОБАККО» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року (суддя-доповідач: Яковлєв О. В., судді: Єщенко О. В., Крусян А. В.), ухвалену за наслідками апеляційного перегляду ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРІОН ТОБАККО» (далі - позивач, ТОВ «ОРІОН ТОБАККО») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - ГУ ДПС), Державної податкової служби України (далі - ДПС України), у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ на проведення фактичної перевірки від 30 травня 2024 року № 5412-п;

- визнати протиправними дії посадових осіб ГУ ДПС Дахіна І. А., Насирова Р. Г. та посадової особи ДПС України Дорожкіна М. О. щодо проведення фактичної перевірки ТОВ «ОРІОН ТОБАККО», результати якої оформлені актом «Про результати фактичної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу тютюнових виробів а також тютюнової сировини, контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС» № 23766/15-32-09-01-03/43959001 від 05 червня 2024 року;

- визнати протиправним та скасувати акт «Про результати фактичної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу тютюнових виробів а також тютюнової сировини, контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС» № 23766/15-32-09-01-03/43959001 від 05 червня 2024 року.

Також ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» подало до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, у якій просило:

- заборонити ГУ ДПС і ДПС України вчиняти дії, спрямовані на прийняття рішень (розпоряджень), які призводять до зупинення/анулювання ліцензії, що видана ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» на виробництво тютюнових виробів (реєстраційний № 990111202100016 від 08 листопада 2021 року) на підставі акта від 05 червня 2024 року № 23766/15-32-09-01-03/43959001;

- заборонити ГУ ДПС і ДПС України вчиняти дії, спрямовані на прийняття рішень(розпоряджень), які призводять до зупинення/анулювання ліцензії, що видана ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» на право оптової торгівлі тютюновими виробами (реєстраційний № 990211202100033 від 22 листопада 2021 року) на підставі акту від 05 червня 2024 року № 23766/15-32-09-01-03/43959001.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 18 червня 2024 року задовольнив заяву ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» повністю.

Ухвала суду вмотивована тим, що: встановлення в Актах обставин порушення вимог Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон № 481/95-ВР) є правовою підставою для прийняття контролюючим органом розпорядження про анулювання ліцензії на виробництво тютюнових виробів (сигарети з фільтром в асортименті); основний вид діяльності позивача за КВЕД є 12.00 Виробництво тютюнових виробів, відповідно, можливість здійснення господарської діяльності безпосередньо залежить від наявності ліцензій; анулювання ліцензії ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» може призвести до повного зупинення господарської діяльності та матиме невідворотні наслідки, насамперед, у вигляді втрати прибутку, простою обладнання, неможливості відновити господарську діяльність, у зв`язку з понесеними збитками, втратою зв`язків як з постачальниками сировини так і з покупцями готової продукції. Отже, на переконання суду першої інстанції, невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Крім того, у разі невжиття заходів забезпечення позову можливе настання негативних наслідків щодо позивача, для виправлення яких буде необхідно докласти значних зусиль, зокрема, шляхом звернення до суду щодо оскарження розпоряджень про анулювання ліцензій, з урахуванням процесуальних строків розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій. При цьому, за таких обставин повністю нівелюються наслідки розгляду справи щодо оскарження позивачем наказу про проведення фактичної перевірки.

На обґрунтування своїх висновків суд першої інстанції покликався на постанови Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 640/10679/22, від 13 липня 2022 року у справі № 240/36736/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 440/6755/21, від 14 грудня 2021 року у справі № 240/16920/21.

П`ятий апеляційний адміністративний суд не погодився з висновками суду першої інстанції і постановою від 21 листопада 2024 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року скасував. У задоволенні заяви ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» про забезпечення адміністративного позову відмовив.

Постанова апеляційного суду вмотивована таким: накладена судом першої інстанції заборона на прийняття податковим органом передбачених законом рішень за наслідком проведення фактичної перевірки позивача, без встановлення обставин справи та дослідження доказів у справі, є фактично вирішенням даного спору по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову в адміністративній справі; накладена судом першої інстанції заборона на прийняття передбачених законом рішень може вийти за межі предмету спору у даній справі; позивач, окрім загальних посилань на порушення його прав, не навів конкретних підстав, з яких вбачається, що поновлення прав та інтересів, які можливо порушено, стане неможливим без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції - залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована здебільшого висновками суду першої інстанції, які скаржник вважає обґрунтованими. Звертає увагу на таке:

- в Акті перевірки зафіксоване виявлене порушення вимог Закону № 481/95-ВР, що для ДПС України очевидно стане підставою для прийняття розпорядження про анулювання ліцензії на виробництво тютюнових виробів та подальшого внесення відомостей про це до відповідного ліцензійного реєстру;

- відповідна ліцензія видана на певний строк, а можливі подальші судові спори щодо відновлення порушених прав позивача, зокрема анульованої ліцензії, що вже матимуть місце, фактично можуть в результаті призвести до ситуації, коли їх судовий розгляд завершиться після спливу строку дії відповідної ліцензії, тобто поновлення прав позивача стане унеможливленим взагалі у зв`язку зі спливом строку, на який видана ліцензія;

- негативні наслідки, навіть в разі вирішення спору на користь позивача, неможливо буде усунути одночасно, а для їх поновлення необхідно буде в майбутньому докласти значних зусиль, проте, такі зусилля можливо взагалі будуть неефективними, оскільки дія відповідної ліцензії може закінчитись ще до відновлення порушеного права платника податків;

- ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» має діючі зобов`язання перед своїми контрагентами, має завезений тютюн, для вироблення якого необхідна діюча ліцензія. Одночасно, під час подальшого постачання тютюнової сировини, ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» без діючої ліцензії не зможе його розмитнити, адже для цього необхідна діюча ліцензія на виробництво тютюнових виробів. У зв`язку із отриманою преференцією, ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» зобов`язано перед Державою виробити з ввезеного тютюну продукцію та сплатити відповідні податки;

- в даному випадку існує реальна загроза невиконання рішення суду. Вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Скаржник акцентує увагу, що ДПС України, достеменно знаючи про наявність ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року про забезпечення позову, яка підлягала негайному виконанню, 27 червня 2024 року розпорядженням № 258-р/л прийняла рішення про анулювання ліцензії ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» на виробництво тютюнових виробів реєстраційний номер 9901112021000016 на підставі акта про встановлення факту незаконного використання суб`єктом господарювання марок акцизного податку.

Водночас встановлення в Акті обставини порушення вимог саме статті 3 Закону №481/95-ВР є правовою підставою для прийняття контролюючим органом розпорядження про анулювання ліцензії на виробництво тютюнових виробів (сигарети з фільтром в асортименті). Однак, Актом від 05 червня 2024 року №23766/15-32-09-01-03/43959001 не встановлено порушення вимог статті 3 Закону №481/95-ВР, відповідно, у податкового органу взагалі відсутні правові підстави для прийняття рішення про анулювання ліцензії ТОВ «ОРІОН ТОБАККО».

Також позивач звертає увагу на висновки судів попередніх інстанцій, викладені у судових рішеннях по суті спору у цій справі, які стали підставою для часткового задоволення позовних вимог: скасування наказу ГУ ДПС від 30 травня 2024 року № 5412-п і визнання протиправними дій посадових осіб ГУ ДПС і ДПС України, результати яких оформлені актом. Це, на переконання позивача, підтверджує необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою від 06 січня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за скаргою ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року з метою перевірки вищенаведених доводів скаржника.

14 січня 2025 року до суду надійшов відзив ГУ ДПС на касаційну скаргу позивача. ГУ ДПС вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права і дотримався норм процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування зазначеного судового рішення. Звертає увагу, що з огляду на положення статті 15 Закону № 481/95-ВР відсутні підстави вважати, що контролюючий орган має на меті вчинення дій щодо анулювання ліцензій позивача саме на підставі акта перевірки, оскільки законодавчо відсутня підстава прийняття розпорядження про анулювання ліцензії лише на підставі акта перевірки. Крім того, доводи позивача про те, що він не має відношення до жодних кримінальних проваджень спростовується змістом Єдиного державного реєстру судових рішень (справа №761/19150/24, в межах якої вжито заходів щодо арешту частини обладнання, яке безпосередньо задіяне у виробництві товару з сировини, перелік якої наводить позивач). На переконання ГУ ДПС, позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав у межах спірних правовідносин, а питання зупинення/анулювання ліцензій, що видані ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» на право виробництва та оптової торгівлі тютюновими виробами, не входить до предмету спору у даній справі. На момент подання заяви про забезпечення позову не вбачалось підстав для зупинення/анулювання ліцензій, що видані ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» на право виробництва та оптової торгівлі тютюновими виробами, а тому права позивача можуть бути лише ймовірно порушеними у майбутньому. Встановлена судом першої інстанції заборона без дослідження обставин та доказів у справі є втручанням у діяльність податкового органу та не спрямована на реальний захист позивача. Крім того, у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням по суті спору заходи забезпечення позову вичерпали свою дію, що свідчить про відсутність правових підстав для захисту прав позивача.

