Постанова

від 04.03.2025 по справі 420/21408/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/21408/24

Категорія:112030600Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:27.11.2024 р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Бітова А.І.

суддів Лук`янчук О.В.

Ступакової І.Г.

у зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглянута згідно п.1 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради (далі УПСЗН ІМР) Одеської області про:

-визнання рішення про не призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , електронний номер особистої справи 1222592753, таким, що прийняте із порушенням Постанови Кабінету Міністрів України №332 від 20 березня 2022 року "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам" (далі Порядок №332);

-скасування Постанови/Рішення про не призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , електронний номер особистої справи 1222592753;

-зобов`язання УПСЗН ІМР Одеської області прийняти законне рішення про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , електронний номер особистої справи 1222592753;

-стягнення з УПСЗН ІМР Одеської області на користь позивача компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що ОСОБА_1 перемістилась з міста Донецьк про що видана довідка від 10 квітня 2015 року про взяття на облік особи переміщеної з тимчасово окупованої території України в березня 2024 року. Та вся територія Донецького району вважається окупованою. В березні 2024 року їй не було надано допомогу на проживання внутрішньо переміщеної особи, в зв`язку з чим вона в тому ж місяці подала заяву про надання допомоги на проживання в порядку та за формою згідно з додатком 1 Порядку надання допомоги на проживання ВПО затвердженого Порядок №332. У відповідь на заяву відповідачем надано повідомлення №2177/02 від 06 червня 2024 року зі змісту якого не зрозуміло чому допомогу їй не призначено.

Також позивач вказувала, що так як їй виповнилось 55 років 20 грудня 2020 року, з 14 квітня 2022 року та на теперішній час працює у ФОП ОСОБА_2 на посаді бухгалтера, та підтверджуючи документи були надані разом із заявою до відповідача, то вона відповідає критеріям зазначеним у п.п.7-1, 13-2 Порядок №332, а саме є особою віком від 55 років, що працює і відсутні жодні обставини для відмови, тому рішення відповідача є незаконним. Моральна шкода заподіяна їй порушенням права власності на грошову кошти, зухвалу поведінку представників держави, приниження під час спілкування з держслужбовцями, заборону знаходження відвідувачів в приміщеннях держустанови.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що Порядком №332 уточнено коло осіб, які матимуть право на продовження виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Відповідно до Порядку №332 допомогу може бути призначено особам віком від 55 років, які на дату за її зверненням зареєструвалися в центрі зайнятості як безробітні або як такі, що шукають роботу, або працюють, провадять підприємницьку діяльність. Виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01 березня 2024 року зазначеним особам може бути подовжено після подання нової заяви та відповідності умовам призначення допомоги. Після опрацювання заяви на подовження виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, наданою гр. ОСОБА_1 до УПСЗН ІМР Ізмаїльського району Одеської області 21 березня 2024 року, їй було відмовлено в призначенні допомоги з 01 березня 2024 згідно з п.5 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Порядком №332, у зв`язку із не відповідністю умовам призначення допомоги, а саме: переміщенням до 01 січня 2022 року.

На адресу позивача було надіслано повідомлення про відмову у призначенні вищезазначеної допомоги, сформоване Єдиною інформаційною системою соціальної сфери Міністерства соціальної політики України, в якій здійснюється обробка особових справ для призначення або відмови у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, відповідно до Порядку №332. Вказує, що позивачем не надано жодних переконливих доказів заподіяння діями або бездіяльністю УПСЗН ІМР Ізмаїльського району Одеської областморальної шкоди. Не наведені фактичні дані, які б підтверджували понесення втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, наявність таких страждань та за яких обставин позивачем було втрачено функціонування його особистості на Конституційних засадах.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до УПСЗН ІМР Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення УПСЗН ІМР Одеської області про відмову у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , електронний номер особистої справи 1222592753.

Зобов`язано УПСЗН ІМР Одеської області прийняти рішення про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , електронний номер особистої справи 1222592753 з 01 березня 2024 року.

Стягнуто з УПСЗН ІМР Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 000 (тисяча) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з УПСЗН ІМР Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 968,96 грн.

В апеляційній скарзі УПСЗН ІМР Одеської області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що право позивача на виплату згідно Постанови Кабінету Міністрів України №709 від 11 липня 2023 року "Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб" (далі Постанова №709) дійсно не спростовувалось, оскільки позивач цим правом скористувалась і виплати по цій постанові їй були нараховані і виплачені.

Згідно п. 1 Постанови №709 установлено, що з 01 серпня 2023 року виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога), які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, а також особам, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення та яким допомогу було призначено відповідно до Порядку продовжується автоматично на один шестимісячний період.

У січні 2024 року прийнято Постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій осіб" №94 від 26 січня 2024 року (далі Постанова №94) - задля підтримки внутрішньо переміщених осіб, зокрема сімей, в яких є особи, які потребують продовження виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Щодо допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам Постановою №94 передбачено автоматичне подовження до 01 березня 2024 (без додаткового звернення) виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, у яких у січні 2024 року закінчився шестимісячний період отримання такої допомоги.

З урахуванням вищезазначеного ОСОБА_1 було подовжено виплату допомоги по 29 лютого 2024 року, тобто приписи Постанов №709 та №94 відповідачем були виконані.

Разом з тим, на час звернення позивача у березні 2024 року у Порядок №332 були внесені зміни, які суд першої інстанції, виносячи рішення, не взяв до уваги. Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо врегулювання окремих питань стосовно внутрішньо переміщених осіб" №1226 від 21 листопада 2023 року внесено зміни до абз.2 п.5 Порядку, відповідно до якого допомога призначається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися (повторно перемістилися) з 01 січня 2022 року з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації.

Згідно з інформацією Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (ЄІБД ВПО) переміщення гр. ОСОБА_1 до міста Ізмаїл відбулося 10 квітня .2015 року, тобто до 01 січня 2022 року. Права на подовження виплати допомоги з 01 березня 2024 року гр. ОСОБА_1 не набуває в зв`язку з невідповідністю умовам її призначення.

Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції своїм рішенням зобов`язав УПСЗН ІМР Одеської області прийняти рішення про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 . Відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених ст. 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Законодавець передбачив обов`язок суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього, тому втручання у повноваження вказаного органу виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Таким чином, суд не наділений повноваженнями вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції відповідача.

У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу вказується, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що суперечать правовим нормам діючого законодавств , а тому задоволенню не підлягають.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року іншими учасниками справи не оскаржено.

Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги УПСЗН ІМР Одеської області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є внутрішньо переміщеною особою згідно довідки від 10 квітня 2015 року №5107000258 (а.с.8) та до переміщення проживала у м. Донецьк, а після переміщення в 2014 році у м. Ізмаїл Одеської області (а.с.9).

Позивач на час виникнення спірних правовідносин у 2024 році була працевлаштована у ФОП ОСОБА_2 , де отримувала заробітну плату, про що свідчить довідка від 20 березня 2024 року №ЦБ-000002 (а.с.10), а також отримувала у відповідача як уповноважений представник родини допомогу на проживання як внутрішньо переміщена особа разом із чоловіком у розмірі 2 000 грн. на кожного щомісяця до 01 березня 2024 року.

З 01 березня 2024 року виплату допомоги автоматично продовжено тільки чоловіку позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що він є пенсіонером, у якого розмір пенсії станом на 01 січня 2024 року не перевищує 9 444 грн. (чотири прожиткових мінімуми для осіб, що втратили працездатність).

Та за 01 березня 2024 року виплата вказаної допомоги відповідачем позивачу припинена, через що позивач 21 березня 2024 року подала заяву до відповідача на отримання допомоги на проживання як ВПО, та рішенням оформленим як повідомлення від 05 червня 2024 року вих.№2177/02 у призначенні допомоги відмовлено з посиланням на Порядок №332 через те, що позивач не відповідає вимогам п.5 Порядку відсутнє переміщення (повторне) з 01 січня 2022 року з територій включених до переліку територій затвердженого Мінреінтеграції, щодо яких не визначено дати завершення/припинення бойових дій або тимчасової окупації (а.с.11).

З вказаним рішенням позивач не погодилась та оскаржила його до суду.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є особою яка мала право на виплату допомоги відповідно до Постанови №709, що відповідачем не спростовано, а тому з урахуванням п.13 Порядку №332 відповідач після отримання від неї у березні 2024 року заяви на виплату допомоги повинен був продовжити її виплату позивачу, що ним не було вчинено. Згідно абз.4 п.1 Постанови №94 "Деякі питання соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій осіб" допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам, які мають на неї право та звернулися за продовженням її виплати з особисто поданою заявою у лютому березні 2024 року, призначається і виплачується починаючи з 01 березня 2024 року.

З урахуванням встановлених обставин суд першої інстанції вважав, що відповідач не довів суду правомірності відмови у виплаті позивачу допомоги на проживання з 01 березня 2024 року, а тому порушене право підлягає захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення УПСЗН ІМР Одеської області про відмову у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , електронний номер особистої справи 1222592753; зобов`язати УПСЗН ІМР Одеської області прийняти рішення про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , електронний номер особистої справи 1222592753 з 01 березня 2024 року.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року №1706-VII, Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам", Порядку надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505 "Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг", Постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб" від 11 липня 2023 року №709.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі Закон №1706-VII) передбачено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

До 20 березня 2022 року механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг визначався Порядком надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505 "Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг" (далі Порядок №505).

Пунктом 2 Порядку №505 визначено, що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

20 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам", якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, з прийняттям якої постанова Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №505 "Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг" втратила чинність.

Відповідно п.1 Порядку №332 цей Порядок визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Пунктом 2 Порядку №332 передбачено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка", затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року №204.

Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509 Про облік внутрішньо переміщених осіб.

Згідно п.3 Порядку №332 допомога надається щомісячно з місяця звернення на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення чи скасування на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах:

для осіб з інвалідністю та дітей 3 000 гривень;

для інших осіб 2 000 гривень.

Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням та дати припинення чи скасування воєнного стану.

Допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30 квітня 2022 р. включно, надається починаючи з березня 2022 року.

Допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 01 березня 2022 року отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до Постанови №505 (Офіційний вісник України, 2014 р., №80, ст. 2271). Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.

Допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022 року у регіонах, що не включені до переліку, зазначеному в абз.1 п.2 цього Порядку, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Пунктом 5 Порядку №332 визначено, що допомога призначається внутрішньо переміщеним особам (серед іншого) які перемістилися (повторно перемістилися) з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції (далі перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації;

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою згідно довідки від 10 квітня 2015 року №5107000258 (а.с.8) та до переміщення проживала у м. Донецьк, а після переміщення в 2014 році у м. Ізмаїл Одеської області (а.с.9).

Згідно п.2 Постанови №709 з 01 вересня 2023 року виплата допомоги припиняється внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у п.1 цієї постанови, якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови:

1) внутрішньо переміщена особа придбала транспортний засіб (механізм), що підлягає реєстрації в установленому законодавством порядку, з року випуску якого минуло менш як п`ять років (крім мопеда або причепа).

При цьому не враховуються мотоцикли, вартість яких на дату набуття права власності не перевищує тринадцяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, з якого призначається допомога; самостійно зібрані транспортні засоби; транспортні засоби, придбані особою з інвалідністю I або II групи; одержані безоплатно чи придбані на пільгових умовах через органи соціального захисту населення/одержані через благодійні організації, у тому числі за рахунок грошової допомоги на придбання автомобіля; транспортні засоби, які перебувають у розшуку у зв`язку з незаконним заволодінням або фізично знищені, що підтверджується відповідними документами, а також транспортні засоби, придбані батьками-вихователями дитячих будинків сімейного типу, багатодітними сім`ями та сім`ями з дітьми з інвалідністю, сім`ями з особами з інвалідністю I або II групи, які досягли 80-річного віку;

2) внутрішньо переміщена особа здійснила на суму, що перевищує 100 тис. гривень, купівлю земельної ділянки, квартири (будинку) (крім житла, отриманого або придбаного за рахунок державного чи місцевого бюджету), іншого нерухомого майна, цінних паперів та інших фінансових інструментів, віртуальних активів (у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"), інших товарів довгострокового вжитку (крім будівельних матеріалів, якщо в особи пошкоджено/знищено житло, та автомобілів) або оплатила (одноразово) будь-які роботи чи послуги (крім будівельних, якщо в особи пошкоджено/знищено житло, медичних, освітніх та житлово-комунальних послуг згідно із соціальною нормою житла);

3) внутрішньо переміщена особа має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у загальній сумі, що перевищує 100 тис. гривень, або облігації внутрішньої державної позики, строк погашення яких настав або визначений моментом пред`явлення вимоги, на загальну суму, що перевищує 100 тис. гривень;

4) внутрішньо переміщена особа здійснила операції з купівлі безготівкової та/або готівкової іноземної валюти (крім валюти, отриманої від благодійних організацій або придбаної для оплати медичних (у тому числі реабілітаційних, протезування) соціальних та/або освітніх послуг), а також банківських металів на загальну суму, що перевищує 100 тис. гривень;

5) внутрішньо переміщена особа має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташовані на територіях, не включених до переліку територій, або на територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (дату припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджено органами місцевого самоврядування або за технічної можливості інформацією щодо житлових приміщень, внесених до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв. метра на одного члена сім`ї).

Положення пп.пп.1, 2 і 4 цього пункту не поширюються на осіб, які включені до Реєстру волонтерів антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації відповідно до пункту 2-1 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про благодійну діяльність та благодійні організації" та які здійснили безоплатну передачу для потреб держави (для Збройних Сил, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, військових адміністрацій, утворених відповідно до законодавства, правоохоронних органів, інших суб`єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону) придбаних в установленому законодавством порядку транспортних засобів (механізмів), коштів та іншого майна, що підтверджується відповідними документами;

6) внутрішньо переміщена особа перебувала та після переміщення перебуває на повному державному утриманні в будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, психоневрологічному інтернаті, будинку-інтернаті для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, спеціальному будинку-інтернаті системи соціального захисту населення;

7) внутрішньо переміщена особа перебувала та після переміщення перебуває на повному державному утриманні в школі-інтернаті, закладі спеціалізованої освіти військового (військово-спортивного) спрямування.

З урахуванням вищенаведених правових норм колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 є особою яка мала право на виплату допомоги відповідно до Постанови №709, що відповідачем не спростовано, а тому з урахуванням п.13 Порядку №332 відповідач після отримання від неї у березні 2024 року заяви на виплату допомоги повинен був продовжити її виплату позивачу, чого вчинено не було.

Згідно абз.4 п.1 Постанови №94 допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам, які мають на неї право та звернулися за продовженням її виплати з особисто поданою заявою у лютому березні 2024 року, призначається і виплачується починаючи з 01 березня 2024 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 березня 2024 року подала заяву до відповідача на отримання допомоги на проживання як внутрішньо переміщеній особі, відповідно до абз.4 п.1 Постанови №94.

Порядок №332 і Постанова №709 від 11 липня 2023 року не містять жодних застережень щодо заборони здійснення виплат позивачу як внутрішньо переміщеній особі, яка не змінювала місце проживання з 2014 року.

Абзацом 5 п.1 Постанови №709 визначено, що виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам не продовжується особам, які, зокрема, повернулися до покинутого місця проживання на територіях, включених до переліку територій, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Дана норма передбачає не продовження виплат на проживання тільки для осіб, які повернулись до покинутого місця проживання і продовжують там знаходитись.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що позивач має право на отримання допомоги на проживання згідно Порядку №332 починаючи з березня 2024 року.

Щодо доводів апеляційної скарги відносно дискреційних повноважень УПСЗН ІМР Одеської області в питанні призначенні допомоги ВПО та ефективного способу захисту прав позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

При цьому, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційними повноваженнями є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України, відповідно до якої, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Пунктом 4 ч.2 ст. 245 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Зокрема, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Зі змісту положень, закріплених у п.4 ч.2 ст. 245 КАС України, вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.

Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів.

Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.

Колегія суддів апеляційного суду бере до уваги рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 відповідно якого правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно приписів абз.2 ч.4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що законодавець наділив суд повноваженням діяти, як за правилами п.4 ч.2 ст. 245 КАС України, шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, так і за приписами абз.2 ч.4 ст. 245 КАС України, шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 04 березня 2025 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.