Постанова

від 27.02.2025 по справі 711/2291/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Черкаси

Справа № 711/2291/24Провадження № 22-ц/821/403/25Категорія: 310030000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.

за участю секретаря: Гладиш О.Ю.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: адвокат Ніколаєва Галина Григорівна,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог: Службау справахдітей виконавчого комітетуРуськополянської сільськоїради,

представник третьої особи: Рудик Людмила Михайлівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ніколаєвої Галини Григорівни на рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 16 грудня 2024 року (ухваленогопід головуваннямсудді СкляренкоВ.М. вприміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси, повний текст рішення кладений 26 грудня 2024 року ) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Руськополянської сільської ради про позбавлення батьківських прав,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

20 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Руськополянської сільської ради про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15.02.2019.

Під час шлюбу у сторін народилась дитина син ОСОБА_3 , який після розірвання шлюбу проживає з позивачкою.

Вказує, що відповідач з 2018 року ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки з того часу жодного разу не бачив дитину, не цікавився його життям, не брав участі у його вихованні та утриманні сина, не підтримував з ним спілкування.

На підставі судового рішення з відповідача стягуються аліменти на користь позивачки на утримання їх сина, проте, фактичну сплату аліментів здійснює мати відповідача (баба дитини).

Позивачка вказує, що дитина має незадовільний стан здоров`я, внаслідок чого потребує регулярного лікування та додаткового догляду, в тому числі і додаткових матеріальних витрат. Відповідач свідомо ухиляється від надання будь-якої допомоги синові, не піклується про нього, не проявляє заінтересованості у подальшій долі дитини, не сприяє розвитку особистості дитини та покладених законом батьківських обов`язків не виконує. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачкою самостійно, без участі та підтримки з боку відповідача.

На підставі викладеного, позивач просила постановити судове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 грудня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа:Служба усправах дітейвиконавчого комітетуРуськополянської сільськоїради пропозбавлення батьківськихправ- відмовлено.

Рішення судупершої інстанції,зокрема,мотивоване тим,що сторони самівизначили певніособливості порядкуїх участіу вихованнісина.Будь-якихдоказів того,що позивачказверталась довідповідача длявирішення питаньщодо виховання,навчання,лікування їхсина судуне надано,як іне наданосуду доказівухилення відповідачавід вирішеннятаких питаньчи вжиттязаходів дляїх вирішення.

Враховуючи встановлені обставини справи, приймаючи до уваги інтереси дитини, приписи норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав.

Таким чином, судом не встановлено достовірних обставин, які б свідчили, що відповідач свідомо ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо свого сина ОСОБА_3 чи здійснює негативний вплив на дитину, а відтак позов не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції виходив із того, що понесені витрати з оплати правової допомоги слід розподілити між сторонами в рівних частинах, оскільки саме такий спосіб розподілу судових витрат відповідатиме засадам пропорційності та справедливості.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій через систему «Електронний суд» 15 січня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Ніколаєва Г.Г., вважаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, постановленим при неповному встановленні обставин, які мають значення для справи, просила скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 грудня 2024 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Ніколаєвої Г.Г., зокрема, мотивована тим, що суд першої інстанції вірно встановив винну поведінку відповідача, що полягала в самоусуненні від виконання батьківських обов`язків, але разом з тим, судом не було застосовано санкції, що мали б бути наслідком бездіяльності батька по відношенню до сина, зокрема позбавлення батьківських прав як пропорційне втручання в права відповідача.

Вказує, що відповідачем не заперечувався факт ухилення від виконання ним батьківських обов`язків, при цьому позивач забезпечила сину всі умови для повноцінного та гармонійного розвитку, врахувавши якнайкращі інтереси дитини.

Звертає увагу суду, що коли сину було 3 місяці, відповідач поїхав за кордон, і усі 6 наступних років, проживав окремо від нього, не виконував своїх батьківських обов`язків з його виховання, не звертався до компетентних органів чи суду з приводу здійснення перешкод у вихованні сина, тобто фактично батько самоусунувся від виховання сина, не піклувався про його фізичний та духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя.