ДПС України також скористалось правом на подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «ОРІОН ТОБАККО», який надійшов до суду 16 січня 2025 року. ДПС України зазначає, що у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням по суті спору заходи забезпечення позову вичерпали свою дію, що свідчить про зловживання позивачем у праві на касаційне оскарження постанови апеляційного суду. Майбутні порушення прав позивача, якими обґрунтовується касаційна скарга, за висновками Верховного Суду (постанови від 08 червня 2023 року у справі № 160/1140/23, від 31 серпня 2022 року у справі № 826/16754/18) не є самостійною і достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки право на володіння ліцензіями не є абсолютним, а правом захисту порушених прав щодо результатів фактичної перевірки позивач скористався у справах № 420/20892/24 та № 420/33666/24. ДПС України звертає увагу, що викладені як у заяві про забезпечення позову, так і в касаційній скарзі мотиви не доводять неможливість або ускладнення виконання судового рішення у даній справі по суті спору, тоді як часткове задоволення позову є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав позивача в адміністративному судочинстві у спірних правовідносинах у справі № 420/17645/24. Акцентує увагу на тому, що звернення ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» із заявою про забезпечення позову є вручанням у діяльність відповідачів та перешкоджанням виконанню ними повноважень та обов`язків, визначених чинним податковим законодавством у сфері забезпечення правопорядку, фіскальної політики та політики у сфері національної безпеки, спрямоване на уникнення у такий спосіб відповідальності за встановлені в акті перевірки порушення вимог статті 11 Закону №481/95-ВР. При цьому під час перевірки встановлено, що позивач здійснює виробництво та реалізацію тютюнових виробів із підробленими акцизними марками, що завдало мільйоні збитки у вигляді несплати до державного бюджету акцизного податку. Посилання на простій обладнання є недоречним, адже частина обладнання вже була відсутня на час проведення перевірки через її вилучення в межах кримінального провадження. Інші доводи також не доводять підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Враховуючи відсутність тотожності між здійсненням господарської діяльності і супутнім податковим контролем, це нівелює співмірність та обґрунтованість необхідності застосування заходів забезпечення адміністративного позову, на які у власних інтересах так наполягає позивач.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзивів на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Першочергово суд вважає за потрібне зазначити про безпідставність доводів відповідачів про неможливість касаційного перегляду судових рішень у зв`язку із набранням законної сили судовим рішенням по суті спору. Така обставина не визначена КАС України як така, що позбавляє особу права на касаційне оскарження, чи унеможливлює перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи дотримання ними норм процесуального права. Відсутні такі висновки і в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 500/3027/24.

Ключовим питанням під час касаційного перегляду справи є перевірка дотримання судами попередніх інстанцій вимог статей 150 - 154 КАС України в контексті наявності/відсутності підстав для забезпечення позову у цій справі, з урахуванням фактичних обставин і предмета позовних вимог, у спосіб, обраний позивачем і застосований судом першої інстанції.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Питання застосування статей 150 - 154 КАС України було предметом неодноразового розгляду Верховний Судом (зокрема, але не виключно постанови від 22 січня 2024 року у справі № 380/14216/24, від 08 червня 2023 року у справі №160/1140/23).

Верховний Суд зазначав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду, яка прямо пов`язана з об`єктом спору, чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Верховний Суд звертав увагу, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 440/9568/22 Верховний Суд сформулював такий висновок. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі від 24 січня 2024 року у справі №140/1568/23 Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.

Отже, та обставина, що в іншій справі позов було забезпечено і Верховний Суд з цим погодився, не означає наявність безумовних підстав для застосування таких заходів у будь-якій іншій справі, в тому числі з подібним предметом спору. Це обґрунтовується тим, що за змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Натомість, результат вирішення справи та/або порушеного питання завжди залежить від фактичних обставин у кожній конкретній справі, доказів, наявних на підтвердження доводів та/або заперечень, та їх сукупної правової оцінки.

Предметом спору у справі, що є предметом цього касаційного перегляду, є наказ про проведення фактичної перевірки, дії відповідачів щодо її проведення, а також Акт, складений за наслідками проведення такої перевірки. Підставою цих позовних вимог є допущення контролюючими органами істотних порушень під час призначення і проведення фактичної перевірки.

