Постанова

від 27.02.2025 по справі 916/3523/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/3523/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді С.І. Колоколова,

суддів: Г.І. Діброви, Н.М. Принцевської,

секретар судового засідання: А.Н. Ісмаілова,

за участю представників:

від позивача: О.О. Швидкий,

від відповідача: В.В. Атаманюк,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності ,,Укрінтеренерго

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2024

у справі №916/3523/24

за позовом Акціонерного товариства ,,ДТЕК Одеські електромережі

до відповідача: Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності ,,Укрінтеренерго

про стягнення 33 705 745,06 грн,

суддя суду першої інстанції: В.В. Литвинова

місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області

В С Т А Н О В И В :

Акціонерне товариство "ДТЕК Одеські електромережі" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 33705745,06 грн, з яких: 22865563,22 грн заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії, 1799344,73 грн 3% річних та 9040837,11 грн інфляційних втрат.

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності ,,Укрінтеренерго у відзиві на позовну заяву позов визнало частково, просило задовольнити позов в частині стягнення суми основного боргу, а щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат зазначило, що це є надмірним тягарем і нарахування вказаних сум є необґрунтованими.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.10.2024 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" 22865563,22 грн заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії, 1799344,73 грн 3% річних, 9040837,11 грн інфляційних втрат та 404468,95 грн судового збору.

Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд встановив, що незважаючи на прийняті на себе зобов`язання за договором щодо своєчасної та повної оплати за надані послуги з розподілу електричної енергії, відповідач до цього часу не сплатив вартість наданих послуг за спірні періоди, а відтак позов в частині стягнення суми основного боргу підлягає задоволенню.

Крім цього, перевіривши розрахунки позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є також обґрунтованими та арифметично правильними і підлягають задоволенню.

Суд не прийняв до уваги доводи відповідача щодо зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних, оскільки у даній справі інфляційні втрати та річні за майже 2,5 роки прострочення оплати боргу складають 47,40% від суми заборгованості, тобто не перевищують суму основного боргу, що не може свідчити про надмірне збагачення кредитора внаслідок стягнення на його користь цих сум. Місцевий господарський суд зазначив, що у даній справі відсотки річних заявлено до стягнення відповідно до положень чинного законодавства, договором між сторонами відсотки річних не збільшувалися, а тому стягнення судом 3% річних носить саме компенсаційний характер.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності ,,Укрінтеренерго звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2024 у справі №916/3523/24, зменшивши розмір 3% річних та інфляційних втрат на 90%

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що він визнав основну суму заборгованості та подав клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат на 90%, опираючись на ряд обґрунтованих доводів. Однак, в рішенні, суд першої інстанції про вказане клопотання нічого не зазначив, належну оцінку даному клопотанню не надав. Апелянт вважає, що місцевим господарським судом проігноровано докази, надані відповідачем у відзиві на позовну заяву та клопотанні про зменшення штрафних нарахувань, а тому виснує, що оскаржуване рішення є неправомірним та не обґрунтованим, що свідчить про формальний характер розгляду цих обстави справи та ігнорування судом обґрунтованих доводів відповідача.

Скаржник, посилаючись на важке фінансове становище, просить суд апеляційної інстанції звернути увагу, що невчасні розрахунки за електричну енергію споживачів постачальника «останньої надії» унеможливлюють своєчасну оплату відповідачем електроенергії, послуг операторів системи розподілу та системи передачі, оплату податків, заробітної плати працівникам та інших обов`язкових платежів, що в свою чергу веде до накладання на підприємство штрафних санкцій, відкриття судових справ підприємствами, установами та організаціями, перед якими відповідач не може виконати своєчасно договірні зобов`язання. Так, вказані обставини, статус наявної критичної інфраструктури та його соціальна значущість, на думку апелянта, мають важливе значення для зменшення чи відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат.

Також скаржником зазначено, що позивачем не було дотримано порядку нарахування штрафних санкцій, встановленого пунктом 6.8. договору, відповідно до якого у разі виявлення однією із сторін порушень умов договору, за які передбачено застосування санкцій, сторонами оформлюється двосторонній акт порушень. При цьому, у позовній заяві відсутні належні докази того, що позивач поніс матеріальні збитки у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем за послуги з розподілу електричної енергії.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що позивач не має правових підстав для нарахування штрафних санкцій по вказаній справі, а суд першої інстанції у зв`язку із неповним встановленням всіх обставин справи, дійшов хибних висновків, чим допустив порушення прав відповідача та прийняв незаконне та необґрунтоване рішення в частині задавлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді С.І. Колоколова, суддів Н.М. Принцевської, Г.І. Діброви.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3523/24. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності ,,Укрінтеренерго на рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2024 у справі №916/3523/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.

02.12.2024 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3523/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності ,,Укрінтеренерго на рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2024 у справі №916/3523/24. Встановлено позивачу строк до 26.12.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 26.12.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності ,,Укрінтеренерго на рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2024 у справі №916/3523/24 призначено на 30.01.2025 об 11:00 год.

27.12.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

27.01.2025 від скаржника надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Судове засідання, призначене на 30.01.2025, не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Колоколова С.І. з 27.01.2025 по 06.02.2025 на лікарняному, про що складено відповідну довідку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2025 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання у справі №916/3523/24 відбудеться 27.02.2025 о 12:00 год. Задоволено заяву Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності ,,Укрінтеренерго про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судове засідання 27.02.2025 з`явились представники сторін.

У вказаному судовому засіданні колегією суддів залишено без розгляду відзив на апеляційну скаргу, з огляду на пропуск позивачем строку на його подачу, встановлений в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Викладені вище обставини, а саме перебування головуючого на лікарняному, виключили можливість розгляду апеляційної скарги у строки, визначені частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Згідно з приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду апеляційної скарги із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судова колегія постановила розглянути вказану апеляційну скаргу у розумний строк.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція дійшла наступних висновків.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення 33705745,06 грн, з яких: 22865563,22 грн заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії, 1799344,73 грн 3% річних та 9040837,11 грн інфляційних втрат.

З огляду на зміст вимог апеляційної скарги, рішення місцевого господарського суду переглядається апеляційним господарським судом лише в частині наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат та/або наявності/відсутності підстав для зменшення вказаних сум.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, виходив з того, що обставини укладення між сторонами договору та його неналежного виконання відповідачем підтверджено матеріалами справи, а нарахування позивачем сум інфляційних втрат та 3% річних - здійснено правильно.

Водночас відповідачем у відзиві на позов зазначено про зменшення інфляційних втрат та 3% річних на 90%, при цьому заявлено також окреме клопотання про зменшення вказаних сум.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи скаржника, що суд першої інстанції в рішенні про вказане клопотання нічого не зазначив та належну оцінку даному клопотанню не надав, оскільки із тексту рішення вбачається, що місцевий господарський суд розглянув обставини щодо можливості зменшення інфляційних втрат та 3% річних, зазначивши, зокрема, «щодо зменшення розміру інфляційних та 3% річних, то суд враховує наступне», надавши відповідну оцінку вказаним обставинам. При цьому, колегія суддів зазначає, що доводи клопотання відповідача про зменшення вказаних сум аналогічні доводам, викладеним у відзиві на позов в частині зменшення інфляційних втрат та 3% річних на 90%.

Переглядаючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні клопотання про зменшення інфляційних втрат та 3% річних на 90%, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). (Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у ст. 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Оскільки відповідачем порушено зобов`язання зі сплати основного боргу, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат.

Суд першої інстанції перевірив наданий позивачем розрахунок та встановив його арифметичну правильність.

При цьому, суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про наявність підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат.

У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Верховний суд зазначав, що за обставинами справи №902/417/18 у п. 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру відсоткової ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів.

Врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних.

Тобто, у постанові від 18.03.2020 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, врахувала фактичні обставини справи № 902/417/18, а саме встановлення процентів річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості.

Між тим, колегія суддів зазначає, що у даній справі позивачем заявлено до стягнення суму 3% річних, тобто вказані відсотки сторонами не збільшувались, а відтак вони встановлені на рівні, визначеному статтею 625 ЦК України. З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про можливість зменшення розміру 3% річних, а практика Верховного Суду, на яку посилається скаржник, є нерелевантною для застосування у вказаній справі, оскільки по вказаних справах досліджувалася можливість зменшення штрафу, пені та відсотків річних, які були збільшені за угодою сторін.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звертала увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

Водночас у справі, що розглядається, судом першої інстанції враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, щодо можливості зменшення розміру процентів річних, також ураховано, що проценти річних нараховані позивачем за встановленою у ст. 625 ЦК України ставкою у розмірі 3% річних, тому висновки, зроблені в оскаржуваному судовому рішенні відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Щодо доводів скаржника в частині зменшення розміру інфляційних втрат, то колегія суддів зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню за клопотанням боржника, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

Подібні висновки, викладено у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №904/4334/22, від 23.11.2023 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23.

Апеляційний господарський суд бере до уваги те, Верховний Суд неодноразово виснував про право суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, проте про можливість зменшення інфляційних втрат не зазначав.

Щодо посилань скаржника на те, що позивачем не було дотримано порядку нарахування штрафних санкцій, встановленого пунктом 6.8. договору колегія суддів зазначає, що вказані положення договору стосуються можливості нарахування саме штрафних санкцій, зокрема, пені, яка позивачем не заявлялась до стягнення у даній справі.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 284 ГПК України,

апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності ,,Укрінтеренерго залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2024 у справі №916/3523/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.03.2025.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

СуддяГ.І. Діброва

СуддяН.М. Принцевська