Ухвала

від 19.03.2025 по справі 910/2389/23

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 березня 2025 року

м. Київ

Справа № 910/2389/23

Провадження № 12-14гс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Банаська О. О.,

суддів Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи

за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора

на рішення Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року

у складі судді Ярмак О. М.

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року

у складі колегії суддів Яковлєва М. Л. (головуючого), Станіка С. Р., Гончарова С. А.

за позовом заступника Генерального прокурора

до

1. Київської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Рестін»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача

1. Міністерства культури та стратегічних комунікацій України

2. Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

3. Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького

про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст і підстави заявлених позовних вимог

1. Заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) звернувся із позовом до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Рестін» (далі - ТОВ «НВП «Рестін») про:

1) усунення перешкод державі в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019 за адресою: вул. Жилянська, 96-А, м. Київ, (далі також земельна ділянка) шляхом:

- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29 квітня 2010 року № 679/4117;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14 вересня 2010 року, укладеного між Київською міською радою та ТОВ «НВП «Рестін»;

- скасування державної реєстрації права оренди ТОВ «НВП «Рестін» земельної ділянки;

2) зобов`язання ТОВ «НВП «Рестін» повернути, а Київської міської ради прийняти земельну ділянку.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна земельна ділянка на вул. Жилянській, 96-А у м. Києві, з урахуванням як раніше розробленої та затвердженої містобудівної документації, так і затвердженого у 2021 році опорного історико-архітектурного плану, розташована в межах зони охорони Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького (далі - музей), зоні регулювання забудови ІІ категорії, в історичному ареалі м. Києва, його Центральній планувальній зоні та впритул межує з будинком № 96 на вул. Жилянській у м. Києві, є режимним середовищем і містить заборону на здійснення будівництва, крім виключних випадків і тільки за проектами, розробленими на основі історико-містобудівних обґрунтувань та погодженими з відповідними державними органами охорони культурної спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року у справі № 910/2389/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- прокурором обрано неналежний спосіб захисту права, оскільки спір у цій справі виник в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Києва (цивільні права та обов'язки якої здійснює Київська міська рада) є учасником зобов'язальних відносин та стороною спору. Водночас наявність зобов'язальних відносин у даній справі між відповідачем 1, що в силу закону здійснює цивільні права та обов'язки територіальної громади міста Києва, та відповідачем 2 унеможливлює пред'явлення відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) негаторного позову;

- наявними у справі доказами (дозвільна документація щодо проведення робіт на спірній земельній ділянці) підтверджено дотримання відповідачем 2 передбаченого порядку виконання будівельних робіт;

- прокурором не надано доказів, що спірне будівництво перешкоджатиме використанню музею чи призведе до його пошкодження або руйнування;

- оскаржуваний договір оренди земельної ділянки визнано укладеним відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2009 року у справі № 44/748 та продовженим відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 20 лютого 2017 року у справі № 910/7795/16, а цим позовом прокурор фактично намагається переглянути зазначені судові рішення, які набрали законної сили;

- у зв'язку з відсутністю підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29 квітня 2010 року № 679/4117, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14 вересня 2010 року, похідні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку також задоволенню не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року залишено без змін.

6. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема таке:

- судові рішення у справах № 44/748 та № 910/7795/16 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у цій справі, не можуть їм суперечити, оскільки обставини, встановлені при розгляді зазначених справ, зокрема щодо наявності у відповідача 1 права на оренду спірної земельної ділянки та власне факт укладення такого договору, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі;

- з огляду на підстави, якими прокурор обґрунтовує позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради, задоволення вказаних позовних вимог фактично призведе до перегляду в апеляційному порядку судових рішень у справі № 44/748 та № 910/7795/16, права на що суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи не має, а перегляд вказаних рішень у цій справі буде суперечити принципу юридичної визначеності;

- наявні у матеріалах справи дозвільні документи розроблені у відповідності до положень чинного законодавства на момент їх розробки та затвердження, є чинними на сьогодні, та не скасовані у судовому порядку. В свою чергу встановлення факту незаконності таких документів знаходиться поза межами компетенції господарського суду при розгляді цієї справи;

- позовні вимоги прокурора пред'явлені в порядку статті 391 ЦК України, не відповідають належному способу захисту, що також є підставою для відмови в їх задоволенні.

Подання касаційної скарги

7. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року та постановою Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 910/2389/23, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд касаційної інстанції зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення - про задоволення позову.

8. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження з посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник вказує на те, що приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судами першої та апеляційної інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: статті 20, 39, 54, 54-1, 123, 125, 126, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 15, 16, 21, 178, 391, 393 ЦК України, статті 32, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статті 16, 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 50, 62 Закону України "Про землеустрій", статті 9, 21 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", статті 1, 4, 10, 18, 24, 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", положення Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318, приписи ДБН Б.2.2-2-2008 "Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження науково-проєктної документації щодо визначення меж та режимів використання зон охорони пам`яток архітектури та містобудування", допущено порушення вимог процесуального законодавства (статті 2, 4, 5, 13, 73-79, 86, 236-238 ГПК України), а також не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

9. Також скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що судові рішення у справах № 44/748 та № 910/7795/16 мають преюдиційний характер, не надали оцінки факту укладання спірного договору на підставі оспорюваного рішення Київської міської ради і, як наслідок, не дослідили зібрані у справі докази, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

Рух касаційної скарги

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 910/2389/23.

11. 14 січня 2025 року до Верховного Суду від прокурора надійшло клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

12. 15 січня 2025 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання прокурора та передав справу № 910/2389/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України, а саме у зв`язку з тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

13. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з тим, що матеріали справи, доводи касаційної скарги та клопотання прокурора свідчать про існування виключної правової проблеми з огляду на ряд принципово-важливих правових питань, які мають важливе значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з метою ефективного та правильного розгляду судами нижчих інстанцій інших подібних справ.

Щодо порядку набрання чинності договором оренди земельної ділянки, який було визнано укладеним на підставі судового рішення, яке набрало законної сили за відсутності його подальшої реєстрації

14. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилась з доводами прокурора, наведеними у клопотанні про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, про те, що наразі відсутня усталена судова практика щодо порядку набрання чинності договором оренди земельної ділянки, який було визнано укладеним на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, однак за відсутності його подальшої державної реєстрації відповідно до закону.

15. Так, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду встановив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2009 року у справі № 44/748 визнано право ТОВ «НВП «Рестін» на оренду земельної ділянки, визнано укладеним договір оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з допоміжними приміщеннями на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва між ТОВ «НВП «Рестін» та Київською міською радою (договір оренди 1), а земельну ділянку переданою на умовах, викладених у договорі, з моменту набрання чинності судовим рішення.

16. Крім того, у зазначеному рішенні викладено повний текст договору оренди 1, а також зобов`язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати його у встановленому порядку.

17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що рішенням Київської міської ради від 29 квітня 2010 року № 679/4117 було вирішено внести зміни до договору оренди (слова «допоміжними приміщеннями» замінено словами «допоміжними приміщеннями та паркінгом») (пункт 1), а також укласти з ТОВ «НВП «Рестін» договір оренди із врахуванням внесених змін (пункт 2).

18. 14 вересня 2010 року на підставі рішення Київської міськради між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки (новація)

№ 79-6-00803, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів 03 лютого 2011 року (далі - договір оренди 2).

19. Згодом, рішенням Господарського суду міста Києва від 20 лютого 2017 року у справі № 910/7795/16 визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди 2 у редакції, запропонованій ТОВ «НВП «Рестін», визнано поновленим на той саме строк і на тих саме умовах договір оренди 2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2017 року рішення Господарського суду міста Києва від 20 лютого 2017 року у справі № 910/7795/16 змінено, викладено повний текст додаткової угоди у резолютивній частині рішення.

20. Як зазначено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, з посиланням на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, договори оренди (укладені до 01 січня 2013 року) набувають чинності виключно з моменту його державної реєстрації.

21. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду звертає увагу на доводи скаржника про те, що право оренди спірної земельної ділянки у ТОВ «НВП «Рестін» виникло саме на підставі рішення Київської міської ради та укладеного на його виконання договору оренди 2. У касаційній скарзі та клопотанні прокурор стверджує про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2009 року у справі № 44/748 не було виконане у встановленому законодавством порядку, а тому визнаний укладеним у відповідності до такого рішення суду договір оренди не набув чинності.

22. Також, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважує, що протягом розгляду цієї справи прокурор зазначав, що з огляду на те, що договір оренди 1 (текст якого викладено в рішенні суду в справі № 44/748), не був зареєстрований, він не набрав чинності.

23. На підтвердження того, що договір оренди 1 не набув чинності прокурор зазначив, що оспорюване рішення Київської міської ради від 29 квітня 2010 року № 679/4117 не містить ані реквізитів договору оренди, до якого ним внесено зміни, ані посилання на його прийняття на виконання судового рішення у справі № 44/748, також не містить посилань на судове рішення й оскаржуваний договір оренди 2 (укладений сторонами як договір новації), який у подальшому було зареєстровано 03 лютого 2011 року.