Тобто, позивач допустив посадових осіб до проведення перевірки, не висловивши будь-яких заперечень щодо її проведення і не скориставшись правом, передбаченим у пункті 81.1 статті 81 ПК України, недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки. Така перевірка була проведена і завершена шляхом складення відповідного Акта, в якому зафіксовані виявлені порушення.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач наводив доводи про очевидну, як на його думку, протиправність призначеної перевірки і, як наслідок, виявлених порушень. Також зазначав, що існує ризик прийняття ДПС України розпорядження про анулювання ліцензій позивача, що унеможливить здійснення господарської діяльності. Фактично, саме з метою недопущення прийняття контролюючими органами розпорядження про анулювання діючих ліцензій, позивач і просив забезпечити позов у спосіб заборони приймати конкретні рішення.

Однак, прийняття в податкових правовідносинах рішень, встановлених чинним законодавством, на підставі висновків Акта перевірки є виключними повноваженнями контролюючих органів і суд не може в них втручатися, а лише в подальшому може перевірити правомірність їх рішень, дій чи бездіяльності на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 КАС України.

У контексті цієї справи, суд касаційної інстанції зазначає, що за змістом норм ПК України, розпочавши перевірку, контролюючий орган має її закінчити шляхом складення довідки або відповідного акта, в якому фіксуються виявлені порушення. На підставі висновків Акта перевірки контролюючий орган приймає певне рішення, яке за усталеною практикою Верховного Суду (зокрема, постанови від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, від 14 січня 2021 року у справі № 804/388/16, від 03 червня 2021 року у справі № 822/1660/18, від 08 грудня 2021 року у справі №826/16212/18, від 25 січня 2022 року у справі №520/845/2020, від 25 листопада 2022 року у справі №640/5640/19) може бути предметом оскарження в суді як з підстав допущення істотних порушень під час призначення і проведення перевірки, так і з підстав незгоди з виявленими порушеннями. Саме цей індивідуальний акт (у разі його прийняття) матиме вплив на права позивача, під час оскарження якого в судовому порядку і можуть бути застосовані заходи забезпечення позову у разі наявності законних підстав.

Про те, що позивач мав реальну можливість захищати свої права у випадку прийняття певних рішень на підставі висновків Акта перевірки (який до того ж за усталеними висновками Верховного Суду не є рішенням суб`єкта владних повноважень відповідно до статті 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися) свідчать повідомлені відповідачами обставини наявності судових справ № 420/20892/24 щодо скасування розпоряджень про анулювання ліцензій, а також № 420/33666/24 щодо скасування податкового повідомлення-рішення.

Також суд касаційної інстанції вважає доречними доводи ДПС України про те, що оскільки частина обладнання вже була відсутня на час проведення перевірки через її вилучення в межах кримінального провадження, то вжиття судом заходів забезпечення позову у спосіб, обраний позивачем і застосований судом першої інстанції, об`єктивно не може запобігти простою обладнання позивача. Доказів фактичного продовження здійснення виробництва продукції із сировини, про яку зазначає позивач, останній не надав.

Суд касаційної інстанції вважає, що норма статті 150 КАС України не пов`язує підстави забезпечення позову з негативними наслідками, які настали або можливо настануть для позивача у зв`язку з виявленими під час перевірки порушеннями. Безумовно, рішення, дії та/чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень справляють певний вплив на правовий статус особи, щодо прав, свобод та/чи законних інтересів якої прийнято рішення, вчинена (невчинена) дія. Рішення, дії (бездіяльність) суб`єкта владних повноважень можуть мати наслідки, які особа оцінює щодо себе негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

У постанові від 08 червня 2023 року у справі № 160/1140/23 Верховний Суд також звертав увагу, що можливі у майбутньому порушення прав позивача, які ще не настали взагалі і невідомо, чи настануть у подальшому, не є самостійною і достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Відповідно, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про відсутність законних і обґрунтованих підстав для забезпечення позову у цій справі у спосіб, обраний позивачем і застосований судом першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на вищенаведені висновки, оскільки обраний позивачем і застосований судом першої інстанції спосіб забезпечення позову є неприйнятним у таких спорах.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга, в межах її доводів, задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІОН ТОБАККО» залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон В.В. Хохуляк В.П. Юрченко