Ухвала

від 15.01.2025 по справі 910/2389/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 січня 2025 року

м. Київ

Справа № 910/2389/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 (колегія суддів: Яковлєв М. Л., Станік С. Р., Гончаров С. А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 (суддя Ярмак О. М.) у справі

за позовом заступника Генерального прокурора до відповідачів: 1) Київської міської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, 2) Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 3) Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку,

за участі:

прокурорів - Голуба Є. В., Семенчука М. А.,

представника відповідача-1 - Перепелиціна К. М.,

представника третьої особи-1 - Олексієнко В. М.,

представника третьої особи-2 - Сербул І. А.,

представника третьої особи-3 - Ковпатюк Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник Генерального прокурора (далі - Прокурор) звернувся із позовом до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" (далі - ТОВ "НВП "Рестін") про:

1) усунення перешкод державі в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019 за адресою: вул. Жилянська, 96-А, м. Київ, (далі - земельна ділянка) шляхом:

- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29.04.2010 № 679/4117;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.09.2010, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "НВП "Рестін";

- скасування державної реєстрації права оренди ТОВ "НВП "Рестін" земельної ділянки;

2) зобов`язання ТОВ "НВП "Рестін" повернути, а Київської міської ради прийняти земельну ділянку.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка на вул. Жилянській, 96-А у м. Києві з урахуванням як раніше розробленої та затвердженої містобудівної документації, так і затвердженого у 2021 році опорного історико-архітектурного плану розташована в межах зони охорони Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького (далі - Музей), зоні регулювання забудови ІІ категорії, в історичному ареалі м. Києва, його Центральній планувальній зоні та впритул межує з будинком № 96 на вул. Жилянській у м. Києві, є режимним середовищем і містить заборону на здійснення будівництва, крім виключних випадків і тільки за проектами, розробленими на основі історико-містобудівних обґрунтувань та погодженими з відповідними державними органами охорони культурної спадщини.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 24.07.1987 № 258, рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 09.11.1987 та наказу Головного управління культури виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 02.12.1987 створено Музей, експозиції якого розміщені в будинках на вул. Саксаганського, 93, 95, 97 та вул. Жаданівського (Жилянська), 96 у м. Києві.

4. Згадані будинки, які входять до складу Музею, є пам`ятками національного та місцевого значення.

5. У листопаді 2009 року ТОВ "НВП "Рестін" (відповідач-2) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради про визнання права на оренду земельної ділянки на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва.

6. Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.2009 у справі № 44/748 визнано право ТОВ "НВП "Рестін" на оренду земельної ділянки на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва. Цим рішенням також вирішено вважати укладеним договір оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з допоміжними приміщеннями на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва між ТОВ "НВП "Рестін" та Київською міською радою вважати укладеним в редакції, яка підписана ТОВ "НВП "Рестін" та відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" та Типовому договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, та передано дану земельну ділянку на умовах, викладених у нижчезазначеному договорі, з моменту набрання чинності судовим рішенням (далі - договір оренди 1).

7. У вказаному судовому рішенні викладено текст договору оренди 1, строк якого становить 5 (п`ять) років та відповідно до якого об`єктом оренди відповідно є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Жилянська, 96-А у Голосіївському районі м. Києва;

- розмір - 5401 кв. м;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з допоміжними приміщеннями;

- кадастровий номер - 8000000000:72:082:019.

8. 29.04.2010 Київською міською радою (відповідач-1) прийнято рішення № 679/4117 "Про внесення змін до договору оренди земельних ділянок на вул. Жилянській, 96-а у Голосіївському районі м. Києва, укладено між Київською міською радою та ТОВ "НВП "Рестін", а саме: слова "допоміжними приміщеннями" замінено словами "допоміжними приміщеннями та паркінгом" (далі - рішення Київської міськради).

9. 14.09.2010 на підставі рішення Київської міськради між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки (новація) № 79-6-00803, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів 03.02.2011 (далі - договір оренди 2).

10. Згодом рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 у справі № 910/7795/16 визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди 2, визнано його поновленим на п`ять років на тих самих умовах.

11. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 у справі № 910/7795/16 змінено, викладено повний текст додаткової угоди до договору оренди 2 у резолютивній частині рішення.

12. У травні 2022 року відповідач-2 звернувся до відповідача-1 із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки від 03.11.2011 № 79-6-00803, однак рішення щодо цього звернення та продовження оренди земельної ділянки матеріали справи не містять.

13. 06.05.2022 сформовано справу № 716494056 щодо розгляду повідомлення про поновлення строку дії договору оренди 2.

14. 11.08.2022 в Київській міській раді зареєстровано проект рішення № 08/231-983/ПР "Про відмову товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2011 року № 79-6-0083 (зі змінами)". Постійна комісія Київської міської ради з питань архітектури, містопланування та земельних відносин відхилила проект рішення № 08/231-983/ПР (протокол № 9/37 від 25.08.2022). Управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради проект рішення № 08/231-983/ПР підтримало із рекомендаціями (№ 08/230-1292 від 28.09.2022). 16.11.2022 листом Київської міської військової адміністрації № 004-820 проект рішення № 08/231-983/ПР повернуто як такий, що втратив актуальність.

15. 18.11.2022 в Київській міській раді зареєстровано проект рішення № 08/231-1553/ПР "Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2011 року № 79-6-0083 (зі змінами)". Постійна комісія Київської міської ради з питань житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу підтримала проект рішення № 08/231-1553/ПР (протокол № 17/43 від 07.12.2022). 03.02.2023 профільною постійною комісією Київської міської ради з питань архітектури, містопланування та земельних відносин повернуто проект рішення № 08/231-1553/ПР суб`єкту подання.

16. 05.02.2023 в Київській міській раді зареєстровано проект рішення № 08/231-509/ПР "Про відмову товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2011 року № 79-6-0083 (зі змінами)". Постійна комісія Київської міської ради з питань архітектури, містопланування та земельних відносин підтримала проєкт рішення № 08/231-509/ПР (протокол № 9/50 від 25.05.2023). Управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради проект рішення № 08/231-983/ПР підтримано із рекомендаціями (№ 08/230-1095 від 14.06.2023). Проект рішення Київської міської ради № 08/231-509/ПР "Про відмову товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2011 року № 79-6-0083 (зі змінами)" було включено до порядку денного та поставлено на голосування на пленарному засіданні 11.04.2024, однак не набрало необхідної кількості голосів згідно зі статтею 37 Регламенту Київської міської ради та статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

17. Отже, на даний час відповідачем-1 рішення за наслідками розгляду заяви відповідача-2 про поновлення договору оренди 2 не прийняте.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

18. 09.11.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024, про відмову у задоволенні позову.

19. В основу рішень судів першої та другої інстанцій покладено, зокрема, наступні підстави для відмови у позові:

- обрання Прокурором неналежного способу захисту права, яким у даному випадку має бути зобов`язально-правовий, адже наявність зобов`язальних відносин між відповідачем-1 та відповідачем 2 унеможливлює пред`явлення негаторного позову;

- фактично, заявляючи вимогу про визнання недійсним договору, Прокурор намагається переглянути судові рішення, які набрали законної сили: а саме рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2009 у справі № 44/748, яким такий договір було визнано укладеним, та рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 у справі № 910/7795/16, яким продовжено дію договору;

- визнання незаконним і скасування в судовому порядку рішення Київської міськради не припинить права оренди земельної ділянки, оскільки наявність такого права встановлена судовими рішеннями.

Короткий зміст касаційної скарги

20. Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове - про задоволення позову.

21. Скаржник зазначає, що, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судами першої та апеляційної інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: статті 20, 39, 54, 54-1, 123, 125, 126, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 15, 16, 21, 178, 391, 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 32, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статті 16, 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 50, 62 Закону України "Про землеустрій", статті 9, 21 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", статті 1, 4, 10, 18, 24, 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", положення Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318, приписи ДБН Б.2.2-2-2008 "Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження науково-проєктної документації щодо визначення меж та режимів використання зон охорони пам`яток архітектури та містобудування", допущено порушення вимог процесуального законодавства (статті 2, 4, 5, 13, 73- 79, 86, 236- 238 ГПК України), а також не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

22. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що судові рішення у справах № 44/748 та № 910/7795/16 мають преюдиційний характер, не надали оцінки факту укладання спірного договору на підставі оспорюваного рішення Київської міськради і, як наслідок, не дослідили зібраних у справі доказів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

23. З посиланням на наведені вище доводи скаржник стверджує про наявність підстав для касаційного оскарження, які передбачені в пунктах 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Узагальнена позиція інших учасників справи

24. 02.12.2024 від ТОВ "НВП "Рестін" надійшов відзив на касаційну скаргу Прокурора, в якому відповідач-2 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

25. Заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, відповідач-2 зазначає, що жодне з наведених Прокурором судових рішень Верховного Суду не приймалося при вирішенні спору у подібних з даною справою правовідносинах, вони мають інший предмет спору, інший суб`єктний склад та інше правове регулювання.

Короткий зміст клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

26. 14.01.2025 до Верховного Суду від Прокурора надійшло клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

27. На обґрунтування зазначеного клопотання Прокурор посилається на те, що ця справа містить виключну правову проблему, а тому справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

28. За змістом клопотання заявника у цій справі наявні обставини, які свідчать про виключні правові проблеми, які стосуються порядку набрання чинності договором оренди земельної ділянки, який було визнано укладеним з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням за умови відсутності подальшої державної реєстрації самого договору оренди у порядку, встановленому законом, а також можливості прокурора (як самостійного позивача) звертатися із позовом до суду щодо визнання недійсним договору, який було визнано укладеним та продовженим відповідно до судових рішень, які набрали законної сили, і в загальному порядку спростовувати обставини, встановлені такими рішеннями судів у справах, в яких він (та відповідний уповноважений орган державної влади) не брав участі.

Висновки Касаційного господарського суду, зроблені за результатом розгляду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

29. Відповідно до частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

30. Частиною п`ятою цієї ж статті Кодексу визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

31. Відповідно до частини першої статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

32. Згідно із частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

33. Під час передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд Великої Палати Верховного Суду, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) та неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики. Кількісний критерій ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За якісним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 175/3057/17-к).

34. Перевіривши матеріали справи, вивчивши касаційну скаргу та вислухавши пояснення учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення клопотання Прокурора про передачу даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, враховуючи наступне.

35. На обґрунтування доводів щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Прокурор у клопотанні зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, на підставі статей 53, 54 ЗК України та статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення, оскільки розташована в історичному ареалі міста Києва та у межах охоронних зон Музею.

36. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2009 у справі № 44/748 визнано право відповідача-2 на оренду земельної ділянки, визнано укладеним договір оренди 1, а земельну ділянку переданою на умовах, викладених у нижчезазначеному договорі, з моменту набрання чинності судовим рішенням.

37. У вказаному судовому рішенні викладено повний текст договору оренди 1, а також зобов`язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати його у встановленому порядку.

38. Рішенням Київської міськради було вирішено внести зміни до договору оренди (слова "допоміжними приміщеннями" замінено словами "допоміжними приміщеннями та паркінгом") (пункт 1), а також укласти з ТОВ "НВП "Рестін" договір оренди із врахуванням внесених змін (пункт 2). 14.09.2010 між відповідачами укладено договір оренди 2, який було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів 03.02.2011 за № 79-6-00803.

39. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 у справі № 910/7795/16 визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди 2 у редакції, запропонованій відповідачем-2, визнано поновленим на той саме строк і на тих саме умовах договір оренди 2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 у справі № 910/7795/16 змінено, викладено повний текст додаткової угоди у резолютивній частині рішення.

40. Скаржник вважає, що право оренди спірної земельної ділянки у відповідача-2 виникло саме на підставі рішення Київської міськради та укладеного на його виконання договору оренди 2. У касаційній скарзі та клопотанні Прокурор зазначає про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2009 у справі № 44/748 не було виконане у встановленому законодавством порядку, а тому визнаний укладеним у відповідності до такого рішення суду договір оренди не набув чинності.

41. Відповідно до статті 125, частини п`ятої статті 126 ЗК України (у редакції, чинній на час винесення судового рішення) право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону, та виникало виключно з моменту державної реєстрації.

42. Відповідно до пунктів 11- 14 Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1021, дата внесення запису до розділу Книги записів є датою державної реєстрації документа, що посвідчує право на земельну ділянку. Датою державної реєстрації договору про внесення змін до договору оренди (суборенди) землі, договору про його дострокове розірвання або поновлення є дата внесення запису до розділу Книги записів. Зазначені записи вносяться до відповідного розділу Книги записів у порядку, встановленому для договорів оренди та суборенди землі. Державна реєстрація документа, що посвідчує право на земельну ділянку, проводиться за місцем розташування земельної ділянки. Кожному документові, що посвідчує право на земельну ділянку, при здійсненні його державної реєстрації присвоюється реєстраційний номер.

43. Протягом розгляду цієї справи Прокурор зазначав, що з огляду на те, що договір оренди 1 (текст якого викладено в рішенні суду в справі № 44/748), не був зареєстрований, він не набрав чинності.

44. Додатково на підтвердження того, що договір оренди 1 не набув чинності скаржник зазначає, що оспорюване рішення Київської міськради не містить ані реквізитів договору оренди, до якого ним внесено зміни, ані посилання на його прийняття на виконання судового рішення у справі № 44/748. Не містить посилань на судове рішення й оскаржуваний договір оренди 2 (укладений сторонами як договір новації), який в подальшому було зареєстровано 03.02.2011.

45. До того ж Господарським судом міста Києва у рішенні від 20.02.2017 у справі № 910/7795/16 було встановлено, що оскільки договір оренди 2 був зареєстрований 03.02.2011, то строк його дії закінчився 03.02.2016. Тобто при вирішенні справи № 910/7795/16 судами також не встановлювалося набрання чинності договором оренди 1.

46. Таким чином, Прокурор посилається на те, що договір оренди 1 не набував чинності, а тому за відсутності між орендодавцем та орендарем договірних відносин новація (укладення договору оренди 2 шляхом внесення змін до договору оренди 1) виникнути не могла, що є однією з підстав для недійсності оспорюваного правочину.

47. На набранні договором оренди чинності виключно з моменту його державної реєстрації (щодо договорів, укладених до 01.01.2013) неодноразово наголошувалось Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 та від 29.11.2023 у справі № 513/879/19.

48. Колегія суддів погоджується з доводами Прокурора, що наразі відсутня усталена судова практика щодо порядку набрання чинності договором оренди земельної ділянки, який було визнано укладеним на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, однак за відсутності його подальшої державної реєстрації відповідно до закону. У даній справі порушене Прокурором питання має значення у контексті правомірності вчинення відповідачами новації (договір оренди 2) у разі, якщо первісне зобов`язання не виникло у зв`язку із ненабранням чинності договором оренди 1.

49. Прокурор також зазначає, що дану справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо можливості припинення орендних правовідносин (визнання недійсним договору), які виникли на підставі договору, факт укладення якого визнано судовим рішенням.

50. Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду зауважила на тому, що з огляду на підстави, якими Прокурор обґрунтовує позов, задоволення позовних вимог фактично призведе до перегляду в апеляційному порядку судових рішень у справах № 44/748 та № 910/7795/16, права на що суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи не має, а перегляд вказаних рішень у цій справі буде суперечити принципу юридичної визначеності.

51. Колегія суддів апеляційного суду зазначила про те, що факт укладення за рішенням суду договору оренди 1 не може вважатися правовою оцінкою, наданою судом певному факту при розгляді іншої справи, та, відповідно, не може бути спростований при розгляді іншої справи.

52. Вказане, за висновками апеляційного господарського суду, є самостійною та достатньою підставлю для відмови у позові в частині визнання незаконним та скасування рішення Київської міськради та визнання недійсним договору оренди 2.

53. Відповідно до частини п`ятої статті 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

54. Преюдиційність як юридичний принцип дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти).

55. Разом з тим інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов`язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень.

56. Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони дійсно не є "правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)".

57. Викладене відповідає положенням процесуального закону, оскільки згідно з вимогами частини сьомої статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

58. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18 дійшла висновку про те, що преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

59. Заявник зазначає про те, що судова практика щодо можливості оскарження такого договору прокурором або державним органом, в інтересах якого діє прокурор, наразі відсутня.

60. Так, за результатами касаційного перегляду судових рішень у справі № 910/2500/22 Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002, укладеного на підставі судових рішень у справі № 910/11150/19, позивач фактично намагається переглянути вказане судове рішення. У свою чергу, положеннями ГПК України такий порядок перегляду відповідних судових рішень не передбачено (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 910/2500/22).

61. У наведеній вище справі містяться висновки щодо неможливості оскарження саме його стороною договору, який був визнаний укладеним судом за результатом вирішення переддоговірного спору та який набрав чинності з дати набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

62. Водночас у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Прокурор посилається на те, що ані він, ані уповноважені органи державної влади у сфері збереження культурної спадщини не брали участі у розгляді справи № 44/748, а також не були залучені до розгляду судами справи № 910/7795/16, отже, звертаючись із цією позовною заявою в інтересах держави, Прокурор вважає, що має право у загальному порядку спростувати обставини, встановлені у зазначених судових справах.

63. До того ж заявник зазначає, що судовими рішеннями у справах № 44/748 та № 910/7795/16 не досліджувалися обставини щодо порушень у сфері охорони культурної спадщини, дотримання положень законодавства України про землеустрій та пам`яткоохоронного законодавства, не надано оцінки фактам знаходження спірної земельної ділянки у межах охоронних зон пам`ятки та недотримання порядку зміни її цільового призначення.

64. Також під час розгляду вказаних справ суди були обмежені тими доводами та доказами, які були надані учасниками справ № 44/748 та № 910/7795/16 на підтвердження (товариство як позивач) позовних вимог та, відповідно, на заперечення (відповідач - Київська міська рада) щодо їх задоволення судом.

65. Натомість суди лише встановили факти бездіяльності Київської міської ради в частині недотримання строків розгляду заяви товариства про визнання укладеним договору оренди спірної земельної ділянки (у справі № 44/748) та визнання укладеною додаткової угоди до нього про поновлення його дії на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором (справа № 910/7795/16).

66. Таким чином, зважаючи на наведені у клопотанні доводи, при вирішенні виключної правової проблеми, про яку зазначає Прокурор, підлягають вирішенню, зокрема, такі питання, які стосуються можливості прокурора як самостійного позивача, який не брав участі у судових справах, в яких вирішувалося питання про визнання права оренди відповідача, визнання укладеним та продовженим договору оренди, заявляти вимогу про визнання його недійсним, а також у загальному порядку спростовувати обставини, встановлені відповідними рішеннями судів стосовно учасників справи.

67. Виключна правова проблема - це складне теоретичне або практичне питання, зумовлене недоліками правового регулювання, колізіями або прогалинами у законодавстві, неоднаковим застосуванням або незастосуванням судами відповідних норм права, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Така проблема може бути наявна як в одній конкретній справі, так і в невизначеній кількості справ, у спорах, які існують або можуть виникнути в майбутньому.

68. Виключна правова проблема характеризується такими ознаками:

наявність колізій або прогалин у нормах матеріального та/або процесуального права, у тому числі необхідність застосування аналогії закону чи аналогії права;

відсутність усталеної судової практики в застосуванні одних і тих самих норм права.

69. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з тим, що матеріали справи, доводи касаційної скарги та клопотання Прокурора свідчать про існування виключної правової проблеми з огляду на ряд принципово-важливих правових питань, які мають важливе значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з метою ефективного та правильного розгляду судами нижчих інстанцій інших подібних справ.

70. Щодо кількісного критерію справ відповідної категорії Прокурор зазначив, що Верховним Судом у касаційному порядку вже переглядалися судові рішення у справах № 910/2500/22, № 910/17541/17, № 917/2058/20, в яких частково вирішувалися питання, які входять до складу виключної правової проблеми у даній справі. До того ж, зважаючи на значну кількість правочинів, які визнаються укладеними відповідно до судових рішень, відповідна проблематика - це можливість визнання недійсним правочину, укладеного на підставі судового рішення, має поширений характер та може виникнути у невизначеній кількості справ, що вже розглядалися та будуть розглядатися.

71. Отже, у цій справі наявні підстави для її передачі на розгляд Великої Палата Верховного Суду, передбачені частиною п`ятою статті 302 ГПК України.

Висновок касаційного суду

72. З указаних вище у мотивувальній частині ухвали причин дана справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Клопотання заступника Генерального прокурора задовольнити, справу № 910/2389/23 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач

ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду Рогач Л. І.

Зазначеною ухвалою від 15.01.2025 Верховний Суд вирішив передати справу № 910/2389/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми. Не погоджуюсь з цією ухвалою Суду з таких причин.

1. Передаючи справу, колегія суддів не сформулювала власного висновку про те, яка саме виключна правова проблема, на її думку, потребує вирішення. Натомість послалась на думку прокурора, зазначивши таке:

«66. Таким чином, зважаючи на наведені у клопотанні доводи, при вирішенні виключної правової проблеми, про яку зазначає Прокурор, підлягають вирішенню, зокрема, такі питання, які стосуються можливості прокурора як самостійного позивача, який не брав участі у судових справах, в яких вирішувалося питання про визнання права оренди відповідача, визнання укладеним та продовженим договору оренди, заявляти вимогу про визнання його недійсним, а також у загальному порядку спростовувати обставини, встановлені відповідними рішеннями судів стосовно учасників справи».

При цьому колегія суддів не сформулювала власного висновку щодо того, яким чином можна вирішити виключну правову проблему, окреслену прокурором.

Однак правової проблеми, окресленої прокурором, насправді не існує взагалі з огляду на вже сформовану правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо представництва прокурором інтересів держави. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 сформульовано такі висновки:

«7.4. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

7.5. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі».

Отже, питання про те, чи брав участь прокурор в іншій справі, де суд встановив певні обставини, не має значення. Натомість для застосування частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України («Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом») і визначення того, чи має обставина, встановлена судом в іншій справі, характер преюдиціальної, має значення те, яким був фактичний склад сторін у такій іншій справі (зокрема, чи була в такій іншій справі держава фактичною стороною).

Вважаю, що з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду питання щодо преюдиціальності чи не преюдиціальності обставин, встановлених в іншій справі, в контексті справи, що переглядається, може і повинен вирішити Касаційний господарський суд, а підстави для звернення до Великої Палати Верховного Суду відсутні.

2. Крім того, зі змісту оскаржених судових рішень, касаційної скарги та наведеного прокурором обґрунтування щодо передачі справи очевидно, що у цій справі йдеться не про спростування обставин, встановлених відповідними рішеннями судів стосовно учасників справи, а про те, що вирішив суд (резолютивну частину рішення). Таким чином, прокурор ставить під сумнів принцип остаточності судового рішення та прагне переглянути його у позапроцесуальний спосіб.

3. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду касаційний суд, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів необхідності вирішити виключну правову проблему, має обґрунтувати наявність якісного та кількісного критеріїв.

Щодо якісного критерію в ухвалі колегія суддів зазначила лише, що «За якісним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 175/3057/17-к)». Жодного обґрунтування щодо наявності якісного критерію у справі, що переглядається, колегія суддів не навела.

Щодо кількісного критерію колегія суддів також не навела обґрунтування і жодних кількісних показників ухвала не містить. Натомість колегія суддів некритично послалась на думку прокурора, зауваживши, що «Прокурор зазначив, що Верховним Судом у касаційному порядку вже переглядалися судові рішення у справах № 910/2500/22, № 910/17541/17, № 917/2058/20, в яких частково вирішувалися питання, які входять до складу виключної правової проблеми у даній справі. До того ж, зважаючи на значну кількість правочинів, які визнаються укладеними відповідно до судових рішень, відповідна проблематика - це можливість визнання недійсним правочину, укладеного на підставі судового рішення, має поширений характер та може виникнути у невизначеній кількості справ, що вже розглядалися та будуть розглядатися».

4. Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Таким чином, вирішення питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів необхідності вирішення виключної правової проблеми належить до дискреційних повноважень суду касаційної інстанції, які реалізуються судом з власної ініціативи. При цьому ані права сторони звертатись до суду з клопотанням про таку передачу, ані тим більше обов`язку суду ухвалювати процесуальне рішення за наслідками розгляду такого клопотання законом не передбачено.

Суддя Л. І. Рогач