Постанова

від 25.02.2025 по справі 734/5616/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

25 лютого 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/5616/24

Головуючий у першій інстанції Бараненко С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/406/25

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

із секретарем Піцан В.М.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога 1991»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: арбітражна керуюча Коренчук Тетяна Олександрівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 грудня 2024 року (місце ухвалення смт Козелець) про відмову у забезпеченні позову у справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога 1991» про визнання недійсним фраудаторного правочину,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Ганчук Г.В. звернувся до суду з заявою про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Перемога 1991» про визнання недійсним фраудаторного правочину. В обґрунтування посилався на те, що ОСОБА_1 звернувся до Козелецького районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Перемога 1991» про визнання недійсним фраудаторного правочину.

ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним правочин оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна із статутного капіталу ТОВ «Перемога 1991» від 05.11.2024, підписи на якому посвідчені приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Мороз Т.В., зареєстровано в реєстрі за № 875, 876 з підстав його фраудаторності, тобто вчинення на шкоду кредитору.

Обгрунтовуючи позовні вимоги заявник зазначає, що згаданий правочин є фіктивним та носить характер фраудаторного, оскільки його укладено в момент коли відповідач, як єдиний учасник, а ТОВ «Перемога 1991», як боржник усвідомлюють, що на майно товариства буде звернено стягнення за грошовими зобов`язаннями, які виникли внаслідок звільнення позивача; контрагент, з яким боржник вчинив оспорюваний правочин є пов`язаною особою, оскільки відповідач являється єдиним учасником ТОВ «Перемога 1991» та його директором; правочин вчинено за ціною, яка значно занижена щодо ринкової вартості та була встановлена із посиланням на дані реєстраційного запису датованого 2007 роком.

Посилається, що у власності відповідача перебуває комплекс нежитлових будівель загальною площею 2844,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , який відповідач може вільно відчужити чим фактично унеможливить задоволення позивачем грошових вимог, які виникли внаслідок його звільнення.

Звертає увагу, що відповідачі вже неодноразово діяли недобросовісно, з метою уникнення звернення стягнення на майно ТОВ «Перемога 1991», який є боржником перед позивачем.

В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просить накласти арешт на комплекс нежитлових будівель загальною площею 2844,0 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3057777074100.

Заборонити ОСОБА_2 відчуження комплексу нежитлових будівель загальною площею 2844,0 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомоо майна: 3057777074100.

Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 23.12.2024 у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову по цивільній справі за позовом представника позивача ОСОБА_1 адвоката Ганчука Г.В. до ОСОБА_2 та ТОВ «Перемога 1991», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: керуюча реструктуризацією арбітражна керуюча Коренчук Т.О., про визнання недійсним фраудаторного правочину відмовлено.

В обґрунтування відмови у забезпеченні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовними вимогами по справі є визнання недійсним правочину оформленого актом приймання-передачі нерухомого майна із статутного капіталу ТОВ «Перемога 1991» від 05.11.2024, підписи на якому посвідчені приватним нотаріусом Чернігівського нотаріального округу Мороз Т.В., зареєстрованого в реєстрі за № 875, 876, тобто позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним правочину, а не стягнення грошових коштів, тому в разі доведення саме позовних вимог, які зазначені в позові, та їх задоволення судом, в подальшому жодним чином істотно не ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тому в задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду представник ОСОБА_1 адвокат Ганчук Г.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 23.12.2024 по справі №734/5616/24 та постановити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ТОВ «Перемога 1991», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: керуюча реструктуризацією арбітражна керуюча Коренчук Т.О., про визнання недійсним фраудаторного правочину, задовольнити.

За доводами апеляційної скарги судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Заявник посилається, що у даній справі місцевий суд повинен був дослідити чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

При цьому, як уже зазначалося вище, із посиланням на релевантну практику Верховного Суду, метою позаконкурсного оспорювання, а також і позову поданого в межах цієї справи є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.

Апелянт у скарзі зазначає, що у випадку задоволення пред`явленого позивачем позову, рішення суду дозволить повернути майно у власність боржника ТОВ Перемога 1991, та відповідно дозволить звернути на нього стягнення, тобто досягнеться мета позаконкурсного оспорювання - повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

За умови ж реалізації відповідачем свого необмеженого права на відчуження комплексу третій особі, рішення суду в межах даної справи не буде підставою для повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення позивачем, тобто останній, як кредитор не опиниться в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину, а буде змушений ініціювати нові судові провадження, адже захистити права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду не зможе.

Оскільки між сторонами існує спір щодо визнання недійсним правочину, на підставі якого із власності ТОВ Перемога 1991 вибуло майно, а відповідач набув право власності на нього, тобто предметом спору є правомірність відчуження комплексу, тому вжиття заходів забезпечення позову у формі арешту та заборони відповідачу відчуження майна є співмірним і відповідає заявленим позовним вимогам, а також може забезпечити в майбутньому ефективне поновлення порушених прав позивача.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що у грудні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Ганчук Г.В. звернувся до суду з заявою про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Перемога 1991» про визнання недійсним фраудаторного правочину.

