Постанова

від 26.02.2025 по справі 167/680/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 167/680/24 Головуючий у 1 інстанції: Шептицька Н. В. Провадження № 22-ц/802/243/25 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого -судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Карпук А.К., Шевчук Л.Я.,

з участю секретаря судового засідання Русинчук М.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Доросинівської сільської ради Луцького району Волинської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 21 листопада 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, мотивуючи свої вимоги тим, що в 2012 році померла її баба ОСОБА_2 і після її смерті залишилося спадкове майно, а саме: земельна частка (пай) площею 2, 92 га, що знаходиться в с. Береськ Луцького району Волинської області.

Спадкоємцем ОСОБА_2 за законом першої черги був її син ОСОБА_3 , який помер в 2022 року і спадщини після смерті мами не прийняв.

З метою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , позивач звернулася до нотаріуса із відповідною заявою, однак 28.05.2024 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку з пропуском шестимісячного строку.

Орієнтовно в 2010 році ОСОБА_2 надала позивачу право на користування вказаною земельною ділянкою та передала наявні у неї правовстановлюючі документи.

Іншого спадкового майна, окрім вказаної земельної ділянки, не було.

Після смерті ОСОБА_2 ніхто з близьких родичів заяви про прийняття спадщини не подавав, спадкова справа не відкривалась, оскільки всі вважали, що спадкове майно (земельна ділянка) перейшла позивачу, яка також увесь цей час вважала себе такою, що прийняла спадщину шляхом вступу у фактичне користування зазначеною земельною ділянкою. Окрім того, упродовж всього часу користування земельною ділянкою позивачем сплачувався земельний податок за даний пай.

Позивач не була обізнана з вимогами чинного законодавства про те, що незважаючи на фактичне користування нею спадковим майном (земельною ділянкою) ще за життя спадкодавця, після її смерті позивачу все одно необхідно було звертатись до нотаріуса для прийняття спадщини у шестимісячний строк.

Позивач просить визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , а саме: один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 21 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довела, що вона з поважних причин пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини. Суд вважав, що юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини не є поважною причиною для визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі висновки суду є передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування дійсних обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено частиною 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка проживала одиноко за адресою: АДРЕСА_1 , і після її смерті залишилося спадкове майно, а саме: земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства загальною площею 2, 92 га, що знаходиться в с. Береськ Луцького району Волинської області, яка складається з двох відокремлених земельних ділянок: ділянка № НОМЕР_1 площею 2, 24 га ріллі, ділянка площею 0, 68 га кормових угідь.( а.с.9, 10, 13).

Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю серії 111-ВЛ № 028120 від 04.07.2001 року (а.с. 13) ОСОБА_2 передана у приватну власність земельна ділянка площею 2, 92 га.

Довідкою Доросинівської сільської ради Луцького району Волинської області від 10 квітня 2024 року № 553 стверджується той факт, що заповіт від імені ОСОБА_2 у виконавчому комітеті Доросинівської сільської ради нотаріально не посвідчувався. Спадкодавець ОСОБА_2 постійно проживала за адресою АДРЕСА_1 та до складу спадкового майна входить право на земельну частку (пай) згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії 111-ВЛ № 028120 від 04.07.2001 року площею 2, 92 га, що знаходиться в селі Береськ Луцького району Волинської області ( а.с. 10).

З інформації, що міститься в довідці Доросинівської сільської ради Луцького району Волинської області від 26 червня 2024 року № 698 судом встановлено, що ОСОБА_1 , постійно користувалась і користується на даний час земельною часткою ( пай) після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 11).

Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_2 був її син ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 і спадщини після смерті матері не прийняв.(а.с 40, 59,60).

Позивач є донькою ОСОБА_3 і онукою ОСОБА_2 , що підтверджується: свідоцтвом про шлюб ОСОБА_4 (а.с. 8), свідоцтвом про народження ОСОБА_5 (а.с. 41).

З метою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , позивач звернулася до нотаріуса із відповідною заявою однак їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку з пропуском шестимісячного строку (а.с. 12).

У постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 28 травня 2024 року приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області Павлюк Р.П. також зазначено про відсутність відкритого провадження по спадковій справі щодо майна померлої ОСОБА_2 22 листопада 2012 року станом на 28 травня 2024 року (а. с.12).

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218, частиною 2 статті 1220 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Як передбачено частиною 1 статті 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частини 1, 3, 4, 5 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як передбачено частиною 1 статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

За положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц (провадження № 61-26164св18).

Прецедентна практика ЄСПЛ містить принцип «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах: «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, що зачіпають майнові інтереси.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі»; пункт 32 рішення ЄСПЛ від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України»). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (пункт 32 рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»). «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).

Отже, враховуючи принцип автономного тлумачення понять, застосовний у практиці Європейського суду з прав людини, отримане (хоча і не оформлене належним чином) спадкове майно охоплюється поняттям «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу.

У справі, що переглядається, колегія суддів враховує, що наслідки пропущення позивачем строку для прийняття спадщини будуть непропорційними, оскільки ОСОБА_1 , яка є єдиним спадкоємцем після смерті своєї бабусі, втратить право на спадкування майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_2 . Вказані обставини будуть для неї занадто надмірним тягарем. Судом встановлено, що вказане майно є безспірним та відсутні будь-які особи у тому числі і орган місцевого самоврядування, які б мали до нього інтерес.

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що ще за життя ОСОБА_2 , позивач користувалась земельним паєм, що належав спадкодавцю, обробляла його, сплачувала податок, у неї були всі оригінали правовстановлюючих документів.

В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що з врахуванням того, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку були у неї та вона фактично користувалась вказаний майном, тому добросовісно вважала себе власником цієї земельної ділянки. Вказувала, що бабуся неодноразово наголошувала, що цю земельну ділянку їй подарувала, а тому будучу юридично не грамотною, не вживала дій з метою належного оформлення своїх майнових прав після смерті ОСОБА_2 . Повідомила, що питання переоформлення прав на спірну земельну ділянку виникло лише тоді, коли за збігом обставин після крадіжки у її помешканні, виникла необхідність відновлення ряду документів.

ОСОБА_1 вказувала, що має на утриманні дитину з вадами здоров`я, у зв`язку з чим несе значні матеріальні витрати, а тому позбавлення її земельної ділянки завдасть істотної шкоди її майновим інтересам.

Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи встановлено, що відповідач Доросинівська сільська рада Луцького району Волинської області не заперечувала щодо задоволення позову ОСОБА_1 ..

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову зроблений без врахування фактичних обставинам справи.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд першої інстанції зазначених обставин справи не врахував, а також не врахував усталену практику Європейського суду з прав людини щодо дотримання розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересам суспільства.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права

З врахуванням викладеного, рішення суду про задоволення позову у повній мірі забезпечить права ОСОБА_1 гарантовані їй Конституцією України, з врахуванням норм права які регулюють дані правовідносини.

На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що у зв`язку з невідповідністю висновків суду встановленим обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 21 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 один місяць з дня набрання судовим рішення законної сили.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: