Рішення

від 20.02.2025 по справі 645/4028/21

ФРУНЗЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 645/4028/21

Провадження № 2/645/43/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2025 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі: головуючий суддя Шарко О.П., секретаря судових засідань Мухіна В.А.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні ум.Харкові цивільнусправу запозовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 доПАТ «ДельтаБанк», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнаннявиконавчого написунотаріуса таким,що непідлягає виконанню,про визнаннядоговору недійсним,про витребуваннямайна;треті особи:приватний нотаріусКиївського міськогонотаріального округуПаракуда ІринаВікторівна,приватний нотаріусКиївського міськогонотаріального округуАнтипова ІяВолодимирівна,приватний нотаріусХарківського міськогонотаріального округуЄмець ІванОлександрович,Державний реєстраторДепартаменту реєстраціїХарківської міськоїради Сендик-ПолянськаІрина Михайлівна,Державний реєстраторКП «РегістрСервіс»Первомайської міськоїради Харківськоїобласті МалишевВіталій Валерійович,Шоста Харківськаміська державнанотаріальна контора,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, в уточненій редакції якого просять суд визнати недійсним Іпотечний договір №50-0061004/ZKвiп-08 з метою кредитування - придбання нерухомості на вторинному ринку, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ТОВ «Укрпромбанк» нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 , укладений 22 травня 2008 року, визнати недійсним; договір про передачу активів та кредитних зобов`язань від 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк» та АТ «Дельта Банк» в частині стягнення за іпотечним договором №50- 0061004/Zфквiп-08 від 22.05.2008 року, що укладений між ОСОБА_6 та ТОВ «Український промисловий банк», визнати недійсним виконавчий напис від 19 березня 2014 року, виконаний приватним нотаріусом Паракудою І.І. про звернення стягнення на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , на користь ПАТ «Дельта Банк», згідно іпотечного договору №50- 0061004/Zфквiп-08, посвідченого 22.05.2008 року у якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №50-0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року, визнати недійсним договір №864/К про купівлю-продажу майнових прав від 05.10.2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_7 , відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» передало ОСОБА_7 право вимоги за іпотечним договором №50-0061004/2фквіп-08, посвідченому приватним нотаріусом Слоневською Д.В., в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором №50-0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року, а саме: 2-кімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , скасувати запис від 29.10.2019 року державного реєстратора Малишева Віталія Валерійовича Комунального підприємства «РегістрСервіс» Первомайської міської ради Харківської області про реєстрацію права власності: 33916580, якою зареєстровано за ОСОБА_4 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , скасувати; договір іпотеки від 9 грудня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець Іваном Олександровичем, визнати недійсним; запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно від 22.02.2021 року державного реєстратора Сендик-Полянської І.М. згідно з яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 набув ОСОБА_5 . Витребувати з незаконного володіння у ОСОБА_5 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 : 1/2 частини на користь ОСОБА_1 як на майно, набуте під час шлюбу, 1/4 частини на користь ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/4 частини на користь ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування уточненого позову зазначили, що 25 травня 2007 року між ОСОБА_6 , в період часу, коли він перебував у шлюбі з ОСОБА_1 (6 жовтня 2000 року - 16 травня 2016 року) - покупцем та продавцями: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 відповідно до якого сім`я ОСОБА_10 в особі ОСОБА_2 набула право власності на цю квартиру. Через рік, а саме 22 травня 2008 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк» був укладений кредитний договір №50- 0061004/ФКВ-08, відповідно до якого Укрпромбанком були надані ОСОБА_2 у користування кредитні гроші. Цей кредитний договір був забезпечений іпотечним договором №50-0061004/7фквіп-08, посвідченим 22.05.2008 року у якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №50-0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року, що укладений між ОСОБА_6 та ТОВ «Український промисловий банк», відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язаний був повернути кредит у розмірі 58650,00 доларів США. Також у цей день між ОСОБА_2 був укладений Іпотечний договір №50-0061004/ZK?in-08 з метою кредитування - придбання нерухомості на вторинному ринку, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ТОВ «Укрпромбанк» нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 , тобто квартиру, яка є спільною власністю подружжя. Про укладання іпотечного договору дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_1 повідомлена не була, ані ОСОБА_2 , ані представниками ТОВ «Укрпромбанк», разом з тим вона уклала договір поруки №50- 0061004/Z(j)nop-08 від 22.05.2008 року. Квартира АДРЕСА_1 , була спільною власністю подружжя ОСОБА_10 , тому при укладенні договору іпотеки відповідно до вимог статті 578 Цивільного кодексу України та статті 6 Закону України від 05 червня 2003 року «Про іпотеку» вимагалася нотаріальна засвідчена згода ОСОБА_1 як співвласника майна. Проте такої згоди вона не надавала, що в силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним з огляду на його незаконність. Спірна квартира набута ОСОБА_2 за час шлюбу. Тому відсутні підстави вважати, що таке майно належить виключно ОСОБА_2 . У зв`язку з тим, що квартира була куплена під час перебуванні у шлюбі, ОСОБА_1 , таким чином, є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , як майна, набутого у шлюбі. 25.03.2009 року ТОВ «Укрпромбанк» на ім`я ОСОБА_2 було направлено повідомлення №03/1-3816 з вимогою про дострокове повне виконання зобов`язань, відповідно до якого банк вимагав протягом ЗО календарних днів з моменту надіслання Банком відповідної вимоги повернути в повному обсязі отримані кредитні кошти, сплатити проценти (комісії) за користування кредитом по договору кредиту №50- 0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року. Таким чином, починаючи з 25.04.2009 року розпочався перебіг строку позовної давності щодо договору кредиту №50-0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року. Більше ніяких повідомлень на ім`я ОСОБА_2 направлено не було. Згідно рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 травня 2016 року по справі №642/955/16 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті залишилась спадщина 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 (інша 1/2 частини квартири, як майно, набуте у шлюбі, належить ОСОБА_1 ). Спадкоємицями першої черги після смерті ОСОБА_2 , в порядку ст.1261 ЦК України, є його дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його мати - ОСОБА_3 . У встановлений законом строк ними були подані до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Під час оформлення спадщини з`ясувалось, що квартира належить іншій особі. Також з`ясувалось, що покійний ОСОБА_2 викликається до суду в якості відповідача за позовом ОСОБА_4 в цивільній справі про зняття обтяжень з нерухомого майна. Ухвалою суду від 2.03.2020 року позов був залишений без розгляду. При вивченні матеріалів справи встановилено, що на підставі договору про передачу активів та кредитних зобов`язань від ЗО червня 2010 року права первісного кредитора за боргом, який був оформлений за ОСОБА_2 перейшли від ТОВ «Укрпромбанк» до АТ «Дельта Банк». На думку позивачів, цей договір в частині стягнення за іпотечним договором №50-0061004/2фквіп-08, посвідченим 22.05.2008 року у якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №50-0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року, що укладений між ОСОБА_6 та ТОВ «Український промисловий банк», недійсним з огляду на його незаконність у зв`язку з тим, що він має похідне походження від недійсного самого іпотечного договору №50-0061004/2фквіп-08, посвідченого 22.05.2008 року. Крім того, 19 березня 2014 року приватним нотаріусом Паракуда 1.1, було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , на користь ПАТ «Дельта Банк», згідно іпотечного договору №50-0061004/2фквіп-08, посвідченого 22.05.2008 року у якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №50-0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року. Також на квартиру накладено обтяження, а саме - заборона на нерухоме майно, внесена постановою державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ від 7.05.2014 року на виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Паракуди І.В. в порядку звернення стягнення на цю квартиру. Державним виконавцем ГТУЮ у Харківській області Фрунзенського В ДВС м. Харків 11.09.2014 року ВП №43467238 повернуто стягувачеві з причини встановленої законом оборони щодо звернення на майно чи кошти боржника. На думку позивачів, цей виконавчий напис приватного нотаріуса Паракуди І.В. є незаконним, не підлягає виконанню з наступних підстав: ані приватний нотаріус Паракуда І.В., ані ПАТ «Дельта Банк» жодним чином не повідомив боржників про те, що ПАТ «Дельта Банк» звернувся до нотаріуса з вимогою ухвалення виконавчого напису, нотаріус не направив боржникам вимоги про виконання порушеного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, про те, що взагалі ПАТ «Дельта Банк» має майнові претензії до боржників, вони взагалі не знали, тому були позбавлені можливості подати заперечення щодо вимоги. Виконавчий напис нотаріуса є похідним від іпотечного договору №50-0061004/2фквіп-08, посвідченого 22.05.2008 року, який є незаконним, враховуючи, що 1/2 частини квартири є власністю ОСОБА_1 як майно, набуте під час шлюбу. 27 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася у письмовому вигляді до приватного нотаріуса Паракуди І.В. з проханням надіслати документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника ( ОСОБА_2 ) та встановлюють прострочення виконання зобов`язання, і виконавчий напис від 19 березня 2014 року, або його копію, але відповіді не отримала. Також цей виконавчий напис приватного нотаріса ОСОБА_11 підлягає скасуванню з приводу недотримання ПАТ «Дельта Банк» строків позовної давності звернення стягнення на предмет іпотеки. Також з матеріалів справи №645/8109/19 (головуючий-суддя Ульяніч І.В.) за позовом ОСОБА_4 про зняття обтяжень з нерухомого майна стало відомо, що згідно договору №864/К про купівлю-продажу майнових прав від 5.10.2018 року ПАТ «Дельта Банк» передало ОСОБА_7 право вимоги за іпотечним договором №50-0061004/2фквіп-08, посвідченому приватним нотаріусом Слоневською Д.В., в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором №50-0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» передав ОСОБА_7 належне йому нерухоме майно - предмет іпотеки, а саме: 2-кімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2007 року. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Ієй Володимирівною. Позивач вважають цей договір відступлення права вимоги за договором поруки від 5.10.2018 року, яким ПАТ «Дельта Банк» відступило ОСОБА_4 право вимоги до ОСОБА_2 , як іпотекодавця, незаконним з наступних підстав: право вимоги за іпотечним договором №50-0061004/2фквіп-08, посвідченому приватним нотаріусом Слоневською Д.В., в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором №50-0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року, є похідним від іпотечного договору №50-0061004/2фквіп-08, тобто також незаконним, як і сам договір; 1/2 частини квартири спірної належить ОСОБА_1 як спільне майно, придбане під час шлюбу; правовий статус квартири, як свідчить не скасований виконавчий напис приватного нотаріуса Паракуди І.В., не відповідає зазначеному в договорі; ПАТ «Дельта Банк», як кредитор та іпотекодержатель втратив право вимоги за кредитом та відповідно за іпотекой, яка забезпечивала цей кредит у зв`язку зі спливом строку позовної давності ще в 2012 році. 29.10.2019 року державний реєстратор Малишев Віталій Валерійович Комунального підприємства «РегістрСервіс» Первомайської міської ради Харківської області вніс запис про реєстрацію права власності: 33916580, якою зареєстрував за ОСОБА_4 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зазначивши як підставу іпотечний договір №50-0061004/2фквіп-08 та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Позивачі вважать цей запис незаконним, таким, що підлягає скасуванню на наступних підставах: право вимоги за іпотечним договором №50-0061004/2фквіп-08, посвідченому приватним нотаріусом Слоневською Д.В., в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором №50-0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року, є похідним від іпотечного договору №50-0061004/2фквіп-08, тобто також незаконним, як і сам договор; як зазначено вище, 1/2 частини квартири належить ОСОБА_1 як спільне майно, придбане під час шлюбу; цей запис був виконаний на той час, коли ОСОБА_2 помер; цей запис був виконаний під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відповідно до п.1) ст.1 якого протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті. Гненні не отримували жодного попередження про застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Як видно з Єдиного реєстру судових рішень, ОСОБА_4 ще звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Головного територіального Управління юстиції у Харківській області про зняття обтяження з нерухомого майна справа №645/1460/20 . Рішенням суду від 17.06.2020 року в задоволенні позову йому було відмовлено. 9 грудня 2020 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір позики на 10 днів та одночасно з договором позики - договір іпотеки щодо спірної квартири, серія та номер 7200, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець Іваном Олександровичем, а 22.02.2021 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 набув ОСОБА_5 , про що державний реєстратор Сендик-Полянська І.М. внесла запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно за номером 40711925. Позивачі вважають, що і зазначений договір іпотеки, і запис про внесення права власності на квартиру за ОСОБА_5 є незаконними і такими, що підлягають скасуванню, тому що права ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 є похідними з, послідовно: недійсного іпотечного договору №50-0061004/2фквіп-08; недійсного договору відступлення права вимоги за договором поруки від 5.10.2018 року, яким ПАТ «Дельта Банк» відступило ОСОБА_4 право вимоги до ОСОБА_2 , як іпотекодавця, недійсного запису про право власності: 33916580, яким зареєстровано за ОСОБА_4 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . А також у зв`язку з тим, що 1/2 частина квартири належить ОСОБА_1 , як майно набуте у шлюбі. Таким чином, 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 є власністю ОСОБА_1 , як майно, набуте під час шлюбу з ОСОБА_2 по договору купівлі-продажу від 25 травня 2007 року, а 1/2 частини - по 1/4 частині кожній, як спадкоємцям першої черги, - спадкоємцям ОСОБА_2 - його матері - ОСОБА_3 та дочки - ОСОБА_2 .

У ході судового розгляду представник позивачів підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_12 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином, доказів поважності причин неявки суду не надав, у ході судового розгляду позовні вимоги не визнав у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними. Надали суду відзив на позовну заяву.

Представник ПАТ «Дельта Банк» - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення АТ «Дельта Банк» з ринку у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи - Державного реєстратору Департаменту реєстрації Харківської міської ради Сендик-Полянської І.М, у судове засідання не з`явилася, надала суду пояснення в яких просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином, в матеріалах справи міститься заява з проханням розглянути справу у їх відсутність.

Представники інших третіх осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися заздалегідь і належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 03 липня 2019 року складено відповідний актовий запис №9851 (копія свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 )

Спадкоємицями першої черги після смерті ОСОБА_2 , в порядку ст.1261 ЦК України, є його дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його мати - ОСОБА_3 (копія спадкової справи №542/2019)

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 06.10.2000 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 16 травня 2016 року (заочне рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 16 травня 2016 року справа 642/955/16).

В період шлюбу, 25 травня 2007 року між ОСОБА_6 , та ОСОБА_8 та ОСОБА_9 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

22 травня 2008 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк» був укладений кредитний договір №50- 0061004/ФКВ-08, відповідно до якого Укрпромбанком були надані ОСОБА_2 у користування кредитні гроші. Цей кредитний договір був забезпечений іпотечним договором №50-0061004/7фквіп-08, посвідченим 22.05.2008 року у якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №50-0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року, що укладений між ОСОБА_6 та ТОВ «Український промисловий банк», відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язаний був повернути кредит у розмірі 58650,00 доларів США.

Також у цей день між ОСОБА_2 був укладений Іпотечний договір №50-0061004/ZK?in-08 з метою кредитування - придбання нерухомості на вторинному ринку, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ТОВ «Укрпромбанк» нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Відповідно до ч. 3ст. 368 ЦК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 369 ЦК Українипередбачено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно дост. 6 Закону України «Про іпотеку»майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 зазначила,що згідно із частиною першоюстатті 317 ЦК Україниправа володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Водночас пунктом 6статті 3 ЦК Українидо засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другоїстатті 369 ЦК Українита частини другоїстатті 65 СК Українипри укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір , не отримав згоди на це другого подружжя.

Про укладання іпотечного договору дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_1 повідомлена не була, ані ОСОБА_2 , ані представниками ТОВ «Укрпромбанк», разом з тим вона уклала договір поруки №50- 0061004/Z(j)nop-08 від 22.05.2008 року.

Квартира АДРЕСА_1 , була спільною власністю подружжя ОСОБА_10 , тому при укладенні договору іпотеки відповідно до вимог статті 578 Цивільного кодексу України та статті 6 Закону України від 05 червня 2003 року «Про іпотеку» вимагалася нотаріальна засвідчена згода ОСОБА_1 як співвласника майна.

Проте, суду не надано доказів, що позивач ОСОБА_1 надавала таку згоду, що в силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним з огляду на його незаконність.

Таким чином, при укладенні іпотечного договору порушено норми діючого законодавства. Згідно з вимогами ч.1ст. 203 Цивільного кодексу Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4ст. 203 ЦК України). Відповідно до положень ч.1ст.215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, як встановлені частинами 1-3, 5 та 6статті 203 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині визнання недійсним Іпотечного договору №50-0061004/ZKвiп-08 з метою кредитування - придбання нерухомості на вторинному ринку, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ТОВ «Укрпромбанк» нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 , укладений 22 травня 2008 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також у ході судового розгляду встановлено, що на підставі договору про передачу активів та кредитних зобов`язань від 30 червня 2010 року права первісного кредитора за боргом, який був оформлений за ОСОБА_2 перейшли від ТОВ «Укрпромбанк» до АТ «Дельта Банк».

19 березня 2014 року приватним нотаріусом Паракуда 1.1, було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , на користь ПАТ «Дельта Банк», згідно іпотечного договору №50-0061004/2фквіп-08, посвідченого 22.05.2008 року у якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №50-0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року.

Також на квартиру накладено обтяження, а саме - заборона на нерухоме майно, внесена постановою державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ від 7.05.2014 року на виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Паракуди І.В. в порядку звернення стягнення на цю квартиру.

Державним виконавцем ГТУЮ у Харківській області Фрунзенського В ДВС м. Харків 11.09.2014 року ВП №43467238 повернуто стягувачеві з

причини встановленої законом оборони щодо звернення на майно чи кошти боржника.

Відповідно достатті 18 ЦК Українинотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно дозаконувстановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першоїстатті 3 Закону України «Про виконавче провадження»). Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюєтьсяЗаконом України «Про нотаріат»та іншими актами законодавства України (частина першастатті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженийнаказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012року №296/5(далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвяченаглава 14 Закону України «Про нотаріат»та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Статтею 88Закону України «Про нотаріат»визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис,закономвстановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

З урахуванням приписів статей15,16,18 ЦК України, статей50,87,88 Закону України «Про нотаріат»захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ цього Порядку). Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення нотаріальних дій перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України. Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. У пункті 1-1 Переліку зазначено, що для одержання виконавчого напису за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання, подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувана на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувана на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувана раніше. Мета вчинення

виконавчого напису - надання стягувану можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувана, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувана до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотеко дав цю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувана право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувана (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена як загальним Законом України «Про нотаріат», так і спеціальним Законом України «Про іпотеку».

При цьому стаття 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотеко держателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частинами першою, другою статті 35 цього Закону визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотеко держателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржник, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо він є відмінним, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов переконання,що намомент вчиненняоспорюваного виконавчогонаписудоговір іпотеки,зазначений у виконавчому написі, був визнаний недійсним,що свідчитьпро відсутність основноїпідстави вчинення виконавчого напису-безспірності.

Окрім того, виконавчий напис нотаріуса є похідним від іпотечного договору №50-0061004/2фквіп-08, посвідченого 22.05.2008 року, який визнаний судом недійсним.

Також, як вбачаєтья з договору №864/К про купівлю-продажу майнових прав від -5.10.2018 року ПАТ «Дельта Банк» передало ОСОБА_7 право

вимоги за іпотечним договором №50-0061004/2фквіп-08, посвідченому приватним нотаріусом Слоневською Д.В., в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором №50-0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» передав ОСОБА_7 належне йому нерухоме майно - предмет іпотеки, а саме: 2-кімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2007 року. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Ієй Володимирівною, який є похідним від іпотечного договору №50-0061004/2фквіп-08, який визнаний судом недійсним.

29.10.2019 року державний реєстратор Малишев Віталій Валерійович Комунального підприємства «РегістрСервіс» Первомайської міської ради Харківської області вніс запис про реєстрацію права власності: 33916580, якою зареєстрував за ОСОБА_4 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зазначивши як підставу іпотечний договір №50-0061004/2фквіп-08 та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, який також підлягає скасуванню, як похідний від попередніх договорів.

9 грудня 2020 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір позики на 10 днів та одночасно з договором позики - договір іпотеки щодо спірної квартири, серія та номер 7200, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець Іваном Олександровичем, а 22.02.2021 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 набув ОСОБА_5 , про що державний реєстратор Сендик-Полянська І.М. внесла запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно за номером 40711925, який також підлягає скасуванню, оскільки права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 є похідними з, послідовно: недійсного іпотечного договору №50-0061004/2фквіп-08; недійсного договору відступлення права вимоги за договором поруки від 5.10.2018 року, яким ПАТ «Дельта Банк» відступило ОСОБА_4 право вимоги до ОСОБА_2 , як іпотекодавця, недійсного запису про право власності: 33916580, яким зареєстровано за ОСОБА_4 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги в частині витребування з незаконного володіння у ОСОБА_5 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 : 1/2 частини на користь ОСОБА_1 як на майно, набуте під час шлюбу, 1/4 частини на користь ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/4 частини на користь ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволенню не підлягають, оскільки за матеріалами справи встановлено, що спірна квартири вибула із власності не позивачів, а із власності померлого ОСОБА_6 , тому підстави для її витребування з чужого незаконного володіння відсутні.

Отже, за встановлених фактичних обставин справи порушене право позивачів не може бути захищене у спосіб ним обраний, а саме витребування з незаконного володіння, оскільки не призведе до очікуваних ним наслідків, а саме відновлення порушених прав.

Обрання позивачем неефективного (неналежного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 /провадження № 12-80гс20, п. 6.21/, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 /провадження № 12-52гс20, п. 52/, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 /провадження № 14-125цс20, п. 76/.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Разом з тим, зазначав, що це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п. 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, п.п. 42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, п.п. 18, 19).

З урахуванням наведеного, при викладенні даного рішення судом проаналізовано ключові доводи та докази, що мають значення для вирішення спору.

ідставі викладеного, керуючись ст.ст.4,10,12,13,76-80,81,89,141,258-259,263,264,265,268,273,354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, про визнання договору недійсним, про витребування майна; треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Паракуда Ірина Вікторівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович, Державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Сендик-Полянська Ірина Михайлівна, Державний реєстратор КП «РегістрСервіс» Первомайської міської ради Харківської області Малишев Віталій Валерійович, Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора - задовольнити частково.

Визнати недійсним Іпотечний договір №50-0061004/ZKвiп-08 з метою кредитування - придбання нерухомості на вторинному ринку, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ТОВ «Укрпромбанк» нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 , укладений 22 травня 2008 року, визнати недійсним; договір про передачу активів та кредитних зобов`язань від 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк» та АТ «Дельта Банк» в частині стягнення за іпотечним договором №50- 0061004/Zфквiп-08 від 22.05.2008 року, що укладений між ОСОБА_6 та ТОВ «Український промисловий банк».

Визнати недійсним виконавчий напис від 19 березня 2014 року, виконаний приватним нотаріусом Паракудою І.І. про звернення стягнення на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , на користь ПАТ «Дельта Банк», згідно іпотечного договору №50- 0061004/Zфквiп-08, посвідченого 22.05.2008 року у якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №50-0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року.

Визнати недійснимдоговір №864/Кпро купівлю-продажумайнових праввід 05.10.2018року міжПАТ «ДельтаБанк» та ОСОБА_7 ,відповідно доякого ПАТ«Дельта Банк»передало ОСОБА_7 право вимогиза іпотечнимдоговором №50-0061004/2фквіп-08,посвідченому приватнимнотаріусом СлоневськоюД.В.,в якостізабезпечення виконаннязобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором №50-0061004/ФКВ-08 від 22.05.2008 року, а саме: 2-кімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Скасувати запис від 29.10.2019 року державного реєстратора Малишева Віталія Валерійовича Комунального підприємства «РегістрСервіс» Первомайської міської ради Харківської області про реєстрацію права власності: 33916580, якою зареєстровано за ОСОБА_4 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , скасувати; договір іпотеки від 9 грудня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець Іваном Олександровичем, визнати недійсним; запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно від 22.02.2021 року державного реєстратора Сендик-Полянської І.М. згідно з яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 набув ОСОБА_5 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення виготовлено 04 березня 2025 року.

Головуючий-суддя: