Окрема думка від 20.02.2025 по справі 332/3757/17

Окрема думка

судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

ОСОБА_1

справа №332/3757/17

провадження № 51-2277км19

20 лютого2025 року колегією суддів Верховного Суду у складі головуючого ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 було розглянуто у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 22 серпня 2022 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 04 квітня 2024 року.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклав вимогу до суду касаційної інстанції про скасування оскаржених судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

Свої доводи захисник мотивував тим, що апеляційний суд, у порушення вимог ст. 419 КПК України, не надав оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту та не звернув уваги на докази у справі, які вказують на те, що потерпілий ОСОБА_6 вчиняв реальні злочинні дії стосовно ОСОБА_5 , які загрожували її життю, здоров`ю та статевій недоторканості, тому остання перебувала в стані необхідної оборони, однак вона перевищила межу такого захисту. Захисник вважав, що суд дійшов неправильного та передчасного висновку про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції щодо винуватості обвинуваченої в умисному вбивстві. Також зазначав, що суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вимоги постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у цьому провадженні, зокрема щодо зобов`язання виконання судом апеляційної інстанції вимог ч. 3 ст. 404 КПК України під час нового розгляду у суді апеляційної інстанції. На його думку, суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону» та не було ними взято до уваги під час дослідження доказів та винесення судових рішень те, що ОСОБА_5 була у стані необхідної оборони (перевищення меж оборони), мала тілесні ушкодження згідно з висновком експертизи, та неправильно кваліфікували її дії за ч.1 ст. 115 КК України, тим самим неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність.

Вказував, що суд першої інстанції показання свідків ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ) та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 оцінив не правильно, не допитав свідка сторони обвинувачення ОСОБА_12 , яка є лікарем швидкої медичної допомоги, і не надав можливості стороні захисту її допитати у суді, а суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про їх повторний допит.

За результатами розгляду вказану касаційну скаргу задоволено частково.

Вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 22 серпня 2022 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 04 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_5 змінено, перекваліфіковано дії ОСОБА_5 на ст. 118 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

ОСОБА_5 як таку, що відбула покарання, звільнено з-під варти.

У решті судові рішення залишено без зміни.

З таким рішенням колегії суддів не можу погодитися з наступних підстав.

Відповідно до вироку суду першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, ОСОБА_5 було визнано винуватою та засуджено за ч.1 ст.115 КК України.

Задовольняючи частково доводи касаційної скарги, більшість суддів колегії дійшла висновку про неправильну кваліфікацію дій засудженої ОСОБА_5 .

Так, касаційний суд під час розгляду кримінального провадження, надаючи свою оцінку показанням ОСОБА_5 , даним протоколу слідчого експерименту, проведеного за її участю, даним висновків експертів дійшов висновку, що завдані потерпілим ушкодження ОСОБА_5 свідчать про наполегливе побиття, яке, хоча і не призвело до тяжких наслідків для здоров`я засудженої, однак спричиняло їй біль і страх за своє здоров`я, а тому має кваліфікуватися як суспільно-небезпечне посягання в контексті статті 36 КК України.

При цьому зазначив, що застосування ОСОБА_5 у цій ситуації ножа та заподіяння смертельного поранення ОСОБА_6 не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а отже засуджена вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та має виходити лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

За таких обставин вважаю за необхідне зазначити, що перекваліфікація дій ОСОБА_5 на ст. 118 КК України, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, можлива лише внаслідок встановлення нових фактичних обставин та надання їм відповідної оцінки у даному кримінальному провадженні, що з огляду на положення ст. 433 КК України, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції, який, відповідно до положень цієї норми процесуального закону, має виходити лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

Водночас главою 31 КПК України передбачено порядок провадження в суді апеляційної інстанції.

Зокрема, до повноважень суду апеляційної інстанції, серед іншого, входить перевірка вироків суду першої інстанції на предмет: неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 414 КПК України), невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи (ст. 411 КПК України), наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК України), у зв`язку з чим цей суд має процесуальну можливість досліджувати наявні в матеріалах кримінального провадження докази, надавати їм оцінку і встановлювати обставини справи.

Таким чином, вважаю, що з огляду на вказані повноваження суду апеляційної інстанції, а також, ураховуючи зміст апеляційної скарги сторони захисту та зміст поданого в апеляційному порядку клопотання про повторне дослідження обставин справи, допиту свідка (ч. 3 ст. 404 КПК України), питання зміни правової кваліфікації дій засудженої через призму встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, на моє переконання, могло бути вирішене судом апеляційної інстанції в порядку апеляційної процедури, а тому касаційна скарга захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 , на мою думку, необхідно було задовольнити частково, а ухвалу Запорізького апеляційного суду від 04 квітня 2024 рокускасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1