Постанова

від 27.02.2025 по справі 320/29427/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 320/29427/23

адміністративне провадження № К/990/233/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСТАРЧ Україна» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року, ухвалене суддею Колесніковою І. С., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів Черпака Ю. К., Вівдиченко Т. Р., Штульман І. В., у справі № 320/29427/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСТАРЧ Україна» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСТАРЧ Україна» (далі - позивач) звернулося з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2023 року № 00774040103 про завищення від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 4855109,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняте оскаржуване рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства. Для висновку про реальність господарських операцій податковий орган не встановив предметний зв`язок з фактами поставки сировини та результатами реальної підприємницької діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСТАРЧ Україна» з переробки сировини, ділову мету та економічну вигоду.

Позивач зазначає, що податковий орган отримав всі необхідні документи, що підтверджують переробку зерна кукурудзи на давальницьких умовах, але не провів оцінку подальшого використання зерна кукурудзи як сировини, не проаналізував рух товару, його переробку, кількість та асортимент отриманої продукції. При цьому застосування податковим органом інформації про середню урожайність є безпідставним, оскільки родючість землі є індивідуальною, а показник урожайності розраховується шляхом ділення показників з найкращою та найгіршою урожайністю, що дає велику похибку в розрахунках.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 12 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року, у задоволенні позову відмовив.

Приймаючи таке рішення, суди попередніх інстанцій зазначили, що реальність здійснення господарських операцій з придбання позивачем зерна кукурудзи, насіння соняшника, пшениці у контрагентів не підтвердилася під час розгляду справи, оскільки у контрагентів позивача відсутня площа земельних ділянок, необхідна для вирощування сільськогосподарської продукції у задекларованих обсягах.

Суди попередніх інстанцій також звернули увагу, що певна кількість наданих позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних складена з порушенням вимог чинного законодавства та не містить достовірну інформацію, що ставить під сумнів факт перевезення товару вищезазначеними контрагентами-постачальниками, а саме: у наданих товарно-транспортних накладних зазначено перевізників, в яких встановлено відсутність достатніх ресурсів (транспортних засобів, водіїв, залучення третіх осіб) для виконання взятих зобов`язань; зазначено власників транспортних засобів, якими автомобілі для надання транспортних послуг вищезазначеним контрагентам не надавались; не встановлено виплати доходу працівникам-водіям, зазначеним в товарно-транспортних накладних; зазначено автотранспорт з номерними знаками, який згідно інформаційних баз даних відсутній у перевізників.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи установили:

Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків провело документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСТАРЧ Україна» з питання законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн по декларації з податку на додану вартість за грудень 2022 року з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків.

Перевіркою встановлено порушення вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21, в результаті чого завищено суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на 7 163 490, 00 грн; завищено від`ємне значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 4 855 109, 00 грн.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 21 березня 2023 року № 487/Ж5/31-00-04-01-03/38307757.

На підставі висновків акта перевірки Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків 25 квітня 2023 року прийняло податкові повідомлення-рішення від № 00774040103 про завищення від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 4 855 109, 00 грн та № 00775040103 про завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на 7 163 490, 00 грн і за штрафними санкціями - 3 581 745, 00 грн.

Не погодившись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав скаргу до Державної податкової служби України.

Рішенням Державної податкової служби України від 12 липня 2023 року № 18762/6/99-00-06-01-01-06 скасовано податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2023 року № 00775040103, а податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2023 року № 00774040103 залишено без змін.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням відповідача від 25 квітня 2023 року № 00774040103, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСТАРЧ Україна», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанцій та постанову суду апеляційної і передати справу до місцевого суду на новий розгляд.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, позивач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права й ухвалили судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року по справі № 160/5256/19, від 16 січня 2018 року у справі № 820/4648/13-а, від 01 лютого 2023 року у справі № 380/9660/21, від 26 червня 2018 року у справі № 825/3731/15-а, від 19 червня 2018 року у справі № 806/4988/13-а, від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17, постанові від 7 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, від 28 лютого 2018 року у справі № 806/1033/17, від 16 жовтня 2020 року у справі № 820/2587/15, від 01 лютого 2023 року у справі № 380/9660/21, від 3 жовтня 2019 року у справі № 811/3223/14, від 16 квітня 2020 року у справі № 810/3443/18, від 30 вересня 2021 року у справі № 400/1986/19.

Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій обмежилися лише переліченням інформації, викладеної в акті перевірки, не здійснивши оцінку доказів, що були надані позивачем та які пояснюють, що факт надходження зерна кукурудзи від постачальників до позивача та подальшу передачу поставленого зерна на заводи для подальшої переробки. При цьому, такі операції супроводжувалися обов`язковими документами, що підтверджують визначення якості зерна, його зважування тощо.

Також позивач акцентує увагу на тому, що основним доводом судів попередніх інстанцій була неможливість контрагентів позивача виростити задокументований обсяг зерна з огляду на відсутність земельних ділянок у необхідній кількості. Проте, на думку позивача, урожайність зерна та реалізація неправильно співставляються, адже реалізація зазначається за два роки, а статистична інформація по врожайності наводиться за один рік.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу наполягав на безпідставності викладених у ній доводів.

Фактично наведені у відзиві на касаційну скаргу доводи відповідача відтворюють викладені у рішенні судів першої та апеляційної інстанцій обставин щодо суті операцій між позивачем та його контрагентами та постачальниками в ланцюгу постачання.

Так, представник контролюючого органу стверджує, що прийнятними доказами нереальності операції з придбання товару є доводи про відсутність джерела походження придбаної сільськогосподарської продукції та неможливість її руху по ланцюгах постачання, у тому числі, як від безпосередніх контрагентів, які не мають власних або орендованих земельних ділянок для її вирощування, власних (орендованих) складських приміщень для її зберігання, а також транспортних засобів та сільгосптехніки, так і від їх контрагентів-постачальників, враховуючи відсутність транспортування цієї продукції від них до контрагентів, а також складського зберігання придбаної продукції.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як визначено пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума податку для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена, крім того, податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Установлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником під час визначення податкових зобов`язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) відповідно, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає й вимозі статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо достовірності доказів.

Ці вимоги однаковою мірою стосуються формування й інших показників податкового обліку, в тому числі, доходу і податкових зобов`язань з ПДВ за господарськими операціями, оскільки податковий облік, як і будь-який облік, обов`язковість якого встановлена законом, не може ґрунтуватися на недостовірних даних.

У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків господарських договорах, що має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту (обов`язкових реквізитів).

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 28 жовтня 2019 року у справі № 280/5058/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 826/1308/18, від 06 травня 2020 року у справі № 640/4687/19, а також схожі за змістом висновки викладені й у постановах Верховного Суду, на які посилається позивач, зазначаючи підстави касаційного оскарження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 зроблено висновки про те, що під час вирішення спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (пункт 66 Постанови).

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (пункт 67 Постанови).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. За своєю правовою суттю господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.

Отже, оцінюючи обґрунтованість заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Як указує зміст установлених судами попередніх інстанцій обставин, взаємовідносини між Позивачем та його контрагентами ТОВ «ПРАВОБЕРЕЖНЕ», ФОП ОСОБА_1 , ФГ «ДАРИНА АГРО», ФГ «ВІОЛА», ФГ «АНАСТАСІЯ АГРО» ґрунтуються на підставі договорів поставки зерна кукурудзи.

Суди попередніх інстанцій врахували висновки акта перевірки та вважали, що операції між позивачем та його контрагентами фактично не здійснювались.

Як підтверджується змістом рішення суду першої інстанцій та постанови суду апеляційної інстанції, суди послалися на проаналізовані контролюючим органом у акті перевірки джерела інформації щодо постачальників безпосередніх контрагентів позивача, а також щодо документального оформлення операцій перевезення (транспортування) такого товару відповідними перевізниками. Згідно з цими джерелами інформації, які зазначені в акті перевірки, контрагенти позивача, безпосередні постачальники контрагентів, а також перевізники допускали неправильне оформлення документів (товарно-транспортних накладних та інших), зокрема, з тих підстав, що не мали реальної можливості ані виростити, ані перевезти реалізовану у відповідний проміжок часу продукцію.

При вирішенні спору, як правильно звертає увагу позивач, суди попередніх інстанцій врахували лише обставини, зазначені в акті перевірки (апеляційній скарзі), без надання правової оцінки твердженням позивача, які він наводив під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій на спростування цих обставин.

Так, на підтвердження фактичного постачання цього товару позивач надав документи, що складені між ним та безпосередніми контрагентами-постачальниками, а також докази подальшої реалізації такого товару шляхом передачі їх на заводи для переробки давальницької сировини, але такі документи залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що висновок судів першої та апеляційної інстанції про фактичне нездійснення операцій між позивачем та його контрагентами обґрунтований неможливістю вирощування відповідного обсягу зернових культур, що реалізовані в певний проміжок часу, суб`єктами в ланцюгу постачання з посиланням на статистичні дані щодо врожайності та обсяги земельних ділянок, що могли використовуватися для їх вирощування.

Проте, залишаються невідомими джерела походження таких статистичних даних, а отже виникає обґрунтований сумнів у їх достовірності та можливості офіційного використання під час проведення контролюючих заходів.

Варто також зазначити, що суди попередніх інстанцій не проаналізували аргументи позивача, що інформацію про середню урожайність не можна застосовувати для визначення необхідної кількості земельних ділянок, оскільки родючість землі є індивідуальною, а показник урожайності розраховується шляхом ділення показників з найкращою та найгіршою урожайністю, що дає велику похибку в розрахунках. Не оцінені залишилися й доводи позивача, що обрахунок необхідного обсягу земельних ділянок для вирощення відповідної кількості зернових культур відповідач здійснював неправильно.

Покликаючись на допущені порушення при складенні товарно-транспортних накладних, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки твердженням позивача про те, що зазначені відповідачем недоліки при оформленні документів, не впливають на суть та фактичне здійснення операцій.

Більше того, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного слід зазначити, що, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 804/4874/16).

На думку колегії суддів оцінка правовідносин позивача та його контрагентів у цьому випадку, з огляду на специфічність спірних правочинів, вимагає ретельної перевірки обставин їх реального здійснення. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають надані платником первинні документи реальні факти господарської діяльності за спірними правочинами та чи є обґрунтованими доводи податкового органу, висловлені в цій справі.

Так, обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Зі свого боку, в силу приписів частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Отже, наведені вище допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення унеможливлюють розгляд та оцінку Верховним Судом наведених в касаційній скарзі доводів по суті спору.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Позиція, яку висловив Верховний Суд у відповідь на питання, порушені в касаційній скарзі, дає підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції й направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на зазначене, керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСТАРЧ Україна» задовольнити..

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 320/29427/23 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко