Постанова

від 17.02.2025 по справі 922/2710/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2025 року м. Харків Справа № 922/2710/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О. , суддя Радіонова О.О.

за участю секретаря судового засідання Склярук С.І.,

та представників учасників справи:

від позивача Зучек Є.Н. - адвокат; від відповідача Дзюба І.М.: від третьої особи: Бринчак М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Титан-Плюс", м. Харків

на рішення Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 у справі №922/2710/24

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Департамент містобудування та архітектури Харківській обласній військовій адміністрації, м. Харків

до Приватного підприємства "Титан-Плюс", м. Харків

про стягнення коштів, розірвання договору та повернення майна

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства «ТИТАН-ПЛЮС» (далі - Відповідач) про стягнення орендної плати у сумі 220 021,50 грн., пені у сумі 22 944,53 грн., розірвання Договору оренди від 31.05.2007р. № 3332-Н та повернення шляхом підписання акту приймання-передачі державного окремого індивідуально визначеного майна: нежитлові приміщення кім. №№ 1-11, кім. №№ 1 - 6 на другому поверсі двоповерхової адміністративної будівлі (літ. Д-2) загальною площею 1028,70 м2, за адресою: м. Харків, вул. Університетська, 25, балансоутримувачу - Департаменту містобудування та архітектури Харківській обласній військовій адміністрації (вул. Сумська, 76, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код: 02498530).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.08.2024р. залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент містобудування та архітектури Харківській обласній військовій адміністрації (далі- Третя особа).

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.11.24р. у справі №922/2710/24 позов задоволено у повному обсязі.

Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду та вважаючи його таким, що постановлено незаконно, з порушенням норм матеріального права та процесуального права, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, відповідно до доводів якої зазначив, що:

-судом першої інстанції було необґрунтовано задоволено позовні вимоги та

порушено приписи ч.ч. 4, 5 ст. 75 ГПК України, оскільки Відповідач в порядку ч. 6 ст. 762 ЦК України звільнений від сплати орендної плати, зважаючи на істотне пошкодження об`єкта оренди внаслідок дій-ракетного обстрілу, за які Відповідач не відповідає, і зазначені преюдиційні факти, які не підлягають доказуванню в цій справі, викладені в постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 922/2574/23 та постановах Східного апеляційного господарського суду у справах №922/2574/23 та №922/439/24;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Відповідач не позбавлений можливості вирішувати питання щодо ремонту об`єкту оренди, оскільки такий висновок не відповідає положенням Договору оренди та суперечить нормам статей 323,772 ЦК України, згідно яких саме на власника будівлі, в якій розташовані орендовані Відповідачем приміщення, від імені якого виступає Позивач, покладені майнові витрати, пов`язані з їх випадковим пошкодженням внаслідок ракетного обстрілу і саме Позивач, як представник власника, має можливість вирішувати питання їх ремонту, для того, аби Позивач повернув право отримувати орендну плату після відновлення можливості користування Відповідачем;

-суд першої інстанції помилково прийняв до уваги додатковий доказ, а саме лист Слідчого відділу Управління служби безпеки України в Харківській області від 24.08.2024 року № 70/6-9607, оскільки такого доказу не існувало станом на звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2024 року, з поміж іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення, а ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 розгляд справи призначений на 17.02.2025 о 12:30.

Від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначивши наступне:

- посилання Відповідача на ч.ч. 4, 5 ст. 75 ГПК України є помилковими, оскільки не містять обов`язку суду не розглядати відповідні обставини, якщо вони є, а вказана норма стосується дій (доказування) сторонами обставин, на які вони посилаються і у суду відсутній обов`язок доказувати або доводити обставини при розгляді справи;

- обставини справ № 922/2574/23 та №922/439/24 не стосуються предмету розгляду даної справи, оскільки мають різні періоди виникнення заборгованості;

-лист Слідчого відділу Управління служби безпеки України в Харківській області від 24.08.2024 року № 70/6-9607 є підтвердженням того, що Відповідач не зацікавлений у встановленні характеру та ступеню пошкодження орендованого приміщення та перешкоджає встановленню цих обставин, а прийняття таких доказів є прерогативою суду;

-Відповідач створив заборгованість за рік оренди за Договором оренди, чим суттєво порушив умови Договору оренди, тому оскарженим Рішенням на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, ст. 24 Закону про оренду, п. 10.7 Договору оренду було обґрунтовано розірвано Договір оренди.

У відзиві на апеляційну скаргу Третя особа заперечувала проти доводів Відповідача, зазначила, що Відповідач є недобросовісним орендарем та постійно шукає виправдань, щоб не виконувати свої зобов`язання перед орендодавцем та балансоутримувачем.

У судовому засіданні 17.02.2025р. Позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції просив залишити в силі.

Відповідач наполягав на задоволенні апеляційної скарги та скасуванні рішення суду в оскаржуваній ним частині.

Представник Третьої особи підтримувала позицію Позивача у справі та просила рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

укладення 31.05.2007р. між сторонами Договору оренди № 3332-Н на державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення кім. №№ 1-11, кім. №№ 1 - 6 на другому поверсі двоповерхової адміністративної будівлі (літ. Д-2) загальною площею 1028,70 м2, за адресою: м. Харків, вул. Університетська, 25, що перебуває на балансі Третьої особи зі строком дії до 12 квітня 2050р. включно;

- направлення 18.06.2024 Позивачем на адресу Відповідача листа № 17-03-01-02108 від 17.06.2024 щодо наявної у нього станом на 13.06.2024 заборгованості з орендної плати за період з травня 2023 року по травень 2024 року у сумі 220 021,50 грн.; нарахування пені за період з 16.12.2023 по 13.06.2024 включно у розмірі 22 944,53 грн. з доданням акту звіряння орендної плати по договору оренди від 31.05.2007 №3332-Н станом на 13.06.2024 в двох примірниках.

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Факт неналежного виконання Відповідачем умов спірного Договору щодо своєчасного внесення орендної оплати став підставою звернення Позивача до господарського суду з позовною заявою про стягнення заборгованості, нарахування пені, а також для розірвання Договору оренди № 3332-Н та повернення орендованого майна.

Відповідач у суді першої інстанції заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України Відповідач звільняється від сплати орендної плати в цей період через обставини неможливості користуватися Відповідачем орендованими приміщеннями, які встановлені у судових справах №922/2574/23 та №922/439/24 і не підлягають доказуванню згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Третьою особою до суду були подані пояснення щодо суті спору, в яких вона вказала на обґрунтованість позовних вимог та просила суд їх задовольнити, вважала Відповідача недобросовісним орендарем, який постійно шукає виправдань, щоб не виконувати свої договірні зобов`язання, що є беззаперечною підставою для розірвання Договору оренди від 31.05.2007 № 3332-Н.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність Позивачем факту невиконання Відповідачем своїх зобов`язань зі сплати орендної плати більш ніж протягом трьох місяців підряд, що є підставою для стягнення заборгованості, пені, розірвання Договору оренди та повернення орендованого майна.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції необґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що знайшли підтвердження під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом позову в даній справі є вимоги орендодавця про розірвання Договору оренди державного майна у зв`язку з невиконанням орендарем зобов`язань з внесення орендних платежів до державного бюджету, стягнення заборгованості та про застосування такого правового наслідку розірвання Договору оренди як повернення орендованого майна.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

За змістом статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Договір оренди нежитлового приміщення № 3332-Н від 31.05.2007р.за своєю правовою природою є договором майнового найму (оренди) і підпадає під правове регулювання норм статей 759-786 ЦК України.

Загальні підстави для зміни або розірвання договору визначено у статті 651 ЦК України, за змістом якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з ч.2 ст.24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Суд першої інстанції, встановивши, що у Відповідача виникла заборгованість з орендної плати за період з травня по травень 2024р., визнав цю обставину достатньою підставою для розірвання договору в порядку 651 ЦК України.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Отже наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Крім того, обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.

При розгляді даної справи Відповідач посилався на те, що обставини пошкодження 02.03.2022 будівлі, де знаходяться орендовані ним за Договором оренди приміщення, а також обставина неможливості їх використання у спірний період встановлені у постанові Східного апеляційного господарського суду від 22 січня 2024 року у справі № 922/2574/23 та постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 922/2574/23, у постанові Східного апеляційного господарського суду у справі №922/439/24, отже ці обставини не доказуються сторонами по цієї справі на підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Суд першої інстанції, відхиляючи такі посилання Відповідача, зазначив, що предметом дослідження в наведених судових справах був інший, попередній спірному період заборгованості, тому повторно перевірив зазначену обставину наданими сторонами доказами, визнавши подані Позивачем більш вірогідними, ніж докази, що подані Відповідачем.

За висновком суду, Відповідач не довів неможливості користування орендним майном з підстав об`єктивної неможливості використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає у період з травня 2023 року по травень 2024 року, оскільки Відповідач не позбавлений фізичного доступу до об`єкту оренди, не позбавлений можливості вирішувати питання щодо ремонту та подальшої експлуатації об`єкту оренди або вирішення питання про припинення договору оренди в передбаченому діючим законодавством порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024, що залишено в силі постановою Верховного Суду від 22.01.2024 у справі № 922/2574/23, в межах якої розглядався аналогічний спір між тими ж самими сторонами встановлений факт неможливості використання Відповідачем майна з незалежних від нього причин через влучання 02.03.2022 в об`єкт оренди снаряду, внаслідок чого було пошкоджено основні несучі конструкції нежитлових приміщень першого та другого поверху нежитловій будівлі літ. «Д-2», розташованій за адресою: м. Харків, вул. Університетська, 25, що призвело до їх руйнування, конструкції знаходяться в непридатному для нормальної експлуатації технічному стані, не відповідають вимогам надійності та безпечності в подальшій експлуатації без проведення відновлювальних робіт.

Отже зазначеним судовим рішенням вирішений спір між тими ж сторонами, зокрема, щодо наявності чи відсутності обов`язку Відповідача сплачувати орендну плату через обставини, які мали місце 02.03.2022 року, воно набрало законної сили та в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України встановлені відповідні обставини не мають доводитися при розгляді іншої справи між тими ж сторонами.

Вищенаведені обставини також підтверджені постановою Східного апеляційного господарського суду від у справі №922439/24, де предметом спору за участю тих же самих осіб було стягнення з Відповідача за позовом Третьої особи заборгованості з орендної плати за період з січня 2022 р. по грудень 2023 р. в сумі 328826,88 грн.; 20% ПДВ від 50% орендної плати, що перераховується до держаного бюджету, за період з 01.02.2022 по 31.12.2023 у розмірі 53971, 17 грн.; 22957, 78 грн. пені; 15942, 99 грн. інфляційних втрат та 5929, 37 грн. 3 % річних.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та оскаржуваного рішення суду першої інстанції в даній справі №922/2710/24 - зміна цієї обставини не відбулася, сторонами не надано доказів та не заявлено про наявність змін у спірних правовідносинах між сторонами з приводу відновлення Відповідачу можливості користуванням спірним орендованим приміщенням внаслідок зміни стану приміщення чи інших обставин.

Суд першої інстанції помилково ототожнив різницю в періоді стягнення заборгованості в межах даної справи та справи №922/2574/23 з різницею в часі існування обставини можливості користування спірним орендованим приміщенням, оскільки факт неможливості такого користування встановлений судом в справі №922/2574/23 станом на 02.03.2022 року та визнаний таким, що тривав, щонайменше, до грудня 2023 року, проте в межах даної справи 922/2710/24 суд першої інстанції вдався до переоцінки саме такого факту та не встановив обставин, які б свідчили про його зміну.

Так, поклавши в основу такої оцінки лист слідчого відділу СБУ №70/6-9607 від 24.08.2024, на якій Позивач навіть не посилався в позовній заяві, суд взяв до уваги:

- огляд від 19.05.2022 року (з відеозаписом) факту пошкодження спірної будівлі 02.03.2022 року в межах кримінального провадження ;

- повідомлення про ігнорування Відповідачем запиту 08.03.2024 правоохоронних органів щодо надання дозволу на проведення огляду всередині та зовні пошкодженої будівлі, надання наявних дефектних актів, технічних звітів та інших документів щодо будівлі та її ремонту;

- інформацію оперативного підрозділу щодо можливості підроблення підпису експерта на Технічному звіті від 12.10.2022, що досліджувався в межах справи № 922/2574/23

Разом з тим, конкретного висновку саме з цього дослідження суд не зробив, будь-яких обставин не встановив.

Крім того, судова колгеія зазначає, що вищезазнавений лист всупереч вимогам ч.ч. 2, 3 ст.80 ГПК не був поданий Позивачем у встановлений законом строк , Позивач в позовній заяві не зазначав про відповідні обставини, як і не зазначав про невідповідність наданого Відповідачем технічного звіту 18.08.22, отже зазначений доказ від 24.08.2024 не стосується предмету доказування у цій справі (ст.ст. 73, 74 ГПК України) .

Інших доказів, що спростовують заперечення Відповідача про тривання протягом всього спірного періоду встановленої судовим рішенням в межах справи № 922/2574/23 обставини неможливості користування орендарем спірним приміщенням з незалежних від орендаря причин - суд не досліджував, мотивувальна частина рішення посилання на це не містить.

Зауваження суду про існування фізичного доступу Відповідача до об`єкту оренди та наявності права вирішувати питання щодо ремонту та подальшої експлуатації об`єкту оренди або припинення договору оренди - дослідженням вищенаведених обставин не є.

Щодо доводів Позивача та Третьої особи, що саме Відповідач має здійснити усунення відповідного пошкодження та відновити повноцінне користування, то зазначене питання також досліджувалося при розгляді справи № 922/2574/23, в межах якої зазначені твердження спростовані посиланням судової колегії на вимоги ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», за змістом яких контроль за використанням нерухомого та рухомого майна покладається на балансоутримувачів, а орендар на вимогу орендодавця зобов`язаний забезпечити доступ на об`єкт оренди.

Отже саме в компетенції Третьої особи знаходяться відповідні питання.

Як протягом розгляду вищенаведеної, так і даної справи, а ні Позивачем, а ні Третьою особою не заявлено про обставини неможливості виконання таких умов, не заявлено про зміну стану об`єкту чи навіть намагання з`ясувати такий стан.

Між сторонами відсутній спір з приводу визначення та виконання обов`язку з відновлення спірного приміщення, або перешкоджання виконання таких обов`язків чи дослідження актуального стану приміщення, зокрема, щодо надавання доступу до нього.

У постанові від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17 Верховний Суд вказав, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12- 144гс18, пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Колегія суддів зауважує, що у пункті 7.10 постанови від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Таким чином, обставини неможливості користування орендованим приміщенням у спірний період, що, згідно з ч.6 ст.762 ЦК України, є підставою для звільнення Відповідача від сплати орендної плати, встановлені судами апеляційної та касаційної інстанцій при розгляду справ № 922/2574/23 та № 922/439/24, а тому, за висновками судової колегії, мають преюдиційне значення при розгляді справи, в якій приймають участь ті ж самі сторони і наявні ті ж самі підстави позову.

Разом з тим, суд першої інстанції не встановив існування зміни зазначених обставин, проте намагання суду повторного їх оцінки з приводу їх доведеності є порушенням res judicata - принципу правової визначеності, що є елементом принципу верховенства права, гарантованого частиною першою статті 8 Конституції України (Рішення КСУ від 08.06.2016 № 3-рп/2016).

Враховуючи, що внаслідок недоведення Позивачем змін обставин неможливості використовувати Відповідачем орендовані у Позивача приміщення через обставини, за які Відповідач не відповідає, на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України, Відповідач звільняється від сплати спірної суми орендної плати за Договором оренди.

Оскільки Відповідач в межах даного спору не припустив суттєвого порушення умов Договору оренди, що виключає застосування ч. 2 ст. 651 ЦК України, ст. 24 Закону України Про оренду державного та комунального майна, п. 10.7 Договору оренду, як підставу для розірвання Договору оренди.

Відповідно, не підлягає задоволенню і похідна позовна вимога про повернення орендованого приміщення балансоутримувачу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення та є підставою для його скасування.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки наведені апелянтом обставини підтвердилися в ході апеляційного провадження, а оскаржуване рішення слід скасувати як таке, що прийняте з порушенням норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення у справі.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року у справі №922/2710/24 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

У справі слід прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків про стягнення з Приватного підприємства "Титан-Плюс" на користь Державного бюджету орендної плати у сумі 220 021,50 грн. та пені у сумі 22 944,53 грн., про розірвання Договору оренди від 31.05.2007 № 3332-Н, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Приватним підприємством Титан-Плюс та про зобов`язання Приватного підприємства Титан-Плюс повернути балансоутримувачу державне окреме індивідуально визначене майно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду позовної заяви та апеляційної скарги відносяться на Позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТИТАН-ПЛЮС", м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 у справі №922/2710/24 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року у справі №922/2710/24 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків про стягнення з Приватного підприємства "Титан-Плюс" на користь Державного бюджету орендної плати у сумі 220 021,50 грн. та пені у сумі 22 944,53 грн., про розірвання Договору оренди від 31.05.2007 № 3332-Н, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Приватним підприємством Титан-Плюс та про зобов`язання Приватного підприємства Титан-Плюс повернути балансоутримувачу державне окреме індивідуально визначене майно відмовити.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, віднести на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, майдан Театральний, 1, ідентифікаційний код: 44223324, р/р: UA788201720343120001000156774, МФО 820172, ДКС України) на користь Приватного підприємства ТИТАН-ПЛЮС (юридична адреса: вул. Університетська, буд. 25, м. Харків, 61003, ідентифікаційний код: 34861702)-витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 14 551, 50 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 03.03.2025

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя Д.О. Попков

Суддя О.О. Радіонова