Постанова

від 11.02.2025 по справі 631/206/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року

м. Харків

справа № 631/206/22

провадження № 22-ц/818/370/25

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.

за участюсекретаря судовогозасідання Волобуєва О.О.

сторони справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство « Охоче»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу Демчука Євгена Вікторовича, який діє в інтересах Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» на рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 09 серпня 2024 року ухвалене у складі судді Пархоменко І.О. -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2022 року ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом про розірвання договору оренди землі, укладеного 22 березня 2007 року між ОСОБА_3 та Сільськогосподарським приватним акціонерним товариством « Охоче».

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідно до договору дарування земельної ділянки від 22 січня 2022 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,2022 гектари кадастровий номер 6324283500:02:001:0189, розташованої на території Старовірівської сільської ради (колишня територія Охоченської сільської ради) Красноградського (колишнього Нововодолазького) району Харківської області ( надалі Земельна ділянка).

22 березня 2007 року між попереднім власником Земельної ділянки - ОСОБА_3 та відповідачем був укладений договір оренди Земельної ділянки. Пунктом 40 договору оренди передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. Не маючи наміру продовжувати орендні відносини, позивач звернувся до відповідача із заявою від 25 січня 2022 року про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, на що відповіді не отримала. Тому змушена була звернутися до суду з дійсним позовом.

Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 09 серпня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди землі,укладений 22 березня 2007 року між ОСОБА_3 таСільськогосподарським приватним акціонерним товариством « Охоче», зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії держаного підприємства «Центр ДЗК» при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 21 травня 2007 року вчинено запис за № 040770000204.

Вирішено питання про стягнення з Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства « Охоче »на користь ОСОБА_1 , судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 гривень 40 копійок, правової допомоги у розмірі 15000 гривень 00 копійок та 10 грн інших судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач як новий власник Земельної ділянки відповідно до вимог закону вправі вимагати розірвання договору оренди, що був укладений між відповідачем та попереднім власником, оскільки зміна власника Земельної ділянки відповідно до умов договору оренди є підставою для його зміни або розірвання.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Демчук Євген Вікторович, який діє в інтересах Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» звернувся з апеляційною скаргою, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом порушені норми матеріального права, висновки до яких дійшов суд, не відповідають обставинам справи, самі обставини з`ясовані поверхнево та не в повному обсязі. Також судом не враховано, що укладений між ОСОБА_3 та позивачкою договір дарування не був спрямований на реальне настання правових наслідків та вчинений умисно, з єдиною умовою розірвати Договір оренди та порушити права відповідача. Крім цього, суд залишив поза увагою, що розірвання Договору оренди суперечить положенням п. 29 цього договору та вимоги ст. 629 ЦК відповідно до яких орендодавець, зокрема та в тому числі зобов`язаний передати в користування Земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору; забезпечувати відповідно до закону права третіх осіб та не вчиняти дій, які перешкоджали б орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

06.11.2024, адвокат Мякоти Т.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу в якому просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Посилалась на те, що судом повно та всебічно встановлені обставини у справі та ухвалене законне та обґрунтоване рішення. Викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено,що 22березня 2007року між ОСОБА_3 таСільськогосподарським приватнимакціонерним товариством« Охоче»(надалі Товариство) бувукладений договіроренди землі,зареєстрований уНововодолазькому районномувідділі Харківськоїрегіональної філіїдержавного підприємства«Центр ДЗК»при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 21 травня 2007 року за № 040770000204 ( надалі Договір оренди ( а. с. 10-16)).

Згідно п. 40 Договору оренди перехід права власності на земельну ділянку є підставою для зміни умов або розірвання договору.

22 січня 2022 року ОСОБА_1 набула зазначену земельну ділянку за договором дарування ( а.с. 7 - 8)

Згідно даних опису вкладення до поштового відправлення, квитанції УКРПОШТА та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 27 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ із заявою про намір розірвати договірні відносини щодо оренди від 25.01.2022, у зв`язку із зміною власника Земельної ділянки та надала відповідачу проекти угоди про дострокове розірвання Договору оренди від 10.02.2022 та акту приймання передачі земельної ділянки. Зазначені документи отримані відповідачем 31.01.2022 (а. с. 17 - 21).

Доказів про результати розгляду відповідачем зазначених документів і прийняте ним рішення матеріали справи не містять.

Судова колегія вважає що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував до них норми матеріального права що їх регулюють.

Згідно зі статтею 14Конституції Українивизначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За ч. 4 ст. 373 ЦК Українивласник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно з ч.1 ст. 407 ЦК Україниправо користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і фізичною особою, юридичною особою.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (статті 1, 13 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною 1ст. 626 ЦК Українизакріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України)

Відповідно дост. 6 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

Тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що вбачається з ч. 1ст. 628 ЦК України.

Одночасно, договір є обов`язковим для виконання сторонами, як закріпленост. 629 ЦК України.

За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з частиною четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі» розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Тлумачення указаного положення свідчить, що за загальним правилом не допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку. Проте сторони в договорі оренди можуть встановити як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц (провадження № 61-6268св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 623/2953/16-ц (провадження № 61-19304св18), від 24 січня 2019 року у справі № 388/1253/15-ц (провадження № 61-26231св18), від 17 липня 2019 року у справі № 388/1251/15-ц (провадження № 61-12233св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 623/3418/16-ц (провадження № 61-33241св18), від 17 лютого 2021 року у справі № 623/1198/18 (провадження № 61-4441св19), від 22 грудня 2022 року у справі № 709/83/19 (провадження № 61-13685св19). Судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частин другої та третьоїстатті 653 ЦК Україниу разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюються або припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до п.40 Договору оренди сторони договору досягли згоди про те, що перехід права власності на Земельну ділянку є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Дотримання сторонами договору певних умов або процедури для розірвання Договору оренди в односторонньому порядку зазначеним договором не передбачено.

Разом з тим, діючи добросовісно та розумно ОСОБА_1 , як правонаступник орендодавця за Договором оренди повідомила орендаря про свій намір розірвати Договір оренди у зв`язку із набуттям нею права власності на Земельну ділянку ( а.с. 17 21).

Системний аналіз положень статей317,319,321 ЦК Українидозволяє зробити висновок про те, що власникові належать права володіння, користування та управління майном, якими він користується на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже, тлумачення відповідачем умов договору на свою користь зводиться до звуження права орендодавця на володіння своїм майном.

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 лютого 2024 року усправі № 291/1502/22 (провадження № 61-17234св23).

Ураховуючи наведене, встановивши, що позивач виявила бажання розірвати укладений із відповідачем Договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству та умовам договору, направила Сільськогосподарському приватному акціонерному товариству «Охоче» відповідну заяву, судова колегія дійшла погоджується з висновком суду про наявність правових підстав для задоволення позову.

Судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги з приводу безпідставного врахування судом факту правомірного набуття ОСОБА_1 права власності на Земельну ділянку, оскільки укладений між ОСОБА_3 та позивачкою договір дарування від 22.03.2022 не був спрямований на реальне настання правових наслідків та вчинений умисно (з єдиною умовою розірвати Договір оренди та порушити права відповідача) виходячи з наступного.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідачем не надано належних доказів, що укладений між договір дарування від 22.03.2007 року визнаний судом недійсним, тому підстави для висновку про неправомірне набуття позивачкою права власності на Земельну ділянку відсутні.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом порушення позивачкою положень передбачених п. 29 Договору оренди та ст. 629 ЦК не спростовують висновків суду про наявність підстав для розірвання договору відповідно до п. 40 Договору оренди, оскільки розірвання договору є самостійним інститутом припинення договірних відносин, тому не може вважатися дією, що перешкоджає орендарю користуватися земельною ділянкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно достатті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» залишити без задоволення.

Рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 09 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 березня 2025 року.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В.Маміна

Н.П.Пилипчук