В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просить накласти арешт на комплекс нежитлових будівель загальною площею 2844,0 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3057777074100.

Заборонити ОСОБА_2 відчуження комплексу нежитлових будівель загальною площею 2844,0 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомоо майна: 3057777074100.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд прийшов до висновку, що позовними вимогами по справі є визнання недійсним правочину оформленого актом приймання-передачі нерухомого майна із статутного капіталу ТОВ «Перемога 1991» від 05.11.2024, підписи на якому посвідчені приватним нотаріусом Чернігівського нотаріального округу Мороз Т.В., зареєстрованого в реєстрі за № 875, 876, тобто позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним правочину, а не стягнення грошових коштів, тому в разі доведення саме позовних вимог, які зазначені в позові, та їх задоволення судом, в подальшому жодним чином істотно не ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тому в задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій зі сторони відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача.

Згідно зі ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13 січня 2011 року у справі "Кюблер проти Німеччини", заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року в справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23, від 11 серпня 2022 року в справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21) та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Судом апеляційної інстанції досліджено матеріали позовної заяви, копії якої було витребувано з суду першої інстанції, та встановлено, що в обгрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням № 1 учасника ТОВ ДАРС-Л від 09.10.2024 було вирішено звільнити ОСОБА_1 із посади директора товариства з ТОВ ДАРС-Л з 10.10.2024 та призначити директором ОСОБА_2 , яка є також і єдиним учасником згаданого товариства.

Зазначеним вище рішенням було змінено найменування ТОВ ДАРС-Л, новим найменуванням стало ТОВ ПЕРЕМОГА 1991.

Проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу 1 ТОВ Перемога 1991 здійснювалося на підставі заяви ОСОБА_2 щодо державної реєстрації юридичної особи (крім громадського формування).

Рішення № 1 учасника ОСОБА_2 від 09.10.2024 не містить правової підстави на якій відбулося звільнення позивача, однак враховуючи обставини того, що позивач був директором, тобто посадовою особою ТОВ Перемога 1991, а його звільнення відбувалося за окремим рішенням вищого органу управління, відбулося припинення повноважень посадових осіб.

Згідно позовних вимог, сума виплат, які ТОВ Перемога 1991 належало здійснити позивачу в день звільнення складала 212 173, 47 грн, із яких: 92 173, 47 грн заборгованість по заробітній платі; 120 000 грн заборгованість із вихідної допомоги. Виплату позивачу всіх сум, що належать йому від ТОВ Перемога 1991 здійснено не було, у зв`язку з чим 28.11.2024 позивачем було пред`явлено до ТОВ Перемога 1991 вимогу про виплату заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

02.12.2024 позивачу стало відомо, що за результатом отримання документів із реєстраційної справи, відповідачем, як єдиним учасником ТОВ Перемога 1991 05.11.2024 було прийнято рішення № 2 про зменшення статутного капіталу ТОВ Перемога 1991 та передачу у свою власність належного товариству єдиного активу - нерухомого майна, а саме комплексу нежитлових будівель загальною площею 2844,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що 05.11.2024 передача комплексу до відповідача здійснювалася за ціною 52 000, 00 грн, яка була визначена лише посиланням на відомості запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зробленого 06.09.2007.

У зв`язку із невиконанням ТОВ Перемога 1991 умов вимоги позивача про виплату заборгованості із заробітної плати, 02.12.2024 до Господарського суду Чернігівської області позивачем було подано позовну заяву до ТОВ Перемога 1991 із вимогами про стягнення 230 313, 43 грн заборгованості, в тому числі 92 173,47 грн заборгованості по заробітній платі, 120 000, 00 грн - вихідної допомоги та 18 139, 53 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач посилається, що внаслідок вибуття комплексу із власності ТОВ Перемога 1991, останнє фактично стало неплатоспроможним, адже жодними іншими активами товариство не володіє, та вважає, що правочин із передачі комплексу у власність відповідача, що оформлений у формі акту прийому-передачі не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При цьому посилається на звіт № 028/10/024 про оцінку майна, яка виконана на замовлення позивача 28.10.2024 суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Центр технічної інвентаризації та оцінки «Правекс», ринкова вартість лише контори гуртожитку (338.4 кв.м) та насосної (14.7 кв.м.), які входять у склад комплексу складає: 257 600, 38 грн.

