Постанова

від 04.03.2025 по справі 910/10927/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2025 р. Справа№ 910/10927/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2024

у справі №910/10927/24 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр покрівельних технологій"

про стягнення 286 529, 06 грн,

УСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр покрівельних технологій" про стягнення 219 219, 71 грн.

Також Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 140 897, 83 грн попередньої оплати (авансу), інфляційні втрати у розмірі 9 366, 76 грн, 3% відсотка річних у розмірі 1 432,08 грн, пеню у розмірі 94 131, 85 грн, проценти у розмірі облікової ставки НБУ за користування чужими коштами у розмірі 20 913, 07 грн, штраф у розмірі 7% вартості товару в сумі 19 787,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору про закупівлю № 24-010724-23 від 08.09.2023 позивачем було сплачено на користь відповідача попередню оплату (аванс) вартості товару у розмір 140 897, 83 грн, однак останній свої зобов`язання за договором в частині поставки товару не виконав, у зв`язку з чим і виникла вказана заборгованість, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1 697,40 грн., 3% відсотка річних у розмірі 1 432,08 грн., пеню у розмірі 55 404,93 грн. та відповідно до п. 8.3. договору штраф 7% у розмірі 19 787, 47 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі №910/10927/24 частково задоволено позов Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго". Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр покрівельних технологій" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" суму попередньої оплати у розмірі 140 897,83 грн, пеню в сумі 94 131,85 грн, штраф в сумі 19 787,47 грн, 3% річних в сумі 1 432,08 грн, проценти у розмірі облікової ставки НБУ в сумі 3 860,21 грн, інфляційні втрати в сумі 9 366,76 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 3 233,70 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Не погодившись з винесеним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" через електронний суд подало апеляційну скаргу, у якій просило суд задовольнити апеляційну скаргу позивача та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі № 910/10927/24 щодо відмови у стягненні процентів у розмірі облікової ставки НБУ за користування чужими коштами в розмірі 17 052,86 грн, прийнявши в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним. На думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. Зокрема відповідач стверджує, що місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягненні процентів у розмірі облікової ставки НБУ за користування чужими коштами в розмірі 17 052,86 грн,

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 08.09.2023 між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр покрівельних технологій" (постачальник) укладено договір про закупівлю №24-010724-23, за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити товар в асортименті, кількості і за цінами, визначеними в додатку 1 до договору (товар), а покупець зобов`язується прийняти належним чином поставлений товар та оплатити його на умовах договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору предмет закупівлі (за ДК 021:2015): 44110000-4 Конструкційні матеріали Металопрокат чорний.

За умовами пункту 1.3. договору найменування, асортимент, одиниця вимірювання, характеристики товару, інші вимоги до товару, документів щодо товару тощо визначаються згідно з додатком 1 до договору та іншими умовами договору відповідно.

Ціна договору становить 235 565,19 грн, крім того ПДВ - 47 113,04 грн, всього з ПДВ - 282 678,23 грн (двісті вісімдесят дві тисячі шістсот сімдесят вісім грн. 23 коп.). В ціну договору включені усі витрати, пов`язані з поставкою товару на умовах DDP в редакції Міжнародних правил «Інкотермс» (редакція 2010 року) (пункти 2.2., 2.3. договору).

Оплата за договором, згідно пункту 3.2. договору, здійснюється в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що покупець здійснює оплату на наступних умовах:

Аванс, розмір якого становить 50 % від ціни договору, сплачується постачальнику протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надання ним (після набрання договором чинності) рахунку-фактури (постачальник зобов`язаний надати рахунок на суму авансу вказану в процентному відношенні від ціни договору) (підпункт 3.3.1. пункту 3.3. договору);

Решта оплати здійснюється покупцем протягом 10 (десяти) робочих днів з дати підписання сторонами видаткової накладної та за наданим постачальником рахунком-фактурою (підпункт 3.3.2. пункту 3.3. договору).

За умовами пункту 3.7. договору уразі порушення договірних зобов`язань з вини постачальника, а також у разі коли правова підстава для утримання авансу постачальником відпала (розірвання договору, відмова від зобов`язання, тощо), всі авансові платежі, які не підтверджені відповідними видатковими накладними, підписаними сторонами, підлягають поверненню покупцю протягом 3 (трьох) банківських днів з дня отримання відповідної вимоги покупця з урахуванням індексу інфляції та процентів в розмірі облікової ставки НБУ за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України від суми авансового платежу за кожен день користування авансом, починаючи з дня його зарахування на рахунок постачальника незалежно від того, припинені зобов`язання за договором на дату отримання вимоги покупця чи ні.

Умовами пункту 5.1. договору визначено, що постачальник здійснює поставку товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати перерахування авансу, але не пізніше 30.11.2023 (в залежності від того, яка дата наступить раніше) за адресою (місцем) поставки товару: Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Якушинці, вул. Барвінкова.

Поставка здійснюється на умовах DDP в редакції Міжнародних правил "Інкотермс" (редакції 2010 року).

Датою поставки (передачі) товару визнається дата підписання покупцем видаткової накладної (пункт 5.5 договору).

Згідно пункту 8.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України.

Пунктом 8.3. договору сторони погодили, що за порушення строків поставки, строків усунення недоліків товару постачальник сплачує покупцю згідно з частиною другою статті 231 Господарського кодексу України пеню у розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята відсотка) вартості товару, строк поставки / усунення недоліків якого порушений, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник повинен додатково сплатити покупцю штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості.

Сторони домовилися, що для вимог про стягнення з постачальника штрафних санкцій у вигляді штрафу та пені застосовується строк позовної давності три роки (пункт 8.7. договору).

Сторони домовилися, що за прострочення виконання постачальником зобов`язань за договором, нарахування штрафних санкцій припиняється через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (пункт 8.8. договору).

Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2023, а в частині виконання гарантійних зобов`язань - до повного виконання (пункт 13.1. договору).

У додатку 1 до договору від 08.09.2023 сторони погодили поставку товару на загальну суму 282 678, 23 грн, зазначивши, що постачальник здійснює поставку товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати перерахування авансу, але не пізніше 30.11.2023 (в залежності від того, яка дата наступить раніше) за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Якушинці, вул. Барвінкова, 5, на умовах DDP в редакції «Інкотермс 2010».

18.09.2023 на підставі виставленого рахунку-фактури №ПТ-0001477 від 12.09.2023, на виконання умов пункту 3.3. договору Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр покрівельних технологій" 140 897, 83 грн авансу, що підтверджується платіжною інструкцією №47 від 18.09.2023.

Спір у даній справі виник у зв`язку із тим, що за твердженням позивача відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором не здійснив поставку обумовленого договором товару у визначений договором строк.

07.11.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією №01/59322 в якій просив в найкоротший термін здійснити поставку товару у відповідності до умов договору та сплатити на користь НЕК "Укренерго" пеню за прострочення виконання зобов`язання, а в разі неможливості здійснення поставки товару в найкоротший термін повернути сплачену суму авансу. Вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.1. договору та в додатку 1 до договору сторони встановили, що постачальник здійснює поставку товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати перерахування авансу, але не пізніше 30.11.2023 (в залежності від того, яка дата наступить раніше) за адресою (місцем) поставки товару: Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Якушинці, вул. Барвінкова.

Відтак, з урахуванням ст. 530 Цивільного кодексу України, змісту пункту 5.1. договору та додатку 1 до договору, строк виконання зобов`язання з поставки обумовленого товару на момент розгляду справи настав.

Втім, будь-яких належних та допустимих доказів поставки в обумовлений строк узгодженого товару матеріали справи не містять.

Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3.7. договору погоджено, що уразі порушення договірних зобов`язань з вини постачальника, а також у разі коли правова підстава для утримання авансу постачальником відпала (розірвання договору, відмова від зобов`язання, тощо), всі авансові платежі, які не підтверджені відповідними видатковими накладними, підписаними сторонами, підлягають поверненню покупцю протягом 3 (трьох) банківських днів з дня отримання відповідної вимоги покупця з урахуванням індексу інфляції та процентів в розмірі облікової ставки НБУ за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України від суми авансового платежу за кожен день користування авансом, починаючи з дня його зарахування на рахунок постачальника незалежно від того, припинені зобов`язання за договором на дату отримання вимоги покупця чи ні.

При цьому, частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Враховуючи факт здійснення позивачем попередньої оплати товару та відсутність доказів виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару або повернення суми авансу, з урахуванням пункту 3.7 договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 140897,83 грн основного боргу.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.3. договору сторони погодили, що за порушення строків поставки, строків усунення недоліків товару постачальник сплачує покупцю згідно з частиною другою статті 231 Господарського кодексу України пеню у розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята відсотка) вартості товару, строк поставки / усунення недоліків якого порушений, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник повинен додатково сплатити покупцю штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості.

На підставі пункту 8.3 договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 94 131, 85 грн за період з 20.10.2023 по 17.09.2024 та штраф в сумі 19 787, 47 грн.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.

Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В той же час, згідно пункту 8.8. договору сторони домовилися, що за прострочення виконання постачальником зобов`язань за договором, нарахування штрафних санкцій припиняється через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, сторонами у договорі погоджено інший строк нарахування пені, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 94 131, 85 грн, нарахованої за період з 20.10.2023 по 17.09.2024, та штрафу в сумі 19 787, 47 грн.

Відповідно до частини третьої статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно із статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 3.7. договору сторони погодили, що уразі порушення договірних зобов`язань з вини постачальника, а також у разі коли правова підстава для утримання авансу постачальником відпала (розірвання договору, відмова від зобов`язання, тощо), всі авансові платежі, які не підтверджені відповідними видатковими накладними, підписаними сторонами, підлягають поверненню покупцю протягом 3 (трьох) банківських днів з дня отримання відповідної вимоги покупця з урахуванням індексу інфляції та процентів в розмірі облікової ставки НБУ за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України від суми авансового платежу за кожен день користування авансом, починаючи з дня його зарахування на рахунок постачальника незалежно від того, припинені зобов`язання за договором на дату отримання вимоги покупця чи ні.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення поставки товару та не повернув сплачену суму авансу, позивачем на підставі пункту 3.7. договору нараховано та заявлено до стягнення проценти у розмірі облікової ставки НБУ за користування чужими коштами за період з 19.10.2023 по 17.09.2024 у розмірі 20 913,07 грн, а також 3% річних за період з 01.01.2024 до 03.05.2024 в сумі 1 432, 08 грн та інфляційні втрати за період з 19.09.2023 до 17.09.2024 в сумі 9 366, 76 грн на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції.

При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування.

Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним.

У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

З огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, та неодноразово підтверджена у постановах: від 29.08.2023 у справі № 902/1144/22, від 02.11.2023 у справі № 911/2408/22, від 13.09.2023 у справі № 922/354/23, від 12.09.2024 у справі № 910/10375/23.

Відтак, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 536 Цивільного кодексу України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватись одночасно (в один період часу).

У статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Вказана норма у ч. 1 передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що пункт 3.7. договору, який містить умову про стягнення з постачальника, зокрема, інфляційних втрат, починаючи з дня зарахування авансу, які за своєю правовою природою не є процентами за правомірне користування чужими грошима, суперечить імперативним приписам ст. 625 Цивільного кодексу України, яка встановлює для боржника обов`язок сплачувати проценти річних та інфляційні втрати лише за час прострочення грошового зобов`язання.

Відтак, правомірним є стягнення з відповідача процентів річних за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, за період з 19.09.2023 до 10.11.2023 (3 банківський день з дня отримання вимоги покупця), 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за заявлений позивачем період - з 01.01.2024 до 03.05.2024, та інфляційних втрат за період з 11.11.2023 до 17.09.2024.

Колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог в частині процентів, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, у розмірі облікової ставки НБУ, за визначений період, в сумі 3 860, 21 грн. В іншій частині цих вимог належить відмовити.

Також є обґрунтованим висновок про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9 366, 76 грн з урахуванням норми ч. 2 ст. 237 ГПК України.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі №910/10927/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі №910/10927/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі №910/10927/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран