Рішення

від 27.02.2025 по справі 759/217/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/217/24

пр. № 2/759/805/25

27 лютого 2025 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді П`ятничук І.В.,

за участю секретаря Кульбовської В.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника позивача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Петрицького 21А» про усунення перешкод у користуванні квартирою та встановлення порядку користування квартирою,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 02.01.2024 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Петрицького 21» про усунення перешкод у користуванні квартирою та встановлення порядку користування квартирою, яким з урахуванням уточненої заяви просить зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні квартирою та встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши в користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату площею 13,5 кв.м., а іншу житлову кімнату площею 15,4 кв.м., залишити в користуванні ОСОБА_2 , інші допоміжні приміщення квартири: кухню, ванну кімнату, санвузли, веранду та коридор залишити в спільному користуванні співвласників.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна квартира належить на праві власності в рівних частках йому та ОСОБА_2 . Спірна квартира складається з двох ізольованих жилих кімнат площею 13,5 кв.м. та 15,4 кв.м.

Постановою Київського апеляційного суду від 27.10.2022 року в порядку поділу майна подружжя за ним було визнано право власності на 1/2 частину спірної квартири АДРЕСА_1 .

Зазначив, що після розірвання шлюбу почали виникати конфлікти з приводу володіння та користування квартирою, здійснення витрат на її утримання та сплату житлово-комунальних послуг, які мирним шляхом вирішити неможливо. Будь-які спроби врегулювати конфлікт щодо користування квартирою виявилися марними, в зв`язку з чим, позивач просить встановити порядок користування квартирою, відповідно до якого виділити йому в користування кімнату площею 13,5 кв.м., ОСОБА_2 кімнату площею 15,4 кв.м., місця загального користування залишити у спільному користуванні співвласників.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити, посилаючись на обставини викладені у матеріалах справи. Зазначили, що на даний час в спірній квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 відповідачем було проведено перепланування кімнат.

Відповідач та її представник в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у поданому до суду відзиві.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, подала до суду заяву, якою просить розгляд справи провести за відсутності представника об`єднання.

Дослідивши письмові докази, вислухавши думку позивача та його представника, відповідача та її представника, суд вважає встановленими такі обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 на підставі постанови Київського апеляційного суду від 27.10.2022 року по справі № 759/5806/20 (а.с. 24-35).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 02.05.2023 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частину спірної квартири АДРЕСА_1 (а.с. 10).

Відповідно до технічного паспорту від 30.09.2015 року, спірна квартира складається з двох ізольованих жилих кімнат площею 13,5 кв.м. та площею 15,4 кв.м., кухні площею 20,4 кв.м., санвузла площею 5,3 кв.м. та 2,0 кв.м., коридору площею 9,8 кв.м., веранди площею 6,2 кв.м. Загальна житлова площа становить 28,9 кв.м., загальна площа квартири становить 72,6 кв.м., відповідно до технічного паспорту виготовлено ТОВ «Проекттехсервісбуд».

Згідно висновку № 14956 будівельно-технічного експертного дослідження від 01.09.2020 року складеного ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» вбачається, що власниками квартири АДРЕСА_1 проведено перепланування та переобладнання квартири шляхом часткового демонтажу та улаштування нових перегородок між приміщеннями, внаслідок чого змінилась загальна площа, а також площі та конфігурація приміщень, а саме: 1-а кімната збільшена до 14,2 кв.м., 2-га кімната переобладнана під їдальню із збільшенням площі до 17,6 кв.м., кухню розділено на дві частини: кухню площею 9,0 кв.м. та житлову кімнату - 12,4 кв.м., санвузол площею 2,0 кв.м. переплановано в санвузол площею 1,2 кв.м., площу коридору зменшено до 8,1 кв.м., загальна площа квартири фактично становить 74,1 кв.м. (+1,5 кв.м.) (т.1 а.с. 13-23).

За приписом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до статті 319 цього Кодексу, яка встановлює визначальні принципи здійснення права власності, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 321 ЦК України, у якій закріплений конституційний принцип непорушності права власності, проголошує, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до положень статті 358 цього Кодексу право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.

Отже, порядок користування вразі відходу від ідеальних часток може встановлюватись співвласниками за їх згодою, що в даному випадку не відбулось, водночас, суд не справі зменшувати частку у спільній власності і погіршувати становище або, навпаки, покращувати, жодного зі співвласників.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Пунктом 14 Постанови Пленуму ВС України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

В судовому засіданні сторонами надані пояснення, з яких вбачається, що в спірній квартирі на даний час проживає відповідач по справі ОСОБА_2 разом з донькою ОСОБА_5 .

Інший співвласник позивач по справі проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Таким чином, враховуючи розмір житлової площі, яка припадає на кожного із співвласників, враховуючи, що між співвласниками спірної квартири не досягнуто домовленості щодо порядку користування спільною власністю, а також те, що фактична площа кімнат не співпадає з площею зазначеною у технічному паспорті суд приходить до висновку, що виділення у відособлене користування кожному з них частини квартири, яка б відповідала їх ідеальним часткам не вбачається можливим, запропонований позивачем варіант не відповідає вимогам законодавства та призведе до порушення прав іншого співвласника щодо володіння та користування квартирою, а тому встановити новий порядок користування спірним житловим приміщенням у судовому порядку неможливо.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 у користуванні спірною квартирою судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyyv. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Верховний Суд виходить з того, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями ст. 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували той факт, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Таким чином, суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, враховуючи вимоги позивача, на задоволенні яких останній наполягав, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 у користуванні спірною квартирою.

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про залишення позову без задоволення.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України у суду відсутні.

Керуючись статтями 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Петрицького 21А» про усунення перешкод у користуванні квартирою та встановлення порядку користування квартирою - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І.В. П`ятничук