Постанова

від 24.02.2025 по справі 927/84/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2025 р. Справа№ 927/84/16(927/866/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пантелієнка В.О.

суддів: Остапенка О.М.

Барсук М.А.

секретар судового засідання Дюкарєва І.М.

за участю представників згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ліквідатора Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) Трест «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича

на рішення господарського суду Чернігівської області від 06.12.2024р.

(повний текст складено 06.12.2024р.)

у справі №927/84/16(927/866/24) (суддя Сидоренко А.С.)

за позовом 1.ПАТ Трест «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича

2.ПАТ АБ «Укргазбанк»

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Український Нафтопродукт»

2. ОСОБА_1

про визнання недійсним правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння поданої в межах справи №927/84/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Стефан» ЛТД

до боржника ПАТ Трест «Київміськбуд 1» імені М.П.Загороднього

про визнання боржника банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 06.12.2024р. у справі №927/84/16(927/866/24) позов ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича та ПАТ АБ "Укргазбанк" до ТОВ "Український Нафтопродукт" та ОСОБА_1 про:

- визнання недійсним договору купівлі - продажу №3362, укладеного між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український Нафтопродукт", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим Олександром Геннадійовичем 07.10.2015р.;

- витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього об`єкта нерухомого майна із реєстраційним номером 105272280000 - машиномісце, за адресою: АДРЕСА_3, площею 15,0 м2;

- визнання недійсним договору купівлі - продажу №3363, укладеного між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український Нафтопродукт", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим Олександром Геннадійовичем 07.10.2015р.;

- витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього об`єкта нерухомого майна із реєстраційним номером 105241080000 - машиномісце, за адресою: АДРЕСА_4, площею 15,1 м2, залишено без задоволення.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, 24.12.2024р. ліквідатор ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього арбітражний керуючий Демчан Олександр Іванович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» просить задовольнити апеляційну скаргу ліквідатора ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього арбітражного керуючого Демчана О.І., а рішення господарського суду Чернігівської області від 06.12.2024р. у справі №927/84/16(927/866/24) скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивачів про визнання недійсним правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Український Нафтопродукт" просить відмовити ліквідатору ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього арбітражному керуючому Демчану О.І.у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду Чернігівської області від 06.12.2024р. у справі №927/84/16(927/866/24) залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ліквідатора ПАТ Трест «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича на рішення господарського суду Чернігівської області від 06.12.2024р. у справі №927/84/16(927/866/24) та призначено її до розгляду на 24.02.2025р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025р. апеляційну скаргу ліквідатора ПАТ Трест «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича на рішення господарського суду Чернігівської області від 06.12.2024р. у справі №927/84/16(927/866/24) прийнято до свого провадження колегією суддів в іншому складі суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників провадження у даній справі, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Чернігівської області від 25.02.2016р. було порушено провадження у справі про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Ронського Р.М.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018р. було припинено процедуру розпорядження майном ПАТ Трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього, боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Ронського Р.М.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 16.07.2019р. було звільнено арбітражного керуючого Ронського Р.М. від виконання повноважень ліквідатора Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд - 1" імені М.П.Загороднього з покладенням обов`язків останнього на арбітражного керуючого Демчана О.І.

08.08.2024р., в межах даної справи про банкрутство, до господарського суду Чернігівської області надійшла спільна позовна заява від 01.08.2024р. №02-66/566 ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича та ПАТ АБ "Укргазбанк" до ТОВ "Український Нафтопродукт", ТОВ "Кантрі Хаус", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ "Українська Фінансова Мережа", ОСОБА_5 , ТОВ "ГК УЮТ Компані", ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про визнання недійсними правочинів та витребування майна з чужого незаконного володіння (присвоєно єдиний унікальний номер 927/763/24).

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 09.08.2024р., зокрема, спільну позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №927/84/16 (927/763/24); постановлено розгляд спільної позовної заяви здійснювати в межах справи №927/84/16 про банкрутство ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_11 - на стороні відповідачів: ТОВ "Український Нафтопродукт", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ "Українська Фінансова Мережа"; ТОВ "Іммо Проперті" - на стороні відповідачів: ТОВ "Український Нафтопродукт", ОСОБА_4 , ТОВ "Українська Фінансова Мережа"; ОСОБА_12 - на стороні відповідачів: ТОВ "Український Нафтопродукт", ОСОБА_8 .

Іншою ухвалою господарського суду Чернігівської області від 09.08.2024р. у справі №927/84/16(927/763/24), зокрема, було задоволено спільне клопотання ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О.І. та ПАТ АБ "Укргазбанк" про витребування доказів.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 10.09.2024р. у справі №927/84/16(927/763/24) було роз`єднано заявлені ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича та ПАТ АБ "Укргазбанк" до ТОВ "Український Нафтопродукт", ТОВ "Кантрі Хаус", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ "Українська Фінансова Мережа", ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ГК УЮТ Компані", ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 спільні позовні вимоги (справа №927/84/16(927/763/24)), виділивши в самостійне провадження, зокрема, вимоги до ТОВ "Український Нафтопродукт" та ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до вимог п.7 розділу ІІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019р. №814, справа за спільним позовом ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича та ПАТ АБ "Укргазбанк" до ТОВ "Український Нафтопродукт" та ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів та витребування майна з чужого незаконного володіння, була зареєстрована 11.09.2024р. Загальним відділом (канцелярією) господарського суду Чернігівської області і їй присвоєно новий єдиний унікальний номер 927/84/16(927/866/24).

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 18.09.2024р. було прийнято спільну позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №927/84/16(927/866/24); розгляд спільної позовної заяви постановлено здійснювати в межах справи №927/84/16 про банкрутство ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, у справі №927/84/16(927/866/24) розглядаються спільні позовні вимоги ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича та ПАТ АБ "Укргазбанк" до ТОВ "Український Нафтопродукт" та ОСОБА_1 про: визнання недійсним договору купівлі - продажу №3362, укладеного між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український Нафтопродукт", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим Олександром Геннадійовичем 07.10.2015р.; витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього об`єкта нерухомого майна із реєстраційним номером 105272280000 - машиномісце, за адресою: АДРЕСА_3, площею 15,0 м2; визнання недійсним договору купівлі - продажу №3363, укладеного між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український Нафтопродукт", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим Олександром Геннадійовичем 07.10.2015р.; витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього об`єкта нерухомого майна із реєстраційним номером 105241080000 - машиномісце, за адресою: АДРЕСА_1 , площею 15,1 м2.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі вказують, що на їх думку, оскільки спірні правочини були укладені менше ніж за один рік до відкриття провадження у справі про банкрутство, вони вчинені з єдиною та протиправною метою - уникнення розрахунків з кредиторами; як наслідок - існують підстави для визнання їх недійсними.

Щодо витребування майна з чужого незаконного володіння позивачі зазначають, що спірне майно, яке перебувало у власності банкрута, було відчужене останнім безоплатно (докази протилежного відсутні) у "підозрілий період" (менше ніж за один рік до відкриття провадження у справі про банкрутство), у зв`язку із відчуженням нерухомого майна боржника за рахунок якого велася господарська діяльність, боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання (зобов`язання з передачі у власність третьої особи нерухомого майна), внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим у частині вартості відчуженого майна боржника, це майно є таким, що вибуло із володіння власника поза його волею та наявні усі правові підстави для витребування із чужого незаконного володіння (останніх власників об`єктів нерухомого майна) на користь банкрута вказаних вище об`єктів нерухомості. Повернення у власність товариства нерухомого майна, яке було відчужене із метою уникнення звернення стягнення на таке майно, дозволить включити його до ліквідаційної маси банкрута з метою його подальшої реалізації для погашення визнаних судом вимог кредиторів в процедурі банкрутства.

ОСОБА_1 в запереченнях проти заявленого позову зазначала, що на її думку у спірних правовідносинах відсутні законодавчо встановлені підстави для витребування від неї нерухомого майна, оскільки вона є добросовісним його набувачем згідно договорів купівлі - продажу від 07.07.2016р., посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С., зареєстрованих в реєстрі за №№1523, 1524. Крім того, ОСОБА_1 просила застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог.

З відзиву ТОВ "Український Нафтопродукт" на позовну заяву вбачається, що останній не погоджується із заявленими позовними вимогами з огляду на їх безпідставність. Відповідачем визнано факт укладення ним 07.10.2015р. з ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього оспорюваних договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомості і повідомлено місцевий суд про повне виконання сторонами своїх зобов`язань за ними (в т.ч. зобов`язань по оплаті переданого у власність майна). В той же час, ТОВ "Український Нафтопродукт" вказував, що не може подати до суду доказів здійснення ним оплати за оскаржуваними правочинами з об`єктивних причин, оскільки відповідно до норм законодавства, чинного на час укладення та виконання цих договорів, у відповідача був відсутній обов`язок зберігати всі первинні документи за таким договором більше трьох років. Відповідач вважає, що твердження позивачів щодо здійснення ПАТ Трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загородного безоплатного відчуження майна на користь ТОВ "Український нафтопродукт" ґрунтується лише на їх суб`єктивній думці і не містить посилання на жодний доказ. На думку відповідача, саме по собі укладення договору у "підозрілий період" не свідчить про наявність підстав для автоматичного визнання оскаржуваного правочину недійсним. Натомість позивачами не доведено жодних підстав, передбачених ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", для визнання договорів від 07.10.2015р. недійсними, як і не доведено підстав для визнання оскаржуваних правочинів фраудаторними на основі загальних норм ЦК України. Оскільки вибуття спірного майна за договорами від 07.10.2015р. відбулось за волею боржника, і ОСОБА_1 придбала його за оплатними договорами №№1523, 1524 від 07.07.2016р. та є його добросовісним набувачем, що не заперечується жодним учасником справи, а позивачами не доведено наявність підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України, для витребування майна від добросовісного набувача, то ТОВ "Український нафтопродукт" вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог в частині витребування майна від ОСОБА_1 також відсутні. Додатково відповідач заявив про сплив (пропуск) позовної давності та просив застосувати правові наслідки її спливу.

До місцевого суду від ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О.І. та ПАТ АБ "Укргазбанк" були подані заперечення на заяви ОСОБА_1 та ТОВ "Український нафтопродукт" про застосування позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Український нафтопродукт" зареєстроване в якості суб`єкта господарювання 07.08.2004р., про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесені відомості за №10731200000000260. Основний вид діяльності: оптова торгівля будівельними матеріалами.

07.10.2015р. між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього (Продавцем) та ТОВ "Український нафтопродукт" (Покупцем) були укладені два договори купівлі - продажу машиномісць, згідно умов яких Продавець передав у власність (продав), а Покупець прийняв (купив) машиномісця НОМЕР_1 та НОМЕР_2, що знаходяться за адресою: м.Київ, АДРЕСА_3.

Право власності Продавця на машиномісця, що продаються, підтверджується Свідоцтвами про придбання майна з прилюдних торгів, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю.П. 26.12.2014р. за №3374, №3377. Право власності на зазначені машиномісця підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №31778035, №31778538, наданими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю.П. 26.12.2014р.

За даними правовстановлюючих документів, вказаних у п.2 цих договорів та Технічних паспортів, виданих Державним підприємством "Державний інститут комплексних техніко - економічних досліджень" 06.10.2014р., відчужувані машиномісця мають загальну площу - 15,0 м2 і 15,1 м2 відповідно.

Інформація про наявність заборони відчуження зазначених машиномісць в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня, що підтверджується Інформаційними довідками із вказаного реєстру №№45276960, №45276242, №45276061, №45276242 від 07.10.2015р.

Інформація про перебування відчужуваного за цими договорами майна та коштів Сторін під податковою заставою в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна про податкові застави відсутня, що підтверджується Витягом із зазначеного реєстру №48028794 від 07.10.2015р.

Згідно Довідки №356, виданої ПАТ Трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього 01.10.2015р., балансова вартість об`єктів, що відчужується за цими договорами, складає 209 816,67 грн. та 211 215,00 грн. відповідно.

За погодженням сторін продаж об`єктів вчинено за 209 816,67 грн. та 211 215,00 грн. відповідно, які Покупець зобов`язався сплатити Продавцю протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня підписання цього договору.

Розрахунок за предмет Договору здійснюється будь-яким не забороненим чинним законодавством України способом, в тому числі векселем. Покупець має право здійснити розрахунок за цим договором достроково.

Відповідно до ст.334 Цивільного кодексу України, право власності Покупця на машиномісця, що відчужуються за цими договорами підлягає державній реєстрації та виникає з дня такої реєстрації.

Передача машиномісць, що відчужуються, підтверджується підписанням цих договорів сторонами, що ототожнюється до підписання актів приймання - передачі.

Ці договори посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г. та зареєстровані в реєстрі за №3362 та №3363.

Згідно Інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.04.2024р. №375922362, №375938587, 07.10.2015р. приватним нотаріусом Левашовим О.Г. була проведена державна реєстрація права власності ТОВ "Український нафтопродукт" на машиномісця НОМЕР_1 та НОМЕР_2, що знаходяться за адресою: м.Київ, АДРЕСА_3. Реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна: 105272280000, 105241080000.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 25.02.2016р. було порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Ронського Р.М.

07.07.2016р. між ТОВ "Український нафтопродукт" (Продавцем) та ОСОБА_1 (Покупцем) були укладені два договори купівлі - продажу машиномісць, згідно умов яких Продавець передав у власність (продав), а Покупець прийняв (купив) машиномісця НОМЕР_1 та НОМЕР_2, що знаходяться за адресою: м.Київ, АДРЕСА_3, та зобов`язався сплатити за них ціну відповідно до умов, що визначені в цих договорах.

Відчужувані машиномісця належать Продавцю на підставі Договорів купівлі - продажу машиномісць, посвідчених 07.10.2015р. Левашовим О.Г., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровими №3362, №3363.

Відповідно до відомостей, викладених у довідках від 06.07.2016р., виданих продавцем, балансова вартість кожного машиномісця становить 110 000,00 гривень.

Ринкова вартість відчужуваних машиномісць становить 106 065,00 грн та 106 773,00 грн відповідно згідно Висновків про вартість майна, виконаних СОД - ФОП Безуглим С.В. 06.07.2016р.

Продаж кожного зазначеного машиномісця вчиняється за ціною 110 000,00 грн без ПДВ, які Покупець сплатив Продавцю до підписання цих договорів шляхом безготівкового розрахунку, згідно з чинним законодавством України. Вказана ціна сплачена Покупцем повністю. В момент укладання цих договорів представник Продавця передав, а Покупець прийняв машиномісця та технічну документацію на них, що підтверджується підписанням цих договорів обома сторонами. Сторони не мають претензій одна до одної.

Відповідно до ст.334 Цивільного кодексу України, право власності Покупця на машиномісця, що відчужуються за цими договорами, виникає з дня державної реєстрації права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка здійснюється одночасно з нотаріальним посвідченням даних договорів.

Дані договори посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. та зареєстровані в реєстрі за №1523, №1524.

Згідно Інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.04.2024р. №375922362, №375938587, 07.07.2016р. приватним нотаріусом Кравченко І.С. була проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на машиномісця № НОМЕР_1 та НОМЕР_2, що знаходяться за адресою: м.Київ, АДРЕСА_3. Реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна: 105272280000, 105241080000.

Станом на дату формування вищевказаної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (25.04.2024р.) власником спірного майна є ОСОБА_1 .

Щодо належності та ефективності способу захисту порушеного права шляхом визнання правочину недійсним, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені в ст.203 Цивільного кодексу України, яка зокрема визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Отже правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

В той же час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019р. у справі №910/3907/18).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021р. у справі №916/1415/19, від 26.01.2021р. у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022р. у справі №209/3085/20).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. у справі №910/3009/18).

Подібний за змістом висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024р. у справі №910/2592/19, у якій також зазначено, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023р. у справі №905/77/21 щодо застосування норм частини 3 статті 216, частин 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022р. у справі №914/2350/18(914/608/20)).

Позивач, як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021р. у справі №334/3161/17).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021р. у справі №916/1415/19).

Провадження у справах про банкрутство є однією із форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021р. у справі №916/4644/15).

Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022р. у справі №914/2350/18(914/608/20)), що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, застосуванням спеціальних способів захисту тощо. З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Зокрема, за змістом преамбули Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Наповнення ліквідаційної маси боржника і, як наслідок, задоволення сукупності вимог кредиторів відбуваються за рахунок майнових активів боржника, вжиття заходів з пошуку, виявлення та повернення яких віднесено до повноважень ліквідатора боржника.

Одним зі способів досягнення максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів шляхом консолідації майна боржника є визнання недійсними за позовом арбітражного керуючого або кредитора правочинів боржника, укладених на шкоду кредиторам. Однак пред`явлення у межах справи про банкрутство такого позову не завжди може забезпечити ефективне поновлення порушених прав особи, яка звернулася з відповідними вимогами до суду. Це залежить від характеру та природи правовідносин, які склались між їх учасниками.

Зокрема, у випадку укладення фраудаторного правочину, який передбачає виникнення у боржника певних зобов`язань задля впливу на формування та справедливий розподіл ліквідаційної маси (фіктивного збільшення кредиторської заборгованості тощо), але не є виконаним на момент його оспорення, задоволення позову про визнання недійсним такого договору матиме наслідком реальне поновлення прав учасників процедури банкрутства, адже це нівелює юридичні наслідки, які могли бути створені спірним правочином, та не потребує вжиття додаткових способів захисту.

Водночас у разі, якщо внаслідок укладення та виконання фраудаторного правочину розмір активів боржника був зменшений, для поновлення прав потерпілих осіб самого лише визнання його недійсним є недостатньо. Захист прав у такому випадку може забезпечуватися шляхом застосування зобов`язально-правових або речово-правових способів захисту.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.02.2024р. у справі №910/2592/19 зауважила про необхідність розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням його майна. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовуються, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності чи іншого речового права. У разі конкуренції речово-правових (віндикаційного, негаторного) та зобов`язально-правових (договірного) способів захисту перевагу має саме зобов`язально-правовий.

При цьому зміст віндикаційного позову полягає у вимозі неволодіючого власника (титульного володільця) до володіючого невласника про повернення речі в натурі. Натомість реституція - це спеціальна форма відновлення становища, що існувало до порушення, сутність якої полягає в поверненні сторін правовідношення у стан, який передував вчиненню певної протиправної дії. Реституція може поставати як реституція володіння (повернення кожною із сторін недійсного правочину того, що така сторона за ним отримала) або ж як компенсаційна реституція відшкодування (в грошовій чи негрошовій формі) вартості одержаного у разі неможливості його повернення в натурі.

З огляду на викладене суд виходить з того, що визнання недійсним правочину, вчиненого на шкоду кредиторам (фраудаторного правочину) та фактично виконаного (повністю чи частково), слід вважати ефективним способом захисту у справі про банкрутство в тому разі, коли відповідна вимога поєднана із застосуванням правових механізмів, спрямованих на відновлення майнового стану осіб до того стану, який існував до вчинення спірного правочину, наповнення ліквідаційної маси боржника для максимального задоволення вимог кредиторів.

Зокрема, ч.3 ст.42 КУзПБ (ч.2 ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") та ст.216 Цивільного кодексу України передбачено наслідки недійсності правочину, до яких, окрім повернення другою стороною одержаного на виконання недійсного правочину в натурі, також належить відшкодування вартості одержаного в разі неможливості його повернення, відшкодування збитків винною стороною. Частиною 2 статті 61 КУзПБ (ч.5 ст.41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") передбачено притягнення до відповідальності третіх осіб.

Колегія суддів вважає, що визнання недійсним фраудаторного правочину є необхідною передумовою для покладення на відповідних осіб негативних майнових наслідків його укладення, адже це спростовує презумпцію правомірності такого правочину внаслідок встановлення факту правопорушення незалежно від того, що витребування майна від останнього у ланцюгу договорів добросовісного власника буде неможливим за приписми ст.388 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас витребування майна із чужого володіння не потребує оспорювання договору, на підставі якого воно було набуте останнім набувачем (близький за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного суду від 05.10.2021р. у справі №910/18647/19). Таке майно може бути витребуване у набувача в будь-якому разі за наявності підстав, передбачених статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022р. у справі №908/976/19 зроблені наступні висновки щодо застосування норм права:

"Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (ч.1 ст.2 ЦПК України).

Тобто цілком правомірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що заявниця, звертаючись з вимогами в межах справи про банкрутство, обрала спосіб захисту, який не є ефективним, оскільки не відновить її порушених прав, а правильним захистом буде саме подання віндикаційного позову до кінцевого володільця майна - спеціальний спосіб захисту, прямо передбачений для спірних правовідносин чинним законодавством…".

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що визнання недійсними результатів аукціону та укладеного за їх наслідками відповідачами спірного договору не призведе до поновлення майнових прав заявниці (до введення її як власниці у володіння квартирою), що свідчить про неефективність означених способів захисту, тому місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для відмови в позові у цій частині.

Натомість задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц (пункт 125), від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16 (пункт 146), від 02.07.2019р. у справі №48/340 (пункт 6.43), від 28.01.2020р. у справі №50/311-б (пункт 92), від 16.06.2020р. у справі №372/266/15-ц (пункт 44)).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на свої попередні висновки про те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020р. у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020р. у справі №19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021р. у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16-ц(пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (п.5 ч.2 ст.16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022р. у справі №914/2618/16 (пункт 38))".

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що на момент розгляду даної справи право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_1 , тому визнання недійсними спірних договорів від 07.10.2015р., укладених між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український нафтопродукт", не призведе до поновлення майнових прав позивачів (до введення ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього як власника у володіння нерухомим майном), що свідчить про неефективність означеного способу захисту.

Належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від ОСОБА_1 (стягнення з неї) нерухомого майна.

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О.І. та ПАТ АБ "Укргазбанк" до ТОВ "Український Нафтопродукт" про визнання недійсними договорів купівлі - продажу машиномісць від 07.10.2015р. №3362, №3363, укладених між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український Нафтопродукт", що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г., не підлягають задоволенню.

Щодо наявності підстав для витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначає наступне.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У статті 41 Конституції України також закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Вказаному праву кореспондує встановлений ст.400 Цивільного кодексу України обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 330 Цивільного кодексу України передбачає можливість добросовісного набувача набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності. Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до положень ст.388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1). Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3).

Віндикація - це передбачений законом основний речово - правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Так, шляхом подання віндикаційного позову майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину.

З наведених норм права вбачається, що власник може витребувати своє індивідуально - визначене майно у недобросовісного набувача, який заволодів ним без відповідної правової підстави. У добросовісного набувача майно може бути витребувано, якщо він набув його безоплатно або якщо набув за відплатним договором, але майно було загублене власником, викрадене у нього або вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.

У постанові від 15.06.2021р. у справі №916/585/18(916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.

Отже, суд при витребуванні майна на підставі статей 387, 388 ЦК України повинен встановити, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати, чи існує це майно на момент витребування, чи знаходиться це майно у недобросовісного набувача, а якщо у добросовісного, то чи відплатно або безвідплатно він його придбав, а якщо придбав відплатно, то яким чином воно вибуло з володіння власника.

Позивачі просили місцевий суд витребувати на користь ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього машиномісця НОМЕР_1 та НОМЕР_2, що знаходяться за адресою: м.Київ, АДРЕСА_3 (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна: 105272280000, 105241080000), власником яких на даний час є ОСОБА_1 .

До 07.10.2015р. власником цього нерухомого майна було ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, що випливає зі змісту договорів купівлі - продажу машиномісць від 07.10.2015р. №3362, №3363, укладених між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український Нафтопродукт", що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г., та Інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.04.2024р. №375922362, №375938587.

В таких документах вказано, що право власності Продавця на машиномісця, що продаються, підтверджується Свідоцтвами про придбання майна з прилюдних торгів, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю.П. 26.12.2014р. за №3374, №3377. Право власності на зазначені машиномісця підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №31778035, №31778538, наданими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю.П. 26.12.2014р.

Щодо питання чи мало право ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього відчужувати спірне нерухоме майно, апеляційний суд зазначає наступне.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані зі зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022р. у справі №910/16579/20 навела такі висновки:

"Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним".

Як вказано вище, оспорювані договори були укладені між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український нафтопродукт" 07.10.2015р., тобто менш ніж за п`ять місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017р., постановленою за результатами проведення попереднього засідання у справі про банкрутство ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, були визнані вимоги кредиторів на загальну суму 605 986 263,08 грн (в т.ч. вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" 2 756,00 грн - І черга задоволення, 80 951 140,66 грн - ІV черга задоволення, 1 970 099,05 грн - VІ черга задоволення.

Постановляючи дану ухвалу, місцевий суд серед іншого вказав, що рішенням господарського суду м.Києва від 01.03.2012р. по справі №34/312 частково задоволені позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк", присуджено до стягнення з ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором №70 від 28.08.2008р. в сумі 176 170 035,84 грн. У рахунок погашення заборгованості ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" за кредитним договором №70 від 28.08.2008р. в сумі 176 170 035,84 грн звернуто стягнення на заставне рухоме і нерухоме майно, а також товари в обороті.

Рішенням господарського суду м.Києва від 06.02.2014р. по справі №4/30 було частково задоволені позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк", стягнуто з ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором №81 від 01.10.2008р. в сумі 167 392 465,73 грн. У рахунок погашення заборгованості ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" за кредитним договором №81 від 01.10.2008р. в сумі 167 392 465,73 грн. звернуто стягнення на заставне нерухоме майно.

Рішенням господарського суду м.Києва від 22.06.2010р. по справі №4/173 стягнуто з ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" суму заборгованості за Договором №52-О від 05.01.2009р. у розмірі 12 354 446,12 грн., з яких заборгованість по кредиту 11 400 000,00 грн., заборгованість по процентам 633 715,07 грн., прострочена заборгованість по процентам за період з 01.02.2010р. по 04.02.2010р. 41 227,40 грн., пеня за несвоєчасне повернення кредиту 249 706,85 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів 29 796,80 грн.

Здійснивши перевірку обґрунтованості заявлених кредиторських вимог ПАТ АБ "Укргазбанк", місцевий суд дійшов правильного висновку, що незважаючи на вжиття цим кредитором заходів щодо звернення стягнення на заставне майно ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього (в т.ч. шляхом примусового виконання судових рішень), боржник має непогашену заборгованість перед банком за отриманими кредитами в сумі 80 951 140,66 грн, а також щодо сплати пені в розмірі 1 970 099,05 грн. При цьому, вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" до боржника не забезпечені заставою майна боржника.

За таких обставин, укладення ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього договорів щодо відчуження власного нерухомого майна в момент існування у нього значної заборгованості перед іншими кредиторами та менш ніж за п`ять місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство порушує майнові інтереси кредиторів і направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Апеляційний суд вважає, що укладення між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український нафтопродукт" 07.10.2015р. договорів купівлі - продажу машиномісць не відповідає п.6 ч.1 ст.3 та ч.3, ч.6 ст.13 Цивільного кодексу України, оскільки вони вчинені всупереч принципу добросовісності та внаслідок зловживання правом власності на шкоду кредиторам.

Тому місцевий суд дійшов вірного висновку, що ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього не мало права відчужувати спірне нерухоме майно.

