Постанова від 04.03.2025 по справі 160/12224/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 березня 2025 року м. Дніпросправа № 160/12224/24Суддя І інстанції - Рищенко А.Ю.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з вищевказаним позовом до суду в якому просила:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо невиплати судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за час відпустки за період з 20.03.2024 року по 15.05.2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 3023,00 грн.;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49070 м. Дніпро, вул. Д. Яворницького, 57; код ЄДРПОУ 26239738) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за час відпустки за період з 20.03.2024 року по 15.05.2024 року у сумі 73803 (сімдесят три тисячі вісімсот три) грн. 89-коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- визнати протиправною бездіяльність Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області (місцезнаходження: 51600, Дніпропетровська область, м. Верхньодніпровськ, вул. Яблунева, 47; код ЄДРПОУ 02890713) щодо невидачі Наказу про надання судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49070 м. Дніпро, вул. Д. Яворницького, 57; код ЄДРПОУ 26239738) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) несплачену допомогу на оздоровлення за 2022р. в сумі 90840 (дев`яносто тисяч вісімсот сорок) грн. 00-коп.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII суддівська винагорода судді місцевого суду складає базовий розмір посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 01 січня календарного року, із застосуванням відповідного коефіцієнту та доплат, зокрема, за вислугу років. В той же час суддівська винагорода за час відпустки, протягом спірного періоду була виплачена, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн., а не 3028 грн.- за 2024 рік, що не виповідає вимогам вказаного Закону. Також вказує на протиправність невідання наказу про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 позовні вимоги було задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо невиплати судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за час відпустки за період з 20.03.2024 року по 15.05.2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за час відпустки за період з 20.03.2024 по 15.05.2024 у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн.

Визнано протиправною бездіяльність Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області щодо невидачі наказу про надання судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік.

Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 несплачену допомогу на оздоровлення за 2022 рік в сумі 90 840,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.

В апеляційній скарзі Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що матеріальна допомога для оздоровлення видається до відпустки або його частини незалежно від того, за який він період. Головне, щоб матеріальна допомога для оздоровлення була закладена в бюджеті і виплачувалася один раз. За своєю суттю - вона не прив`язана до конкретного періоду відпустки, а саме до бюджетного періоду і виплачується за заявою. Вказує, що відповідно листа Мінсоцполітики України від 19.09.17 р. № 2416/0/101-17 «Щодо грошової допомоги «на оздоровлення», під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення, яка є гарантованою виплатою один раз на рік при наданні щорічної відпустки за відповідний робочий рік. Грошову допомогу не можна ділити на частини, і вона виплачується один раз на рік однією сумою під час надання будь-якої з частин щорічної відпустки. Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі №813/2559/18 (касаційне провадження №К/9901/6321/19) при застосуванні статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 12 Закону України «Про відпустки» у їх поєднанні з положеннями частин першої, дванадцятої статті 23 та частин першої, четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України, зазначив, що виплата матеріальної допомоги для оздоровлення під час щорічної відпустки є соціальною гарантією, закріпленою на законодавчому рівні, тому обсяг коштів, необхідний на її виплату, в обов`язковому порядку враховується при складанні бюджетного запиту. Проте на виконання вимог Бюджетного кодексу України бюджетний запит складається на початку року, що передує плановому. При підготовці бюджетного запиту та подальшого затвердження кошторису враховується виплата однієї допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді на відповідний рік, відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, матеріальна допомога для оздоровлення видається до відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період. Відповідно до Наказу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області №02-КГ від 23.01.2024р. та на підставі заяви ОСОБА_1 , відділом планово-фінансової діяльності бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, Позивачу нарахована та виплачена допомога на оздоровлення до щорічної відпустки у 2024 році (з 23.01.2024 по 04.03.2024)., а тому у Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області не було правових підстав для видання наказу про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, адже виплата допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачено, а допомога на оздоровлення до щорічної відпустки у 2024 році Позивачу нарахована та виплачена. В Законі № 3460-ІХ законодавцем конкретизовано перелік працездатних осіб та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що у спірному випадку (для суддів) не суперечить Конституції України та Закону № 1402-VIII. Отже, Законом №3460-ІХ з 01 січня 2024 року, розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді встановлено 2102 грн. Вказує про те, що законодавець чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установлений на 01 січня відповідного календарного року. Оскільки стаття 7 Закону №3460-ІХ містить спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн, то відсутні підстави для застосування іншої (загальної) норми статті 7 Закону №3460-ІХ , якою установлено, що у 2024 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня становить 3 028 грн.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , Указом Президента України від 24.02.2011 №246/2011 призначено строком на п`ять років на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області та зараховано до штату суду 15.03.2011 відповідно до наказу №06-К від 15.03.2011.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 23.02.2021 №428/0/15-21 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;

На підставі рішення Вищої ради правосуддя наказом голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2021 №02-КГ суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату суду з 26.02.2021 року, відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2021 у справі №9901/94/21 частково задоволений позов ОСОБА_1 визнано протиправним та скасоване рішення Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2021 року №428/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2023 залишено без змін Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2021 року у справі №9901/94/21.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024 у справі №160/10876/23 визнаний протиправним та скасований наказ Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2021р. №02-КГ «Про відрахування зі штату судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Трофимової Н.А.».

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024 у справі №160/10876/23 набрала законної сили з 17.01.2024, відповідно до ч. 1 ст. 325 КАС України, та в касаційному порядку не оскаржувалася.

19.03.2024 позивач звернулась до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області із заявою про надання щорічної відпустки: 42 календарні дні основної відпустки за період з 15.03.2022 по 14.03.2023 (включно); 15 календарних днів додаткової відпустки за період 15.03.2022 по 14.03.2023 (включно), як судді, що має стаж роботи більше 10 років) за період з 15.03.2022 по 14.03.2023 (включно).

Одночасно з цією заявою також була надіслала копія заяви про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік.

Наказом голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19.03.2024 №08-ВГ судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровській області ОСОБА_1 надані щорічна основна відпустка строком 42 календарних днів з 20.03.2024 по 30.04.2024, а також додаткова відпустки тривалістю 15 календарних днів з 01.05.2024 по 15.05.2024. Відпустка надавалася за період з 15.03.2022 по 14.03.2023 тобто за 2022 рік.

Із розрахункових листків ТУ ДСА в Дніпропетровській області за період березень-травень 2024, вбачається, що відповідач-2 здійснив нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 за час відпустки, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 2102,00 грн.

Матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік не була надана і виплачена.

Не погоджуючись із вказаними діями відповідачів щодо невиплати суддівської винагороди за час відпустки з 20.03.2024 по 30.04.2024 та з 01.05.2024 по 15.05.2024 у повному обсязі та невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, позивачка звернулася з вказаним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Крім того закон не містить такої підстави для відмови у надання матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку за несвоєчасним використанням відпустки не з вини судді. Оскільки несвоєчасне використання позивачем відпустки за 2022 рік та відповідно неотримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік сталося внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 , то ненадання їй матеріальної допомоги за 2022 року є покладення на позивача усіх негативних наслідків такого звільнення, що порушує принцип належного врядування та не відповідає практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права та підлягає обов`язковому застосуванню

Колегія судді погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2563 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;

працездатних осіб - 3028 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Відповідно до ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11.03.2020р. діє в редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. за №1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2)судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15 липня 1999 року №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Закон України «Про державний бюджет на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Закони України про державний бюджет на відповідний рік не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного року на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення для базового розміру посадових окладів суддів) було неправомірним.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що несвоєчасне використання позивачем відпустки за 2022 рік та відповідно неотримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік сталося внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 , то ненадання їй матеріальної допомоги за 2022 року є покладення на позивача усіх негативних наслідків такого звільнення, що порушує принцип належного врядування та не відповідає практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права та підлягає обов`язковому застосуванню.

За таких обставин висновки Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі №813/2559/18 не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки позивачка, в жодному разі не зможе використати матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік через її незаконне звільнення та неможливістю у зв`язку з цим реалізувати своє порушене право в будь який інший період після поновлення на посаді.

Суд першої інстанції також вірно зауважив, що зазначена матеріальна допомога охоплюється поняттям «власності» у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та підлягає захисту за цим Протоколом.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що положення Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачають лише одну умову для надання матеріальної допомоги на оздоровлення, а саме надання щорічної відпустки.

В свою чергу закон не містить такої підстави для відмови у надання матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку за несвоєчасним використанням відпустки не з вини судді.

Оскільки щорічна відпустка за 2022 рік позивачу надана лише у 2024 році, та це відбулося не з вини ОСОБА_1 , а внаслідок незаконного звільнення, то ненадання ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення є порушенням ст. 130 Конституції України, ст. 1 Протоколу №1 Конвенції, ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а тому бездіяльність відповідача-1 щодо невидачі наказу про надання судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік є протиправною.

Враховуючи, що базовий оклад судді першої інстанції в 2024 році складає 90840,00 грн, то допомога на оздоровлення має бути нарахована та сплачена у зазначеній сумі, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи викладені, в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, яким при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, а висновки щодо встановлених обставин і правові наслідки є вірними, а тому немає підстав для його скасування.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.

В повному обсязі постанова складена 04 березня 2025 року.

Головуючий - суддяД.В. Чепурнов

суддяС.В. Сафронова

суддяА.О. Коршун