24. Також, в обґрунтування наявності зазначеної правової проблеми, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наводить посилання прокурора на те, що договір оренди 1 не набував чинності, оскільки не був зареєстрований, а тому за відсутності між орендодавцем та орендарем договірних відносин новація (укладення договору оренди 2 шляхом внесення змін до договору оренди 1) виникнути не могла, що є однією з підстав для недійсності оспорюваного правочину.

Щодо можливості припинення орендних правовідносин (визнання недійсним договору), які виникли на підставі договору, факт укладення якого визнано судовим рішенням, спростування обставин встановлених судом щодо такого договору та можливості подачі позову прокурором

25. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду посилається на твердження прокурора про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо можливості припинення орендних правовідносин (визнання недійсним договору), які виникли на підставі договору, факт укладення якого визнано судовим рішенням.

26. В обґрунтування зазначеного, в ухвалі наведено, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій справі, колегія суддів апеляційного суду зауважила на тому, що з огляду на підстави, якими прокурор обґрунтовує позов, задоволення позовних вимог фактично призведе до перегляду в апеляційному порядку судових рішень у справах № 44/748 та № 910/7795/16, права на що суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи не має, а перегляд вказаних рішень у цій справі буде суперечити принципу юридичної визначеності.

27. Аналізуючи положення частини п'ятої статті 75 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що преюдиційність як юридичний принцип дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти), разом з тим інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов`язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень. Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони дійсно не є "правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)".

28. У клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду прокурор посилається на те, що ані він, ані уповноважені органи державної влади у сфері збереження культурної спадщини не брали участі у розгляді справи № 44/748, а також не були залучені до розгляду судами справи № 910/7795/16, отже, звертаючись із цією позовною заявою в інтересах держави, прокурор вважає, що має право у загальному порядку спростувати обставини, встановлені у зазначених судових справах.

29. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з урахуванням тверджень заявника зазначає про те, що судова практика щодо можливості оскарження договору оренди, факт укладення якого визнано судовим рішенням прокурором або державним органом, в інтересах якого діє прокурор, наразі відсутня.

30. Однак, в контексті зазначеного, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09 травня 2023 року у справі № 910/2500/22 щодо неможливості оскарження договору, який був визнаний укладеним судом за результатом вирішення переддоговірного спору та який набрав чинності з дати набрання законної сили відповідним судовим рішенням саме його стороною.

31. Водночас, як зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду прокурор вважає, що звертаючись із позовною заявою в інтересах держави він має право у загальному порядку спростувати обставини, встановлені у зазначених судових справах, оскільки ані він, ані уповноважені органи державної влади у сфері збереження культурної спадщини не брали участі у розгляді справи № 44/748, а також не були залучені до розгляду судами справи № 910/7795/16.

32. У контексті обґрунтування якісних та кількісних критеріїв, що свідчать про існування виключної правової проблеми, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає, щоВерховним Судом у касаційному порядку вже переглядалися судові рішення у справах № 910/2500/22, № 910/17541/17, № 917/2058/20, в яких частково вирішувалися питання, які входять до складу виключної правової проблеми у даній справі щодо можливості визнання недійсним договору, укладеного в судовому порядку. До того ж, зважаючи на значну кількість правочинів, які визнаються укладеними відповідно до судових рішень, відповідна проблематика - це можливість визнання недійсним правочину, укладеного на підставі судового рішення, має поширений характер та може виникнути у невизначеній кількості справ, що вже розглядалися та будуть розглядатися.

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу

33. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

34. Оскільки критеріїв виключності правової проблеми процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників (ухвали від 10 липня 2019 року у справі № 431/5643/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 910/8130/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/6432/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 916/1977/20, від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18, від 29 березня 2023 року № 910/17401/21).

35. В ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2025 року дотримані вимоги щодо кількісного та якісного показників.

36. Наведені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 січня 2025 року мотиви є обґрунтованими та достатніми для прийняття та призначення цієї справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

37. Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

38. З огляду на викладене справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, явка яких не є обов'язковою згідно з приписами частини другої статті 120 та частини другої статті 121 ГПК України.

Керуючись статтями 120, 121, 233 - 235, 301, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу № 910/2389/23 (провадження № 12-14гс25) за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року.

2. Призначити справу № 910/2389/23 (провадження № 12-14гс25) до розгляду Великою Палатою Верховного Суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 07 травня 2025 року о 12 годині 00 хвилин у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3. Повідомити учасників справи про те, що їх явка не є обов'язковою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. О. БанаськоСудді: О. Л. Булейко М. В. Мазур Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. А. Воробйова С. О. Погрібний О. А. Губська О. В. Ступак Ж. М. Єленіна І. В. Ткач Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук В. В. Король В. Ю. Уркевич С. І. Кравченко Є. А. Усенко О. В. Кривенда Н. В. Шевцова