Рішення

від 27.02.2025 по справі 910/1350/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 910/1350/23

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-СНАБ КОМПАНІ»

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі його Відокремленого підрозділу «Трипільська теплова електрична станція»

про стягнення 63 908,11 грн

Суддя Карпечкін Т.П.

Без виклику сторін

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області за встановленою територіальною юрисдикцією (підсудністю) з Господарського суду м. Києва на підставі ухвали суду від 30.01.2023 року № 910/1350/23 та ст. 31 Господарського процесуального кодексу України надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-СНАБ КОМПАНІ» (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі його Відокремленого підрозділу «Трипільська теплова електрична станція» (далі відповідач) про стягнення 63 908,11 грн, з яких: 44 400,00 грн основного боргу, 7 639,25 грн пені, 10 704,73 грн інфляційних та 1 164,13 грн 3 % річних.

Ухвалою суду від 10.03.2023 року у справі № 910/1350/23 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-СНАБ КОМПАНІ» залишено без руху.

Через канцелярію Господарського суду Київської області у встановлений судом строк позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 14/10 про закупівлю (поставку) товарів від 25.11.2021, не розрахувався за поставлений товар (Шафа сушильна «SNOL» 67/350-1 шт.), внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у сумі 44 400,00 грн. Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивачем на підставі п. 9.7. Договору нараховано 7 639,25 грн пені та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 10 704,73 грн інфляційних та 1 164,13 грн 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.04.2023 року відкрито провадження у справі № 910/1350/23, справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

01.05.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач зазначив, що ним сплачено суму боргу згідно Договору № 14/10 про закупівлю (поставку) товарів від 25.11.2021 у розмірі 44 400,00 грн, в підтвердження чого відповідачем подано платіжне доручення № t.88 від 10.01.2023. При обґрунтуванні своїх заперечень на позовну заяву, не погоджуючись з розміром нарахованих штрафних санкцій, відповідач зазначає, що внаслідок військової агресії РФ проти України на території України було введено воєнний стан, що відповідач вважає форс-мажорною обставиною загалом, як обставини звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором, яка засвідчена Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву із дотриманням процесуальних строків, встановлених ухвалою суду від 14.04.2023 про відкриття провадження у справі № 910/1350/23, тому суд прийняв відзив відповідача до розгляду та долучив до матеріалів справи.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

25.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-СНАБ КОМПАНІ» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Центренерго» в особі його Відокремленого підрозділу «Трипільська теплова електрична станція» (покупець) укладено договір № 14/10 про закупівлю (поставку) товарів від 25.11.2021 (далі Договір) відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов Договору, найменування (номенклатура, асортимент) кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені в Додатку до Договору (п. 1.3. Договору).

Згідно з п. 1.2. Договору покупець зобов`язується приймати та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов Договору.

Пунктами 2.1. та 2.2. Договору визначено, що ціною Договору є загальна сума цін на продукцію (вартість), що поставляється за даним Договором, ціни на продукцію визначаються в Додатку до Договору.

В Додатку № 1 від 25.11.2021 до Договору сторони узгодили асортимент кількість та вартість товару в розмірі 44 400,00 грн (Шафа сушильна «SNOL» 67/350 1 шт.).

На виконання своїх договірних зобов`язань за Договором, позивач поставив відповідачу товар (Шафа сушильна «SNOL» 67/350 1 шт.), в підтвердження чого додав до позовної заяви видаткову накладну № 600 від 29.12.2022 та накладну перевізника Нова Пошта № 59000774405632 від 10.02.2022 на суму 44 400,00 грн.

Відповідно до умов Договору відповідач зобов`язався провести розрахунок за наданий товар згідно накладної на умовах відстрочки платежу на термін до 30 календарних днів після здійснення поставки шляхом перерахування суми на розрахунковий рахунок позивача.

Як зазначає позивач, останній строк належної оплати товару сплинув 10.02.2022. За підрахунком позивача прострочення з оплати товару на дату підписання цієї позовної заяви (25.12.2022) складає 319 календарних днів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем сплачено суму боргу згідно Договору № 14/10 про закупівлю (поставку) товарів від 25.11.2021 у розмірі 44 400,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № t.88 від 10.01.2023.

Таким чином, відповідачем умови договору не були виконані своєчасно, зокрема, відповідно до умов договору він повинен був здійснити розрахунок до 10.02.2022 включно, однак здійснив його лише 10.01.2023, чим прострочив договірні зобов`язання та порушив права позивача.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На день розгляду справи відповідачем сплачено суму боргу згідно Договору № 14/10 про закупівлю (поставку) товарів від 25.11.2021 у розмірі 44 400,00 грн.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Враховуючи, що відповідачем було сплачено суму вартості поставленого товару в розмірі 44 400,00 грн, суд дійшов до висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 44 400,00 грн, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Пунктом 9.7. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Умовами п. 14.4. Договору сторони відповідно до ст. 6, ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України досягли згоди про таку зміну строків позовної давності за вимогами, що пов`язані з виконанням цього Договору: строк позовної давності до вимог покупця у зв`язку із поставкою продукції належної якості та іншими недоліками продукції складає три роки із дня встановлення покупцем у належному порядку неналежної якості (недоліків) поставленої йому продукції; строк позовної давності до вимог покупця про стягнення неустойки (штрафу, пені) складає три роки.

Звертаючись із позовною заявою, позивач просить стягнути з відповідача 7 639,25 грн пені нарахованих за період 10.02.2022 по 25.12.2022 на підставі п. 9.7. та п. 14.4. Договору та ст. 6, ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України, у зв`язку із порушенням відповідачем свого зобов`язання за Договором № 14/10 про закупівлю (поставку) товарів від 25.11.2021.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Положеннями ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається з умов Договору, сторони збільшили строк позовної давності, який не є тотожним строку, передбаченому ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Оскільки, п. 9.7. Договору, який регулює стягнення пені, не передбачає іншого строку, ніж визначено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, пеня підлягає нарахуванню та стягненню за 6 місяців з моменту прострочення зобов`язання, тобто, за період з 10.02.2022 по 10.08.2022.

Таким чином, за розрахунком суду з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 3 503,35 грн. за період з 10.02.2022 по 10.08.2022.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 10 704,73 грн інфляційних та 1 164,13 грн 3 % річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останні здійснено арифметично вірно, та у відповідності обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 704,73 грн інфляційних та 1 164,13 грн 3 % річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Слід відзначити, що відповідач при обґрунтуванні своїх заперечень, не погоджуючись з нарахуванням штрафних санкцій посилався на військову агресію РФ проти України та введення з 24.02.2022 було воєнного стану, що відповідач вважає форс-мажорною обставиною, яка є підставою звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором. Відповідач зазначав, що вказана подія знайшла своє відображення у листі № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислової палати України та визнана форс-мажорними обставинами.

Щодо посилань відповідача на введення воєнного стану загалом, як обставину звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором (неможливості виконання грошового зобов`язання за договором), суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24.02.2022, ТПП України підтверджувала, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим в установлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 зазначеного Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 наведено висновок щодо застосування ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого: ст. 14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

При цьому, Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину, надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо, унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 03.08.2022 у справі № 914/374/21).

Також у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, суд послався на раніше сформульований у цілій низці своїх постанов висновок, відповідно до якого: засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Керуючись наведеними правовими висновками суду касаційної інстанції, при розгляді питань щодо форс-мажору наразі (як і раніше) суди виходять з того, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

При цьому, встановлюється наявність чи відсутність обставин форс-мажору саме для конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором.

Зважаючи на викладене, обставина введення на території України воєнного стану, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору, або продовження його дії на період дії таких обставин, оскільки не має преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру, а необхідною умовою їх застосування є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили, тобто їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, в той час як відповідач не довів об`єктивної неможливості виконання умов договору у зв`язку із введенням на території України воєнного стану.

Водночас, матеріали справи не містять ні повідомлення відповідачем позивача про настання обставин, які перешкоджали виконати свої зобов`язання в термін, передбачений договором, ні сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які вплинули на реальну можливість виконання зобов`язань відповідача саме за Договором № 14/10 про закупівлю (поставку) товарів від 25.11.2021.

З огляду на викладене, суд відхиляє посилання відповідача на неможливість виконання відповідачем обов`язку щодо вчасної оплати за поставлений товар, у зв`язку із форс-мажорними обставинами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 3 503,35 грн пені, 10 704,73 грн інфляційних та 1 164,13 грн 3 % річних. В частині вимоги про стягнення 44 400,00 грн провадження у справі підлягає закриттю згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. В решті вимог позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки його неправильні дії по несвоєчасній сплаті боргу призвели до необхідності звернення позивача до суду.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 73, 74, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі № 910/1350/23 в частині вимог про стягнення 44 400,00 грн заборгованості за поставлений товар.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок, 49, код ЄДРПОУ 22927045) в особі його Відокремленого підрозділу «Трипільська теплова електрична станція» (08720, Київська область, Обухівський район, місто Українка, вулиця Промислова, будинок, 1, код ЄДРПОУ 00131334) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-СНАБ КОМПАНІ» (61183, Харківська область, місто Харків, вулиця Дружби Народів, будинок, 267, квартира 304, код ЄДРПОУ 42297724) 3 503,35 (три тисячі п`ятсот три) грн 35 коп. пені, 10 704 (десять тисяч сімсот чотири) грн 73 коп. інфляційних, 1 164 (одна тисяча сто шістдесят чотири) грн 13 коп. 3 % річних та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.П. Карпечкін