Постанова

від 27.02.2025 по справі 420/21485/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 420/21485/23

адміністративне провадження № К/990/9944/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Жука А.В.,

Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Одеської міської ради

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 (головуючий суддя - Бездрабко О.І.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 (головуючий суддя - Кравченко К.В., судді - Джабурія О.В., Ступакова І.Г.)

у справі № 420/21485/23

за позовом Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, Одеської обласної військової адміністрації

до Комунального підприємства «Сервісний центр»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Одеська міська рада,

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2023 року Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, Одеської обласної військової адміністрації звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Сервісний центр», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Одеська міська рада, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність Комунального підприємства «Сервісний центр» у вигляді незабезпечення готовності захисної споруди № 57112, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 32, до використання за призначенням та зобов`язати Комунальне підприємство «Сервісний центр» вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди № 57112, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 32, з метою використання її за призначенням у відповідність до «Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ № 579 від 09.07.2018.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач указує на невжиття балансоутримувачем, Комунальним підприємством «Сервісний центр», передбачених чинним законодавством заходів з метою приведення споруди цивільного захисту № 57112 у належний стан свідчить, що свідчить про бездіяльність у сфері цивільного захисту населення, суперечить інтересам держави у сфері підготовки країни до оборони в умовах воєнного стану. Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в суді прокуратур зазначає про те, що Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та Одеською обласною військовою адміністрацією не вжито дієвих та достатніх заходів з метою зобов`язання відповідача привести захисну споруду до готового стану з метою використання за призначенням, що вказує на бездіяльність цих органів. За позицією позивача, факт неналежного виконання уповноваженими органами функцій у сфері цивільного захисту, призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжиття заходів щодо представництва інтересів держави в суді.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024, позовну заяву Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, Одеської обласної військової адміністрації задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Комунального підприємства «Сервісний центр» у вигляді незабезпечення готовності захисної споруди цивільного захисту № 57112, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 32, до використання за призначенням. Зобов`язано Комунальне підприємство «Сервісний центр» вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту № 57112, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 32, з метою використання її за призначенням у відповідність до «Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2018 № 579.

4. При ухваленні рішень суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність стосовно невжиття заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до використання за призначенням захисної споруди цивільного захисту № 57112. Надаючи оцінку доводам відповідача та третьої особи про відсутність у прокурора права на звернення до суду до суду з цим позовом з підстав того, що прокурором визначено орган в особі якого він звернувся до суду, який не має права на звернення до суду з ним, суди виснували, що з урахуванням внесених Законом України від 06.10.2022 № 2655-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності» змін до пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області наділене повноваженнями на звернення до суду з таким позовом. З огляду на те, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області не звертається до суду з позовом до Комунального підприємства «Сервісний центр» про зобов`язання останнього привести захисну споруду цивільного захисту у належний технічний стан готовий до використання, за висновками судів попередніх інстанцій, у прокурора наявні правові підстави для захисту інтересів держави в суді.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Одеською міською радою подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов залишити без розгляду.

6. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає про застосування судами норм матеріального та процесуального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.09.2023 у справі № 260/4044/22, від 29.08.2023 у справі № 160/9125/22, від 09.10.2023у справі № 560/10015/22, від 03.08.2033 у справі № 260/4120/22, щодо застосування пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про відсутність у прокурора права на звернення до суду в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області з позовними вимогами про зобов`язання вчинити дії щодо приведення захисної споруди цивільного захисту у належний технічний стан.

7. На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник наголошує, що положеннями чинного законодавства Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси не наділений правом на звернення до суду з відповідним позовом. За доводами касаційної скарги заявника, суди попередніх інстанцій помилково вважають, що змінами, внесеними Законом України від 06.10.2022 № 2655-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», до пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області наділене правом на звернення до суду з вимогами, які заявлені у цій справі. Скаржник підкреслює, що формулювання у згаданій вище нормі «з інших підстав, визначених законом» не є окремою підставою для звернення органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій із невизначеним переліком позовів до адміністративного суду. Також скаржник звертає увагу на те, що жодними положеннями законодавства не передбачено повноважень міських адміністрацій на звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності балансоутримувача щодо утримання захисної споруди цивільного захисту в належному технічному стані та зобов`язання привести її у належний технічний стан.

Позиція інших учасників справи

8. У відзиві на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

9. Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Одеської міської ради.

10. Ухвалою Верховного Суду від 26.02.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Оцінка Верховного Суду

11. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить із такого.

12. Спірним питанням у цьому касаційному провадженні є наявність/відсутність у Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та Одеської обласної військової адміністрації.

13. Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка серед іншого, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

14. Згідно із статтею 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

15. Частинами третьою-п`ятою статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

16. Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

17. Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

18. У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

19. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

20. Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

21. Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.

22. Згідно із частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

23. Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

24. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

25. «Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

26. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

27. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

28. Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

29. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

30. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, від 13.05.2021 у справі № 806/1001/17, від 05.09.2023 у справі № 260/4044/22, від 14.11.2024 у справі № 160/14510/22.

31. Зі змісту позовної заяви вбачається, що право на звернення до суду з цим позовом Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси обґрунтовує бездіяльністю Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та Одеської обласної військової адміністрації щодо вжиття заходів з метою зобов`язання відповідача привести захисну споруду цивільного захисту у стан, придатний для її використання за призначенням.

32. Тобто, у позовній заяві прокурор визначив, що суб`єктом владних повноважень, який мав би бути позивачем у цій справі, є Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та Одеська обласна військова адміністрація.

33. За позицією заявника касаційної скарги, чинним законодавством ні Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, ні Одеська обласна військова адміністрація не наділені правом на звернення до суду з позовом про зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду цивільного захисту у стан, придатний для її використання за призначенням.

34. На обґрунтування своїх доводів скаржник зазначає про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.09.2023 у справі № 260/4044/22, від 29.08.2023 у справі № 160/9125/22, від 09.10.2023у справі № 560/10015/22, від 03.08.2033 у справі № 260/4120/22, щодо застосування пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

35. Водночас правовідносини у означених вище справах та у справі, що розглядається, не є неподібними адже врегульовані відмінними нормативно-правовими актами (їхніми редакціями).

36. Разом з тим, при розгляді цієї справи Верховний Суд керується приписами частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги) та зазначає таке.

37. Як вказувалося вище, суди попередніх інстанцій, з посиланням на положення пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06.10.2022 № 2655-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», виснували щодо наявності у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області права на звернення до суду з заявленими позовними вимогами у якості позивача. А з огляду на бездіяльність органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій дійшли висновку про наявність підстав для звернення прокурора у цій справі.

38. Перевіряючи правильність застосування судами норм матеріального Верховний Суд зазначає про таке.

39. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052, (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення № 1052, тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

40. За приписами пункту 3 Положення № 1052 основними завданнями ДСНС є, зокрема, реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

41. За змістом пункту 4 Положення № 1052 ДСНС відповідно до покладених на неї завдань:

- формує проекти планів у сфері цивільного захисту державного рівня на мирний час та в особливий період, подає їх Міністрові внутрішніх справ для внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України, організовує планування заходів цивільного захисту центральними та місцевими органами виконавчої влади;

- організовує здійснення заходів щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку, забезпечує разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями здійснення контролю за готовністю зазначених споруд до використання за призначенням, веде загальнодержавний електронний облік захисних споруд цивільного захисту;

- перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.

42. Законом України від 06.10.2022 № 2655-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», який набрав чинності 29.10.2022 внесено зміни у Кодексі цивільного захисту України.

43. Відповідно до пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06.10.2022 № 2655-ІХ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.

44. На відміну від попередньої редакції Кодексу цивільного захисту України, якою було передбачено право Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець розширив перелік випадків, за яких Державна служба з надзвичайних ситуацій має право на звернення до суду.

45. Пунктом 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06.10.2022 № 2655-ІХ визначено право Державної служби України з надзвичайних ситуацій на звернення до суду з підстав:

допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»),

та з інших підстав, визначених законом.

46. За висновками судів попередніх інстанцій, внесеними змінами законодавець наділив центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, правом на звернення до суду з вимогами про вжиття заходів щодо приведення в належний технічний стан захисної споруди цивільного захисту.

47. Водночас, Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими, оскільки Державна служба України з надзвичайних ситуацій, як суб`єкт владних повноважень, при застосуванні своєї компетенції, має право на звернення до суду виключно з підстав, визначених законом.

48. Натомість, ні положеннями Кодексу цивільного захисту України, ні іншими законами України не встановлено додаткових підстав для звернення Державної служби України з надзвичайних ситуацій до адміністративного суду з питань щодо належного виконання нею своїх повноважень, окрім тих, які визначені законом.

49. Крім того, відповідно до підпункту 48 пункту 4 Положення № 1052 ДСНС відповідно до покладених на неї завдань складає акти перевірок, приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки, інші обов`язкові для виконання розпорядчі документи, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту.

50. Вказаним положенням основним із завдань закріплено повноваження Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо звернення до адміністративного суду лише з питань застосування заходів реагування.

51. Верховний Суд у постанові від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23, аналізуючи положення пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06.10.2022 № 2655-ІХ, зробив висновок, що коло правовідносин, у яких територіальний орган Державної служби України з надзвичайних ситуацій може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого Державна служба України з надзвичайних ситуацій може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності Державна служба України з надзвичайних ситуацій може набути статусу позивача.

52. Аналізуючи чинні законодавчі положення щодо обсягу повноважень Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Верховний Суд у згаданій вище постанові виснував, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив Державну службу України з надзвичайних ситуацій правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.

53. З вищевикладеного слідує, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій та її територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов`язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача.

54. Помилковим є посилання судів попередніх інстанцій на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16, оскільки у справі № 820/4717/16, вказуючи на публічно-правовий характер спору за участю прокурора, який звернувся до суду на реалізацію повноважень щодо захисту інтересів держави, пов`язаного з усуненням порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі із забезпеченням захисту мирного населення, Велика Палата Верховного Суду не вирішувала питання щодо наявності у Державної служби України з надзвичайних ситуацій повноважень на самостійне подання до суду відповідного позову, зокрема й у розумінні пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України.

55. Щодо обсягу повноважень Одеської обласної військової адміністрації суд зазначає таке.

56. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану».

57. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

58. На виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, Президентом України видано Указ від 24.02.2022 № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», згідно із пунктом 1 якого утворено, зокрема, Одеську обласну військову адміністрацію.

59. У зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій (пункт 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 68/2022).

60. Статтею 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено повноваження військових адміністрацій.

61. Частиною першою статті 15 вказаного Закону передбачено, що військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про критичну інфраструктуру», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

62. В силу вимог пункту 8 частини третьої статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом, а також у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України рішення, передбаченого частиною третьою статті 10 цього Закону, або у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області повноваження із: прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів.

63. Стаття 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» містить вичерпний перелік повноважень, наданих військовим адміністраціям, повноваження на звернення до суду із позовними вимогами про зобов`язання вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту у цій статті відсутні.

64. За таких обставин Одеська обласна військова адміністрація не є особою, якій належить право вимоги за позовом до суб`єкта господарювання про визнання протиправною бездіяльності щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту та про зобов`язання вчинити відповідні дії.

65. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд констатує, що прокурором у цій позовній заяві визначено органи, в особі яких він звернувся до суду з цим позовом, які не мають права на звернення до суду з ним.

66. Також, Верховний Суд зауважує, що Кодекс адміністративного судочинства України у статті 4 чітко визначає сторони адміністративного процесу.

67. Так, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду (пункт 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України);

відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

68. Тобто, відповідачем у адміністративних справах здебільшого є суб`єкти владних повноважень, і лише у чітко окреслених процесуальним законом випадках - інші суб`єкти (фізичні чи юридичні особи).

69. Частиною п`ятою статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

70. У цій справі відповідачем визначено юридичну особу, яка не є суб`єктом владних повноважень та не визначена у переліку частини п`ятої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України, що також вказує на помилковість визначеного кола учасників процесу у цій справі.

71. Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для звернення прокурора до суду з цим позовом.

72. Верховний Суд зауважує, що за правилами процесуального закону відсутність визначених законом підстав для звернення до суду прокурора має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.

73. Однак такі процесуальні дії суд може вчиняти лише на стадії відкриття провадження.

74. Якщо відповідні обставини виявлено на стадії судового розгляду або після ухвалення судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду (пункт 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України).

75. Аналогічного висновку щодо процесуальної можливості залишення позовної заяви без розгляду у справах, провадження у яких відкрито за відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, дійшов Верховний Суд у постанові від 18.07.2019 у справі № 826/15794/17.

76. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати.

77. А тому, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позову Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

78. Відповідно до частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. 79. Переглянувши судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушили норми процесуального права, а тому відповідно до приписів статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а позовна заява залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 240, 327, 341, 345, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі № 420/21485/23 скасувати.

3. Позов Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, Одеської обласної військової адміністрації до Комунального підприємства «Сервісний центр», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Одеська міська рада, залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

Н.М. Мартинюк