Отже, вчинення оформленого актом прийому-передачі правочину мало наслідком зменшення платоспроможності ТОВ Перемога 1991 після виникнення у нього зобов`язання, а тому такі дії очевидно недобросовісні та є зловживанням правами стосовно кредитора, відтак правочин у формі акту прийому-передачі було здійснено у період настання у товариства зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого товариство перестало бути платоспроможним, а тому такі дії мають ставитися під сумнів у частині їх добросовісності та набувають ознак фраудаторного правочину.

Таким чином, позивач, як кредитор ТОВ «Перемога 1991», якого позбавлено права задовольнити свої вимоги за рахунок комплексу, який є єдиним майном товариства зможе поновити свої права в результаті задоволення цього позову, адже в силу частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжепь» майно ТОВ «Перемога 1991», на яке можна буде звернути стягнення повернеться йому у власність, що додатково підтверджує належність обраного способу захисту прав.

На вказані вище обставини суд першої інстанції під час вирішення заяви про забезпечення позову уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про відмову.

З матеріалів справи вбачається, що заява про забезпечення позову за своїм змістом відповідає вимогам статті 151 ЦПК України і відповідає суті інституту забезпечення позову, як гарантії дотримання прав позивача в разі ухвалення судом рішення на його користь.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку щодо наявності обґрунтованих підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на комплекс нежитлових будівель, з огляду на те, що між сторонами виник спір з приводу визнання недійсними правочину як фраудаторного, вчиненого з метою ухилитися від виконання рішення щодо сплати грошових коштів позивачу, а також можливе здійснення чергових угод по відчуженню спірного комплесу.

За таких обставин очікувано виникають побоювання, що повно захистити інтереси позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду буде неможливо, адже у відповідача є можливість розпоряджатися спірним майном, а саме відчужити його.

Таким чином, враховуючи наявність спору між сторонами, суд апеляційної інстанції вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення заявленого позову.

Урахувавши обґрунтованість ризиків невиконання рішення суду та те, що вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку виступає як спосіб гарантування обов`язкового виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог і не створює невиправданих обмежень відповідачу в його правах, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на комплекс нежитлових будівель.

Накладення арешту на майно має на меті обмеження особи у праві розпоряджатися таким майном і його застосування не призведе до невиправданого обмеження майнових прав власника, оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19.

Суд апеляційної інстанції вважає, що вжитий захід забезпечення позову відповідає вимогам співмірності, розумності та збалансованості інтересів сторін.

Судом встановлено, що на розгляді в Господарському суді Чернігівської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Перемога 1991» про стягнення 230 313, 43 грн заборгованості, в тому числі 92 173, 47 грн заробітної плати, 120 000 грн вихідної допомоги та 18 139, 53 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с. 155-156 т. 1).

Згідно акту приймання-передачі нерухомого майна зі статутного капіталу ТОВ «Перемога 1991» від 05.11.2024 вбачається, що у зв`язку із прийняттям рішення про зменшення статутного капіталу ТОВ «Перемога 1991» передало, а ОСОБА_2 прийняла у власність об`єкт нерухомого майна, яким є: комплекс, нежитлових будівель, загальною площею 2844,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить Товариству на підставі Свідоцтва про право власності б/н від 06.08.2007, виданого виконавчим комітетом Козелецької селищної ради, реєстраційний номер майна: 12429647, номер запису: 85 в книзі: 1, вартістю 52 000, 00 грн, яка визначена згідно Відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майено (а.с. 158-159 т. 1).

Разом з тим, матеріали справи містять висновок про вартість майна, ринкова вартість контори-гуртожиток, 338,4 кв.м. та насосна, 14,7 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , складає 257 600, 38 грн без ПДВ (166, 178 Т. 1).

З урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції належним чином не дослідивши матеріали справи прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на комплекс нежитлових будівель загальною площею 2844,0 кв.м., оскільки не перевірив наявності у первинного відповідача майна достатнього для виконання зобов`язання та стягнення заборгованості перед позивачем, не перевірив обставини, які мають значення для справи.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що у разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з питання скасування заходів забезпечення позову.

Установлені в справі обставини свідчать про потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення в майбутньому за умови позитивного вирішення спору, невжиття заявленого заходу про забезпечення позову про накладення арешту на комплекс нежитлових будівель ускладнить виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Також суд зазначає, що вказані заходи забезпечення позову є ефективними, а тому додаткове забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 відчуження комплексу нежитлових будівель загальною площею 2844,0 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомоо майна: 3057777074100, не потребується.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вказаного не врахував, що призвело до ухвалення необґрунтованого судового рішення, та при розгляді справи місцевим судом було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України, є підставою для його скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ч. 1 п. 3, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 грудня 2024 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення його позову до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога 1991» про визнання недійсним фраудаторного правочину задовольнити частково.

Накласти арешт на комплекс нежитлових будівель загальною площею 2844,0 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3057777074100.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27.02.2025.

Стягувач ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Боржник - ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )

Головуючий Судді: