Постанова від 03.03.2025 по справі 904/3386/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3386/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства "Мелік" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2024 (повний текст рішення складено 11.10.2024, суддя Татарчук В.О.) у справі № 904/3386/24

за позовом Керівника Павлоградської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (Дніпропетровська обл., Павлоградський р-н, с. Вербки),

в особі Виконавчого комітету Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (Дніпропетровська обл., Павлоградський р-н, с. Вербки)

до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Мелік" (Дніпропетровська обл., м. Синельникове)

про стягнення штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2024 Керівник Павлоградської окружної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, Виконавчого комітету Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Мелік" про стягнення штрафних санкцій за невиконання умов договору №223 від 02.06.2023 в загальному розмірі 276733,95грн, з яких: 145846,27грн пені, 130887,68грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду №223 від 02.06.2023 в частині своєчасного та повного виконання робіт.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2024, в даній справі, позовні вимоги керівника Павлоградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, Виконавчого комітету Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Мелік" про стягнення штрафних санкцій у загальній сумі 276733,95грн, з яких: 145846,27грн пені та 130887,68грн штрафу - задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Мелік" (52500, Дніпропетровська обл., м. Синельникове, вул. 40 років Жовтня, буд.18, ідентифікаційний код 20264505) на користь Виконавчого комітету Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (51453, Дніпропетровська обл., Павлоградський р-н, с. Вербки, вул. Центральна, буд. 20, ідентифікаційний код 40210149) за несвоєчасне виконання зобов`язанням за договором №223 від 02.06.2023 пеню у сумі 145846,27грн та штраф 130887,68грн.

Стягнуто з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Мелік" (52500, Дніпропетровська обл., м. Синельникове, вул. 40 років Жовтня, буд.18, ідентифікаційний код 20264505) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 38, ідентифікаційний код 02909938) 3320,80грн - витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», представник Приватного виробничо-комерційного підприємства "Мелік", звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду від 11.10.2024 та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Скаржник вважає вказане рішення не обґрунтованим та незаконним, таким, яке прийнято із порушенням норм матеріального права та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- в оскаржуваному рішення суд першої інстанції зазначає, що «Таким чином «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно». Вважаємо, що суд першої інстанції, під час ухвалення оскаржуваного рішення, не вірно трактував поняття «інтереси держави»;

- суд першої інстанції не встановив, чи були дотримані вимоги, передбачені ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та ст.53 Господарсько-процесуального кодексу України, а саме: - чи є Виконком та Сільрада компетентним органом держави (належним Позивачем); - чи знав Виконком та Сільрада про порушення інтересів держави; - коли та як були повідомлені Виконком та Сільрада про намір звернутися до суду для захисту інтересів держави, з урахуванням того, що позивачів декілька - Виконком та Сільрада; - чи мали можливість Виконком та Сільрада відреагувати на повідомлення прокурора протягом розумного строку; - які заходи вживались Виконкомом та Сільрадою для захисту прав держави. Дані обставини не були встановлені судом першої інстанції, тому підстави звернення прокурора із позовом в інтересах держави в особі Виконкому та Сільради не обґрунтовані;

- відповідно до ч. ст.5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Тобто, за своєю суттю й Сільрада, й Виконком є органами, через які територіальна громада, здійснює своє народовладдя. Територіальна ж громада - це жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр. Частиною 1 та 2 ст.6 Закону, закріплено, що «первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Територіальні громади в порядку, встановленому законом, можуть об`єднуватися в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову». Отже, Виконком та Сільрада представляють державу не в цілому, а тільки територіальну громаду, через яку здійснюється народовладдя, як було зазначено вище. В зв`язку з чим вважаємо, що суд першої інстанції не вірно трактує поняття «інтереси держави», так як безпосередньо «інтереси держави» не були порушені в розумінні Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»;

- Виконавчий комітет Вербківської сільської ради звернувся до відповідача з листом №1298 від 24.07.2023, в якому зазначив про необхідність виконання зобов`язань у встановлений договором строк, а також просив повідомити про причини невиконання робіт станом на 24.07.2023. У листі №2607/23/2 від 26.07.2023 ПВКП «Мелік» попереджав Виконком, що йдуть зміни у погоді, та прохав внести зміни щодо строків виконання робіт до договору №223 від 02.06.2023 до 07.08.2023. Тобто, мало місце наявність форс-мажорних обставин, на настання яких відповідач ніяк не міг вплинути (погодні умови). Проте, суд першої інстанції залишив поза увагою пункт 3.4. договору, за яким «при виникненні несприятливих погодних умов, а саме низької температури, випадання опадів, строк виконання робіт підлягає перенесенню тільки на термін зупинки виконання робіт, пов`язаних з несприятливими погодними умовами, та оформляється додатковою угодою». Листом №1845 від 28.07.2023 Виконком відмовив ПВКП «Мелік» у продовженні строків виконання робіт за договором №223 від 02.06.2023 не навівши вагомих причин такої відмови, не надавши доказів, що зміни строків виконання договору призведуть до значного порушення договору та надмірного використання державного бюджету;

- з огляду на те, що договір був укладений за результатами відкритих торгів з особливостями (ID закупівлі: UA-2023 04-20-010345-а), скаржник зазначає наступне: а) норми Закону України «Про публічні закупівлі» є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель. Їх потрібно застосовувати переважно щодо норм Цивільного кодексу України (стаття 651) та Господарського кодексу України (стаття 188), які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (правова позиція викладена у постанові ВС від 30.01.2018 у справі №916/1491/17); б) пунктами 2, 3, 4 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» допускається внесення змін до істотних умов договору про закупівлю, таких як збільшення ціни за одиницю товару; покращення якості предмета закупівлі; продовження строку дії договору та строку виконання робіт. Водночас, умовою таких змін є те, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; в) частина друга статті 652 ЦК України та частина п`ята статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не знаходяться у підпорядкуванні одна до одної, водночас вказані норми знаходяться у взаємодії, оскільки застосування частини другої статті 652 ЦК України (зміна істотних умов договору за рішенням суду) можливе виключно у випадках, коли така зміна істотних умов договору допускається частиною п`ятою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». З огляду на викладене, апелянт вважає, що Виконкомом протиправно відмовлено ПВКП «Мелік» у зміні строків виконання робіт, адже зміна таких строків не призведе до порушень норм чинного Законодавства України, що не враховано в рішенні суду першої інстанції, та як, наслідок, позиція представника Виконкому (прокурора) з цього питання не є обґрунтованою;

- листом №28/23 від 31.07.2023 відповідач звернувся до сільського голови Вербківської сільської ради, в якому зазначив, що підприємство продовжує виконувати роботи за договором №223 від 02.06.2023, але потерпає від браку фінансування. Для завершення капітального ремонту за вказаним договору відповідач прохав провести оплату за актом №1 за фактично виконані роботи по об`єкту "Відновлення елементів благоустрою-капітальний ремонт частини дорожнього покриття за адресою: вул. Калинова від буд. №80 до вул. Центральна, с. В`язівок, Павлоградського району, Дніпропетровської області. Коригування кошторисної вартості". Проте, Виконавчий комітет Вербківської сільської ради листом №1865 від 02.08.2023 відмовив відповідачу у частковій оплаті за виконані за договором роботи;

- статтею 853 ЦК України закріплено зобов`язання замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Пунктом 4 ст. 882 ЦК України передбачено, що передавання робіт підрядчиком і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. Виконкомом, як Замовником, не заявлено про те, що апелянтом було допущено відступи по виконанню робіт, не заявлено про недоліки щодо якісних характеристик виконаних робіт, а відтак, не підписуючи акт, замовник тим самим не виконав своє зобов`язання належним чином, чим порушив приписи ст. 526 ЦК України, оскільки обов`язок замовника оплатити виконані роботи прямо залежить від конкретної обставини - підписання акта приймання-передачі виконаних робіт;

- крім того, порядок приймання робіт регулюється п.2.5. договору, який передбачає, що в разі відмови від прийняття виконаних робіт Підряднику надається мотивована письмова відмова від підписання акту із зазначенням недоліків. Відповідно до п.2.6. договору у разі не підписання Замовником акту приймання-передачі виконаних робіт чи не надання мотивованої письмової відмови від підписання акту із вказівкою на недоліки в строк 10-ти днів з моменту отримання акта приймання-передачі, такий акт приймання-передачі виконаних робіт вважається підписаним, а роботи підлягають оплаті. Таким чином, виконанні за договором роботи не мають недоліків, Виконком не надав до суду першої інстанції жодні письмові або інші вагомі докази, які б свідчили про те, що виконані Апелянтом роботи мають недоліки. У листі вих.№ 150823 від 15.08.2023 відповідач повторно просив здійснити часткову оплату за виконання робіт за договором, але отримав відмову. Отже, Апелянтом було прийнято всі дії, спрямовані на двостороннє підписання акту приймання-передачі виконаних робіт;

- в постановах КГС ВС, зокрема, від 19.06.2019 р. по справі № 910/11191/18, від 18.07.2019 р. по справі №910/6491/18, від 21.08.2019 у справі №917/1489/18 містяться правові висновки про відсутність законодавчо закріпленого обов`язку виконавця/підрядника до спонукання замовника підписати акт виконаних робіт/наданих послуг. Тобто, Апелянт не мав нагадувати та вмовляти Замовника підписувати акт приймання-передачі виконаних робіт;

- крім того, не підписання актів приймання виконаних робіт без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання може свідчити про недобросовісність поведінки замовника, який таким чином намагається уникнути оплати цих послуг (робіт), оскільки фактично у всіх договірних відносинах факт оплати ставиться у залежність від підписання актів наданих послуг (виконаних робіт), що має на меті настання узгодження сторонами обсягу та якості робіт та встановлення терміну відліку виникнення зобов`язання з оплати. Ігнорування замовником підписання актів та/або безпідставне ухилення від прийняття наданих послуг (виконаних робіт) не може бути підставою, яка звільняє його від обов`язку оплатити надані послуги (виконані роботи). Така позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі №910/5352/21;

- Виконавчий комітет Вербківської сільської ради направив відповідачу повідомлення №2377 від 26.10.2023 про розірвання договору в односторонньому порядку договору підряду №223 від 02.06.2023 - з 18.10.2023, при цьому не сплативши кошти за фактично виконані роботи за відповідним актом приймання-передачі виконаних робіт. Статтею 849 ЦК України встановлено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору. Частина четверта зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору. Вказана правова норма презюмує правомірність дій підрядника при виконанні договору і саме тому в разі відмови від договору виникає обов`язок замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати його збитки, на відміну від пункту 2 цієї норми, яка врегульовує право замовника на відмову якраз у випадку невиконання зобов`язань підрядником (пункт 46 постанови Верховного Суду у справі № 910/16684/19 від 27.10.2021; пункт 83 постанови Верховного Суду у справі № 904/7804/16 від 25.02.2021). Частиною четвертою статті 882 ЦК України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта, про це вказується в акті і він підписується іншою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Правова позиція, яка є сталою в судовій практиці стосовно акту, підписаного однією стороною, висловлена у постанові Верховного Суду України від 02.10.2012 № 3-42гс12 у справі № 23/236, у пункті 6.3 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/7446/18 та інших. Вона полягає в тому, що "передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором". Таким чином, не підписання Замовником акту приймання-передачі виконаних робіт не звільняє його від сплати за фактично виконані роботи навіть тоді, коли було наявне волевиявлення Замовника на розірвання договору у односторонньому порядку.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 28.10.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/3386/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/3386/24.

08.11.2024 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2024 апеляційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства "Мелік" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2024 у справі № 904/3386/24 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору, на належні реквізити, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.

18.11.2024 від скаржника до Центрального апеляційного господарського суду надійшли докази сплати судового збору у розмірі 4981,20 грн відповідно до платіжної інструкції від 29.10.2024.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного виробничо-комерційного підприємства "Мелік" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2024 у справі № 904/3386/24; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Павлоградською окружною прокуратурою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги представника ПВКП «МЕЛІК», а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2024 у справі №904/3386/24 залишити без змін.

Відзив обґрунтований наступним:

- не зважаючи на надання судом першої інстанції можливості відповідачу подавати відзив на позовну заяву керівника окружної прокуратури, відповідачем жодних документів до суду надано не було;

- виходячи з положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Ключовим для застосування цих норм є поняття «інтерес держави». У рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17);

- неналежне виконання зобов`язань за Договором №223 від 02.06.2023 на проведення робіт з відновлення елементів благоустрою - капітальний ремонт частини дорожнього покриття за адресою: вул. Калинова від буд.№80 до вул. Центральної с. В`язівок Павлоградського району Дніпропетровської області. Коригування кошторисної вартості порушувало інтереси держави та не відповідало інтересам Вербківської територіальної громади щодо своєчасного та в повному обсязі отримання робіт за договором, що фінансувався за бюджетні кошти, призводило до необхідності вжиття додаткових заходів щодо проведення нової закупівлі та пошуку виконавців зазначених робіт. Звернення прокурора до суду спрямовано на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні такого значимого питання як раціональне та максимально ефективне витрачення бюджетних коштів, що здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства. Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а правочини, що порушують інтереси держави та суспільства на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідають;

- вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес». Поняття «суспільний», «публічний» інтерес ЄСПЛ тлумачить широко - від інтересу держави загалом до інтересу окремої територіальної громади. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, а заходи щодо стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за Договором є невідкладними;

- поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. За приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності. Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Частиною 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Згідно з ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, в тому числі, судового захисту прав місцевого самоврядування. Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Також, відповідно до ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо організації за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об`єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, шляхів місцевого значення, а також капітального та поточного ремонту вулиць і доріг населених пунктів та інших доріг, які є складовими автомобільних доріг державного значення (як співфінансування на договірних засадах). Таким чином, уповноваженими органами на захист інтересів держави у спірних правовідносинах є Вербківська сільська рада Павлоградського району Дніпропетровської області, як особа, що представляє Вербківську територіальну громаду - власника коштів, за рахунок яких здійснювалась закупівля, а також Виконавчий комітет Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, як замовник за договором та особа до відання якої належать повноваження щодо організації за рахунок власних (бюджетних) коштів капітального та поточного ремонту вулиць і доріг населених пунктів та інших доріг;

- варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, в тому числі шляхом оскарження незаконних судових рішень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Проте, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Невиконання органами покладених на них повноважень спотворює мету їх створення та суперечить інтересам держави. Така позиція прокурора повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 22.08.2018 у справі №807/62/16. Верховний Суд, посилаючись на ч. 2 ст. 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави, Павлоградською окружною прокуратурою 02.05.2024 та 12.06.2024 направлено запити в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», до Виконавчого комітету Вербківської сільської ради та Вербківської сільської ради з вимогою надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, спрямовані на усунення виявлених порушень законодавства. У відповіді від 17.06.2024 за №937/0/2-24 Виконавчий комітет Вербківської сільської ради зазначив, що заходи цивільно-правового характеру з метою стягнення штрафних санкцій за договором №223 від 02.06.2023 не вживались. Із врахуванням зазначеного, а також з урахуванням скорочених строків позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), прокурор не міг зволікати із поданням позову до суду з метою захисту інтересів держави. При цьому прокурором дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо попереднього, до звернення до суду, повідомлення про наявність порушень інтересів держави уповноваженого органу;

- аналіз норм господарського процесуального законодавства України та Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що жодним законодавчим актом не передбачено отримання згоди суб`єкта владних повноважень на представництво прокурором інтересів держави в суді, як і не передбачено дотримання прокурором часового проміжку між повідомленням уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави органу про представництво інтересів держави та вжиттям прокурором заходів представницького характеру, шляхом звернення до суду з позовною заявою. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 зазначив, що прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Норма ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не встановлення причин нездійснення уповноваженими органами своїх функцій щодо захисту інтересів держави. Більше того, встановлення будь-яких причин нездійснення уповноваженим органом своїх функцій не може обмежувати державу в праві на судовий захист. За таких обставин є доведеними доводи прокурора про те, що уповноважений орган, неналежно виконував покладені на нього повноваження щодо захисту інтересів держави, а тому прокурор набув обов`язку звернутись до суду в інтересах держави з даним позовом;

- звернення окружної прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, було єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави в особі Вербківської сільської ради та Виконавчого комітету Вербківської сільської ради, враховуючи, що уповноважені органи самостійно не звернулися до суду з позовною заявою, і не висловили наміру такого звернення, оскільки лише орган прокуратури є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість в даному випадку звернутись з позовом про визнання додаткової угоди до Договору недійсними та стягнення коштів. Таким чином, при наявності загрози інтересам територіальної громади внаслідок порушення законодавства про закупівлі та не здійснення їх захисту відповідними органами місцевого самоврядування, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, є саме представництво прокуратурою інтересів держави в особі Вербківської сільської ради та Виконавчим комітетом Вербківської сільської ради. Неподання уповноваженими органами до суду позовної заяви свідчило про неналежне здійснення ними своїх повноважень;

- з приводу доводів представника відповідача щодо несприятливих погодних умов, які перешкоджали останньому виконати роботи за договором №223, слід зазначити наступне. По-перше, відповідачем жодним чином не підтверджено факту погіршення погодних умов на час виконання робіт за договором №223, що, на думку відповідача, спричинило їх затримку. По-друге, відповідач просив Вербківську сільську раду продовжити виконання робіт за вказаним договором до 15.08.2023, однак роботи не було виконано навіть станом на 26.10.2023. Таким чином, зазначені доводи представника відповідача є неприйнятними та не відповідають дійсності;

- недоречними є посилання представника відповідача на положення ч.4 ст.849 Цивільного кодексу України з приводу несплати коштів за фактично виконані роботи підрядником. Так, при дослідженні спірних правовідносин, слід керуватись положеннями ч.2 ст.849 Цивільного кодексу України, яка визначає порядок відмови від договору підряду у випадку, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу, або виконував її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. Саме у зв`язку з тим, що ПВКП «МЕЛІК» не виконано передбаченого договором №223 обсягу робіт у строк до 31.07.2023, договір було розірвано в односторонньому порядку замовником. Тому посилання підрядника на ч.4 ст.849 Цивільного кодексу України є недоречним;

- ПВКП «МЕЛІК» не долучено до матеріалів справи акту приймання-передачі виконаних робіт, на який представник відповідача посилається в апеляційній скарзі. Натомість, будучи учасником справи в суді першої інстанції, ПВКП «МЕЛІК» не реалізовано право на подання доказів в обґрунтування своїх доводів і заперечень. Про поважні причини ненадання доказів представник відповідача не зазначає. У зв`язку з цим, враховувати наявність відомостей щодо обсягу та вартості частково виконаних робіт за договором є неможливим, оскільки ПВКП «МЕЛІК» не подано жодних доказів на підтвердження вказаних відомостей та очевидно пропущено строки для їх надання до суду.

Встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним господарським судом обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2023 Виконавчим комітетом Вербківської сільської ради проведено відкриті торги з особливостями з предметом: "Відновлення елементів благоустрою - капітальний ремонт частини дорожнього покриття за адресою: вул. Калинова від буд. №80 до вул. Центральної, с. В`язівок, Павлоградського району, Дніпропетровської області. Коригування кошторисної вартості" (ID закупівлі: UA-2023-04-20-010345-a). Джерелом фінансування зазначеної закупівлі визначено кошти місцевого бюджету за КЕКВ: ДК021-2015: 45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь.

Так, за результатами закупівлі 02.06.2023 між Виконавчим комітетом Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (далі замовник, позивач) та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Мелік" (далі підрядник, відповідач) було укладено договір підряду №223 (далі договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору замовник доручає, а підрядник зобов`язується у відповідності до умов даного договору виконати роботи з відновлення елементів благоустрою - капітальний ремонт частини дорожнього покриття за адресою: вул. Калинова від буд. №80 до вул. Центральної, с. В`язівок, Павлоградського району, Дніпропетровської області. Коригування кошторисної вартості (Код згідно ДК 021:2015-45230000-8 - Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь), а замовник зобов`язується прийняти ці робити та оплатити їх.

Приймання-передача робіт за цим договором здійснюється за актом приймання-передачі виконаних робіт форми КБ-2 та довідкою форми КБ-3. Після завершення виконання робіт підрядник передає замовнику два примірники акту приймання-передачі виконаних робіт. Замовник протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання акту приймання-передачі перевіряє обсяги виконаних робіт, їх якість та відповідність умовам договору та підписує акт приймання-передачі, після чого повертає один екземпляр акту підряднику або надає підряднику мотивовану письмову відмову від підписання акту з вказівкою на недоліки, виявлені у виконаних роботах. Вказані недоліки підлягають усуненню підрядником за його рахунок протягом 10-ти календарних днів з моменту отримання письмової відмови замовника. Акт приймання-передачі при цьому підписується негайно після усунення відповідних недоліків підрядником (п. 2.5 договору).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що строк виконання робіт: до 31.07.2023.

Підрядник зобов`язаний виконати роботи, визначені цим договором та додатками до нього відповідно до календарного графіка виконання робіт (додаток 2 до договору) (пункт 3.1.1 договору).

Ціна цього договору визначається згідно з пропозицією переможця процедури закупівлі. Договірна ціна комплексу робіт, визначена на підставі проектно-кошторисної документації і складає: 1869824,00грн без ПДВ (пункт 4.1 договору).

Згідно з пунктом 4.4 договору оплата виконаних робіт здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника за фактично виконані роботи протягом 20 днів з моменту та на підставі підписаних сторонами актів форми №КБ-2в та довідок форми №КБ-3.

Приписами пункту 5.1.1 договору встановлено, що підрядник зобов`язаний своїми силами і засобами виконати роботи відповідно до умов даного договору, вимогами чинного законодавства, державних будівельних норм та правил, в обсязі та у термін, передбачені цим договором.

Згідно з пунктом 5.4.11 договору замовник має право достроково розірвати цей договір у разі не виконання зобов`язань підрядником, без нарахування і виплати втраченої вигоди.

Відповідно до пункту 7.1 договору у разі невиконання та/або неналежного виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього договору.

Згідно з пунктом 8.1 розділу 7 «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН» договору за порушення підрядником строків виконання робіт, підрядник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від загальної вартості робіт (пункт 4.1 цього договору) за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Нарахування пені здійснюється впродовж усього періоду прострочення виконання, незалежно від його тривалості.

Якщо підрядник не приступає своєчасно до початку виконання робіт або виконує їх настільки повільно, що закінчення робіт у строк, встановлений цим договором, стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від виконання цього договору та вимагати відшкодування збитків (пункт 8.5 розділу 7 «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН» договору). Відповідно до пункту 9.2 договору замовник має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку:

- прострочення підрядником виконання робіт на строк більше ніж 30 календарних днів (крім випадків відсутності фінансування чи інших форс-мажорних обставин), визначений календарним графіком виконання робіт (пункт 9.2.4 договору);

- якщо роботи не розпочато з вини підрядника у строк, визначений календарним графіком виконання робіт (пункт 9.2.5 договору).

Згідно з пунктом 9.5 договору розірвання цього договору в односторонньому порядку за наявності на це визначених цим договором підстав відбувається шляхом направлення замовником на юридичну адресу підрядника письмового повідомлення про розірвання цього договору з відповідним належним обґрунтуванням. Цей договір вважається розірваним в односторонньому порядку з дати, вказаної у письмовому повідомленні про його розірвання.

Зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві (пункт 10.2 договору).

Приписами пункту 9.1 договору встановлено, що даний договір є укладеним з моменту підписання його повноважними представниками сторін та діє до 31.08.2023, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Сторони підписали додаток №2 до договору "Календарний графік виконання робіт", відповідно до якого всі роботи мають бути виконані в строк до 31.07.2023.

Виконавчий комітет Вербківської сільської ради звернувся до відповідача з листом №1298 від 24.07.2023, в якому зазначив про необхідність виконання зобов`язань у встановлений договором строк, а також просив повідомити про причини невиконання робіт станом на 24.07.2023 (а.с. 30 том 1).

У листі №2607/23/2 від 26.07.2023 відповідач просив продовжити строк виконання робіт по договору №223 від 02.06.2023 до 07.08.2023 (а.с. 31 том 1)

Виконавчий комітет Вербківської сільської ради листом №1845 від 28.07.2023 відмовив у продовженні строків виконання робіт за договором №223 (а.с. 32 том 1).

Листом №28/23 від 31.07.2023 відповідач звернувся до сільського голови Вербківської сільської ради в якому зазначив, що підприємство продовжує виконувати роботи по договору №223 від 02.06.2023, але потерпає від браку фінансування. Для завершення капітального ремонту по договору №223 від 02.06.2023 просить провести оплату по акту №1 за фактично виконані роботи по об`єкту "Відновлення елементів благоустрою-капітальний ремонт частини дорожнього покриття за адресою: вул. Калинова від буд. №80 до вул. Центральна, с. В`язівок, Павлоградського району, Дніпропетровської області. Коригування кошторисної вартості" (а.с. 33 том 1).

Виконавчий комітет Вербківської сільської ради листом №1865 від 02.08.2023 відмовив у частковій оплаті виконаних робіт за договором №223 (а.с. 34 том 1).

У листі №150823 від 15.08.2023 відповідач повторно просив здійснити частково оплату за виконання робіт по договору №223 (а.с. 35, 36 том 1).

Виконавчий комітет Вербківської сільської ради звернувся з листом №2035 від 29.08.2023 до відповідача із пропозицією розглянути можливість розірвання договору №223 за взаємною згодою сторін та провести демонтаж вже змонтованих будівельних матеріалів на об`єкті до 10.09.2023. (а.с. 37 том 1).

Листом №31/23 від 30.08.2023 відповідач звернувся до позивача із вимогою розглянути акт №1 виконаних робіт по об`єкту: "Відновлення елементів благоустрою - капітальний ремонт частини дорожнього покриття за адресою: вул. Калинова від буд. №80 до вул. Центральної с. В`язівок, Павлоградського району, Дніпропетровської області. Коригування кошторисної вартості" по Договору №223 від 02.06.2023 та підписати його, або надати письмову відмову від підписання акту з вказівкою на недоліки, виявлені у виконаних роботах (а.с. 38, 39 том 1).

Виконавчий комітет Вербківської сільської ради листом №2076 від 04.09.2023 звернувся до відповідача з додатковою пропозицією у зв`язку із неможливістю підрядником звершення будівельних робіт, провести демонтаж вже змонтованих будівельних матеріалів на об`єкті, які визначені у акті виконаних робіт №1 до 20.09.2023 (а.с. 40 том 1). Відповідач відповіді не надав.

Прокурор зазначає, що відповідач у встановлений договором строк роботи не виконав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПТБ Експерт" листом №2023-08/2 від 30.08.2023 повідомило Вербківську сільську раду про хід виконання робіт за договором №223 (а.с. 41 том 1).

Виконавчий комітет Вербківської сільської ради направив відповідачу повідомлення №2377 від 26.10.2023 про розірвання договору в односторонньому порядку договору підряду №223 від 02.06.2023 - з 18.10.2023 (а.с. 42 том 1).

В якості доказу направлення на адресу відповідача вказаного повідомлення прокурор надав до суду копії опису вкладення та фіскального чеку (а.с. 43 том 1).

Таким чином, як зазначає прокурор, дія договору №223 від 02.06.2023 припинена 18.10.2023 у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань.

Відповідно до пункту 8.1 розділу 7 «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН» договору, за порушення підрядником строків виконання робіт, підрядник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від загальної вартості робіт (пункт 4.1 цього договору) за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Нарахування пені здійснюється впродовж усього періоду прострочення виконання, незалежно від його тривалості. З огляду на викладене, у зв`язку із порушенням підрядником строків виконання робіт, прокурор нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 145846,27грн за період з 01.08.2023 по 17.10.2023 та штраф у розмірі 130887,68грн.

Зазначене і є причиною виникнення спору.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що на виконання вимог, установлених абзацом 4 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Павлоградською окружною прокуратурою листами за №63-2526вих-24 від 07.05.2023 та за №63-3125вих-24 повідомлено Виконавчий комітет Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області про наявні порушення інтересів держави та витребувано інформацію про вжиття заходів щодо усунення таких порушень (а.с.46-48 том 1). У відповіді за №5414-24 від 18.06.2023 Виконавчий комітет Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області повідомив, що заходи цивільно-правового характеру з метою стягнення штрафних санкцій за договором №223 від 02.06.2023 не вживались (а.с. 50 том 1). Павлоградською окружною прокуратурою попередньо, до пред`явлення позову, листами за №63-3926вих-24 від 29.07.2024 та за №63-3924вих-24 від 29.07.2024 повідомлено позивача про прийняття рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову (а.с. 51, 52 том 1).

Неналежне виконання зобов`язань за Договором №223 від 02.06.2023 на проведення робіт з відновлення елементів благоустрою - капітальний ремонт частини дорожнього покриття за адресою: вул. Калинова від буд.№80 до вул. Центральної с. В`язівок Павлоградського району Дніпропетровської області. Коригування кошторисної вартості, за твердженням прокурора, порушувало інтереси держави та не відповідало інтересам Вербківської територіальної громади щодо своєчасного та в повному обсязі отримання робіт за договором, що фінансувався за бюджетні кошти, призводило до необхідності вжиття додаткових заходів щодо проведення нової закупівлі та пошуку виконавців зазначених робіт.

Колегія суддів зауважує, що Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 (п. п. 68,69,70 постанови).

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів".

Крім того, жодним нормативним актом не визначено переліку доказів, виключно на підставі яких суд має встановлювати наявність у прокурора підстав для реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді.

В постанові від 24.04.2019 по справі № 911/1292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив:

"18. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

19. Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

20. ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи."

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у прокурора наявні передбачені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави, оскільки позивачами, не зважаючи на те, що прокурор в порядку, визначеному статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", звертав їх увагу на порушення інтересів держави внаслідок порушення умов договору №223 в частині своєчасного виконання робіт, необхідність їх захисту шляхом стягнення штрафних санкцій, у розумний строк не вжили належних та ефективних правових заходів щодо захисту інтересів держави.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що: " … В оскаржуваному рішення суд першої інстанції зазначає, що "Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно".

Вважаємо, що суд першої інстанції, під час ухвалення оскаржуваного рішення, не вірно трактував поняття "інтереси держави".

Так, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор…

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" …

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК прокурор…

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

При цьому самого лише посилання прокурора на виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов`язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції не встановив, чи були дотримані вимоги, передбачені ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 Господарсько-процесуального кодексу України, а саме:

-чи є Виконком та Сільрада компетентним органом держави (належним Позивачем);

-чи знав Виконком та Сільрада про порушення інтересів держави;

-коли та як були повідомлені Виконком та Сільрада про намір звернутися до суду для захисту інтересів держави, з урахуванням того, що позивачів декілька - Виконком та Сільрада;

-чи мали можливість Виконком та Сільрада відреагувати на повідомлення прокурора протягом розумного строку;

-які заходи вживались Виконкомом та Сільрадою для захисту прав держави;

Дані обставини не були встановлені судом першої інстанції, тому підстави звернення прокурора із позовом в інтересах держави в особі Виконкому та Сільради не обґрунтовані.

Відповідно до ч. ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон) система місцевого самоврядування включає:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду;

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Тобто, за своєю суттю й Сільрада, й Виконком є органами, через які територіальна громада, здійснює своє народовладдя.

Територіальна ж громада - це жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр.

Частиною 1 та 2 ст. 6 Закону, закріплено, що «первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Територіальні громади в порядку, встановленому законом, можуть об`єднуватися в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову».

Отже, Виконком та Сільрада представляють державу не в цілому, а тільки територіальну громаду, через яку здійснюється народовладдя, як було зазначено вище. В зв`язку з чим вважаємо, що суд першої інстанції не вірно трактує поняття «інтереси держави», так як безпосередньо «інтереси держави» не були порушені в розумінні Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» …" відхиляються колегією суддів як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні апелянтом норм права, які регулюють порядок звернення прокурора і носять характер помилки вибіркових доказів (приховування доказів, помилка неповних доказів), оскільки вказуючи на окремі положення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, які, здається відповідачу, підтверджують його позицію, він ігнорує її зміст в цілому.

Щодо суті спору колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі договору підряду №223 від 02.06.2023.

Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, є обов`язковим для сторін.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до частини першої статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта (частина друга статті 875 Цивільного кодексу України).

Приписами частини четвертої статті 879 Цивільного кодексу України визначено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, за укладеним договором Приватне виробничо-комерційне підприємство "Мелік" зобов`язалося у відповідності до умов даного договору виконати роботи з відновлення елементів благоустрою - капітальний ремонт частини дорожнього покриття за адресою: вул. Калинова від буд. №80 до вул. Центральної, с. В`язівок, Павлоградського району, Дніпропетровської області. Коригування кошторисної вартості (Код згідно ДК 021:2015-45230000-8 - Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь). Пунктом 3.1 договору встановлено, що строк виконання робіт: до 31.07.2023.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі укладеного між сторонами договору у відповідача виник обов`язок виконати роботи з відновлення елементів благоустрою - капітальний ремонт частини дорожнього покриття за адресою: вул. Калинова від буд. №80 до вул. Центральної, с. В`язівок, Павлоградського району, Дніпропетровської області. Коригування кошторисної вартості (Код згідно ДК 021:2015-45230000-8 - Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь), а у позивача - прийняти ці робити та оплатити їх на умовах викладених у спірному договорі.

Отже, відповідно до пункту 3.1 договору Приватне виробничо-комерційне підприємство "Мелік" повинно було виконати роботи не пізніше 31.07.2023.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу приписів статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, доказів виконання спірних робіт у встановлений договором строк відповідач не надав, доводи, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

Статтею 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Стаття 549 Цивільного кодексу України конкретизує визначення таких штрафних санкцій, а саме за частиною 2 штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а за частиною 3, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 8.1 розділу 7 «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН» договору, за порушення підрядником строків виконання робіт, підрядник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від загальної вартості робіт (пункт 4.1 цього договору) за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Нарахування пені здійснюється впродовж усього періоду прострочення виконання, незалежно від його тривалості.

З урахуванням пункту 8.1 розділу 7 «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН» договору прокурор нарахував відповідачу пеню (ставка 0,1% від суми боргу за день) за загальний період з 01.08.2023 по 17.10.2023 на загальну суму 145846,27 грн та штраф (ставка 7%) на загальну суму 130887,68 грн.

Колегією суддів було перевірено розрахунок прокурора і апеляційний суд вважає його вірним, тому вимога є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 276733,95 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що "У листі №2607/23/2 від 26.07.2023 ПВКП «Мелік» попереджав Виконком, що йдуть зміни у погоді, та прохав внести зміни щодо строків виконання робіт до договору №223 від 02.06.2023 до 07.08.2023. Тобто, мало місце наявність форс-мажорних обставин, на настання яких відповідач ніяк не міг вплинути (погодні умови). Проте, суд першої інстанції залишив поза увагою пункт 3.4. договору, за яким «при виникненні несприятливих погодних умов, а саме низької температури, випадання опадів, строк виконання робіт підлягає перенесенню тільки на термін зупинки виконання робіт, пов`язаних з несприятливими погодними умовами, та оформляється додатковою угодою»…", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до п. 8.1. розділу 8 «ФОРС-МАЖОР» договору сторона звільняється від визначеної цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за повне чи часткове порушення цього Договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому Договорі, за умови, що їх настання було засвідчене у визначеному цим Договором порядку. Під форс-мажорними обставинами у цьому договорі розуміються випадок або непереборна сила.

Відповідно до п. 8.2. розділу 8 «ФОРС-МАЖОР» договору під непереборною силою у цьому Договорі розуміються будь-які надзвичайні події зовнішнього щодо Сторін характеру, які виникають без вини Сторін, поза їх волею або всупереч волі чи бажанню Сторін, і які не можна за умови вжиття звичайних для цього заходів передбачити та не можна при всій турботливості та обачності відвернути (уникнути), і які безпосередньо впливають на можливість виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором, включаючи (але не обмежуючись) стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки тощо), лиха біологічного, техногенного та антропогенного походження (вибухи, пожежі, вихід з ладу машин й обладнання, масові епідемії, епізоотії, епіфітотії тощо), обставини суспільного життя (війна, воєнні дії, блокади, громадські хвилювання, прояви тероризму, масові страйки та локаути, бойкоти тощо), а також видання заборонних або обмежуючих нормативних актів органів державної влади чи місцевого самоврядування, інші законні або незаконні заборонні чи обмежуючі заходи названих органів, які унеможливлюють виконання Сторонами цього Договору або тимчасово перешкоджають такому виконанню.

Згідно із п. 8.3. розділу 8 «ФОРС-МАЖОР» договору випадком у цьому Договорі розуміються будь-які обставини, які безпосередньо впливають на можливість виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором, і які не вважаються непереборною силою за цим Договором і які безпосередньо не обумовлені діями Сторін та не пов`язані із ними причинним зв`язком, які виникають без вини (умислу чи необережності) Сторін, поза їх волею або всупереч волі чи бажанню Сторін, і які не можна за умови вжиття звичайних для цього заходів передбачити та не можна при всій турботливості та обачності відвернути (уникнути).

Пунктом 8.4. розділу 8 «ФОРС-МАЖОР» договору передбачено, що настання непереборної сили або випадку має бути засвідчено компетентним органом, зокрема Торгово-промисловою палатою, що діє відповідно до чинного законодавства України або місця події

Відповідно до п. 8.5. розділу 8 «ФОРС-МАЖОР» договору Сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно з урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру існуючих перешкод повідомити іншу Сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього Договору

Крім того, підпунктом 4 пункту 10.3. договору передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 р. № 1178 та іншими нормами чинного законодавства України: 4) продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. У цьому випадку Сторони погоджуються, що продовження стоку дії Договору та/або строку виконання зобов`язань відбувається на підставі письмового звернення Сторони Договору із зазначенням підстав, обґрунтування продовження строку дії даного Договору та/або строку виконання зобов`язана щодо передачі Товару, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат Споживача. До письмового звернення Сторона, що звертається додає документ (документи), що документально підтверджують об`єктивні обставини, що спричинили таке продовження.

Як вбачається з матеріалів справи, ні відповідного сертифікату, ні будь-яких інших доказів, що свідчили б про настання форс-мажорних обставин (погодні умови) відповідачем не надано.

Як вже зазначалося вище, Виконавчий комітет Вербківської сільської ради звернувся до відповідача з листом №1298 від 24.07.2023, в якому зазначив про необхідність виконання зобов`язань у встановлений договором строк, а також просив повідомити про причини невиконання робіт станом на 24.07.2023 (а.с. 30 том 1).

У листі №2607/23/2 від 26.07.2023 відповідач просив продовжити строк виконання робіт по договору №223 від 02.06.2023 до 07.08.2023 у зв`язку з прогнозом погіршення погоди, можливими сильними опадами (а.с. 31 том 1).

Отже, відповідачем жодним чином не підтверджено факту погіршення погодних умов на час виконання робіт за договором №223, що, на думку відповідача, спричинило їх затримку.

Крім того, відповідач просив Вербківську сільську раду продовжити виконання робіт за вказаним договором до 07.08.2023, однак роботи не було виконано навіть станом на 26.10.2023.

Відповідно до пункту 3.4. договору при виникненні несприятливих погодних умов, а саме низької температури, випадання опадів, строки виконання робіт підлягають перенесенню тільки на термін зупинки виконання робіт, пов`язаних з несприятливими погодними умовами, що оформляється додатковою угодою.

З матеріалів справи не вбачається та відповідачем не надано доказів того, що відбувалася зупинка виконання робіт у зв`язку з виникненням несприятливих погодних умов, а саме низької температури, випадання опадів, а також самого виникнення таких несприятливих погодних умов, у зв`язку з чим немає підстав для перенесення строку виконання робіт.

Доводи апеляційної скарги про те, що "Листом №28/23 від 31.07.2023 відповідач звернувся до сільського голови Вербківської сільської ради, в якому зазначив, що підприємство продовжує виконувати роботи за договором №223 від 02.06.2023, але потерпає від браку фінансування. Для завершення капітального ремонту за вказаним договору відповідач прохав провести оплату за актом №1 за фактично виконані роботи по об`єкту "Відновлення елементів благоустрою-капітальний ремонт частини дорожнього покриття за адресою: вул. Калинова від буд. №80 до вул. Центральна, с. В`язівок, Павлоградського району, Дніпропетровської області. Коригування кошторисної вартості". Проте, Виконавчий комітет Вербківської сільської ради листом №1865 від 02.08.2023 відмовив відповідачу у частковій оплаті за виконані за договором роботи", колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

У частині четвертій статті 879 Цивільного кодексу України визначено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов`язаний негайно розпочати їх прийняття (частина перша статті 882 Цивільного кодексу України).

Колегією суддів встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено авансові чи поетапні проміжні платежі, а також не передбачено обов`язку замовника прийняти окремі етапи та/або окремі види робіт. Відповідний обов`язок виникає у замовника після виконання підрядником всього обсягу робіт, визначеного проектно-кошторисною документацією, за умови їх прийняття замовником.

Положення договору підряду про те, що «приймання-передача робіт за цим договором здійснюється за актом приймання-передачі виконаних робіт форми КБ-2 та довідкою форми КБ-3 (п. 2.5 договору)», на підставі яких замовник здійснює оплату (згідно з пунктом 4.4 договору оплата виконаних робіт здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника за фактично виконані роботи протягом 20 днів з моменту та на підставі підписаних сторонами актів форми №КБ-2в та довідок форми №КБ-3), враховуючи норму статей 854, 875, 879 Цивільного кодексу України, не кореспондують обов`язку замовника оплатити відповідну частину виконаних робіт.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи наведене, у Виконавчого комітету Вербківської сільської ради обов`язок щодо сплати виконаних робіт виникає після виконання підрядником всього переліку робіт, передбачених проектно-кошторисною документацією, за умови їх прийняття замовником.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що "Виконавчий комітет Вербківської сільської ради направив відповідачу повідомлення №2377 від 26.10.2023 про розірвання договору в односторонньому порядку договору підряду №223 від 02.06.2023 - з 18.10.2023, при цьому не сплативши кошти за фактично виконані роботи за відповідним актом приймання-передачі виконаних робіт.

Статтею 849 ЦК України встановлено, що…

Частина четверта зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.

Вказана правова норма презюмує правомірність дій підрядника при виконанні договору і саме тому в разі відмови від договору виникає обов`язок замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати його збитки, на відміну від пункту 2 цієї норми, яка врегульовує право замовника на відмову якраз у випадку невиконання зобов`язань підрядником (пункт 46 постанови Верховного Суду у справі № 910/16684/19 від 27.10.2021; пункт 83 постанови Верховного Суду у справі № 904/7804/16 від 25.02.2021).

Частиною четвертою статті 882 ЦК України встановлено, що…

Правова позиція, яка є сталою в судовій практиці стосовно акту, підписаного однією стороною, висловлена у постанові Верховного Суду України від 02.10.2012 № 3-42гс12 у справі № 23/236, у пункті 6.3 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/7446/18 та інших. Вона полягає в тому, що "передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором".

Таким чином, не підписання Замовником акту приймання-передачі виконаних робіт не звільняє його від сплати за фактично виконані роботи навіть тоді, коли було наявне волевиявлення Замовника на розірвання договору у односторонньому порядку", колегія суддів вказує таке.

Як вже зазначалося вище, Виконавчий комітет Вербківської сільської ради направив відповідачу повідомлення №2377 від 26.10.2023 про розірвання договору в односторонньому порядку договору підряду №223 від 02.06.2023 - з 18.10.2023.

У даному повідомленні Виконавчий комітет Вербківської сільської ради зазначає, що: «За час дії Договору до Виконавчого комітету Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, повідомлення про початок проведення та завершення будівельних робіт на об`єкті ПВКП «МЕЛІК» надано не було.

Листом вих.№2023-08/2 від 30.08.2023р. особою, що здійснює технічний нагляд на об`єкті ТОВ «ПТБ ЕКСПЕРТ» повідомлено про те, що станом на 30.08.2023р. було зафіксовано наступні об`єми виконаних робіт підрядником ПВКП «МЕЛІК»: вирівнювання основи покриття без додавання нових матеріалів 1350 кв.м., улаштування вирівнювання шарів з пісчано-гравійної суміші на площі 200 кв.м.

Тобто, на даний час будівельні роботи на об`єкті, підрядником в повному обсязі не виконано та допущено прострочення виконання робіт.

У відповідності до пп.5.4.10. п. 5.4. Договору, Замовник має право у односторонньому порядку розірвати Договір та вимагати відшкодування збитків від Підрядника, у випадках визначених цим Договором.

Згідно пп.9.2.4. п. 9.2 Договору, Замовник має право в односторонньому порядку розірвати Договір у випадку прострочення Підрядником виконання робіт на строк більше ніж 30 календарних днів (крім випадків відсутності фінансування чи інших форс-мажорних обставин) визначений календарним графіком виконання робіт.»

Крім того, п. 8.5. розділу 7 «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН» договору встановлено, що якщо Підрядник не приступає своєчасно до початку виконання Робіт або виконує їх настільки повільно, що закінчення Робіт у строк, встановлений цим Договором, стає явно неможливим, Замовник має право відмовитися від виконання цього Договору та вимагати відшкодування збитків.

Враховуючи наведене, при дослідженні спірних правовідносин, слід керуватись положеннями ч.2 ст.849 Цивільного кодексу України, яка визначає порядок відмови від договору підряду у випадку, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу, або виконував її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.

Саме у зв`язку з тим, що Приватне виробничо-комерційне підприємство "Мелік" не виконано передбаченого договором №223 обсягу робіт у строк до 31.07.2023, договір було розірвано в односторонньому порядку замовником.

Таким чином, посилання скаржника в апеляційній скарзі на положення ч.4 ст.849 Цивільного кодексу України з приводу несплати коштів за фактично виконані роботи підрядником є недоречним.

Крім того, Приватним виробничо-комерційним підприємством "Мелік" не долучено до матеріалів справи акту приймання-передачі виконаних робіт, на який представник відповідача посилається в апеляційній скарзі.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті апеляційним судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що законними й обґрунтованими є вимоги прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 145846,27 грн та штрафу у сумі 130887,68 грн.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2024 у справі № 904/3386/24 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Приватного виробничо-комерційного підприємства "Мелік" задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства "Мелік" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2024 у справі № 904/3386/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2024 у справі № 904/3386/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

СуддяМ.О. Дармін