Відмічає, що переїзд за кордон ще до повномасштабного вторгнення є свідомим рішенням відповідача, відтак, ним обрано такі життєві умови, за яким його участь у вихованні дитини є відсутньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Вказує, що думка дитини не була заслухана судом першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції прийнято з забезпеченням прав батька, але без врахування думки та інтересів самої дитини.

Відповідач не бачив сина з червня 2018 року, відтак між дитиною і батьком немає психо-емоційного зв`язку, син не знає відповідача та не сприймає його як батька.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив

Фактичні обставини справи

Судом встановленота вбачаєтьсяіз матеріалівсправи,що позивач та відповідач з 12.08.2017 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15.02.2019 №707/2655/18, яке набрало законної сили 19.03.2019 /а.с. 25-26/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 , який після розірвання шлюбу між сторонами проживає разом з позивачкою.

Малолітній ОСОБА_3 за станом здоров`я потребує особливої уваги, оскільки перебуває на «Д» обліку у дитячого імунолога з 2021 року з приводу D80.90 ОСОБА_5 з переважним порушенням антитіл, не уточнений, внаслідок чого потребує регулярного медичного обстеження та лікування, що йому забезпечується позивачкою.

З 2018 року по теперішній час відповідач проживає та працює за межами території України.

Відповідно до рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 28.02.2019 №707/2000/18 відповідач зобов`язаний сплачувати на користь позивачки аліменти на утримання їх сина ОСОБА_3 у розмірі 1000грн. щомісячно, починаючи з 21.09.2018 і до досягнення дитиною повноліття /а.с. 27-29/. На підставі рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11.03.2020 №707/25/20 розмір таких аліментів складає 1/4 частину заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше п`ятидесяти відсотків для дитини відповідного віку /а.с. 30-34/.

Примусове виконання судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання їх сина Назара здійснюється державним виконавцем Другого ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) в рамках виконавчого провадження №62864694. Відповідач належним чином виконує обов`язок зі сплати аліментів, внаслідок чого станом на 01.02.2024 не мав заборгованості по їх сплаті /а.с. 35-39, 71/.

Згідно висновку органу опіки та піклування Руськополянської сільської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Руськополянської сільської ради від 21.06.2024 №177, відповідний орган виснував, що ОСОБА_2 не піклується про духовний і фізичний розвиток сина ОСОБА_3 , не забезпечує умов для його навчання, проживання, харчування, медичного догляду, не цікавиться його життям, що свідчить про ухилення ним від виконання батьківських обов`язків, а тому позбавлення відповідача батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 є доцільним і відповідатиме інтересам дитини /а.с. 181-187/.

Також були допитані свідки, так свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона є дружиною брата позивачки. Відповідача свідок знала до того часу, як малолітньому ОСОБА_3 ще не було одного року. Зауважила, що востаннє відповідач бачив свого сина ще тоді, коли йому було 5 місяців, і з того часу відповідач не підтримував жодного контакту з дитиною.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона з 2013 року товаришує з позивачкою і є хрещеною для малолітнього ОСОБА_3 . Зауважила, що вона жодного разу не бачила відповідача і зі слів позивачка їй відомо, що останній не бере участі у вихованні дитини.

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріалисправи, перевірившизаконність іобґрунтованість рішеннясуду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи у сприятливих умовах дитина перетворюється на гідного правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою . Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21 .

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява

№ 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20,

від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач проживає за межами території України, з 2018 року не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться здоров`ям дитини, не приймає участі у лікуванні сина, який потребує постійного лікування та нагляду, а також, що дитина фактично не знайома із своїм біологічним батьком.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог стороною позивача було надано медичну документацію, яка підтверджує проблеми зі здоров`ям сина ОСОБА_3 та довідки, які підтверджують, що позивач приймає активну одноосібну участь у вихованні сина ОСОБА_3 .

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції встановив, що відповідач фактично проживає і працює за межами території України, а відтак має об`єктивні перешкоди та складнощі для виконання немайнових батьківських обов`язків. Натомість, сторони не заперечують наявності між ними згоди щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю, а також ту обставину, що відповідач належним чином виконує свій обов`язок зі сплати аліментів на утримання дитини, оскільки вживає заходів для недопущення утворення заборгованості зі сплати аліментів.

Судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки відносно свого сина ОСОБА_3 , оскільки не приділяє достатньої уваги спілкуванню з сином та його вихованню, внаслідок чого дитина взагалі не обізнана зі своїм батьком та інформацією про нього.

Також встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами склалися неприязні стосунки, що заважає їх врівноваженому та паритетному спілкуванню на засадах взаємоповаги та взаєморозуміння, а також приймаючи до уваги інтереси дитини, та зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а відповідач заперечував проти позбавлення його батьківських прав, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав.

В апеляційній скарзі сторона позивача посилається на те, що відповідачем не заперечувався факт ухилення від виконання ним батьківських обов`язків, при цьому, позивач забезпечила сину всі умови для повноцінного та гармонійного розвитку, врахувавши якнайкращі інтереси дитини.

Колегія суддіввважає,щопозивач, яка є матір`ю малолітнього сина ОСОБА_3 , виконує належним чином батьківські обов`язки, а пасивна поведінка відповідача не свідчить про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та не єдостатньою підставоюдля позбавленняйого батьківськихправ.

Крім того, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції заперечив проти позбавлення батьківських прав та має намір налагодити стосунки із сином.

Водночас, у даній справі наявні підстави для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з сином, брати участь у його вихованні, розвитку та піклуванні.

Колегія суддів звертає увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанова Верховного Суду від 23.11.2022 у справі №149/2510/21, від 09.06.2023 у справі № 591/6037/21).

Доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що коли сину було 3 місяці відповідач поїхав за кордон, і усі 6 наступних років, проживав окремо від нього, не виконував своїх батьківських обов`язків з його виховання, не звертався до компетентних органів чи суду з приводу здійснення перешкод у вихованні сина, тобто фактично батько самоусунувся від виховання сина, не піклувався про його фізичний та духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, відхиляються колегією суддів, оскільки як встановлено судом першої інстанції між сторонами склалися неприязні стосунки, що заважає їх врівноваженому та паритетному спілкуванню на засадах взаємоповаги та взаєморозумінні, що негативно вплинуло на спілкування відповідача з сином.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, будь-яких доказів того, що відповідачка зверталась до відповідача для вирішення питання щодо виховання, навчання, лікування їх сина не надано, як і не надано доказів ухилення відповідача від вирішення таких питань чи вжиття заходів для їх вирішення.

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 зазначено, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23 зазначено, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Крім того, як вірно зауважено судом першої інстанції, необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх немайнових батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. В даному ж випадку, ані в позовній заяві, ані у висновку органу опіки та піклування не було зазначено, в чому полягає доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, яку мету переслідує виправданість необхідності застосування такого заходу до відповідача та якої користі зазнають інтереси дитини при позбавленні її біологічного батька батьківських прав щодо неї.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Позивачем також не наведено, а судом не встановлено обставин, які б давали можливість суду зробити висновок, що не позбавлення відповідача батьківських прав може призвести до спричинення будь-якої шкоди дитині, її здоров`ю.

Є необґрунтованими доводи скаржника в апеляційній скарзі на те, що думка дитини не була заслухана судом першої інстанції, оскільки неврахування думки малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо позбавлення його батька батьківських прав є виправданим з огляду на його вік та нерозуміння в силу цього правових наслідків позбавлення відповідача батьківських прав стосовно нього.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 рокуу справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що судом не встановлено достовірних обставин, які б свідчили, що відповідач свідомо ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо свого сина ОСОБА_3 чи здійснює негативний вплив на дитину, а позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склалися, в тому числі, перебування відповідача за кордоном, не можна вважати виправданим.

Інші доводи, наведені представником ОСОБА_1 адвокатом Ніколаєвою Г.Г. в апеляційній скарзі, суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки рішення суду в частині вирішення судових витрат не оскаржуються, тому в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі доводами, не вбачає.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ніколаєвої Галини Григорівни залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Руськополянської сільської ради про позбавлення батьківських прав залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

О.М. Новіков

/повний текст постанови суду складено 27 лютого 2025 року/