Постанова

від 05.03.2025 по справі 367/7470/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №367/7470/23 головуючий у суді І інстанції Кухленко Д.С.

провадження № 22-ц/824/4062/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Національного військово-медично клінічного центру «Головний військовий медичний госпіталь» поданою представником - Небожуком Віталієм Даниловичем на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий медичний госпіталь» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», в якому просив суд:

стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 60 793,60 грн;

середній заробіток час затримки розрахунку у розмірі 4 749,50 грн;

судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 22 січня 2013 року був прийнятий сторожем команди сторожової охорони Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центр «Головний військовий клінічний госпіталь» згідно із наказом №14 від 22 січня 2013 року. Наказом Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» №46-к від 04 квітня 2022 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі №367/2313/22 визнано незаконним та скасовано наказ Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» №46-к від 04 квітня 2022 року в частині звільнення ОСОБА_1 із посади сторожа охорони Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь»; поновлено ОСОБА_1 , на посаді сторожа охорони Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» з 07 квітня 2022 року; стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах заявлених позивачем вимог в сумі 104 014,05 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів (період вимушеного прогулу з 07 квітня 2022 року по 07 лютого 2023 року); стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь ОСОБА_1 , заподіяну моральну шкоди у розмірі 10 000,00 грн; стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь ОСОБА_1 , судові витрати, понесені у зв`язку із судовим розглядом справи та пов`язані з проведенням судової почеркознавчої експертизи №26184/26185/22-32 від 29 грудня 2022 року в розмірі 9 249,73 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року вказане рішення залишено без змін, однак в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі виконано воно лише 22 серпня 2023 року, тобто із затримкою на 128 робочих дні.

В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 104 014,05 грн рішення виконано 05 вересня 2023 року шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Печерського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ 102 981,04 грн у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_2.

Відповідно до Витягу із наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» №252 від 22 серпня 2023 року, скасовано наказ від 04 квітня 2022 року №46 про звільнення 06 квітня 2022 року ОСОБА_1 , поновлено останнього з 07 квітня 2022 року на посаді сторожа охорони, повідомлено ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, внесено виправлення до особової картки та трудової книжки ОСОБА_1 .

Пояснив, що згідно довідки про оподаткування №124 від 04 липня 2022 року, заробітна плата позивача за останні два місяці роботи складає: січень 2022 року - 9 918 грн 80 коп. де фактично відпрацьованих робочих днів 19; грудень 2021 року - 9 554 грн 35 коп. де фактично відпрацьованих робочих днів 22. Середньоденна заробітна плата за час вимушеного прогулу складає: (9918 грн 80 коп. + 9554 грн 35 коп.) 141 робочі дні = 474 грн. 95 коп. Період затримки виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі №367/2313/22 становить: з 24 лютого 2023 року по 22 серпня 2023 (день поновлення на роботі) становить 128 днів. Середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі складає: 474 грн 95 коп. х 128 днів = 60 793 грн. 60 коп.

Також, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі №367/2313/22 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 104 014 гривень 05 копійок за період із 23 серпня 2023 року по 05 вересня 2023 року у розмірі 4749 грн. 50 коп.

03 листопада 2023 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню, оскільки вимога позивача завищена на один день. Відповідно до наказу НВМКЦГВКГ від 22 серпня 2023 року №252 ОСОБА_1 був поновлений та міг приступити до виконання посадових обов`язків з 22 серпня 2023 року, а тому сума позовної вимоги має складати: 474,95 x 127 днів = 60 318,65 грн. Зазначив, що вимога в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 104 014,05 грн за період з 23 серпня 2023 року по 05 вересня 2023 року у розмірі 4 749,50 грн є безпідставною, оскільки виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється за кодом економічної класифікації видатків 2800 Інші поточні видатки, і не відноситься до структури фонду заробітної плати НВМКЦ ГВКГ. Пояснив, що 10 серпня 2023 року до НВМКЦ ГВКГ надійшли супровідні листи (вх. вх. №7652,7653,7654) від Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з Постановами про відкриття виконавчого провадження від 03 серпня 2023 року ВП НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа №367/2313/22 від 27 липня 2023 року Ірпінського міського суду Київської області щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді з 07 квітня 2022 року та стягнення на користь ОСОБА_1 сум у розмірі 123 263,78 грн та 23 200,00 грн. За результатами находження зазначених коштів Відповідач на вимогу вищенаведених постанов здійснив відповідні платежі. Крім того, наказом начальника НВМКЦ ГВКГ від 22 серпня 2023 року №252 ОСОБА_1 поновлено на роботі. Також зазначив, що 14 вересня 2023 року, після письмового звернення відповідача до Ірпінського міського суду Київської області, надійшла постанова Київського апеляційного суду до НВМКЦ ГВКГ від 30 травня 2023 року по справі №367/2313/22 з рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року по справі №367/2313/22 за позовом ОСОБА_1 до НВМКЦ ГВКГ про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Таким чином, посадові особи НВМКЦ ГВКГ діяли лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи вищевикладене у задоволені позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

19 березня 2024 року до суду від представника відповідача надійшли пояснення, у яких зазначено, що справа №367/7470/23 є похідною та сформувалася внаслідок розгляду та винесення рішення Ірпінським міським судом Київської області по справі №367/2313/22 від 24 лютого 2023 року. Отже, позивач підлягав поновленню з 24 лютого 2023 року, але фактично реалізація цього рішення (поновлення) відбулася тільки 22 липня 2023 року (наказ начальника НВМКЦ ГВКГ від 22 серпня 2023 року №252) з затримкою на 128 робочих дня, що мало наслідком подання позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Разом з тим, за результатами вивчення матеріалів справи №367/2313/22 встановлено, що відповідач не мав змоги вчасно виконати поновлення ОСОБА_1 на посаді сторожа охорони НВМКЦ ГВКГ з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а саме 24 лютого 2023 року відбулося проголошення рішення Ірпінського міського суду Київської області (вступна та резолютивна частина) без представників сторін, у зв`язку із чим представник НВМКЦГВКГ позбавлений права на інформацію щодо наявності такого рішення. Зважаючи на вищевикладене, період з 24 лютого 2023 року (ухвалення судового рішення) до 09 березня 2023 року (отримання судового рішення для поновлення на роботі) становить 14 календарних днів або фактично 10 робочих днів. Таким чином, виплата середньоденного заробітку становить: 474,95 грн х 10 робочих днів = 4 749, 50 грн, що має наслідком зменшення розміру виплати середньоденного заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення 60 793,60 грн - 4 749,50 грн = 56 044,10 грн.

06 червня 2024 року від представника позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на правову допомогу відповідно до якого сторона позивача просила стягнути із відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 500,00 грн у справі №367/7470/23 посилаючись на укладений 18 червня 2022 року між ОСОБА_1 та адвокатом Білою К.П. Договір №18/06 про надання правової (правничої) допомоги, Додаткову угоду та Акт здачі-приймання виконаних робіт/наданих послуг від 28 травня 2024 року.

19 березня 2024 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в яких просили відмовити у відшкодуванні судових витрат.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 вересня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 60 793,60 грн, середній заробіток час затримки розрахунку у розмірі 4 749,50 грн. Стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь ОСОБА_1 витратати на правову допомогу в розмірі 18 000,00 грн.

Не погодившись із таким рішенням суду, представник Національного військо-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» - Небожук Віталій Данилович 06 листопада 2024 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 вересня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється за кодом економічної класифікації видатків 2800 «Інші поточні видатки» і не відноситься до структури фонду заробітної плати відповідача.

Вважає, що суд першої інстанції формально підійшов до вирішення спору, адже не надав оцінки тому факту, що рішення у справі №367/2313/22 надійшло на адресу апелянта тільки 09 березня 2024 року, електронний кабінет НВМКЦ «ГВКГ» не функціонував, доступ до рішення в ЄДРСР забезпечено лише 27 лютого 2023 року.

Відсутність в електронному примірнику судового рішення ідентифікуючих даних ОСОБА_1 завадила відповідачу своєчасно виконати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі №367/2313/22 в частині його негайно поновлення на роботі. Вважає помилковим висновок суду про недобросовісність поведінки відповідача.

Зауважив, що здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, місцевий суд не врахував відсутність квитанцій на підтвердження оплати вартості виконаних робіт з боку позивача-замовника.

Акт здачі-приймання виконаних робіт/ наданих послуг від 28 травня 2023 року згідно з додатком №1 до договору №18/06 про надання правової допомоги від 18 червня 2022 року як виду адвокатської послуги є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката з «консультації, попереднього визначення та погодження видів правової допомоги», а також «вивчення судової практики …. тощо», а тому встановлення оплати на суму 18 000,00 грн є неспівмірною із фактично наданим обсягом юридичної допомоги та має бути виключено із загальної вартості наданих відповідачу послуг правничої допомоги, а також відповідач є бюджетною установою, а тому стягнення коштів з нього це прямі збитки державі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2024 року поновлено Національному військово-медичному клінічному центру «Головний військовий медичний госпіталь» строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного військово-медично клінічного центру «Головний військовий медичний госпіталь» поданою представником - Небожуком Віталієм Даниловичем на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий медичний госпіталь» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

30 грудня 2024 року засобами електронного зв`язку, а 10 січня 2025 року через систему Електронний суд представниця ОСОБА_1 - адвокатка Біла Катерина Петрівна подала відзив, у якому заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

10 січня 2025 року через систему Електронний суд представниця ОСОБА_1 - адвокатка Біла Катерина Петрівна подала клопотання про стягнення судових витрат з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий медичний госпіталь» на користь ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в апеляційному суді у розмірі 15 000,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі №367/2313/22 позов ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково, а саме: визнано незаконним та скасовано наказ Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» №46-к від 04 квітня 2022 року в частині звільнення ОСОБА_1 із посади сторожа охорони Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь»; поновлено ОСОБА_1 на посаді сторожа охорони Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» з 07 квітня 2022 року; стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах заявлених позивачем вимог в сумі 104 014 гривень 05 копійок без утримання податків та інших обов`язкових платежів (період вимушеного прогулу з 07 квітня 2022 року по 07 лютого 2023 року); стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоди у розмірі 10 000 гривень 00 копійок; стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку із судовим розглядом справи та пов`язані з проведенням судової почеркознавчої експертизи №26184/26185/22-32 від 29 грудня 2022 року в розмірі 9249 гривень 73 копійки, в іншій частині позовних вимог - відмовлено. На підставі статті 430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді сторожа охорони Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у справі №367/2313/22 апеляційну скаргу Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь" на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року залишено без задоволення, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року залишено без змін.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі №367/2313/22 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі виконано 22 серпня 2023 року, що підтверджується Витягом із наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 22 серпня 2023 року №252 та копією трудової книжки.

Відповідно до Витягу із наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 22 серпня 2023 року №252 про поновлення на роботі ОСОБА_1 , скасовано наказ від 04 квітня 2022 року №46 про звільнення 06 квітня 2022 року ОСОБА_1 , поновлено останнього з 07 квітня 2022 року на посаді сторожа охорони, повідомлено ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, внесено виправлення до особової картки та трудової книжки ОСОБА_1 .

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі №367/2313/22 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 104 014 гривень 05 копійок виконано 05 вересня 2023 року, що підтверджується платіжною інструкцією №1468 від 05 вересня 2023 року про перерахування на розрахунковий рахунок Печерського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ 102 981,04 грн у виконавчому провадженні НОМЕР_2 від 03 березня 2023 року.

Середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи складає: січень 2022 року - 9 918 грн 80 коп. де фактично відпрацьованих робочих днів 19; грудень 2021 року - 9 554 грн 35 коп. де фактично відпрацьованих робочих днів 22, що підтверджується довідкою про оподаткування №124 від 04 липня 2022 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених вимог, вважаючи недобросовісною поведінку роботодавця Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» при виконанні рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі №367/2313/22, ухваленого на користь ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку понесеним позивачем судовим витратам на правничу допомогу районний суд вважав, що заявником документально підтверджено понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Згідно з пунктами 2, 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Обов`язковість рішення суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Так, у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №702/725/17 зазначено, що КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України. Застосування цієї норми до правовідносин, які виникають у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідає їх змісту та фактичним обставинам, оскільки підстави для нарахування формально поновленому працівнику заробітної плати як винагороди за виконану роботу немає, проте його вина у невиконанні посадових обов`язків і неприступленні до роботи також відсутня.

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід уважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-435цс15, постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №711/8446/16-ц, постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №511/1284/19, від 14 грудня 2022 року у справі №501/4019/21-ц, від 21 червня 2023 року у справі №461/7423/21 та інших).

Тобто законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно та негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, й без звернення працівника, що унормовано, крім наведених вище норм права, також Конституцією України, статтею 18 ЦПК України. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися (див. постанову Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №243/2748/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18 зазначено, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №702/725/17, від 08 вересня 2021 року у справі №721/910/19.

Отже, законом установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. З огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України, законодавець виходив з того, що будь-яка протиправна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: 1) чи мала місце затримка виконання такого рішення, 2) у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, 3) та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 4 749,50 грн, на підставі ст.ст.116, 117 КЗпП України місцевий суд дійшов помилкового висновку про їх задоволення у такий спосіб, виходячи з наступного.

Кодекс законів про працю України визначає перелік видів виплат, пов`язаних з незаконним звільненням, затримкою виконання рішення суду, затримкою виплати заробітної плати при звільненні, а саме: стаття 235 КЗпП - виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі поновлення на роботі; стаття 236 КЗпП - виплата середнього заробітку у разі затримки роботодавцем виконання рішення суду; стаття 117 КЗпП - виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви, позивач, з посиланням на ст. ст. 116, 117 КЗпП України просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі №367/2313/22 у розмірі 4 749,50 грн.

Мотивуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції також послався на норми статей 116, 117 КЗпП України, залишивши поза увагою, що спірні правовідносини виникли саме зі статті 236 КЗпП України, яка передбачає відповідальність роботодавця за несвоєчасне виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

В той час як середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні безпосередньо випливає з права особи на отримання відповідних сум саме станом на день звільнення (стаття 117 КЗпП України).

Отже, вказані компенсаційні виплати мають різну правову природу та не можуть випливати одне з одного.

За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Тобто позивач, з урахуванням визначених нормами процесуального законодавства принципів змагальності та диспозитивності, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи, що за обставинами цієї справи рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі №367/2313/22 встановлено незаконність звільнення ОСОБА_1 , до спірних правовідносин незастосовні положення статей 116, 117 КЗпП України, оскільки вони врегульовані саме статтею 236 ЗКпП України.

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі №367/2313/22 в частині поновлення позивача на роботі виконано 22 серпня 2023 року, а в частині виплати розрахунку за час вимушеного прогулу у сумі 104 014,05 грн виконано відповідачем 05 вересня 2023 року.

У наказі відповідача від 22 серпня 2023 року №252 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » зазначено підставою його видачі постанову Печерського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Києва) про відкриття виконавчого провадження від 03 серпня 2023 року щодо примусового виконання виконавчого листа №367/2313/22 від 27 липня 2023 Ірпінського міського суду Київської області.

Наведене свідчить, що апелянт рішення суду у справі №367/2313/22 виконав не добровільно, а лише після звернення його до примусового виконання. В даному випадку доводи апеляційної скарги щодо необізнаності про ухвалення рішення 24 лютого 2023 року, про отримання його копії 09 березня 2024 року не мають правового значення, адже навіть після отримання судового рішення Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» не вжив заходів щодо його виконання.

Враховуючи, що рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2023 року у справі №367/2313/22 підлягало негайному виконанню в частині поновлення позивача на роботі та присудження виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, однак було частково виконано 22 серпня 2023 року (поновлення на роботі) і виконано повною мірою 05 вересня 2023 року (виплата коштів), наявні підстави для стягнення середнього заробітку на користь позивача за період з наступного дня після ухвалення судом рішення про поновлення позивача на посаді, а не з дня його ухвалення як помилково вважав місцевий суд, і до повного його виконання, а саме за період з 27 лютого 2023 року (оскільки 25 та 26 лютого 2023 року - вихідні дні) по 05 вересня 2023 року, тобто 137 днів.

Відповідно, середній заробіток за час затримки виконання рішення в цілому складає: 474,95 грн х 137 днів = 65 068,15 грн.

Таким чином, колегія суддів встановила, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи знайшли своє підтвердження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 заявив у суді першої інстанції клопотання про відшкодування йому за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 500,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц.

На підтвердження надання професійної правничої допомоги надано копію Договору №18/06 про надання правової (правничої) допомоги, укладеного 18 червня 2022 року між адвокатом Білою К.П. та ОСОБА_1 .

У п. 2 Додаткової угоди від 20 вересня 2023 року до Договору №18/06 від 18 червня 2022 року сторони погодили, що вартість та обсяг правової допомоги визначається у підписаних сторонами актах здачі-приймання виконаних робіт/ наданих послуг. Клієнт сплачує адвокату вартість правової допомоги після фактичного виконання рішення суду та стягнення на його користь витрат на правову допомогу.

Крім того, у Додатковій угоді сторони погодили виключити з Договору №18/06 від 18 червня 2022 року пункт 4.2, що факт оплати гонорару та надання правової допомоги підтверджується актом здачі-приймання надання правової (правничої) допомоги.

У Акті здачі-приймання виконаних робіт/ наданих послуг від 28 травня 2023 року сторони ствердили, що відповідно до Договору №18/06 від 18 червня 2022 року клієнт отримав, а адвокат надав наступні види правничої допомоги з представництва інтересів клієнта у Ірпінському міському суді Київської області у справі №367/7470/23 за позовом ОСОБА_1 до Національного військово-медично клінічного центру «Головний військовий медичний госпіталь» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду:

консультація, попереднє визначення та погодження видів правової допомоги, формування правової позиції - 2 год. - 1 000 грн/ год. - 2 000,00 грн;

підготовка позовної заяви - 4 год. - 1 000 грн/ год. - 4 000,00 грн;

підготовка заперечення на пояснення - 2,5 год. - 2 500,00 грн - 2 500,00 грн;

участь у судових засіданнях (без обмеження за кількістю та тривалістю судових засідань) - 10 000,00 грн - 10 000,00 грн.

Всього послуги надано на суму 20 500,00 грн.

За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

З аналізу ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

За вимогами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заперечуючи проти стягнення витрат на правову допомогу представник Національного військово-медично клінічного центру «Головний військовий медичний госпіталь» вказав про відсутність доказів оплати таких витрат, а також неправильний арифметичний підрахунок вартості наданих послуг. Звернув увагу на неспівмірність правової допомоги за участь у судових засіданнях.

Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17).

Апеляційний суд погоджується з доводами відповідача про неспівмірність заявлених позивачем до стягнення витрат за участь представника у судових засіданнях, адже із 8 призначених фактично відбулося 2 судових засідання, у яких і брала участь адвокатка Біла К.П., а тому вважає за необхідним зменшити розмір таких витрат до 2 000,00 грн.

Крім того, колегія суддів вважає, що такий вид послуг адвоката як «консультація, попереднє визначення та погодження видів правової допомоги, формування правової позиції» не є невідворотним та не відповідає критерію необхідності, а тому відшкодуванню не підлягає.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо відсутності доказів на підтвердження сплати заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки однією із особливостей процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Саме такий висновок відповідає позиціям Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19 та ін.

З урахуванням вищевикладеного, з огляду на фактичний обсяг послуг, наданих ОСОБА_1 адвокатом Білою К.П., їх дійсність, необхідність, відповідність складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), колегія суддів вважає, що відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 8 500,00 грн, оскільки саме такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи.

Що стосується клопотання представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000 грн., то воно задоволенню не підлягає, оскільки апеляційну скаргу відповідача Національного військово-медично клінічного центру «Головний військовий медичний госпіталь» задоволено частково та рішення суду першої інстанції скасовано.

Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Національного військово-медично клінічного центру «Головний військовий медичний госпіталь» подану представником - Небожуком Віталієм Даниловичем - задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 вересня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий медичний госпіталь» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - задовольнити частково.

Стягнути з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий медичний госпіталь» (код ЄДРПОУ 07773293, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 18) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у розмірі 65 068 (шістдесят п`ять тисяч шістдесят вісім гривень) 15 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий медичний госпіталь» (код ЄДРПОУ 07773293, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 18) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 8 500 (вісім тисяч п`ятсот гривень) 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова