Постанова

від 04.03.2025 по справі 927/1456/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2025 р. Справа№ 927/1456/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Хрипуна О.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.03.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Куп`янський комбінат хлібопродуктів»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2024 (повний текст складено і підписано 14.10.2024)

у справі № 927/1456/23 (суддя - В.В. Моцьор)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Куп`янський комбінат хлібопродуктів»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

Акціонерне товариство «Харківобленерго»

про стягнення 327 388,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 325 117,42 грн. за спожиту у період з квітня по травень 2023 року за договором про постачання електричної енергії споживачу № 260Х від 27.01.2021, але неоплачену у повному обсязі електричну енергію, а також нарахованих за невиконання вказаного обов`язку 3 % річних в сумі 2 271,36 грн.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- з 25.02.2022 Куп`янська міська територіальна громада Харківської області та населені пункти, що входять в дану громаду, перебували в окупації, що підтверджується Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за №75 від 25.04.2022;

- при цьому відповідач не споживав електроенергію з 27.02.2022 до цього часу, у зв`язку з призупиненням діяльності підприємства, значним пошкодженням майна підприємства, що унеможливлює його використання за цільовим призначенням та постійними обстрілами громади, що є небезпечним для ведення підприємницької діяльності;

- також на території Елеватора підприємства відповідача (місце розташування: Харківська область, Купянский р-н, с Курочкіно, вул. Залізнична, буд. 2) з базувалася військова частина НОМЕР_1 Збройних Сил України, яка можливо використовувала електроенергію (в період визволення Харківської області від окупації російської федерації) (ЕІС-код точки обліку: 62Z1007775441525). При цьому відповідач звертався до Куп`янської районної військової адміністрації, де просив компенсувати використану електроенергію військовою частиною;

У відповіді на відзив позивач повідомив, що:

- нарахування за спожиту електричну енергію, які були здійснені відповідачеві, є належними, оскільки вони здійснені на підставі даних, отриманих від оператора системи розподілу - АТ «ДТЕК Донецькі електромережі», як адміністратора комерційного обліку, іншого варіанту нарахування не передбачено законодавством;

- він наразі не має законодавчої можливості для перевірки даних щодо перебування на час спірного періоду військових формувань ЗСУ у приміщенні відповідача. Крім того, з постачальника електричної енергії, навіть за таких умов, не знято зобов`язань щодо оплати придбаної для споживачів електричної енергії і зобов`язань з оплати за розподіл та передачу споживачам електричної енергії, а також не встановлено будь-яких пільг чи скасувань відповідальності за несвоєчасну оплату учасникам ринку електричної енергії за придбану електричну енергію, за розподіл та передачу такої електричної енергії;

- відповідачем не надано належних та допустимих доказів звернення у спірний період до постачальника та оператора системи розподілу з заявою про дострокове розірвання спірного договорів або остаточне припинення користування електроенергією;

- при цьому відповідач у липні 2023 року звернувся до позивача з клопотанням щодо розстрочення грошових зобов`язань по сплаті заборгованості у сумі 302 662,59 грн. за розрахунковий період квітень 2023 року і тільки у серпні 2023 року звернувся із заявою щодо припинення дії спірного договору, з огляду на що такий договорі було розірвано 05.09.2023..

У додаткових поясненнях відповідач зазначає, що:

- згідно з відповіддю третьої особи на адвокатський запит представника відповідача постачання електричної енергії до тимчасово окупованих Куп`янської міської територіальної громади та Кіндратівської сільської громади, де розташовані об`єкти Споживача, у період окупації не здійснювалось з 25.04.2022 по 12.10.2022, а за період з березня 2022 року по березень 2023 року розподіл електричної енергії не проводився, оскільки споживачем звіти не надавались та контрольні огляди засобу комерційного обліку не виконувались, постачання електроенергії відновилося з 12.10.2022 у зв`язку із звільненням території з окупації;

- в свою чергу відповідно до відповіді військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит представника відповідача у період з 26.09.2022 по 31.03.2023 на території підприємства базувалась військова частина НОМЕР_1 ЗСУ;

- враховуючи той факт, що зняття показників лічильника відповідача представниками АТ третьої особи було здійснено у квітні 2023 року, а електроенергія споживалась військовою частиною з 26.09.2022 по 31.03.2023, тобто, протягом тривалого 6-місячного строку, твердження позивача про те, що саме відповідачем було спожито електроенергію, і обсяг електроенергії у розмірі 79116 кВт*год було спожито саме за квітень 2023 року, не відповідає дійсності. При цьому позивачем не надано доказів споживання поставленої електроенергії саме відповідачем;

-у Актах позивача обсяги нарахування е/е не відповідають ЕІС-коду лічильника, з якого були зняті показання, складені невірно, а отже розрахунки позивача є необґрунтованими;

- вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18.07.2023 працівника відповідача визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 7 ст. 111-1, ст. 111-2 КК України. Даним вироком встановлено, що не пізніше кінця липня 2022 року, у вказаної особи, яка перебував на території тимчасово окупованого м. Куп`янська Харківської області, виник злочинний умисел, направлений на пособництво державі-агресору РФ.

Позивач у письмових поясненнях підтримує свою позицію, викладену у відзиві на позов та зазначає, що відповідачем не доведено та не надано жодного доказу, які б свідчили про наявність обставин для звільнення відповідача від обов`язку здійснити оплату за фактично відпущену позивачем електричну енергію за спірний період відповідно до даних комерційного обліку відповідача.

Третя особа в письмових поясненнях підтримує позовні вимоги позивача та повідомляє, що згідно з фактичними (звітними) обсягами купівлі електричної енергії постачальником позивачем за заявлений ним період відповідачу надано послуги з розподілу електричної енергії обсягом: за квітень 2023 року: 79 116 кВт*год; за травень 2023 року: 4 262 кВт*год, що свідчить про те, що обсяг розподіленої електричної енергії, який передається АТ «Харківобленерго» для проведення відповідних розрахунків збігаються з даними вказаними позивачем.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2024 у справі № 927/1456/23 позов задоволено повністю.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином як факт поставки позивачем відповідачу у спірний період електричної енергії у визначеному позивачем обсязі, так і те, що зобов`язання щодо оплати такої енергії виконав не у повному обсязі, з огляду на що позивач має право на стягнення як вартості такої енергії, так і 3 % річних у визначених позивачем сумах.

Суд першої інстанції зауважив на наступному:

- обсяг спожитої електричної енергії за спірні періоди відповідачем не спростований. Належних та допустимих доказів на спростування обсягів поставленої позивачем електроенергії на об`єкт відповідача та її вартості відповідачем суду не представлено, в той же час матеріали справи містять клопотання відповідача за вих.№01/2307 щодо розстрочення грошових зобов`язань по сплаті заборгованості у сумі 302 662,59 грн. за розрахунковий період квітень 2023р, що свідчить про фактичне визнання відповідачем отримання від позивача у квітні 2023 року вищевказаних обсягів електричної енергії на загальну суму 302 662,59 грн.

- з аналізу норм законодавства випливає, що для реквізиції майна рішення може прийматися виключно вищим командуванням Збройних Сил України або окремо визначених їх підрозділів та за погодженням з державною адміністрацією. Без погодження допускається ухвалення рішення лише у місцях бойового зіткнення. Реквізиція здійснюється з чітким документальним оформленням правочину. Момент вилучення засвідчується підписанням акта встановленого зразка, із зазначенням підстав, ознак майна, розміру виплаченої компенсації тощо, перед відчуженням здійснюється оцінка ринкової вартості майна, оригінал висновку про яку надається власнику. Розмір оцінки може бути оскаржено в суді;

- відповідачем на підтвердження своїх заперечень не надано суду доказів реквізиції майна ТОВ «Куп`янський КХП» за адресою: Харківська область, Куп`янський район, с. Курочкіно, вул. Залізнична, б.2, в період з 26.09.2022 по 31.03.2023, так як не надано і доказів звернення до суду з вимогами про відшкодування збитків завданих незаконними діями органів держави або щодо оскарження неправомірних дій таких органів, а відтак посилання відповідача на перебування військової частини НОМЕР_1 у період з 26.09.2023 по 31.03.2023, яка можливо використовувала електроенергію, жодним чином не підтверджує ту обставину, що саме внаслідок вищезазначеного відповідач не мав можливості виконати свої зобов`язання за договором.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Куп`янський комбінат хлібопродуктів» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2024 у справі № 927/1456/23, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Також представником скаржника в апеляційній скарзі викладено заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню у повному обсязі.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:

- третя особа зазначає про те, що за період з березня 2022 року по березень 2023 року розподіл електричної енергії не проводився, оскільки споживачем звіти не надавались, та контрольні огляди засобу комерційного обліку не виконувались. Так, дійсно, відповідач не подавав звіти про використання електроенергії, оскільки зупинив діяльність із введенням воєнного стану на території України, та фізично не знаходився за адресою Харківська область, Куп`янський район, с. Курочкіно, вул. Залізнична, буд. 2;

- постачання електроенергії, після припинення його постачання у зв`язку із звільненням території з окупації, відновилось з 12.10.2022, проте, враховуючи той факт, що зняття показників лічильника представниками третьої особи було здійснено у квітні та травні 2023 року, а електроенергія споживалась військовою частиною НОМЕР_1 з 26.09.2022 по 31.03.2023, тобто, протягом тривалого 6-місячного строку, висновок про те, що 79116 кВт*год нараховано лише за квітень 2023 року, є помилковим, що свідчить про те, що розрахунок розміру позовних вимог у позовній заяві позивачем здійснено не вірно, адже, електроенергія на територію підприємства після звільнення з окупації, постачалась, починаючи з 12.10.2022, а не з квітня 2023 року;

- враховуючи той факт, що період нарахування спожитої електроенергії вказано невірно, відповідач позбавлений можливості звернення за відшкодуванням заборгованості за використану електричну енергію на підставі рішення Господарського суду Чернігівської області, адже військова частина НОМЕР_1 не базувалась не території підприємства відповідача у квітні 2023 року;

- у актах прийняття-передавання товарної продукції позивача станом на 30.04.2023 та 31.05.2023 обсяги нарахування електричної енергії не відповідають ЕІС-коду лічильника з якого зняті показання АТ «Харківобленерго» ((ЕІС-код: 62Z0973528592785), а, отже, складені невірно, і розрахунки позивача, на яких базуються позовні вимоги, є необґрунтованими.

До апеляційної скарги апелянтом додано додатковий доказ, а саме копію заяви про відшкодування спожитої електричної енергії вих. № 08/05 від 08.05.2024 вих. № 08/05 від 08.05.2024.

Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 апеляційну скаргу у справі № 927/1456/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 13.12.2024, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Куп`янський комбінат хлібопродуктів» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2024 у справі № 927/1456/23, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 927/1456/23 призначено до розгляду на 16.12.2024. об 11 год. 00 хв., витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/1456/23.

20.11.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:

- спірним періодом по даній справі є саме квітень-травень 2023, а відтак посилання скаржника на перебування Військової частини НОМЕР_1 у період з 26.09.2023 по 31.03.2023, яка можливо використовувала електроенергію та на перебування території Куп`янської міської територіальної громади під тимчасовою окупацією в період з 25.02.2022 по 26.09.2022, жодним чином не підтверджує ту обставину, що саме внаслідок вищезазначеного відповідач не мав можливості виконати свої зобов`язання за договором;

- умовами спірного договору та Комерційної пропозиції, а також вимогами Правил роздрібного, ринку електричної енергії не передбачено тимчасове припинення нарахування за спожиту електричну енергію споживачу минулою датою;

- жодних заперечень щодо наявної суми заборгованості та/або неможливості звернутись раніше у своїх зверненнях скаржник не висловлював, що свідчить про фактичне визнання відповідачем наявної суми заборгованості та порушення ним (споживачем) взятих на себе договірних зобов`язань;

- при цьому належних та допустимих доказів про звернення відповідача у спірний період до постачальника та оператора системи розподілу з заявою про дострокове розірвання договорів або остаточне припинення користування електроенергією позивачем не надано;

- при здійсненні нарахувань позивач використовує інформацію про спожиті відповідачем обсяги електричної енергії, яку надає оператор системи розподілу (третя особа), дані від якого є пріоритетними згідно галузевого законодавства (п. 8.6.15 ККОЕЕ), що свідчить про те, що позивач жодним чином не може впливати та такі дані. При цьому дані щодо обсягів електричної енергії у спірний період були надані третьою особою, якою були надані пояснення, яким чином визначені обсяги розподіленої електричної енергії по об`єкту споживача;

- процедура оскарження даних ОСР та ППКО щодо обсягів споживання електричної енергії передбачена кодексом комерційного обліку електричної енергії, однак скаржник не надав до суду доказів оскарження зазначених відомостей;

- у адвокатському запиті вих.№ 19/03-1 від 19.03.2024 адвокат надає наступні дані лічильника: «EIC-код точки обліку: 62Z1007775441525; номер лічильника 15545682; Місце знаходження лічильника: Харківська область, Куп`янський р-н, с. Курочкіно, вул. Залізнична, 2», проте відповідно до заяви-приєднання до спірного договору зазначено, що за ЕІС-кодом точки обліку 62Z1007775441525 знаходиться лічильник за адресою: вул. Сватівська, 49, м. Куп`янськ, Харківська область. Вказане свідчить про те, що у адвокатському запиті відповідач ставить питання щодо лічильника № 15545682 саме за ЕІС: 62Z1007775441525 по об`єкту споживача, а адресу зазначає іншу вул. Залізнична, буд. 2, с. Курочкіне, Куп`янський р-н, Харківська обл., яка не належить ЕІС-коду у відповідності до Додатку 1 спірного договору, а в додаткових поясненнях відповідач зазначає ЕІС-код точки обліку 62Z1007775441525 та дійсну у відповідності до умов Договору адресу: вул. Сватівська, 49, м. Куп`янськ, Харківська область, та отримує відповідь від оператора системи розподілу, саме щодо об`єкта відповідача розташованому саме за адресою: вул. Залізнична, буд. 2, с. Курочкіне, Куп`янський р-н, Харківська області. На підставі чого посилається в своїх поясненнях на те, що розрахунки спожитої електроенергії у Актах прийняття-передавання електроенергії від 30.04.2023 та 31.05.2023 є необґрунтованими.

03.12.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке задоволено ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2024.

16.12.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких позивач додатково зауважив на тому, що:

- обсяг середньодобового споживання електроенергії, який був визначений третьою особою за лютий 2022, у зв`язку з відсутністю звіту про дані комерційних засобів обліку, за даними попереднього розрахункового місяця (за значенням середньодобового споживання) склав 9579 кВт*год. Цей показник є в рази меншим, аніж 79116 кВт*год, нараховані за квітень 2023 року, і якби підприємство дійсно спожило такий обсяг електроенергії у квітні 2023 року, то це суперечило б звичайному рівню споживання, що вказує на наявність іншого фактичного споживача в попередні місяці, а не лише у квітні 2023 року;

- зняті показники лічильників враховують сукупне споживання електроенергії за період з моменту відновлення електропостачання (12.10.2022) по момент зняття показників лічильників (30.04.2023), що призводить до хибного уявлення про обсяги споживання виключно підприємством у квітні 2023 року;

- в свою чергу, зазначення у оспорюваному рішенні періоду, за який нараховано заборгованість - квітня 2023 року, фактично унеможливлює захист прав відповідача, оскільки позбавляє останнього права звернути ся за компенсацією вартості такої електроенергії до особи, яка її фактично споживала.

З огляду на те, що станом на 16.12.2024 матеріали справи до Північного апеляційного господарського суду не надходили, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 розгляд апеляційної скарги призначено на 03.02.2025 о 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції, матеріли справи витребувано з суду першої інстанції.

19.12.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

03.02.2025 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач підтримав раніше викладену правову позицію.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 № 09.1-08/433/25, у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 927/1456/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025 справа № 927/1456/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Куп`янський комбінат хлібопродуктів» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2024 у справі № 927/1456/23 прийнято до свого провадження новоутвореною колегією суддів, розгляд апеляційної скарги призначити на 18.02.2025 о 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 розгляд апеляційної скарги відкладено на 04.03.2025 о 10 год. 00 хв.

Щодо наданої відповідачем під час апеляційного перегляду копії адвокатського запиту вих. № 08/05 від 08.05.2024, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданої апелянтом в суді апеляційної інстанції копії заяви про відшкодування спожитої електричної енергії вих. № 08/05 від 08.05.2024.

Станом на 04.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Третя особа в судове засідання представників не направила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги відзиву та інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

26.07.2021 позивач (постачальник) та відповідач (споживач) уклали договір про постачання електричної енергії споживачу №260Х (далі договір).

Цей договір про постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України, шляхом приєднання споживача до цього договору, згідно із заявою-приєднанням, яка є додатком до цього договору (п.1.1. договору).

Відповідачем підписано заяву-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток №1 до договору) відповідно до змісту якої початок постачання визначено з 01.08.2021.

Також відповідач 26.07.2021 підписав Комерційну пропозицію «Вільна (строкова)» постачальника електричної енергії ТОВ «Донецькі енергетичні послуги».

Згідно з умовами п.2.1. договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно з п. 5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією.

Пунктом 5.5 договору передбачено, що розрахунковим періодом за договором є календарний місяць.

Відповідно до п. 5.7 договору, оплата рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем.

Відповідно до п. 4.1 комерційної пропозиції, розрахунки за електричну енергію здійснюються виключно в грошовій формі відповідно до умов договору, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника, вказаний у рахунку на оплату (акті прийняття-передавання товарної продукції) та на сайті постачальника.

Оплата обсягів споживання електричної енергії здійснюється:

- не пізніше ніж на 1-й день розрахункового періоду 40% від заявленого обсягу;

- не пізніше ніж на 10-й день розрахункового періоду 30% від заявленого обсягу;

- не пізніше ніж на 20-й день розрахункового періоду 30% від заявленого обсягу (п.5.1. комерційної пропозиції).

Обсяги переплат зараховуються для оплати наступних платежів (п.5.2. комерційної пропозиції).

Згідно з п. 6.1 комерційної пропозиції, рахунок на оплату прогнозованого обсягу споживання електричної енергії формується постачальником і надається (направляється) споживачу доступними каналами зв`язку, зокрема передбаченими в п.10.6. комерційної пропозиції. Прогнозований обсяг споживання визначається постачальником на підставі відомостей про обсяги прогнозованого споживання електричної енергії наданих адміністратором комерційного обліку (Оператором системи), або розрахованих за допомогою власних програмних ресурсів за середньодобовим споживанням минулих періодів, чи з урахуванням інших відомостей, в тому числі щодо потужності площадок обліку у нових споживачів.

У пункті 7 заяви-приєднання до Договору у розділі «Персоніфіковані дані споживача» зазначено найменування оператора з яким споживач уклав договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, а саме АТ «Харківобленерго».

Рахунок на оплату фактично спожитого у розрахунковому періоді обсягу електричної енергії надається, як правило, до 10 числі місяця наступного за розрахунковим (після отримання звіту споживача про покази засобу обліку постачальником або після отримання постачальником від Оператора системи розподілу даних про обсяги споживання споживача) (п. 6.3 комерційної пропозиції).

Акт приймання-передавання оформлюється постачальником у день формування рахунку за фактично спожиту електричну енергію та/або за вимогою споживача (п. 6.4 комерційної пропозиції).

Пунктом 6.2. договору встановлено, що споживач зобов`язується, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 7.5. договору, якщо за ініціативою споживача необхідно припинити постачання електричної енергії на об`єкт споживача для проведення ремонтних робіт, реконструкції чи технічного переоснащення тощо, споживач має звернутися до оператора системи.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством (п. 9.1. договору).

У пункті 7.1 розділу 7 комерційної пропозиції зазначено, що у разі, якщо споживач порушив терміни (строки) оплати, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, за кожен день прострочення, та 3% річних від суми боргу. санкції сплачуються споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення на розрахунковий рахунок для оплати пені.

Договір на умовах даної комерційної пропозиції починає діяти з першого дня розрахункового періоду 01.08.2021, але не раніше дати підписання цієї комерційної пропозиції. Договір укладається на строк 12 календарних місяців та вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо постачальник не відмовиться від його пролонгації в зв`язку з порушенням споживачем умов 5.1. цієї Комерційної пропозиції (п. 9.1 комерційної пропозиції).

За умови дострокового розірвання договору за ініціативою споживача, споживач зобов`язаний повідомити про це постачальника не пізніше, ніж за 21 день до дати розірвання та сплатити постачальнику передбачені обраною споживачем комерційною пропозицією штрафні санкції чи іншу фінансову компенсацію за дострокове припинення договору (п. 13.3. договору).

У п. 8.2 договору вказано, що припинення електропостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.

Відповідно до листа оператора системи розподілу АТ «Харківобленерго» №56к-01/043630 від 05.09.2023 фактичний обсяг розподіленої електричної енергії згідно спірного договору за квітень 2023 року - 79 116 кВтт, за травень 2023 року 4 262 кВтт (т.1 а.с.26).

Дані обсяги підтверджені актами АТ «Харківобленерго» про обсяги розподіленої електричної енергії ТОВ «Куп`янський КХП» за квітень 2023 року та травень 2023 року та фактичними (звітними) обсягами купівлі електричної енергії постачальником ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» за квітень 2023 року та травень 2023 року.

На підставі отриманих від третьої особи (оператор системи розподілу) даних про спожиті відповідачем обсяги електроенергії, позивачем сформовано Акти прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) від 30.04.2023 на загальну кількість спожитої у квітні 2023 року ел.енергії 79 116 кВтт, від 31.05.2023 на загальну кількість спожитої у травні 2023 року ел.енергії 4 262 кВтт, а також рахунки за спожиту електроенергію: рахунок № 260Ха за квітень 2023 року на суму 407 767,67 грн.; рахунок № 260Ха за травень 2023 року на суму 22 454,83 грн..

Акти прийняття-передавання товарної продукції та рахунки за розрахункові періоди квітень - травень 2023 року направлялися на поштову адресу відповідача 23.06.2023, та були отримані останнім 01.07.2023.

Позивач зазначає, що відповідач не здійснив оплати за вищевказаними рахунками.

Станом на 01.04.2023 на особовому рахунку відповідача утворилася переплата на загальну суму 105 105,08 грн., що підтверджено виписками по особовому рахунку позивача. Вказані грошові кошти були зараховані позивачем в якості часткової оплати за розрахунковий період «квітень 2023 року».

16.05.2023 позивачем направлено відповідачу попередження про припинення постачання електроенергії за невиконані зобов`язання за договором про постачання електричної енергії споживачу в сумі 302 662,59 грн.

У липні 2023 року відповідач звернувся до позивача з клопотанням за вих.№01/2307 щодо розстрочення грошових зобов`язань по сплаті заборгованості у сумі 302 662,59 грн. за розрахунковий період квітень 2023 року.

Згоди позивача на розстрочення суми заборгованості матеріали справи не містять.

Позивач направив на адресу відповідача претензію №24/6382 від 08.08.2023 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 325 117,42 грн.

У серпні 2023 року відповідач звернувся до позивача із заявою за вих. № 01/2308 щодо призупинення та припинення дії договору, з врахуванням якої договір було розірвано 05.09.2023.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просить стягнути з відповідача основний боргу в сумі 325 117,42 грн. за спожиту у період з квітня по травень 2023 року за, але неоплачену у повному обсязі електричну енергію, а також нарахованих за невиконання вказаного обов`язку 3 % річних в сумі 2 271,36 грн.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

При розглядів спору сторін по суті суд першої інстанції, встановивши, що матеріалами справи належним чином як факт поставки позивачем відповідачу у період з квітня по травень 2023 року електричної енергії у визначеному позивачем обсязі та те, що зобов`язання щодо оплати такої енергії відповідач виконав не у повному обсязі, з огляду на що позивач має право на стягнення як вартості такої енергії, та я 3 % річних у визначених позивачем сумах, задовольнив позовні вимоги, з чим колегія суддів у повній мірі погодитись не може, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 275 ЦК України та ст.ст. 6, 7 ст. 276 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Закон України «Про ринок електричної енергії» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст.56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між сторонами у справі щодо постачання електроенергії у квітні-травні 2023 року виникли на підставі договору на виконання умов якого позивачем складено акти прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за квітень та травень 2023 року, згідно з якими кількість прийнятої-переданої (спожитої) електроенергії за показниками приладів обліку: у квітні 2023 року 79 116 кВт*год на суму 407 767,67 грн.; у травні 2023 року 4 262 кВт*год на суму 22 454,83 грн., а також виставлено рахунки на загальну суму 430 222,50 грн з ПДВ.

Вказані акти прийняття-передавання товарної продукції та рахунки направлялися на адресу відповідача та отримані останнім 01.07.2023, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до п. 38 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» комерційний облік електричної енергії - сукупність процесів та процедур із забезпечення формування даних щодо обсягів виробленої, відпущеної, переданої, розподіленої, спожитої, імпортованої та експортованої електричної енергії у визначений проміжок часу з метою використання таких даних для здійснення розрахунків між учасниками ринку.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи розподілу забезпечує комерційний облік відповідно до цього Закону, правил ринку та кодексу комерційного обліку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 46 Закону України «Про ринок електричної енергії», оператор системи розподілу зобов`язаний: надавати учасникам ринку інформацію, необхідну для виконання ними функцій на ринку в обсягах та порядку, визначених правилами ринку, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу, кодексом комерційного обліку та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Згідно п. 4.3 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018, дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.

Відповідно до п. 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.

До запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, у тому числі адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії у межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний оператор системи розподілу (п. 10 Постанови Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії в редакції, що діяла на момент виникнення спірний правовідносин).

Пунктом 8.6.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 за №311, визначено, що зчитування показників з лічильників, встановлених у споживачів, може здійснюватися споживачем, а також оператором системи або ППКО (у ролі ОЗД) відповідно до цього Кодексу та умов договору.

Так, на даний час саме оператори системи розподілу забезпечують комерційний облік електроенергії, тобто визначають обсяги відпущеної електричної енергії за розрахунковий період для кожного споживача.

Тобто, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- при здійсненні нарахувань позивач використовує інформацію про спожиті відповідачем обсяги електричної енергії, яку надає ОСР, дані від якого є пріоритетними згідно галузевого законодавства, а саме - п. 8.6.15 ККОЕЕ встановлено, що дані, отримані від споживача, при проведенні процедур їх перевірки та в розрахунках мають менший пріоритет ніж виміряні дані з контрольних лічильників або дані, отримані безпосередньо оператором системи або ППКО;

- обсяги спожитої електричної енергії визначає виключно ОСР на підставі власного переліку точок обліку (далі - ТКО) відповідача, на що позивач жодним чином не може впливати. Позивач здійснює нарахування на увесь обсяг електричної енергії, який йому передав ОСР. Відповідно до галузевого законодавства та договірних умов, позивач не впливає на визначення переліку ТКО споживача та на визначення обсягів спожитої електричної енергії.

У додатку №1 до договору визначено оператора системи, з яким відповідач уклав договір про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії, а саме - третя особа.

Нормами пункту 9 Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148 (дяло у період спірних правовідносин - примітка суду), як спеціального підзаконного нормативно-правового акта встановлено особливості правового регулювання відносин, пов`язаних із визначенням обсягів споживання електричної енергії споживачами незалежно від їх категорії (побутові, малі непобутові, інші непобутові), об`єкти яких розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях.

Так, пунктом 9 Положення № 148 передбачено, що:

1) обсяги споживання електричної енергії на об`єктах споживачів визначаються відповідно до вимог Кодексу КОЕЕ, крім об`єктів споживачів, розташованих на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях;

2) обсяги споживання електричної енергії на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях визначаються:

з урахуванням фактичних показів лічильника(ів) у разі отримання таких показів за допомогою засобів дистанційної передачі даних (АСКОЕ) або переданих споживачем чи персоналом оператора системи, або постачальником послуг комерційного обліку (ППКО), або постачальником електричної енергії (для населення);

приймаються рівними нулю за період(и) відсутності електропостачання тривалістю більше ніж 24 години в розрахунковому періоді для споживачів, об`єкти яких заживлені від певного вузла/району/області електричних мереж оператора системи, з яких був відсутній відпуск електричної енергії споживачам;

приймаються рівними нулю - з дня пошкодження/руйнування електроустановки споживача до непридатного для споживання стану відповідно до підтвердженої оператором системи або Держенергонаглядом заяви споживача;

у порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку електричної енергії, для кожної категорії споживачів (побутові, малі непобутові, інші непобутові) за їх середньодобовим споживанням в аналогічному періоді попереднього року із застосуванням коефіцієнта приросту/зниження споживання електричної енергії, розрахованого для відповідного періоду та території ліцензованої діяльності оператора системи, що здійснюють розподіл електричної енергії відповідному споживачу.

Коефіцієнт приросту/зниження споживання електричної енергії розраховується у відносних одиницях з точністю до чотирьох цифр після коми, як співвідношення величин обсягу відпуску електричної енергії споживачам у розрахунковому місяці за наявними у оператора системи фактичними даними станом на перше число календарного місяця, наступного за розрахунковим, до величини обсягу відпуску електричної енергії споживачам в аналогічному розрахунковому місяці попереднього року у відповідному вузлі/районі/області електричних мереж оператора системи.

3) оператор системи з урахуванням підстав, зазначених в абзацах третьому та четвертому підпункту 2 цього пункту, має перерахувати обсяги електричної енергії на підставі заяви споживача із дати підтвердженого виникнення підстав.

Після отримання оператором системи або постачальником послуг комерційного обліку електричної енергії документально підтверджених фактичних показів лічильника(ів), у тому числі після припинення чи скасування воєнного стану, щомісячні обсяги спожитої електричної енергії споживачем визначаються за середньодобовим обсягом споживання, який розраховується на основі зафіксованих двох останніх послідовно зчитаних показів лічильника(ів) та кількості днів між цими зчитуваннями (без урахування днів, коли відбувались перерви в електропостачанні споживача).

За даними третьої особи згідно з фактичними (звітними) обсягами купівлі електричної енергії третьою особою відповідачу надано послуги з розподілу електричної енергії обсягом: за квітень 2023 року - 79 116 кВт*год.; за травень 2023 року - 4 262 кВт*год.

У відповіді на адвокатський запит представника відповідача третя особа (лист від 01.04.2024 №16-48/2219) повідомила, зокрема, про те, що:

- постачання електричної енергії до тимчасово окупованих Куп`янської міської територіальної громади та Кіндрашівської сільської громади, де розташовані об`єкти споживача, у період окупації не здійснювалось з 25.04.2022 по 12.10.2022;

- обсяги розподіленої електричної енергії по об`єкту споживача визначені наступним чином:

1) за лютий 2022 року розподіленої електричної енергії визначено на підставі середньодобового споживання попереднього розрахункового місяця (за значенням середньодобового споживання) у зв`язку з відсутністю звіту про дані комерційних засобів обліку, нараховано 9 579 кВт/год;

2) за період з березня 2022 по березень 2023 року розподіл електричної енергії не проводився, оскільки споживачем звіти не надавалися та контрольні огляди засобу комерційного обліку не виконувалися;

3) у квітні 2023 року розподіл електричної енергії визначено на підставі Акта фіксації показань приладів обліку станом на 30.04.2023 (з урахуванням середньодобового споживання нарахованого в лютому 2022 року), нараховано 79 116 кВт/год;

4) травні 2023 року розподіл електричної енергії визначено на підставі Акта фіксації показань приладів обліку станом на 31.05.2023, нараховано 4 262 кВт/год.

- за період з 01.02.2022 по 31.05.2023 звітів про дані комерційних засобів обліку за певний розрахунковий період від споживача до АТ «Харківобленерго» не надходило.

Суд першої інстанції, з посиланням на те, що:

- доказів вимірювання відповідачем контрольних лічильників та надання відповідних даних позивачу матеріали справи не місять, як і не місять доказів того, що спожитий обсяг електричної енергії за спірний період є іншим (меншим/більшим);

- процедура оскарження даних ОСР та ППКО щодо обсягів споживання електричної енергії передбачена кодексом комерційного обліку електричної енергії, однак відповідач не надав до суду доказів оскарження зазначених відомостей,

дійшов висновку про те, що обсяг спожитої електричної енергії за спірні періоди відповідачем не спростований фактично встановивши, що у обсяг спожитої у квітні 2023 року електроенергії становить 69 537 кВт/год (79 116 (обсяг за квітень 2023 року з урахуванням середньодобового споживання нарахованого в лютому 2022 року) - 9 579 (середньодобове споживання нараховане в лютому 2022 року)), що колегія суддів вважає помилковим.

Так, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що:

- в період з 25.02.2022 по 26.09.2022 територія Куп`янської міської територіальної громади була тимчасово окупована та на її території велися бойові дії, ці обставини є загальновідомими та підтверджені також інформацією щодо переліку деокупованих територій у Куп`янському районі Харківської області, наданою листом Куп`янської РДА від 04.10.2022 №60-В;

- постачання електричної енергії до тимчасово окупованих Куп`янської міської територіальної громади де розташовані об`єкти відповідача у період окупації не здійснювалась з 25.04.2024 по 12.10.2022 (лист третьої особи № 16-48/2219 від 01.04.2024);

- відомості вказаного вище листа свідчать про те, що постачання електроенергії, після припинення його постачання у зв`язку із звільненням території з окупації, відновилось з 13.10.2022;

- на території Елеватора відповідача за адресою: Харківська область, Куп`янський район, с. Курочкіно, вул. Залізнична, б.2, в період з 26.09.2022 по 31.03.2023 базувались підрозділи військової частини НОМЕР_1 (лист військової частини НОМЕР_1 №3428 від 03.04.2024);

- за період з 01.02.2022 квітень 2023 включно показники лічильників не знімались, перший односторонній акт фіксації показань приладів обліку був знятий станом на 30.04.2023.

Колегія суддів зазначає про те, що вказаними доказами беззаперечно підтверджується можливість користуватися електричною енергією за спірною адресою у періоди з 25.02.2022 по 25.04.2022 (частина з періоду окупації ) та з 13.10.2022 по 31.03.2023 (період після деокупації у який на території відповідачам базувались підрозділи військової частини НОМЕР_1 .

В свою чергу обсяг спожитої у квітні 2023 року електричної енергії становить 69 537 кВт/год, що у більш ніж у 16 разів перевищує обсяг споживання у травні 2023 року та у більш ніж у 7 разів перевищує обсяг споживання у лютому 2022 року, який обрахований виходячи з показників середньодобового споживання.

При цьому слід врахувати і те, що наказом відповідача № КХП-11 від 27.02.2022 було призупинено його діяльність до скасування воєнного стану, що свідчить про фактичне нездійснення ним виробничої діяльності як у період до квітня 2023 року, так і у квітні 2023 році, наслідком чого є зменшення обсягу споживання електричної енергії у порівнянні з лютим 2022 року у якому така виробнича діяльність здійснювалась принаймні до 23.02.2022 включно.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів зазначає про те, що з більшою вірогідністю підтверджується те, що електрична енергія загальним обсягом 69 537 кВт/год була спожита у періоди 01.03.2022 по 25.04.2022 (частина з періоду окупації ) та з 13.10.2022 по 31.03.2023 (період після деокупації у якій на території відповідачам базувались підрозділи військової частини НОМЕР_2 ).

При цьому те, що відповідач у клопотанні щодо розстрочення платежів (грошових зобов`язань) №01/2307 від ___.07.2023 просив позивача розстрочити сплату заборгованості у сумі 302 662,59 грн. посилаючись на рахунок за спожиту електроенергію за квітень місяць, вказаних вище висновків не спростовує.

Колегія суддів вважає обґрунтованими посилання відповідача на те, що встановлення у судовому рішенні того, що електрична енергія загальним обсягом 69 537 кВт/год була спожита відповідачем у квітні 2023 року, позбавить останнього права звернутися за компенсацією вартості такої електроенергії до осіб, які її фактично споживали.

З огляду на вказані обставини рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення періоду за який була спожита електрична енергія стягнення плати за яку є предметом цього позову.

Водночас вказані обставини не змінюють фактично вірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення спірної заборгованості саме з відповідача.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач звернувся до позивача із заявою № 01/2308 щодо призупинення та припинення дії.

У розділі 5 договору зазначено, що припинення електроживлення електроустановок споживача здійснюються оператором системи у порядку, визначеному Кодексом системи передачі та Кодексом систем розподілу.

Пунктом 13.3 договору передбачено, що за умови дострокового розірвання договору за ініціативою споживача, споживач зобов`язаний повідомити про це постачальника не пізніше, ніж за 21 день до дати розірвання та сплатити постачальнику передбачені обраною споживачем комерційною пропозицією штрафні санкції чи іншу фінансову компенсацію за дострокове припинення договору.

У п. 8.2 договору вказано, що припинення електропостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.

Порядок припинення користування електроенергією за ініціативою споживача передбачено Правилами роздрібного ринку електричної енергії.

Згідно з вимогами п.4.27. розділу IV Правил роздрібного ринку електричної енергії, у разі звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електроенергією, споживач зобов`язаний повідомити електропостачальника та оператора системи розподілу або основного споживача про намір припинити дію відповідних договорів не пізніше ніж за 20 робочих днів та надати заяву щодо розірвання договорів. У цей самий термін слід здійснити оплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами.

Дія договорів може бути достроково припинена електропостачальником та/або оператором системи у разі отримання документального підтвердження факту зміни власника об`єкта. У такому разі відповідні договори припиняють свою дію в частині постачання та розподілу електричної енергії на об`єкт, а в частині виконання фінансових зобов`язань сторін (які виникли на дату припинення дії договорів) продовжують діяти до дати здійснення повного взаєморозрахунку між сторонами.

У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем електропостачальника та (у разі наявності відповідного договору) оператора системи або основного споживача про звільнення приміщення та/або остаточне припинення користування електричною енергією, споживач зобов`язаний здійснювати оплату спожитої на таких об`єктах електричної енергії та інших платежів виходячи з умов відповідних договорів.

Відтак, у разі звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач повинен не пізніше ніж за 20 робочих днів до припинення користування електричною енергією письмово повідомити електропостачальника, оператора системи розподілу та постачальника послуг комерційного обліку про розірвання договорів та розрахуватися за електричну енергію, включаючи день виїзду.

Отже, умовами договору комерційної пропозиції, укладеними між сторонами, та вимогами Правил роздрібного ринку електричної енергії не передбачено тимчасове припинення нарахування за спожиту електричну енергію споживачу минулою датою.

Крім того, пп.1 п.8 Положення № 148 передбачено, що об`єкти, які перебувають на території (області, району, об`єднаної територіальної громади), на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих територіях України мають бути відключені оператором системи за зверненням споживача та/або відповідної військової адміністрації на адміністративній території розташування об`єкта споживача у разі ризиків використання такого об`єкта Державою-агресором.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно встановив, що договір було достроково розірвано за ініціативою споживача лише 05.09.2023, проте вказане не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку оплатити фактично поставлену позивачем у період дії договору електричну енергію.

Як зазначалось вище, відповідач наполягає, що фактично електроенергія за об`єктом у споживалася військовою частиною НОМЕР_1 .

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався у встановленому порядку.

Отже, з 24.02.2022 та по теперішній час на території України триває воєнний стан.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16.04.2022 №457 «Про підтримку окремих категорій населення, яке постраждало у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (зі змінами) затверджено Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

06.12.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» згідно із якою, перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до ст. 2 Закону правовою основою примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану є Конституція України, цей Закон, інші закони України та указ Президента України про введення надзвичайного чи воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Згідно зі ст.3 Закону примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості. Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.

У статті 4 Закону визначено органи, що приймають рішення про примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану, а саме:

1. Примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з органом військового управління, визначеним Міністерством оборони України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

2. У місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

3. Примусове відчуження майна, приватизованого у період дії воєнного стану, допускається виключно в місцевостях, на території яких ведуться бойові дії, та здійснюється за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України, без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті.

4. Примусове відчуження або вилучення рухомого майна, що використовується чи може використовуватися для забезпечення діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу України і щодо якого існує ризик переривання його функціонування у зв`язку з перебуванням такого майна на території адміністративно-територіальної одиниці України, щодо якої існує загроза її тимчасової окупації та межі якої розташовані на відстані не більше 30 кілометрів від району ведення воєнних (бойових) дій або від тимчасово окупованої території, здійснюється на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України.

Рада національної безпеки і оборони України не пізніше наступного дня після прийняття відповідно до абзацу першого цієї частини рішення, введеного в дію указом Президента України, направляє зазначене рішення до Кабінету Міністрів України та доручає військовому командуванню забезпечити збереження такого майна.

5. Примусово відчужене або вилучене відповідно до частини четвертої цієї статті рухоме майно не пізніше п`яти календарних днів з дня отримання Кабінетом Міністрів України відповідного рішення Ради національної безпеки і оборони України передається за рішенням Кабінету Міністрів України у встановленому ним порядку суб`єкту господарювання державного сектору економіки.

Передача комунального майна у державну власність здійснюється за рішенням:

1) сільських, селищних, міських, районних у містах рад - щодо об`єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад;

2) районних, обласних рад - щодо об`єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.

У разі неможливості прийняття місцевою радою рішення про передачу комунального майна у державну власність таке рішення приймається сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради або секретарем, заступником голови відповідної ради з наступним його затвердженням відповідною радою згідно із законом. Відповідне рішення приймається зазначеними особами у порядку, встановленому законом.

Передача комунального майна у державну власність у разі прийняття про це відповідного рішення оформляється актом приймання-передачі, який підписується сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради або секретарем, заступником голови відповідної ради та уповноваженою особою військового командування або органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану, та скріплюється печатками місцевої ради і військового командування чи органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану відповідно до закону. Акт приймання-передачі підписується зазначеними особами у порядку, встановленому законом.

До акта приймання-передачі додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, якщо інше не встановлено цим Законом.

У разі неможливості прийняття рішення відповідною місцевою радою і сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради або секретарем, заступником голови відповідної ради чи у разі незатвердження такого рішення відповідною місцевою радою комунальне майно примусово відчужується для потреб оборони за рішенням військового командування або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, за рішенням військового командування, органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану. (ст.6 Закону).

Згідно зі ст.9-10 Закону право на відшкодування вартості майна (далі - компенсація) у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану мають юридичні особи комунальної і приватної форми власності та фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, і відповідно їх правонаступники та спадкоємці.

Компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану з попереднім повним відшкодуванням його вартості здійснюється військовим командуванням чи органом, що прийняв рішення про таке відчуження, за рахунок коштів державного бюджету до підписання акта.

Спори, пов`язані з відшкодуванням вартості примусово відчуженого майна, вирішуються в судовому порядку (ст.13 Закону).

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, з аналізу норм законодавства слідує, що для реквізиції майна рішення може прийматися виключно вищим командуванням Збройних Сил України або окремо визначених їх підрозділів та за погодженням з державною адміністрацією Без погодження допускається ухвалення рішення лише у місцях бойового зіткнення. Реквізиція здійснюється з чітким документальним оформленням правочину. Момент вилучення засвідчується підписанням акта встановленого зразка, із зазначенням підстав, ознак майна, розміру виплаченої компенсації тощо, перед відчуженням здійснюється оцінка ринкової вартості майна, оригінал висновку про яку надається власнику. Розмір оцінки може бути оскаржено в суді.

Відповідачем на підтвердження своїх заперечень не надано суду доказів реквізиції майна ТОВ «Куп`янський КХП» за адресою: Харківська область, Куп`янський район, с. Курочкіно, вул. Залізнична, б.2, в період з 26.09.2022 по 31.03.2023, а відтак перебування військової частини НОМЕР_1 у період з 26.09.2023 по 31.03.2023 не є підставою для звільнення відповідача від обв`язку виконувати договір.

При цьому колегія суддів зауважує на тому, що саме відповідач за умовами договору прийняв на себе зобов`язання оплачувати поставлену у спірні приміщення електричну енергію і фактичне споживання такої енергії іншою особою, зокрема і за відсутності згоди відповідача на вказане, не звільніє його від прийнятих на себе за договором зобов`язань щодо оплати такої енергії. Водночас відповідач в подальшому не позбавлений можливості вимагати плату за таку енергію з особи, яка її (енергію) фактично спожила, проте вказане не є предметом цього судового розгляду.

Посилань апелянта на те, що у актах прийняття-передавання товарної продукції позивача станом на 30.04.2023 та 31.05.2023 обсяги нарахування електричної енергії не відповідають ЕІС-коду лічильника з якого зняті показання АТ «Харківобленерго» ((ЕІС-код: 62Z0973528592785) колегія суддів до уваги не приймає та зазначає про те, що факт споживання електричної енергії у вказаних позивачем обсягах підтверджений третьою особою.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, обов`язок відповідача по оплаті спірної електричної енергії на загальну суму 325 117,42 грн. на момент розгляду цієї справи настав, з огляду на що суд першої інстанції цілком вірно задовольнив вказані позовні вимоги. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 2 271,36 грн., слід зазначити таке.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої електричної енергії, позивач відповідно до положень ЦК України має право нарахувати 3% річних та звернутися за їх стягненням до суду.

Перевіривши виконанні позивачем розрахунки колегія суддів визнає їх арифметично вірними.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 2 271,36 грн. залишається без змін.

Отже, суд першої інстанції цілком вірно встановив наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, проте рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, тому рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2024 у справі № 927/1456/23 підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі та зміну цією постановою лише мотивувальної частини рішення суду першої інстанції і залишення без змін його резолютивної частини, якою позов задоволено повністю, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Куп`янський комбінат хлібопродуктів» задоволенню не підлягає, а витрати зі її подачу відповідно до приписів ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Куп`янський комбінат хлібопродуктів» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2024 у справі № 927/1456/23 залишити без задоволення.

2. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2024 у справі № 927/1456/23, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2024 у справі № 927/1456/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 04.03.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді С.А. Гончаров

О.О. Хрипун