При цьому, колегія суддів наголошує, що для витребування з чужого незаконного володіння майна оспорювання таких фраудаторних правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника.

В той же час, визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача (п.96 Постанови Верховного Суду від 22.05.2024р. у справі №924/408/21(924/287/23)).

Щодо питання чи є ОСОБА_1 добросовісним набувачем майна, колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021р. у справі №925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.

У спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №910/73/17).

Відповідно до ст.330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За загальним правилом добросовісний набувач набуває право власності на рухоме майно, яке за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Це правило застосовується і в разі, якщо нерухоме майно було відчужене власником, який не має права його відчужувати, оскільки на нерухоме майно накладений арешт. Виходячи із загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на нерухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати. Подібні висновки щодо набуття прав на нерухоме майно сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №669/927/16-ц, від 23.10.2019р. у справі №922/3537/17, від 01.04.2020р. у справі №610/1030/18, від 15.06.2021р. у справі №922/2416/17, від 02.11.2021р. у справі №925/1351/19, від 06.07.2022р. у справі №914/2618/16.

Вирішуючи питання про можливість витребування спірного майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування ст.388 Цивільного кодексу України, слід перевіряти, оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.04.2019р. у справі №669/927/16-ц, від 23.10.2019р. у справі №922/3537/17, від 01.04.2020р. у справі №610/1030/18). Добросовісною не може вважатися особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021р. у справі №200/606/18, від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16-ц, від 06.07.2022р. у справі №914/2618/16, від 21.09.2022р. у справі №908/976/19).

Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис п.1 ч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019р. у справі №922/3537/17 (пункти 37), від 02.11.2021р. у справі №925/1351/19 (пункт 6.45), від 06.07.2022р. у справі №914/2618/16 (пункт 53)).

Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто така, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019р. у справі №922/3537/17 (пункт 38), від 15.06.2021р. у справі №922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 02.11.2021р. у справі №925/1351/19 (пункт 6.46), від 06.07.2022р. у справі №914/2618/16 (пункт 54)).

Як вбачається зі змісту п.5 договорів купівлі - продажу машиномісць від 07.07.2016р., укладених між ТОВ "Український нафтопродукт" та ОСОБА_1 , відсутність обтяжень було перевірено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.07.2016р.; відсутність податкової застави було перевірено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 07.07.2016р. Машиномісця як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передані; щодо предмету договору відсутні судові спори; машиномісця не надані в користування наймачам (орендарям); обтяжень, а також будь - яких прав у третіх осіб щодо машиномісць немає.

Згідно Інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.04.2024р. №375922362, №375938587, 12.07.2013р. була проведена державна реєстрація обтяження спірного майна на підставі постанови державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві про арешт майна боржника від 01.06.2013р.

Втім, на момент проведення відповідних реєстраційних дій власником майна було ТОВ "Українська інвестиційно - інжинірингова компанія", а обтяження встановлювалося в інтересах ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" імені М.П.Загороднього.

Крім того, 01.07.2016р. державним виконавцем Солом`янського РВ ДВС ГТУЮ у м.Києві була проведена державна реєстрація припинення вищевказаного обтяження спірного майна.

Будь-які інші записи про обтяження спірного майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні.

Отже, за відсутності на момент набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності інших даних про те, що цей відповідач знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, ОСОБА_1 , добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набула відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Доводи позивачів (в контексті добросовісності набувача майна) про те, що за результатами проведеного аналізу цін придбання/відчуження аналогічних об`єктів нерухомого майна, враховуючи його місцезнаходження, загальну площу, а також характеристики, можливо дійти висновку, що сторонами було об`єктивно занижено вартість відчужуваного нерухомого майна, яка фактично не відповідає середній ціні ринку нерухомості по м.Київ, як на 2015-2018 роки, так і станом на день винесення оскаржуваного рішення, тому також правильно не були взяті місцевим судом до уваги, оскільки позивачами не було подано жодних доказів, які б надавали суду можливість перевірити такі твердження позивачів. Такі докази в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, як було правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.

Щодо питання чи відплатно або безвідплатно ОСОБА_1 придбала спірне майно, колегія суддів зазначає наступне.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Подібна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019р. у справі №522/14890/16-ц, постановах Верховного Суду від 02.02.2022р. у справі №927/1099/20, від 15.06.2018р. у справі №916/933/17, від 15.05.2018р. у справі №906/854/17, постанові Верховного Суду України від 07.09.2016р. у справі №6-1026цс16.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі - продажу це оплатний, двосторонній і консенсуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупця, отже, є юридичною підставою виникнення такого зобов`язального правовідношення, яке обумовлює появу у покупця абсолютного речового права.

Договір купівлі - продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, яке є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні.

Двосторонній характер купівлі-продажу обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав і обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Іншими словами, в договорі купівлі-продажу відповідним правам і обов`язкам продавця кореспондуються відповідні права і обов`язки покупця і навпаки.

Договір купівлі-продажу є консенсуальним, оскільки права і обов`язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо усіх істотних умов. Настання цього моменту може мати ряд особливостей, зумовлених тим, що для окремих видів договорів купівлі-продажу законодавець передбачає спеціальні вимоги до їх оформлення, без додержання яких укладена угода не може вважатися дійсною.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виконавши обов`язок передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, продавець отримує право пред`явити покупцеві вимогу про оплату товару, а у разі прострочення оплати товару також вимогу про сплату процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.3, ч.4 ст.692 Цивільного кодексу України).

Як було вказано вище, 07.07.2016р. між ТОВ "Український нафтопродукт" (Продавцем) та ОСОБА_1 (Покупцем) були укладені два договори купівлі - продажу машиномісць, згідно умов яких Продавець передав у власність (продав), а Покупець прийняв (купив) машиномісця № НОМЕР_1 та НОМЕР_2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та зобов`язався сплатити за них ціну відповідно до умов, що визначені в цих договорах.

Відповідно до відомостей, викладених у довідках від 06.07.2016р., виданих продавцем, балансова вартість кожного машиномісця становить 110 000,00 грн. Ринкова вартість відчужуваних машиномісць становить 106 065,00 грн. та 106 773,00 грн. відповідно згідно Висновків про вартість майна, виконаних СОД - ФОП Безуглим С.В. 06.07.2016р. Продаж кожного зазначеного машиномісця вчиняється за ціною 110 000,00 грн без ПДВ.

Отже, укладені між ТОВ "Український нафтопродукт" та ОСОБА_1 договори від 07.07.2016р. за їх змістом є договорами купівлі - продажу в розумінні ст.655 ЦК України.

Умови цих договорів про те, що вартість машиномісць покупець повністю сплатив продавцю до підписання договорів шляхом безготівкового розрахунку, і що в момент укладання цих договорів представник продавця передав, а покупець прийняв машиномісця та технічну документацію на них, що підтверджується підписанням цих договорів обома сторонами, свідчать про виконання договорів сторонами одночасно з їх укладенням (в т.ч. виконання зобов`язань по оплаті майна).

Вбачається, що позивачі в позовній заяві посилалися лише на безоплатність набуття майна ТОВ "Український нафтопродукт". Будь - які аргументи щодо порядку набуття права власності на спірне майно ОСОБА_1 в позовній заяві відсутні.

Однак, як було вказано вище, під час розгляду віндикаційних позовів підлягають встановленню обставини щодо порядку набуття права власності на спірне майно саме його останнім набувачем.

Відповідачі у відзивах на позов, в свою чергу, вказували, що на виконання умов договорів його сторони належним чином виконали свої обов`язки: продавець передав покупцю нерухоме майно; у свою чергу покупець прийняв у власність відповідне майно та здійснив його оплату у встановленому договором порядку.

ОСОБА_1 , серед іншого, звертала увагу місцевого суду на належне виконання нею своїх зобов`язань щодо розрахунку за вказане майно перед покупцем у повному обсязі до підписання правочинів.

В той же час, доказів здійснення оплати за відчужене нерухоме майно відповідачі не надали.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що сама лише відсутність таких документів не може беззаперечно свідчити про безоплатне набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно.

Згідно п.44.1, п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Такі ж положення містяться і у п.2.10 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012р. №578/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.04.2012р. за №571/20884.

Таким чином, враховуючи умови договорів купівлі - продажу машиномісць від 07.07.2016р. щодо оплати за придбане нерухоме майно, максимальний строк зберігання первинних документів, які підтверджують оплату майна, сплив наприкінці серпня 2019 року.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що доводи відповідачів про неможливість подання відповідних доказів у зв`язку з закінченням строків їх зберігання, є слушними.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна і набула його оплатно.

Щодо питання чи вибуло спірне майно з володіння ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" імені М.П. Загороднього з його волі, колегія суддів зазначає наступне.

Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами. Висновок про вибуття майна з володіння власника внаслідок вчинення недійсного правочину саме поза його волею має ґрунтуватися на врахуванні підстав недійсності зазначеного правочину та належному з`ясуванні обставин, які свідчать про наявність відповідного дефекту волі при його укладенні, що не можна ототожнювати з дефектом мети фраудаторного договору.

Верховний Суд у постанові від 01.08.2019р. у справі №908/439/18 зазначив, що вибуття майна з володіння власника або особи, якій власник передав майно у володіння, не з їхньої волі може відбуватися, коли вчиняється правочин. Такими правочинами є правочини фізичних осіб, вчинені за межами їх дієздатності (ст.221 - ст.223, ст.226 Цивільного кодексу України); правочини, вчинені без дозволу органів опіки і піклування (ст.224 Цивільного кодексу України); правочини, вчинені під впливом помилки (ст.229 Цивільного кодексу України), обману (ст.230 Цивільного кодексу України), насильства (ст.231 Цивільного кодексу України); правочини, вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст.232 Цивільного кодексу України); правочини, вчинені від імені юридичної особи особою, що не мала повноважень діяти від імені юридичної особи, та не підтверджені діями юридичної особи про визнання такого правочину.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підставами недійсності правочину можуть бути не лише перелічені підстави, а й інші обставини, які свідчать про недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Встановлення наведених обставин є підставою для недійсності відповідного фраудаторного правочину, зокрема, за позовом арбітражного керуючого або кредитора у межах справи про банкрутство. Водночас відчужене у такий спосіб майно не можна за загальним правилом вважати таким, що вибуло з володіння боржника без його волі. Хоча воля боржника при укладенні фраудаторного правочину обумовлена наявністю у нього неправомірної та недобросовісної мети, проте вона усвідомлено спрямована на виведення майна з володіння боржника, перехід прав на таке майно до інших (пов`язаних) осіб задля приховання його від кредиторів, убезпечення від включення до ліквідаційної маси боржника тощо. У зазначеному випадку власник свідомо порушує засади (принципи) цивільного законодавства та зловживає своїм правом шляхом відчуження майна на шкоду кредиторам, і його воля спрямована саме на це.

Укладаючи фраудаторний правочин, боржник свідомо бажає настання правових наслідків у вигляді вибуття відповідного майна з його володіння. Набувач такого майна, який безпосередньо пов`язаний з боржником або з інших обставин не міг не знати про фраудаторний характер правочину, є недобросовісним набувачем.

