Постанова

від 04.03.2025 по справі 320/539/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/539/22 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Файдюка В.В.,

Суддів Собківа Я.М.,

Мєзєнцева Є.І.,

При секретарі Масловській К.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОТЕСТЛАБ» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «БІОТЕСТЛАБ» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - відповідач), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.12.2021 № 296541812 форма «Ш», яке виписане до акта від 08.11.2021 № 18767/10-36-18-12/38692696 в частині нарахування штрафу в розмірі 5 %, що становить суму 11 617,69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки позивачем було своєчасно сплачено узгоджене податкове зобов`язання з податку на додану вартість (в межах граничного терміну сплати), то спірне податкове повідомлення-рішення відповідача (в частині, що оскаржується) не відповідає критеріям правомірності та підлягає скасуванню.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення через порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року - без змін, стягнути зі скаржника витрати: гонорар адвоката в розмірі 10 000 грн.

Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 22.03.2021 подав податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2021 року, визначивши в ній позитивне значення між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, яке сплачується до державного бюджету в сумі 233 282, 00 грн., яка була доставлена відповідачу 22.03.2021, що підтверджується квитанцією № 2.

Позивач сплатив відповідну самостійно визначену узгоджену суму податку на додану вартість, що підтверджується платіжним дорученням від 31.03.2021 № 3247.

Натомість, відповідачем була проведена відносно позивача камеральна перевірка з питання сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності, своєчасності подання податкової звітності, сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість, своєчасності реєстрації податкових накладних в ЄРПН Товариством від 08.11.2021 № 18767/10-36-18-12/38692696 (далі - акт), яким встановлено порушення термінів сплати узгодженого податкового зобов`язання за листопад 2020 року, лютий 2021 року та уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок, чим порушено вимоги пункту 203.2 статі 203, пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме: податкова декларація за листопад 2020 року - податкове зобов`язання в сумі 149,80 грн., граничний термін сплати 31.12.2020, дата сплати 27.01.2021, кількість днів затримки - 28; податкова декларація за лютий 2021 року - податкове зобов`язання в сумі 232353,80 грн., граничний термін сплати 30.03.2021, дата сплати 31.03.2021, кількість днів затримки - 1; уточнюючий розрахунок - податкове зобов`язання в сумі 216,80 грн., граничний термін сплати 21.04.2021, дата сплати 30.04.2021, кількість днів затримки - 11.

На підставі акта, у зв`язку з виявленими порушеннями строків сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, відповідач виніс відносно позивача податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 08.12.2021 № 296541812, яким позивача зобов`язано сплатити штраф у розмірі 5 % в сумі 11636, 02 грн.

Згідно з розрахунком штрафних санкцій до зазначеного рішення, штрафні санкції розраховано наступним чином: по податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2020 року - 5 % штрафу в сумі 7,49 грн.; по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2021 року - 5 % штрафу в сумі 11617,69 грн.; по уточнюючому розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість - 5 % в сумі 10,84 грн.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням форми «Ш» від 08.12.2021 № 296541812 в частині нарахованого штрафу по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2021 року в сумі 11617, 69 грн., позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин.

Органи державної податкової служби згідно п.75.1 ст.75 ПК України, мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Статтею 76 ПК України визначено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова (пункт 76.1). Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (пункт 76.2). Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання. Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу (пункт 76.3).

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 06 червня 2023 року у справі №480/8796/21, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.

При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу.

А відтак, камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та/або своєчасності сплати такого податку.

Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування), перевірку своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання.

Пунктом 102.1 статті102 ПКУ встановлено, що у разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов`язаних з декларуванням податкових зобов`язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.

Згідно з підпунктами 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), у тому числі надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію, яка йому надана, а також узагальнюючу податкову консультацію (підпункт 17.1.7 пункту17.1 статті 17 ПК України).

Натомість, контролюючі органи, зокрема: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів (підпункти 19-1.1.1, 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19 ПК України).

Відповідно до статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 34 ПК України податковим періодом може бути: календарний рік; календарне півріччя; календарні три квартали; календарний квартал; календарний місяць; календарний день.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

За приписами пункту 46.1 статті 46 ПК України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.

Відповідно до пункту 49.1, підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 124.1 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно зі статтею 203 ПК України, податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Таким чином, відсутня спеціальна норма (для податку на додану вартість), яка б визначала перенесення строку у випадку, коли граничний строк сплати податку на додану вартість припадає на вихідний (святковий) день.

Разом із тим, згідно з пунктом 49.20 статті 49 ПК України, якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Граничні строки подання податкової декларації можуть бути збільшені за правилами та на підставах, які передбачені цим Кодексом.

За положеннями статті 1 Європейської конвенції про обчислення строків (ETS № 76) від 16.05.1972, вона застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, включаючи процедуру стосовно таких справ, якщо такі строки встановлені законом або судовим чи адміністративним органом; органом арбітражу, якщо такий орган не встановив порядку обчислення строків; або сторонами, якщо порядок обчислення строків не був безпосередньо чи опосередковано узгоджений між сторонами і не визначається існуючою практикою відносин між сторонами.

Відтак, у цьому випадку законодавством не визначено перенесення граничного строку сплати податкового зобов`язання у разі, якщо останній день сплати припадає на вихідний (святковий) день, що цілком узгоджується з положеннями частини першої статті 1 Конвенції.

Відповідно до статті 5 Конвенції, при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо diesadquem (означає день, у який цей строк спливає, стаття 2) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк подовжується на перший робочий день, який настає після них.

Пунктом 56.21 статті 56 ПК України встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Окрім того, підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, серед принципів податкового права закріплена, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

У взаємозв`язку з наведеним суд зазначає, що норма пункту 57.1 статті 57 ПК України не містить посилання конкретно на підпункт 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України щодо визначення строків подання податкової декларації, а містить лише загальне поняття «граничний строк, передбачений цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом».

Натомість пункт 49.20 статті 49 ПК України чітко визначає, що якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем. При цьому, у наведеним пунктом 49.20 статті 49 Кодексу не застосовується поняття «переноситься», а вживається термін «вважається», що не допускає жодних двозначних трактувань.

Таким чином, зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що якщо останній день строку подання податкової декларації, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України припадає на вихідний або святковий день, граничним строком подання такої декларації є перший після нього робочий день. Відповідно, початок перебігу встановленого пунктом 57.1 статті 57 ПК України строку для сплати зазначеного у декларації податкового зобов`язання, пов`язаний саме із таким робочим днем.

Такий підхід прослідковується із правових висновків Верховного Суду у постановах від 2 квітня 2020 року у справі №813/4630/16, від 25 квітня 2019 року у справі №804/15246/15, від 18 січня 2022 року в справі №826/18233/15.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що оскільки останній день строку подання Товариством податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2021 року, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України припав на вихідний день - 20 березня 2021 року (субота), то граничним строком подання такої декларації був операційний (банківський) день, що настав за вихідним днем - 22 березня 2021 року (понеділок), і, відповідно, саме від цієї дати розпочався відлік десятиденного строку сплати позивачем узгодженого податкового зобов`язання (тобто граничний строк сплати становив до 01.04.2021).

Матеріалами справи підтверджено, що податкове зобов`язання з податку на додану вартість за податковою декларацією з ПДВ за лютий 2021 року сплачено позивачем 31.03.2021, тобто в межах граничного строку, встановленого пунктом 57.1 статті 57, статті 203 ПК України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для застосування до Товариства штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасність сплати суми самостійно визначеного податкового зобов`язання з податку на додану вартість за відповідний період.

Відтак, судом обґрунтовано визнано спірне податкове повідомлення-рішення відповідача від 08.12.2021 № 296541812 форма «Ш» в частині нарахування штрафу (5 % від суми самостійно визначеного узгодженого податкового зобов`язання) по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2021 року в сумі 11617, 69 грн. протиправним та таким, що підлягає скасуванню в цій частині.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Щодо решти доводів сторін суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ч. ч. 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Приписи ч. 3 статті 134 КАС України визначають, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01 жовтня 2018 року.

В той же час, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Водночас, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджується наступними документами: копія Договору № 1 про надання правничої (правової) допомоги від 03.09.2018р., Додаткової угоди №2 від 25.08.2021, Додаткової угоди №4 від 26.12.2023р., Додаткової угоди №5 від 17.01.20205р., Акт №77 від 31.01.2025р., Довіреність № 1 від 17.01.25 на справу №320/539/22, Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Отже, позивачем у відповідності до вимог КАС України були надані всі встановлені та необхідні документи для стягнення витрат на правову допомогу.

Разом з тим, розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 статті 134 КАС України).

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, за позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Також при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

Судом проаналізовано зміст наданих позивачем документів щодо підтвердження обґрунтованості заявленого розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та визначено, що надані докази свідчать про невідповідність заявленої до стягнення суми витрат встановленим ч. 5 статті 134 КАС України критеріям з огляду на складність та об`єм виконаної роботи.

Зокрема, судом враховано, що справа розглядалася в порядку письмового провадження, тобто, представник позивача до суду не з`являвся, при складанні представником відзиву на апеляційну скаргу, ним було повторно досліджено обставини справи, проаналізовано зміст рішення суду першої інстанції та наведено практику Верховного суду, яку він вже зазначав в позовній заяві. При цьому ніяких додаткових заяв та клопотань по суті справи позивачем не заявлялося.

Таким чином, враховуючи категорію складності даної справи, незначний час, витрачений адвокатом на підготовку відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на правову допомогу, які позивач просить компенсувати, не є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, у зв`язку з чим вважає, що присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року - залишити без змін.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Біотестлаб» (код ЄДРПОУ: 38692696; місцезнаходження: 08600, Київська область, м. Васильків, вул. Володимирська, буд. 57-А) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП: 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 5 корпус «А») витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 0 копійок).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 04 березня 2025 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Я.М. Собків

Є.І. Мєзєнцев