Ухвала

від 28.02.2025 по справі 320/3857/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

28 лютого 2025 року м. Київ Справа №320/3857/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Сас Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про забезпечення позову в адміністративній справі № 320/3857/25

за позовною заявою ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

13.01.2025 року через підсистему «Електронний суд» до Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:

Визнати неправомірним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (в особі комісії із розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період) про відмову ОСОБА_1 (О.С. № НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та воєнний час, у зв`язку із утриманням трьох дітей віком до 18 років.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (в особі начальника та комісії із розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період) прийняти рішення про надання ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 №080820200680063600025, ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та воєнний час, у зв`язку із утриманням трьох дітей віком до 18 років, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та оформити її шляхом надання довідки за формою, визначеною у додатку 6 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, та шляхом внесення запису про відстрочку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (п. 34 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів»).

29.01.2025 ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

18.02.2025 ухвалою Київського окружного адміністративного суду позивачу відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

27.02.2025 від представника позивача через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла заява про забезпечення позову в якій представник позивача просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом:

- заборони посадовим особам та військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії, пов`язані із призовом ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зокрема та не винятково вручати повістку про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або на збірний пункт територіального центру комплектування та соціальної підтримки, направляти для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією, видавати наказ про призов на військову службу, направляти для проходження військової служби до військової частини тощо.

Повторна заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа № 320/3857/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

Крім того, заявник у поданій повторній заяві про забезпечення позову зазначає, що дана заява не є аналогічною до заяви про забезпечення позову від 24.01.2025, у задоволенні якої ухвалою від 18.02.2025 було відмовлено, адже обґрунтовується новими обставинами, а саме направленням відповідачем повторно повістки про виклик позивача (Додаток 2) і відповідного листа (Додаток 3) на адресу позивача та його представника у відповідь на Вимогу № 2-07/02 від 07.02.2025 про видалення (знищення) персональних даних ОСОБА_1 , які обробляються в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів незаконно і є недостовірними на підставі п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» (Додаток 7).

Крім того, заявник зазначає, що об`єктивне існування ризиків недобросовісних дій з боку відповідача підтверджується, зокрема тією обставиною, що відповідачем 19.02.2025 на адресу позивача та представника позивача направлено лист № 02/1477 (Додаток 3) разом із повісткою від 19.02.2025 № А-7463-3 (Додаток 2) про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 03.03.2025 з метою уточнення власних персональних даних.

Так, заявник вказує, що в тексті повістки зазначено, що позивач викликався з метою уточнення даних, натомість як випливає із Електронного військово-облікового документа від 10.01.2025, позивач успішно уточнив свої дані 18.05.2024.

У відповідності до абз. 5 п. 54 Положення КМУ № 560 від 16.05.2024 р. уточнення персональних даних відбувається у зв`язку із порушення правил військового обліку (додаток 2 до Положення КМУ №1487 від 30.12.2022 або Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), а також у разі виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Натомість позивач не порушував правил військового обліку (відповідач не надав належних доказів протилежному, зокрема постанову про накладення адміністративного стягнення), а також щодо його військово-облікових даних не виявлялися розбіжності.

Тож, на переконання заявника, відповідач направляючи позивачу повістку № А-7463-3 очевидно вийшов за межі встановлених законом повноважень (ч. 2 ст. 19 Конституції України), адже метою є не уточнення персональних даних, якими відповідач володіє у повному обсязі, маючи доступ через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а призив на військову службу під час мобілізації, на особливий період, про що відповідач прямо зазначає у листі № 02/1477 (Додаток 3).

Такі дії, на переконання заявника, відповідач вчинив всупереч вимогам п. 60 постанови КМ України від 16.05.2024 № 560, відповідно до яких позивач до ухвалення комісією рішення за заявою про оформлення відстрочки не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, і не може бути направлений на медичний огляд військово-лікарською комісією.

Крім того, заявник зазначає, що про недобросовісність дій відповідача свідчить факт направлення ним на адресу позивача повістки № А-7463-3 вже задовго після відкриття провадження у даній адміністративній справі за позовом до нього, у той період, коли відповідач не міг не знати про існування справи за позовом ОСОБА_1 щодо оскарження неправомірної діяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 із надання та оформлення відстрочки від призову на військову службу за заявою від 08.08.2024.

І загалом, як зазначає заявник, відповідач не може не знати про подання позивачем інших заяв про надання та оформлення відстрочки, остання 28.12.2024, не розгляд яких перешкоджає будь-яким наступним діям щодо позивача, що лише вказує не систематичну недобросовісність у поведінці відповідача щодо позивача.

Натомість у даній справі позивач оскаржує неправомірну діяльність відповідача саме за заявою від 08.08.2024, тож аргументи щодо відхилення доказу недобросовісної поведінки відповідача у вигляді направлення позивачу повістки № 1225770 від 16.11.2024 через те, що така повістка направлена до подання позивачем останньої заяви про оформлення відстрочки, є необґрунтованими.

Вже на момент направлення відповідачем, як повістки № 1225770 від 16.11.2024, так і повістки № А-7463-3 від 19.02.2025, наявні правові факти отримання та не розгляду у встановлені строки заяв про оформлення відстрочки від призову на військову службу, а отже вихід за межі встановлених Законом повноважень.

Також, заявник вказує, що про недобросовісність відповідача свідчить начебто встановлення останнім факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, начебто у зв`язку з чим було направлено подання до органів Національної поліції, про що відповідач зазначає у листі № 02/1477.

По-перше, відповідач і досі не надав постанову, яка набрала законної сили, про накладення на позивача адміністративного стягнення за порушення правил військового обліку (ст.7 КУпАП), зокрема і до суду, а, по-друге, фактично шантажує позивача власним правом видаляти відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також шляхом звернення до органів Національної поліції з метою видалення даних про розшук позивача, насильно проти волі позивача змушуючи останнього прибути до приміщення ТЦК та СП всупереч закону і завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст. 1 КУпАП).

Відповідач замість виконання обов`язку із оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, яке на думку відповідача вчинив позивач, що має бути зроблено не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, що вчинила правопорушення (ст. 254 КУпАП), чи замість складення постанови без попереднього оформлення протоколу про адміністративне правопорушення в порядку ст. 258 КУпАП, внаслідок шантажу та незаконного примусу очікує на самостійне прибуття позивача до ТЦК та СП, що очевидно суперечить завданням КУпАП і свідчить про застосування наданих законом повноважень із метою, що цьому ж закону суперечить.

Тобто, заявник вказує, що відповідач звертається до органів Національної поліції із поданням про доставлення позивача, вносить до публічних реєстрів відомості про скоєння позивачем правопорушення, що є очевидно недостовірними, не з метою притягнення до адміністративної відповідальності і як наслідок подальшого запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, а фактично неправомірного призову на військову службу під час мобілізації всупереч передбаченого порядку та наявності у позивача права на відстрочку.

Хоча таке право, на думку заявника, відповідач дуже наполегливо змушує себе не бачити, про що зокрема свідчить текст листа № 02/1477 у відповідності до якого: «Разом з тим, факт порушення ОСОБА_1 правил військового обліку не звільняє його від виконання інших обов`язків, зокрема щодо прибуття за повістками, проходження огляду військово-лікарської комісії, та у разі не підтвердження права на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації».

Тобто цим відповідач продовжує офіційно визнавати не розгляд всіх заяв позивача про надання та оформлення відстрочки від призову на військову службу, поданих до цього, станом на 19.02.2025.

Все це окремо та в сукупності свідчить про очевидну та систематичну недобросовісність та порушення закону (направлення двох повісток про уточнення даних, які є уточненими, при не розгляді заяв про відстрочку, направлення подання про розшук та внесення даних до реєстрів за власної бездіяльності із оформлення протоколу та розгляду справи про правопорушення), вихід за межі повноваження та використання їх з боку відповідача щодо Позивача із належною метою, а також свідчить про високу вірогідність унеможливлення виконання майбутнього рішення суду у даній справі.

А отже, на переконання заявника, такі дії відповідача становлять ризик унеможливлення ефективного захисту порушеного права позивача, що є підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову у даній справі.

Таким чином, можливо зробити висновок, що якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.

В даній справі невжиття заходів забезпечення позову не матиме незворотних наслідків для відповідача, адже обраний спосіб забезпечення адміністративного позову спрямований лише на збереження існуючого становища позивача до розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Розглянувши повторну заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до вимог частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Позивач вказує, що 08.08.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою та переліком всіх необхідних документів про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Підставою відстрочки позивача є п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно якого не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Питання правомірності відмови у наданні відстрочки є предметом вирішення спору по суті заявленої позовної заяви.

Дослідивши матеріали справи в частині, що стосується очевидності ознак протиправності рішень суб`єкта владних повноважень, суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 року (справа № 640/9167/19) по-перше: виходячи з процесуального закону, поряд з наявністю очевидних ознак протиправності рішення, яке оскаржується в судовому порядку, законодавець, як обов`язкову умову, для застосування заходів забезпечення позову, визначив існування, внаслідок цього, порушення прав або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням; а по-друге: значення вжитого законотворцем поняття «очевидні ознаки» необхідно розуміти як оціночну характеристику обставин, які сприймаються однозначно, є беззаперечними, не викликають жодних сумнівів й, не потребуючи оцінки доводів і аргументів позовної заяви, висловлених по суті спору, явно свідчать про протиправний характер адміністративного акту, який оскаржується до суду.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 11 березня 2021 року (справа № 640/23179/19), вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, незважаючи на те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що доводи позивача в частині очевидної протиправності оскаржуваного рішення фактично не є беззаперечними та потребують оцінки під час розгляду справи по суті спору. Тобто, встановлення наявності/відсутності підстав для прийняття оспорюваного рішення відповідача, є можливим лише під час розгляду справи по суті на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин у справі.

Таким чином, правова оцінка питань правомірності рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації має надаватися судом під час розгляду справи по суті за наслідками дослідження доказів, що містяться в матеріалах справи. Водночас, не розглядаючи справу по суті, не перевіряючи фактичних обставин справи та не досліджуючи докази, суд позбавлений можливості погодитись із твердженням про очевидну протиправність оскаржуваного рішення.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2020 року (справа №640/9593/20), та відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Водночас, суд зазначає, що заявник також жодними належними та допустимими доказами не довів, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Так, твердження про можливість істотного ускладнення чи неможливості виконання рішення суду в цій справі у разі невжиття заходів забезпечення адміністративного позову заявник фактично ґрунтує на тому, що позивача можуть призвати на військовому службу, у зв`язку із чим він втратить статус військовозобов`язаного та набуде статус військовослужбовця, що унеможливить отримання ним відстрочки.

Водночас, заявник не надав доказів, що відповідач вживає заходи щодо призову його на військову службу під час мобілізації, зокрема, відсутні докази виклику позивача шляхом направлення відповідної повістки чи мобілізаційного розпорядження.

Зазначене було підставою для відмови в забезпеченні позову в ухвалі від 18.02.2025, яка могла бути оскаржена до суду апеляційної інстанції.

У повторно поданій заяві про забезпечення позову хоч і наявне покликання на нові обставини, проте вони також не підтверджують вжиття відповідачем заходів щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації.

Надання оцінки доводам заяви про забезпечення позову щодо протиправності дій відповідача з повторного виклику позивача для уточнення його даних після уточнення таких останнім 18.05.2024 виходить за межі заявлених позовних вимог.

Додатково суд підкреслює, що доводи заяви про забезпечення позову щодо недотримання відповідачем та органами Національної поліції порядку провадження у справі про вчинення адміністративного правопорушення, які унормовано КУпАП, також виходять за межі заявлених позовних вимог.

Обґрунтування щодо недобросовісної поведінки відповідача не можуть бути предметом оцінки суду на даному етапі, оскільки за приписами ч. 2 ст. 2 КАС України «добросовісність» є складовою перевірки рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень за наслідками судового розгляду та як оціночне поняття не може бути обґрунтуванням очевидної протиправності в заяві про забезпечення позову.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність на даний час підстав для задоволення заяви позивача про застосування заходів забезпечення позову.

Керуючись статтями 150, 151, 156, 248, 256 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Копію ухвали надіслати (вручити, надати) заявнику (його представнику).

Ухвала може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя Сас Є.В.