У разі подальшого відчуження набувачем отриманого на виконання фраудаторного правочину майна на користь іншої особи, яка не є пов`язаною з боржником та водночас не обізнана про придбання майна в особи, що не мала права його відчужувати, такий добросовісний набувач не повинен приймати на себе тягар неправомірних і недобросовісних дій боржника та його недобросовісного контрагента, пов`язаних із вчиненням правочину на шкоду кредиторам та виведенням майна тощо.

Визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача.

Водночас недобросовісність наміру (мотиву) дій власника - боржника при укладенні визнаного судом недійсним правочину щодо відчуження майна (якщо воно відбулось за його бажанням) не може бути достатньою підставою для витребування майна у добросовісного набувача за останнім правочином в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

Сам лише факт недійсності першого в ланцюгу договорів правочину, за яким відчужено відповідне майно боржника, не свідчить про вибуття такого майна з володіння власника без його волі. Адже недійсність правочину як така (без урахування підстав недійсності) не виключає наявності волі власника майна на його відчуження. Однак метою такого відчуження при укладенні фраудаторного правочину є унеможливлення звернення стягнення на це майно та в окремих випадках збереження фактичного контролю над цим майном (у разі відчуження пов`язаній особі).

Натомість презюмування відсутності волі власника на відчуження майна за недійсним правочином, незалежно від підстав недійсності, матиме наслідком необґрунтоване розширення окресленого ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України кола випадків, за яких майно може бути витребувано від добросовісного набувача.

Як наслідок, добросовісний набувач перебуватиме в невигідному становищі порівняно з недобросовісним власником (який не дотримався вимог закону при укладенні правочину, спрямованого на відчуження майна). Отже, на такого набувача, попри його добросовісність, буде покладено індивідуальний і надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та необхідністю шукати способи компенсації своїх втрат (зокрема витрат на придбання майна, на його утримання, збереження, а також поліпшення відповідно до положень статті 390 Цивільного кодексу України). Водночас можливість застосування положень статті 330 Цивільного кодексу України буде значною мірою необґрунтовано обмежена.

Наведене не сприятиме забезпеченню принципу правової визначеності як невід`ємної складової верховенства права, а також може призвести до невиправданого та непропорційного втручання у мирне володіння майном добросовісної особи, що набула його за відплатним правочином. При цьому таке втручання буде здійснено на користь особи, що діяла недобросовісно, зловживаючи своїм правом (адже арбітражний керуючий та кредитори при зверненні з відповідним позовом передусім діють в інтересах боржника), що матиме наслідком порушення справедливого балансу інтересів.

Відповідна правова позиція щодо застосування норм права викладена у п.90 - п.101 постанови Верховного Суду від 22.05.2024р. у справі №924/408/21(924/287/23).

У даній справі позивачі наполягали на фраудаторному характері договору фраудаторному характері договорів купівлі - продажу машиномісць, укладених 07.10.2015р. між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український нафтопродукт", вважаючи, що це є підставою для висновку про вибуття майна з володіння боржника поза волею власника.

Однак, враховуючи зміст цих договорів, апеляційний суд вважає, що воля ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього була спрямована саме на вибуття майна з його володіння на користь ТОВ "Український нафтопродукт", хоча й з недобросовісною метою.

Щодо наявності права ПАТ АБ "Укргазбанк" на звернення з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно ст.ст.45, 47 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

Велика Палата Верховного Суду у п.159 - п.161 постанови від 13.02.2024р. у справі №910/2592/19 вказала, що вона раніше виснувала, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022р. у справі №461/12525/15-ц та від 04.07.2023р. у справі №233/4365/18).

У справі про банкрутство право звернення в інтересах боржника з віндикаційним позовом до третіх осіб, у тому числі з підстав визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута, належить виключно ліквідатору боржника (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019р. у справі №Б-19/207-19).

Натомість учасники справи про банкрутство вправі оскаржити до суду дії (бездіяльність) ліквідатора щодо вжитих ним заходів у ліквідаційній процедурі з повернення майна у ліквідаційну масу боржника (ч.11 ст.41 Закону про банкрутство, ч.6 ст.61 КУзПБ), а комітет кредиторів за поданим клопотанням ? усунути ліквідатора від виконання ним своїх обовязків у разі їх невиконання або неналежного виконання (ч.3 ст.114 Закону про банкрутство, ч.4 ст.28 КУзПБ).

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ АБ "Укргазбанк" ніколи не було власником спірного майна, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстави для задоволення його позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння відсутні.

Згідно ст.7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами ст.ст.13, 14 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності з статей 73, 74, 86 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О.І. не було доведено наявність, передбачених ст.ст387, 388 Цивільного кодексу України, підстав для витребування нерухомого майна із володіння ОСОБА_1 , а тому місцевий суд правильно визнав ці позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018р. у справі №369/6892/15-ц і від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16 (пункт 73)).

Оскільки за результатами вирішення даного спору місцевим судом було правильно встановлено, що права або законні інтереси позивачів не були порушені, тому питання про застосування позовної давності не розглядалося.

Місцевий суд законно і обґрунтовано залишив без задоволення позов ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича та ПАТ АБ "Укргазбанк" до ТОВ "Український Нафтопродукт" та ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 240, 270, 275, 276, 282, 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ліквідатора ПАТ Трест «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 06.12.2024р. у справі №927/84/16(927/866/24) - без змін.

Справу №927/84/16(927/866/24) повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складений та підписаний 03.03.2025р.

Головуючий суддя В.О. Пантелієнко

Судді О.М. Остапенко

М.А. Барсук