Рішення

від 28.02.2025 по справі 305/3737/24

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/3737/24

Провадження по справі 2/305/118/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2025 Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ємчука В.Е.

за участі: секретаря судового засідання Шемоти М.І.

представника позивачки Мігалі І.В.

представника відповідачки Бухтоярова Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Рахів у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мігалі Іляна Василівна, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Рахівська районна державна нотаріальна контора про скасування реєстрації права власності, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права на обов`язкову частку у спадщині,

ВСТАНОВИВ :

Адвокат Мігалі Іляна Василівна звернулася в суд в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивачка) з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка) про скасування реєстрації права власності, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права на обов`язкову частку у спадщині. Позов мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка являлася мамою ОСОБА_1 . Після її смерті відкрилася спадщина на все її майно. Згідно з випискою з погосподарської книги № 47 від 22.03.2023 року ОСОБА_3 належав житловий будинок в АДРЕСА_1 . Позивачка, як спадкоємець першої черги, будучи непрацездатною особою, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, звернулася до Рахівської державної нотаріальної контори із заявою про видачі свідоцтва про право на спадщину. Відповіддю Рахівської ДНК від 10.10.2024 позивача повідомлено, що спадкова справа № 83/2013 після смерті ОСОБА_3 відкрита за заявою ОСОБА_4 , як спадкоємця за заповітом. На підставі довідок органу місцевого самоврядування, у зв`язку із наявністю заповіту в порядку трансмісії (після смерті ОСОБА_4 ) свідоцтво про право на спадщину видане його дружині - ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 в цілій частині. Також, повідомлено, що видати позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом на обов`язкову частку державним нотаріусом являється неможливо та рекомендовано звернутися до суду. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав від 14.10.2024 право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 зареєстровано 19.06.2024 на підставі свідоцтва про право на спадщину серія 1-790 від 19.06.2024 на ім`я ОСОБА_2 . Спадкоємець за заповітом ОСОБА_4 , який являється братом позивачки, прийняв спадщину після смерті матері - ОСОБА_3 , але не оформив її. Під час оформлення спадщини за чоловіком ( ОСОБА_6 ) у червні 2024 року відповідачка приховала від нотаріуса той факт, що у спадкодавця - ОСОБА_3 є непрацездатна дочка (позивачка), яка являється інвалідом першої групи. На момент смерті матері ОСОБА_3 (21.01.2013) позивачка була непрацездатною, оскільки являлась особою з інвалідністю, через що має право на обов`язкову частку у спадщині, що підтверджується довідкою МСЕК від 17.02.2006 року. Позивачка не може оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку, оскільки свідоцтво про право на спадщину в цілій частині видане іншій особі, її права підлягають захисту в судовому порядку шляхом визнання за ним права власності на це майно. З огляду на викладене, просить: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину серія та номер 1-790, видане Рахівського державною нотаріальною конторою 19.06.2024, на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати запис 55511421 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію речових прав на житловий будинок в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2895390221060; визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 право на обов`язкову частку у спадщині померлої ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме: на 1/4 частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку в АДРЕСА_1 .

Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Бухтояров Роман Олександрович подав відзив на позов, де зазначив, що відповідачка позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає та не погоджується з правовою оцінкою обставин, наданою позивачем, також заперечує попередній (орієнтовним) розрахунок суми судових витрат - 20 000 грн на правову допомогу, які можуть бути збільшені зважаючи на складність та тривалість справи, процесуальну поведінку позивача й 10 000 грн інших судових витрат пов?язаних зі збором доказів, направленням поштової кореспонденції, витрат пов?язаних з розглядом справи тощо. Зазначає, що ОСОБА_3 (мати позивача) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона заперечує право позивачки на отримання обов?язкової частки, але якщо припустити, що таке колись було, то воно виникло 21.01.2013 і мало бути реалізовано до 21.07.2015, чого не було зроблено. Позивачка з покійною ОСОБА_3 не проживала, заяву про прийняття спадщини в шестимісячний строк не подала, доказів іншого позивачка не надала, а отже вона вважається такою, що спадщину не прийняла, тому її право не підлягає захисту, оскільки спадщина, яка відкрилася на користь особи, яка має право на обов?язкову частку у спадщині, не переходить до неї автоматично. Спадкоємець має обов?язково прийняти спадщину у визначений законодавством спосіб та у належні строки. Спадщину прийняв її покійний чоловік. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті й такою особою є виключно її покійний чоловік. Крім того, ОСОБА_3 (мати позивача) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до ч. 3 ст. 1223 ЦКУ право на спадкування виникає у день відкриття спадщини й 6 місяців з 21.01.2013 року закінчилися 21.07.2013 року, а позовна заява подана 16.10.2024 року. На основі п. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Звертає увагу суду, що основною позовною вимогою в даній справі є лише визнання за позивачкою права на обов?язкову частку, бо інші позовні вимоги є похідними від цієї, їх задоволення залежить також від задоволення позовної вимоги щодо обов?язкової частки. Наголошує, що мати чоловіка відповідачки завжди виявляла волевиявлення залишити все майно виключно своєму сину (чоловіку відповідачки). Саме позивачка та її чоловік турбувалися про неї, доглядали, утримували. Заповіт мати посвідчила на свого сина 02.02.1998 року. Стаття 535 в редакції Цивільного кодексу Української РСР 1963 року на той (19.02.1998 року) передбачала право на обов?язкову частку в спадщині (неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) й утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов?язкова частка). При визначенні розміру обов?язкової частки враховується вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку), але позивач інвалідності на той час не мала, а тому мати її чоловіка спокійно залишила на нього заповіт розуміючи, що все майно перейде до нього і будь-які треті особи жодним чином не зможуть на нього претендувати, адже довідка позивача МСЕК про інвалідність від 17.02.2006 року, а на час посвідчення заповіту інвалідності в позивачки не було. Вважає, що не підлягає застосуванню законодавство, на яке посилається позивачка у позовній заяві - п. 19, п. 23 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008, п. 7 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінал справ від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 «Про судову практику з розгляду цивільних справ про спадкування», оскільки цей і постанова не є тим законодавством, відповідно до якого здійснюється цивільне судочинство в розумінні ст.3 ЦПКУ. Також вважає, що підстав для визнання недійсним свідоцтва немає, як і підстав для скасування запису про державну реєстрацію права власності, оскільки на час подання позову у позивачки немає факту порушення її прав. Щодо позовної вимоги про визнання права власності, вважає, що ця вимога, крім всього іншого, не може бути задоволена також і з тієї підстави, що суд не може підміняти собою нотаріуса, а відповідно позивачем неправильно обрано спосіб захисту прав. Право власності в такій ситуації може бути набуте лише шляхом подання заяви про прийняття спадщини та отримання в нотаріуса свідоцтва про право на спадщину, але аж ніяк не шляхом отримання про це рішення суду. З огляду на викладене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю та застосувати до позовних вимог строки позовної давності. Стягнути з відповідача на користь позивача всі понесені судові витрати, а зокрема витрати понесені на правничу допомогу, докази про що будуть надані в порядку ст. 137, 4.8 ст. 141 ЦПКУ.

Ухвалою суду від 1'7.10.2025 було задоволено заяву про забезпечення позову та до вирішення по суті цієї справи забезпечено позов шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 20.01.2025 закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Мігалі Іляна Василівна позовні вимоги повністю підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Бухтояров Роман Олександрович заперечив щодо задоволення позову, вважає, що ОСОБА_1 не належить право на обов`язкову частку у спадщині. Ба більше, вона не прийняла спадщину у визначений законом строк, тобто протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, й відповідно пропустила строк для звернення до суду за захистом права, тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Рахівської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, 18.10.2024 завідувачка Рахівською державною нотаріальною конторою - Пріц О.І. надала суду заяву про розгляд справи без участі їхнього представника, позовні вимоги залишає на розсуд суду.

Суд, заслухавши представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до такого висновку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Між сторонами існує спір з приводу спадкового майна, що залишилося після смерті громадянки ОСОБА_3 , яка відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 та 3 пункту 1 своєї постанови №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР.

Згідно зі статтею 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, отже, оскільки спадкодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому суд в цьому випадку застосовує норми ЦК України від 16.01.2003 року № 435-IV.

