Постанова

від 24.02.2025 по справі 342/1601/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 342/1601/23

Провадження № 22-ц/4808/359/25

Провадження №22-ц/4808/358/25

Головуючий у 1 інстанції Гайдич Р. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Струтинської Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Зелінського Павла Любомировича на рішення Городенківського районного суду від 18 грудня 2024 року та додаткове рішення Городенківського районного суду від 06 січня 2025 року, ухвалені в складі судді Гайдича Р.М. в м. Городенка, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласощі» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласощі» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивував тим, що до 20.11.2023 року працював на посаді лікаря в ТОВ «Ласощі». Наказом директора ТОВ «Ласощі» від 20.11.2023 року №44-К/тр його звільнено з 20.11.2023 року у зв`язку з прогулом без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Вважає, що при звільненні його з посади відповідачем було грубо порушено вимоги Конституції України та Кодексу законів про працю України. Вказував, що 20.11.2023 року він прибув на роботу, однак воєнізована охорона відмовилася впускати його з тих підстав, що він звільнений і знаходиться у списку осіб, яких заборонено впускати на територію. Зазначив, що дізнався з наказу, отриманого поштою, що підставою для його звільнення стали прогули, що не відповідає дійсності, а є надуманим зі сторони осіб, які на даний час захопили товариство рейдерським способом, здійснюють ним управління, виводять кошти з підприємства, звільнили незаконним способом керівника, а також інших осіб (в тому числі і його), які не захотіли стати на їх сторону. На сьогоднішній день зареєстровано кримінальне провадження. Крім того, він є інвалідом третьої групи.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) саме «без поважних причин». Тому з`ясування поважності відсутності позивача на роботі є визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Зазначав, що відповідач не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що роботодавцем перед застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення, яке є крайнім заходом дисциплінарної відповідальності несумлінного працівника, перевірялась та давалась оцінка причинам неявки позивача на роботу у визначені в актах дні. Стверджував, що сумлінно виконував свої обов`язки, а акти про нібито вчинені ним прогули сфальсифіковані задніми числами і йому взагалі не надавалися для ознайомлення.

На думку позивача, з огляду на те, що факт вчинення ним дисциплінарного проступку у вигляді прогулу відповідачем не доведено та порушено процедуру застосування дисциплінарного стягнення, наказ про звільнення є незаконним.

Зазначав, що на цей час директором ТОВ «Ласощі» є громадянка ОСОБА_2 , яка не знає української мови і фізично не могла підписати наказ про звільнення, завіряти копії документів, оскільки знаходиться у Польщі, а всі дії вчиняються особами, які вчинили рейдерське захоплення товариства.

Посилаючись на зазначене, просив: визнати незаконним та скасувати наказ директора ТОВ «Ласощі» від 20.11.2023 року №44-К/тр про звільнення позивача з посади лікаря в ТОВ «Ласощі»; поновити його на посаді лікаря в ТОВ «Ласощі» з 20.11.2023 року та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.11.2023 року до дня поновлення на роботі.

Рішенням Городенківського районного суду від 18 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Городенківського районного суду від 06 січня 2025 року задоволено частково заяву представника ТОВ «Ласощі» - адвоката Венгринюка Ю.В. про ухвалення додаткового рішення про стягнення понесених судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласощі» витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 27000 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

На вказані судові рішення представник ОСОБА_1 адвокат Зелінський П.Л. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що позивач працював по сумісництву та виконував для відповідача роботу щодо медичного огляду водіїв при відправці вантажу в межах території України. Вказана робота носила не систематичний характер та про її виникнення безпосередньо повідомляв директор підприємства, в кабінеті якого і проходив огляд. Окремого робочого місця позивач не мав.

Також суд першої інстанції, висвітлюючи покази ОСОБА_1 які останній дав в залі судових засідань, упустив той факт, що значна частина показів, які покладено в основу рішення, відносяться до телефонної розмови, яка відбулась між позивачем та адвокатом відповідача - Венгринюком Ю.В. Однак, ні в усній, ні в письмовій формі вказаного працівника не було повідомлено про зміну умов праці та необхідність виходити на роботу щодня чи будь-який інший графік роботи.

Зазначає, що ТОВ «Ласощі» не надало до матеріалів справи ні наказу про прийняття на роботу, ні посадової інструкції, ні графіку виходу на роботу, чи встановлений режим праці. Хоча саме на роботодавця покладено обов`язок забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи, та забезпечити власне «роботою». Якщо із серпня 2023 року жодного разу не виникло необхідності в проведенні огляду водіїв, а відтак у позивача була відсутня робота, то це не вина працівника, так само як і не його вина, що його ніхто не викликав на роботу.

Зазначає, що відповідач у справі не надав жодного доказу того факту, що позивач був зобов`язаний вийти на робоче місце в зазначені як прогул дні роботи. Разом з тим, інші дні чомусь не вважаються прогулом на думку роботодавця.

Також судом повністю проігноровано той факт, що один із підписантів документів (актів, наказів) при звільненні не був присутній в Україні та не володіє українською мовою.

Вказує, що саме в роботодавця є графік роботи, який він мав би надати, оскільки за інших обставин неможливо встановити факт прогулу, оскільки позивач працював на 0,25 ставки, тобто 2 години на день, при тому, що прогул - це 3 години на день. При цьому немає жодних даних про те, що людина, яка працює на 0,25 ставки повинна виходити 2 дні поспіль на повний робочий день (30.10.2023 року та 31.10.2023 року) в одному місяці, а в одному робочому тижні (з 28.10-01.11.2023 року) - три дні.

Також зазначає, що розмір судових витрат є неспівмірним складності справи, адже суд відніс цю категорію спорів до нескладних, а розмір судових витрат в сумі 27000 грн. в декілька разів перевищує середню заробітну плату по регіону, мінімальну заробітну плату в 2023 році та заробітну плату позивача як працівника ТОВ «Ласощі».

Просить оскаржені рішення та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає оскаржені рішення суду законними та обґрунтованими, а апеляційну скаргу безпідставною. Зазначає, що незрозуміло, про скасування якої саме ухвали від 06.01.2025 року у цій справі йде мова в апеляційній скарзі.

Вказує, що судом першої інстанції із доказів, які знаходяться в матеріалах справи, встановлено, що позивачу нараховувалась заробітна плата в період з квітня по вересень 2023 року та здійснювався облік робочого часу протягом жовтня-листопада 2023 року (т. 2, а.с. 76-78). Згідно копії наказу №30-К/тр від 26.12.2022 року позивачу в ТОВ «Ласощі» було встановлено з 01.01.2023 року режим повного робочого часу на підставі його ж заяви від 26.12.2022 року. І в наказі міститься підпис позивача про ознайомлення з таким (т. 2, а.с. 119).

Зазначає, що в основу рішення суду першої інстанції покладено належні, допустимі, достовірні та достатні письмові докази, які були долучені до матеріалів справи. Тому не відповідає дійсності твердження в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції, висвітлюючи покази ОСОБА_1 , які останній дав в залі судових засідань, упустив той факт, що значна частина показів, які покладено в основу рішення відносяться до телефонної розмови, яка відбулась між ОСОБА_1 та адвокатом Венгринюком Ю.В.

Стверджує, що незрозумілим у апеляційній скарзі є те, яке відношення та значення для цієї справи має той факт, що «один із підписантів документів (актів, наказів) при звільненні не був присутній в Україні та не володіє українською мовою».

Враховуючи, що позивачем поважність причин своєї відсутності на роботі не доведено, хоча це є його процесуальним обов`язком (згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.04.2019 року у справі №127/6694/17), позивач допустив прогули без поважних причин, що стало підставою для застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення.

Не заслуговують на увагу і твердження апеляційної скарги про неспівмірність розміру судових витрат, оскільки в апеляційній скарзі не вказано про скасування саме додаткового рішення Городенківського районного суду від 06.01.2025 року у цій справі.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта адвокат Зелінський П.Л. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представник ТОВ «Ласощі» - адвокат Венгринюк Ю.В. щодо задоволення апеляційної скарги заперечив, просив оскаржувані рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції від 18 грудня 2024 року зазначеним вимогам відповідає. Додаткове рішення суду 06 січня 2025 року зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до даних Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наказу «Про виконання обов`язків директора» №27-К/тр від 28.09.2023 року керівником ТОВ «Ласощі» з 28.09.2023 року є Патриція Косовець (т. 1, а.с. 56-69).

Наказом №30-К/тр від 26.12.2022 року встановлено працівнику ТОВ «Ласощі» ОСОБА_1 , лікарю, режим повного робочого часу з 01.01.2023 року на підставі його заяви від 26.12.2022 року. В наказі міститься підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з ним (т. 2, а.с. 119).

Відповідно до копій Довідки №17 від 29.03.2024 року, Табелів обліку використання робочого часу ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата з квітня по вересень 2023 року; з 01.10.2023 року по 01.11.2023 року він на роботі відсутній (т. 2, а.с. 76-78).

Згідно доповідних записок працівників ТОВ «Ласощі» позивач був відсутній на робочому місці 30.10.2023 року, 31.10.2023 року, 01.11.2023 року (т. 1, а.с. 70-72).

Також 30.10.2023 року, 31.10.2023 року, 01.11.2023 року було складено акти про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на роботі (т. 1, а.с. 75-77).

01.11.2023 року на адресу ОСОБА_1 направлялися вимоги про надання письмових пояснень від 30.10.2023 року, від 31.10.2023 року та від 01.11.2023 року (т. 1, а.с. 78-79, 82-84). А 20.11.2023 року працівниками ТОВ «Ласощі» складено Акт про відмову лікаря ОСОБА_1 в отриманні повідомлень (вимог) про надання письмових пояснень. Зазначено про його відсутність на роботі станом на 20.11.2023 року з дня останнього прогулу (т. 1, а.с. 80).

В копії журналу щозмінного передрейсового та післярейсового медичного оглядів водіїв в графі підпис медичного працівника останній підпис проставлено медичним працівником 07.04.2023 року (т. 2, а.с. 122-139).

Наказом №44-К/тр від 20.11.2023 року ОСОБА_1 , лікаря ТОВ «Ласощі», звільнено з 01.11.2023 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із прогулом без поважних причин (т. 1, а.с. 14).

21.11.2023 року позивачу надсилалися копії вищевказаного наказу про звільнення та інформації про нараховані та виплачені суми при звільненні, які отримано ним 23.11.2023 року (т. 1, а.с. 13-16, 73-74).

Відмовляючи взадоволенні позову,суд першоїінстанції виходивз того,що матеріаламисправи підтвердженовідсутність позивачана роботібез поважнихпричин у вказані в наказі про звільнення дні, і останній таке не спростував і не заперечив. Тому відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення. Відповідно, не підлягають до задоволення і позовні вимоги про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки є похідними від першої вимоги. А з огляду на відмову в задоволенні позову, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу адвоката, які суд визнав обґрунтованими в сумі 27000 грн. з 45000,00 грн., які просив відповідач.

Однак апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із вказаними висновками, враховуючи таке.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

Відповідно до частин першої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу врегульований ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі №761/30967/15-ц).

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають його вину.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Частиною першою статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом із тим, саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

У статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Така процедура є однією з гарантій недопущення безпідставного притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Проте, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №711/5593/21 (провадження №61-3289св23), зазначено, що «Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника на фіксованому робочому місці за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом. […] Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, не залежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника».

Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 13 вересня2023 року у справі №757/55440/18-ц (провадження №61-3538св23).

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У справі, що переглядається, згідно копії наказу про звільнення №44-К/тр від 20.11.2023 року ОСОБА_1 , лікаря ТОВ «Ласощі», звільнено з 01.11.2023 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із прогулом без поважних причин, зокрема, 30.10.2023 року, 31.10.2023 року, 01.11.2023 року (т. 1, а.с. 14), чому передувало складення відповідних доповідних записок працівників ТОВ «Ласощі» про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці (т. 1, а.с. 70-72) та актів про встановлення факту такої відсутності (т. 1, а.с. 75-77).

Також позивачу направлялися вимоги про надання письмових пояснень від 30.10.2023 року, від 31.10.2023 року та від 01.11.2023 року (т. 1, а.с. 78-79, 82-84). А 20.11.2023 року у в`язку з неотриманням ним таких складено Акт про відмову лікаря ОСОБА_1 в отриманні повідомлень (вимог) про надання письмових пояснень. Зазначено про його відсутність на роботі станом на 20.11.2023 року з дня останнього прогулу (т. 1, а.с. 80).

Суд першої інстанції встановив, що у своїх поясненнях, наданих в судовому засіданні 23.10.2024 року, позивач, окрім іншого, ствердив, що він дійсно не виходив на місце праці в ТОВ «Ласощі» з кінця вересня 2023 року, оскільки вважає, що в ТОВ «Ласощі» не має чинного директора. Тобто не заперечує, що був відсутній на робочому місці в цьому товаристві, починаючи із кінця вересня 2023 року, зокрема і у зазначені в наказі про звільнення дні, та підтверджує, що він не виходив на роботу виключно через його особисту незгоду із зміною директора товариства.

Таким чином, судом вірно з`ясовано, що позивач був відсутній на роботі 30.10.2023 року, 31.10.2023 року, 01.11.2023 року без поважних причин, що і стало підставою для застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення.

Доводи апеляційної скарги про те, що робота позивача носила несистематичний характер, його не було повідомлено про зміну умов праці та необхідність виходити на роботу щодня, що відповідач у справі не надав жодного доказу того факту, що позивач був зобов`язаний вийти на робоче місце в зазначені як прогул дні роботи, оскільки позивач працював на 0,25 ставки і виходив на роботу за потреби на кілька годин не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявною в матеріалах справи копією наказу №30-К/тр від 26.12.2022 року, яким встановлено працівнику ТОВ «Ласощі» ОСОБА_1 , лікарю, режим повного робочого часу з 01.01.2023 року на підставі його ж заяви від 26.12.2022 року. І з таким наказом позивач був ознайомлений під підпис того ж дня (т. 2, а.с. 119), Табелями обліку використання робочого часу (т. 2, а.с. 77-78).

Вказані обставини позивачем не спростовано.

Щодо твердження в апеляційній скарзі про те, що керівник ТОВ «Ласощі» не володіє українською мовою і при його звільненні не була присутня в Україні, то такі є голослівними і нічим не підтвердженими, і не містять доказів, які б доводили неправомірність звільнення працівника.

Враховуючи вищезазначене, місцевий суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, цих висновків не спростовують. А тому рішення Городенківського районного суду від 18 грудня 2024 року слід залишити без змін.

Разом з тим, щодо часткового задоволення на суму 27000,00 грн. заяви представника відповідача ТОВ «Ласощі» - адвоката Венгринюка Ю.В. про стягнення витрат за надання правничої допомоги, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19), від 31.07.2020 року у справі №301/2534/16-ц (провадження №61-7446св19), додатковій постанові Верховного Суду від 19.11.2020 року в справі №734/2313/17 (провадження №61-7550св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).

Згідно копії розрахунку витрат від 23.12.2024 року вартість витрат за ознайомлення з матеріалами справи, консультування клієнта, узгодження правової позиції по справі 5000,00 грн.; підготовка та складання відзиву на позовну заяву, опрацювання документів, доданих до відзиву 12000,00 грн.; підготовка інших заяв та клопотань по справі 6000,00 грн.; підготовка та складання відзиву на апеляційну скаргу 6000,00 грн.; участь у судових засіданнях Городенківського районного суду та Івано-Франківського апеляційного суду з врахуванням витрат на дорогу (проїзд) з м. Івано-Франківськ до м. Городенка 16000,00 грн. (т. 2, а.с. 230).

Однак вивчення та підготовка представником відповідача матеріалів справи та формування правової позиції, з огляду на категорію та складність справи, вочевидь не вимагала від адвоката значних витрат часу та сил, а підготовка відзиву на апеляційну скаргу є практично ідентичною підготовці відзиву на позов, враховуючи те, що адвокат брав участь у розгляді даної справи в суді першої інстанції і подавав схожі за змістом документи до суду. Також судом вірно враховано, що представником відповідача до заяви не надано підтверджуючих документів про понесені витрати на дорогу (проїзд).

Крім того, суд бере до уваги категорію справи, фінансовий стан сторін, де відповідачем є юридична особа, а позивач найманий працівник.

Суд відніс цю категорію спорів до нескладних, а розмір судових витрат в сумі 27000 грн. в декілька разів перевищує середню заробітну плату по регіону, мінімальну заробітну плату в 2023 році та заробітну плату позивача як працівника ТОВ «Ласощі».

Тому, враховуючи складність і категорію справи, характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану сторін, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, клопотання позивача про зменшення витрат на правничу допомогу по справі, апеляційний суд вважає за можливе зменшення їх розміру та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласощі» витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8000 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Зелінського Павла Любомировича задовольнити частково.

Рішення Городенківського районного суду від 18 грудня 2024 року залишити без змін.

Додаткове рішення Городенківського районного суду від 06 січня 2025 року змінити в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласощі» (ЄДРПОУ 24682033, місцезнаходження: вул. С. Височана, 13Г, м. Городенка Коломийського району Івано-Франківської області) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: І.В. Бойчук

О.В. Пнівчук

Повне судове рішення складено 03 березня 2025 року.