Постанова від 04.03.2025 по справі 320/36745/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/36745/24 Суддя першої інстанції: Парненко В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2023 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України, яким просила:

- визнати протиправною бездіяльність апарату Полтавського апеляційного суду в частині не надсилання виконавчого документу для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову, за винесеною 26 січня 2022 року ухвалою цього суду про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачеві у справі №545/1326/21;

- визнати протиправною бездіяльність апарату Октябрського районного суду м. Полтава - у несвоєчасному надсиланні виконавчого документу за рішенням у розгляді справи №545/1326/21 від 26 січня 2022 року особам, яких стосуються заходи виконання рішення;

- стягнути з Держави України за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України на користь позивача - ОСОБА_1 446760,00 грн у відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю органів державної влади.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Апелянт зазначив про те, що підставою звернення до суду з позовом є невиконання апаратами Полтавського апеляційного суду та Октябрського районного суду м. Полтава своїх обов`язків в частині своєчасного надсилання відповідним особам виконавчих документів по справі.

Звернула увагу суду на те, що адміністрування матеріалів справи (в тому числі, надсилання виконавчих документів) не є процесуальними діями, оскільки виконується відповідальними працівниками апарату суду, які виконують службові обов`язки керуючись Інструкцією з діловодства в місцевих та апеляційних судах.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що питання видачі виконавчих документів та їх направлення учасникам судового процесу є процесуальної дією, а не владної управлінською функцією, а між сторонами існують виключно процесуальні питання, врегульовані Цивільним процесуальним кодексом України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Приписами ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, визначеним у цій статті шляхом.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Визначення публічно-правового спору міститься у п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України та означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Слід зазначити, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Водночас поняття "позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" необхідно тлумачити більш широко: вказане поняття стосується як позову, який не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які не підлягають судовому розгляду.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до адміністративного суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначає про те, що працівниками апарату Полтавського апеляційного суду та Октябрського районного суду м. Полтава в порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах своєчасно не направлено виконавчі документи за рішенням суду про накладення арешту на грошові кошти в порядку забезпечення позову у справі №545/13226/21.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції зазначив про те, що питання видачі виконавчих документів та їх направлення учасникам судового процесу є процесуальної дією, а не владної управлінською функцією. Крім того, порушене право, на думку позивача, щодо реалізації норми ч. 4 ст. 431 Цивільного процесуального кодексу України, вона може відновити шляхом звернення до адміністрації Октябрського районного суду м. Полтави із заявами про направлення виконавчих листів, ініціювання службового розслідування, дисциплінарного провадження, притягнення винних осіб до відповідальності за невиконання покладених процесуальним законодавством функцій тощо, однак не шляхом звернення до суду з окремим позовом в будь-якому судочинстві.

Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 24 листопада 2022 року у справі №640/26829/21, вчинення працівниками апарату суду заходів, пов`язаних з автоматичним розподілом справ (матеріалів) між суддями, керівником апарату суду або іншою особою функцій, пов`язаних з судовим розглядом справи, не може бути самостійним предметом судового розгляду. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.

Також зазначені висновки підтримані Верховним судом у постанові від 12 квітня 2024 року у справі №380/21545/23.

Відповідно до ст. 431 Цивільного процесуального кодексу України протягом п`яти днів після набрання судовим рішенням законної сили виконавчий документ, зазначений в частині третій цієї статті, вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів, а його копія (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого документа у Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або, у разі її відсутності, рекомендованим чи цінним листом (ч. 4).

Якщо судом вживалися заходи забезпечення позову, суд вносить до Єдиного державного реєстру виконавчих документів наявні у суді документи, що підтверджують виконання відповідної ухвали суду (ч. 8).

Згідно з п. 1 Прикінцевих положень ЦПК України ч. 2 ст. 172 (в частині надсилання копії судового наказу, що містить інформацію про веб-адресу судового наказу в Єдиному державному реєстрі виконавчих документів), ч.ч. 4, 7 та 8 ст. 431 (в частині внесення документів до Єдиного державного реєстру виконавчих документів), ч. 2 ст. 470, ч. 10 ст. 479, ч. 9 ст. 480, ч. 7 ст. 487 цього Кодексу вводяться в дію через 30 днів із дня опублікування Державною судовою адміністрацією України повідомлення про початок функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів у газеті "Голос України".

Відповідно до п. 17 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів:

17.1) оформлення і видача виконавчих документів здійснюються в паперовій формі судом, який ухвалив відповідне рішення, в паперовій або електронній формі за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Отже враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що видача виконавчих документів та їх направлення учасникам судового процесу в межах цивільної справи є процесуальної дією, а не владно-управлінською функцією суду (апарату суду) та не може бути оскаржена в судовому порядку.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не позбавлена права у разі порушення її прав працівниками апарату Полтавського апеляційного суду та Октябрського районного суду м. Полтава звернутися до керівників апарату відповідних судів з відповідними скаргами з мою проведення службового розслідування та оцінки їх дій (бездіяльності).

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, обґрунтовано зазначивши про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 170, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

Є.В. Чаку