Стаття 1216 Цивільного кодексу України містить поняття спадкування, згідно з якою спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. ст. 1217, 1223 ЦК Україн, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Глава 85 ЦК України регулює спадкування за заповітом. Так, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233). Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (ст. 1234).

Стаття 1241 ЦК України передбачає, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов`язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов`язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов`язкову частку.

Непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого ст. 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"пенсійного віку, або особи з інвалідністю І, ІІ, ІІІ груп, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

У рішенні Конституційний Суд України від 11 лютого 2014 року у справі № 1-рп/2014 роз`яснив, що положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.

Відповідно до ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно зі статтею 1269 Цивільного кодексу України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (1270 ЦК).

Суд, за клопотанням позивачки витребував спадкову справу №88/2013 та встановив таке.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9, 02.02.1998 року зробила заповітне розпорядження, згідно з яким все своє майно, а також житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_2 заповіла сину ОСОБА_4 , 1964 року народження. Заповіт був посвідчений секретарем виконкому Розтоківської сільської ради та зареєстрований у реєстрі за №2 02.02.1998.

Згідно з довідкою Розтоківської сільської ради №360 від 04.08.2020 №359 від 04.08.2020 ОСОБА_3 до дня смерті була зареєстрована та проживала одна за адресою АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 , її син, який був визначений спадкоємцем у заповіті від 02.02.1998, подав 17 травня 2013 року до Рахівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, а отже на підставі цієї заяви була відкрита спадкова справа, що підтверджено інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру №33990526.

Отже, ОСОБА_4 , у розумінні статей 1268-1270 ЦК України є таким, що прийняв спадщину за заповітом, що залишилася після смерті його матері - ОСОБА_3 .

Позивачка ОСОБА_1 звертаючись до суду за захистом своїх прав на спадкове майно, що належало її матері - ОСОБА_3 , надала суду довідку МСЕ серія 7-66 КА, від 17.02.2006, з якої вбачається, що 17.02.2006 вона пройшла огляд й за висновком Рахівської медико-соціальних (експертних) комісій їй призначено першу групу інвалідності безстроково.

Звернення позивача до суду з вимогою визнання права власності на спадкове майно зумовлене порушенням її права на отримання власності в порядку спадкування як спадкоємець за законом, який має право на обов`язкову частку у спадщині. Так, зокрема 10.10.2024 завідувачка Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І. у листі №49/01-16 повідомила ОСОБА_1 про те, що видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом не можливо, оскільки свідоцтво про право власності на спадкове майно, що належало ОСОБА_3 в порядку спадкової трансмісії видано ОСОБА_2 .

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Згідно з порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що був затверджений Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. При зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (Глава 10, пункт 1, 1.1, 1.2.

Право на спадкування здійснюється спадкоємцями шляхом прийняття спадщини або її неприйняття (п. 3.1).

Пункт 5.1. передбачає, що при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі.

У п. 5.5-5.7 вказується, що при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов`язково з`ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 Цивільного кодексу України. Коло спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині.Право на обов`язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов`язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов`язкову частку.

Згідно з пунктами 5.9 - 5.11 Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов`язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини. Спадкоємець може відмовитися від права на обов`язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 Цивільного кодексу України йому роз`яснено і він не претендує на одержання обов`язкової частки у спадщині. При визначенні розміру обов`язкової частки нотаріусу слід враховувати, що частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України встановлено, що обов`язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов`язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов`язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом. При визначенні розміру обов`язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. До складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі).

Пункти 5.14 та 5.15 передбачають, що розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Визначивши розмір обов`язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов`язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом - свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року в справі № 295/12917/19-ц (провадження № 61-102св23) вказано, що частина четверта статті 1268 ЦК України встановлює додаткові гарантії охорони спадкових прав малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб, а також осіб з обмеженою дієздатністю. Зазначені особи вважаються такими, що прийняли спадщину, завжди, крім випадків їхньої відмови від спадщини, а щодо малолітніх та недієздатних осіб - відмови, здійсненої від їхнього імені батьками (усиновлювачами), опікуном з дозволу органу опіки та піклування (частини друга-четверта статті 1273 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивачка ОСОБА_1 на день смерті своєї матері ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) являлася особою з інвалідністю І групи, а отже вона є такою, що має право на обов`язкову частку у спадковому майні, що залишилося після смерті ОСОБА_2 та прийняла спадщину, а заперечення представника відповідача ОСОБА_7 щодо того, що ОСОБА_1 після смерті матері не прийняла спадщину, оскільки вона не зверталася до нотаріуса із відповідною заявою, є безпідставним, оскільки подання такої заяви не передбачено нормами ЦК, адже частина 4 статті 1268 ЦК України безальтернативно передбачає, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_4 проживав зі своєю дружиною ОСОБА_2 у АДРЕСА_3 , аж до дня смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), а отже відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України вона прийняла спадщину, що залишилася після його смерті, тому державний нотаріус Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І. 19.06.2024 видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з житлового будинку у АДРЕСА_1 . У цьому свідоцтві зазначено, що житловий будинок належав ОСОБА_4 , бо він прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_3 , але не оформив своїх спадкових прав.

При цьому, державний нотаріус не врахувала, що ОСОБА_1 являється також спадкоємцем, якій належить право на обов`язкову частку у спадковому майні, у встановлений законом строк від прийняття спадщини ОСОБА_1 не відмовлялася, а отже видача ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок у АДРЕСА_1 в цілій частині порушує право ОСОБА_1 на частку спадкового майна.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

У статті 1300 ЦК України встановлено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного зі спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилалася на неврахування її прав при видачі оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що належало ОСОБА_3 , після смерті якої вона прийняла спадщину, оскільки була непрацездатною на день відкриття спадщини, у зв`язку з чим заявила вимогу про визнання виданого ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.11.2024 у справі 504/3606/14-ц зауважує, що недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі. Підстави внесення змін до свідоцтва не пов`язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як згідно з рішенням суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, натомість визнання свідоцтва недійсним допускається тільки на підставі рішення суду. У ЦК України не визначено підстав внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. До них, зокрема, можливо віднести: прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України); прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, однак якому судом визначено додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину (частини третя та четверта статті 1268 ЦК України), але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, зокрема змінився розмір обов`язкової частки у спадщині (стаття 1241 ЦК України); зменшення розміру частки спадкоємця у спадщині за рішенням суду (наприклад, частина перша статті 1241 ЦК України). Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18).

При вирішенні спору про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину суд визначає частки кожного зі спадкоємців. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину (частина третя статті 1300 ЦК України).

Смерть одного зі спадкоємців, якому видано свідоцтво про право на спадщину, не перешкоджає захисту прав іншого спадкоємця шляхом внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (зазначений правовий висновок викладено та застосовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (провадження № 11-416заі20, пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (провадження № 11-39заі21, пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (провадження № 14-137цс20, пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (провадження № 12-49гс21, пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20, пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21, пункт 31)).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину серія та номер 1-790, видане Рахівського державною нотаріальною конторою 19.06.2024, на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати запис 55511421 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію речових прав на житловий будинок в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2895390221060; визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 право на обов`язкову частку у спадщині померлої ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме: на 1/4 частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку в АДРЕСА_1 .

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Враховуючи наявні у матеріалах докази наявності у позивачки інвалідності І групи станом на день смерті її матері ОСОБА_3 у їх сукупності, а також обставини прийняття спадщини іншим спадкоємцем за заповітом ОСОБА_4 , який в установлений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а також прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 його дружиною - ОСОБА_8 суд вважає, що наявні правові підстави вважати позивачку такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері, тому відповідно до ст. 1218 та 1241 ЦК України вона має право на отримання 1/4 частки спадкового майна, що належало ОСОБА_3 , оскільки в ході розгляду справи було встановлено, що спадкоємцями, які б мали право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 були дві особи - син ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_1 , а також не було встановлено підстав для зменшення розміру обов`язкової частки, через які-небудь неприязні відносин між спадкоємцем ОСОБА_1 та спадкодавцем ОСОБА_3 , чи інші обставини, які б мали істотне значення.

Враховуючи, що свідоцтво про прийняття спадщини за законом позивачці ОСОБА_2 було видано на все майно, що належало ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , при цьому вона мала право спадкувати лише 3/4 частки, оскільки право на обов`язкову 1/4 частку цього майна належить ОСОБА_1 , тому, з метою недопущення порушення прав ОСОБА_2 на це майно, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково, адже захист права ОСОБА_1 можливий шляхом внесення відповідних змін до свідоцтва про право на спадщину відповідачки, а не визнання недійсним повністю свідоцтва про право на спадщину серії та номер 1-790 від 19.06.2024, у цьому разі будуть не тільки поновлені права ОСОБА_1 , а й захищене право ОСОБА_10 на належне їй спадкове майно, у тому числі на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_3 .

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація речових прав виконує важливу функцію інформування третіх осіб про права та обтяження на майно, а у випадках, встановлених законом, з такою реєстрацією пов`язується виникнення прав на нерухоме майно (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України).

Державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

З огляду на те, що свідоцтво про право на спадщину видане ОСОБА_2 державним нотаріусом на підставі заповіту без врахування частки ОСОБА_1 , а отже державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на спірний будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2895390221060, що належав ОСОБА_3 , в частині підлягає скасуванню, оскільки реєстрація цього будинку за відповідачкою в цілій частині порушує право позивачки на спадкове майно.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

Отже, враховуючи, що позивачка довела наявність підстав для спадкування обов`язкової частки у спадщині, яка залишилась після смерті її матері ОСОБА_3 у порядку, передбаченому статтею 1241 ЦК України, та враховуючи, що право власності ОСОБА_1 заперечується відповідачкою, а також державний нотаріус їй відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, яка залишилася після смерті її матері - ОСОБА_3 , тому слід задовольнити вимоги позивачки щодо визнання за нею права на обов`язкову частку у спадщині померлої ОСОБА_3 , зокрема на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , з одночасним визнанням за нею права власності на це спадкове майно.

Підстав для застосування строку давності у цьому спорі немає, адже і нині померлий ОСОБА_4 за життя у визначений судом строк звернувся до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини, і ОСОБА_2 є особою, яка прийняла спадщину, оскільки проживала на день смерті зі спадкодавцем ОСОБА_4 , а отримання свідоцтва про прийняття спадщини не обмежується будь-яким строком.

Вимоги про стягнення судового збору позивачка не пред`являла, тому відповідно до ст. 13 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, залишаються за нею. Судові витрати, понесені відповідачкою, до стягнення з позивачки не підлягають відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 7 статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи, тому наразі підстав для скасування заходів забезпечення позову немає.

Керуючись ст.ст. 10, 58, 60, 88, 212, 213, 223, 293-294 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Внести зміни до свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_2 19.06.2024 року державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І. за реєстровим № 1-790, зазначивши, що частка ОСОБА_2 у спадковому майні - житловому будинку АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , складає 3/4.

Державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (номер відомостей про речове право 55511421) будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2895390221060, в частині 1/4 - скасувати.

Визнати за ОСОБА_1 право на обов`язкову частку у спадщині померлої ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме: на 1/4 частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/4 частку житлового будинку в АДРЕСА_1 .

Судові витрати залишити за сторонами.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Відомості про учасників справи:

Позивачка - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканка АДРЕСА_4 ;

Представник позивачки - адвокат Мігалі Іляна Василівна, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: 90613, вул. Б. Хмельницького, 14, с. Середнє Водяне, Тячівський район, Закарпатська область,тел. НОМЕР_4 , email: ІНФОРМАЦІЯ_6

Відповідачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_5 , тел. НОМЕР_6 ;

Представник відповідачки - адвокат Бухтояров Роман Олександрович, ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_8 , тел. НОМЕР_7 , адреса м. Ужгород, вулиця Собранецька, 138, офіс 9-9а, РНОКПП НОМЕР_8 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Рахівська державна нотаріальна контора. ел. пошта nfo@rh.zk.notary.gov.ua, тел. 380313222903, адреса 90600, Закарпатська область, м. Рахів, вул. Миру, 1, ЄДРПОУ 02883989.

Суддя: В.Е. Ємчук