Рішення

від 06.03.2025 по справі 761/39546/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/39546/24

Провадження № 2/761/3381/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Габунії М.Г.,

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника Казенного підприємства

«Укрспецзв`язок»: Пилипишина С.С.,

представників Державної адміністрації

служби спеціального зв`язку та захисту

інформації України: Ярового О.О., Казнадій В.В.,

представника Кабінету Міністрів України: Харчук Р.І.,

представника Головного управління

Національної поліції у м. Києві: Глущенко О.М.,

представника Комунального підприємства

«Київський метрополітен»: Гайдай Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Укрспецзв`язок», Державної адміністрації служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Комунального підприємства «Київський метрополітен» про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

22.10.2024 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивач просить:

-стягнути з Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» на користь позивача майнову шкоду, завдану діяльністю працівників Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» у формі умисного знищення особистого майна позивача технічними кіберзасобами випромінюючого типу, суму, що становить 330 720,00 грн.;

-стягнути з Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» на користь позивача немайнову шкоду, завдану умисним руйнуванням технічними кіберзасобами випромінюючого типу зубів позивача суму, що становить 272 074,00 грн.;

-стягнути з Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» на користь позивача немайнову шкоду, завдану умисним ушкодженням його здоров`я (зокрема статевих органів) технічними кіберзасобами випромінюючого типу що призвело до каліцтва, тривалих душевних страждань, фізичного болю та приниження честі і гідності позивача суму, що становить 15 000 000,00 грн.;

-стягнути з Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» на користь позивача недоотриману вигоду за 11 років (з 2013 року по 2024 рік включно), що виникла внаслідок порушення права позивача на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку позивач міг би вільно обрати або на яку міг би погодитись, у розмірі середньої заробітної плати державного експерта у сфері інформаційної та кібербезпеки Апарату Ради національної безпеки і оборони України за 2023 рік;

-стягнути з Комунального підприємства «Київський метрополітен» на користь позивача моральну шкоду, нанесену його здоров`ю у формі каліцтва технічними кіберзасобами випромінюючого типу зі станції, яка функціонує в локації метро «Університет» та функціонування якої забезпечується безпосередньо Комунальним підприємством «Київський метрополітен» у розмірі 50% від суми, що стягується з Казенного підприємства «Укрспецзв`язок», а саме суму 7 500 000,00 грн.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивач працював державним експертом управління експертно-аналітичного забезпечення Апарату РНБО України у період з 2006 по 2011 роки та вже 11 років знаходиться у віртуально-електронному концтаборі психофізичної катівні Казенного підприємства (так званої урядової станції спецзв 'язку, в межах якої функціонує каральний підрозділ - апаратна станції з радіоелектронної боротьби та розвідки) та піддається нелюдським тортурам фізичним знущанням з боку радіооператорів вищезазначеного Казенного підприємства, на оснащенні якого знаходиться біокібернетичне обладнання психофізичного впливу випромінюючого типу (хвильова психофізична зброя).

Позивач зазначає, що протягом 7 років працівниками «Укрспецзв`язку», за таємною програмою радянського КДБ до нього незаконно застосовуються психофізичні генератори, якими його катують, тероризують його психіку, а його мозок, тіло та всі фізичні процеси повністю контролюються нейрокомп`ютером з: станції з радіоелектронної боротьби та розвідки, що функціонує в межах станції спеціального зв`язку та знаходиться в компетенції Казенного підприємства на правах оперативного управління.

Також позивач вказує, що його калічать торсіонними променями, палять мікрохвильовими генераторами, катують головними болями, які тривають тижнями; паралізують його нервову систему, опромінюють внутрішні органи та ендокринну систему. Радіооператори нещадно опромінюють йому спинний мозок, голову, лімфовузли, б`ють по серцю, по грудині (де знаходиться найбільша кількість нервових закінчень) та руйнують його статеву систему. Кати «опрацьовують» буквально кожний сантиметр його тіла і ця «робота» не має кінця. Шляхом застосування військової мікрохвильової технології V2K («ІНФОРМАЦІЯ_3» - ІНФОРМАЦІЯ_4 / « ІНФОРМАЦІЯ_1 » / « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), радіооператори Казенного підприємства щодня катують позивача радіоголосами, б`ють йому по голові електрострумом та електромагнітним ультразвуком. Позивач вже багато років перебуває у стані гнітючої втоми, яка є результатом системного опромінювання його мозку та нервової системи торсіонним струмом. У липні 2013 року кіберкати «Укрспецзв`зку» спричинили сім`ї позивача горе, скалічивши його торсіонним кіберножем з метою фізичної страти.

З метою виявлення нанесеної шкоди власному здоров`ю та діагностичного фіксування симптомів, які з`явились в організмі внаслідок тривалого біокібернетичного впливу на тіло, позивач проводив обстеження, які засвідчили негативні зміни в стані його здоров`я.

Так як зазначені дії призвели до руйнування зубів, за стоматологічні послуги позивач має сплатити 361 490,00 грн.

Також позивач зазначає, що внаслідок дій Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» він вимушений був залишити роботу на державній службі.

З 2013 року радіооператори не дають працювати позивачу, перешкоджають дистанційними кібервпливами його працевлаштуванню і намагаються його вбити.

Внаслідок злочинних дій працівників Казенного підприємства «Укрспецзв`язок», а також в результаті бездіяльності та цинічної байдужості до людського життя Національної поліції, Держспецзв`язку, Офісу Президента України та КП «Київський метрополітен», позивач позбавлений конституційного права на працю, втратив своє здоров`я та змушений жити у постійній загрозі втрати свого життя.

Умисне позбавлення позивача можливості вільно обирати собі працю та заробляти собі на життя працею спричинило виникнення недоотриманої вигоди за 13 років катувань, пошкодження радіооператорами особистого майна та порушення немайнових прав позивача.

Позивач неодноразово звертався до правоохоронних органів із заявами про кримінальні правопорушення, однак відомості про злочини не було внесено та роз`яснено право звернутись до суду в порядку цивільного судочинства.

В позовній заяві позивач вказує, що Комунальне підприємство «Київський метрополітен» не надавши інформацію на звернення позивача порушила його право на інформацію, обмежила право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та спричинила моральну і фізичну шкоду, обмеживши його права на захист свого життя і здоров`я у спосіб, що не заборонений законом.

Причетність Комунального підприємства «Київський метрополітен» до кібернетичного обладнання, що живиться від метро та яким дистанційно катують і вбивають людей, зокрема позивача, в значній частині покладає відповідальність за вчинення замовного вбивства позивача на Комунальне підприємство «Київський метрополітен».

15.11.2024 року до суду надійшов відзив Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в їх задоволенні. Як зазначено у відзиві, позивач не надав жодного доказу який підтверджує факт умисного знищення майна позивача працівниками відповідача. Так само не надано доказів завдання відповідачем шкоди здоров`ю позивача, що могло б бути підставою для відшкодування моральної шкоди. До позову не надано доказів втручання відповідача у права позивача на свободу та порушення його недоторканності.

31.12.2024 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» в якій він наполягає на задоволенні заявлених вимог з підстав, зазначених в позовній заяві.

09.12.2024 року до суду надійшов відзив Головного управління Національної поліції у м. Києві на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в їх задоволенні. Як зазначено у відзиві, позивачем не доведено складу правопорушення за наявності якого може бути відшкодована шкода.

09.12.2024 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив Головного управління Національної поліції у м. Києві в якій позивач наполягає на задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у відзиві.

01.01.2025 року до суду надійшли заперечення представника Головного управління Національної поліції у м. Києві на відповідь позивача на відзив в яких представник відповідача наполягає на відмові в задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у відзиві.

11.12.2024 року до суду надійшов відзив Офісу Президента України на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в їх задоволенні. Як зазначено у відзиві, позивач не заявляє вимоги до Офісу Президента України. А тому, на думку представника, Офіс Президента України не є належним відповідачем.

13.12.2024 року до суду надійшов відзив Кабінету Міністрів України на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в їх задоволенні. Як зазначено у відзиві, судовими рішеннями не визнавалась протиправною діяльність (бездіяльність) Кабінету Міністрів України, як необхідна вимога щодо відшкодування шкоди. На даний час відсутній публічно-правовий спір між позивачем та Урядом, що унеможливлює прийняття твердження позивача про заподіяння йому шкоди з вини Кабінету Міністрів України. Відповідно до статті 1174 ЦК України та норм Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів України не є належним відповідачем за заподіяну позивачу шкоду, оскільки він не є розпорядником коштів Державного бюджету України з яких можуть бути здійснені компенсаційні виплати заподіяної шкоди. Заявлені позивачем вимоги про відшкодування шкоди є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

11.12.2024 року надійшла відповідь позивача на відзив Кабінету Міністрів України в якій позивач наполягає на задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у позовній заяві.

12.12.2024 року до суду надійшов відзив Комунального підприємства «Київський метрополітен» на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог. Як зазначено у відзиві, в тексті позовної заяви позивач зазначає свою незгоду із відповідями КП «Київський метрополітен» від 07.12.2021 №120-НЗІ, від 15.01.2024 №21-НЗІ на свої звернення від 29.11.2021 та від 08.01.2024. Позивач в листі від 29.11.2021 зазначав, що в локації станції метро «Університет», під старим ботанічним садом ім. Фоміна, в минулі роки збудовано стратегічний об`єкт К2. В межах цього об`єкту функціонує станція з радіоелектронної боротьби, на якій працює штат фахівців. Потрапити до цієї станції можна через вхід, що розташований між двома ескалаторами метро «Університет». Наземна частина цього об`єкту знаходиться під територією ботсаду і огорожена бетонним забором. Комунікації цього об`єкту обслуговуються КП «Укрспецзв`язок», що підпорядковане «Держспецзв`язку». Листом КП «Київський метрополітен» від 07.12.2021 №120-НЗІ повідомило позивача про те, що об`єкт, зазначений у запиті, не перебуває в господарському віданні КП «Київський метрополітен». На повторний запит позивача від 08.01.2024, КП «Київський метрополітен» листом від 15.01.2024 №21-НЗІ повідомило про те, що Підприємство є об`єктом критичної інфраструктури. Відповідно до п. 8 Порядку віднесенння об`єктів до критичної інфраструктури, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 09.10.2020 №1109 відомості про об`єкти критичної інфраструктури, що містяться у зведеному переліку об`єктів критичної інфраструктури та секторальних переліків об`єктів критичної інфраструктури, є інформацією з обмеженим доступом, захист якої забезпечується відповідно до вимог законодавства. Представник КП «Київський метрополітен» зазначає, що надано вищезазначені відповіді відповідно до норм чинного законодавства України.

Також представник вказала, що аналіз ст.1167 ЦК України дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров`я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.

06.01.2025 року до суду надійшов відзив Державної адміністрації служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в їх задоволенні. Як зазначено у відзиві, відповідно до пункту 6 прохальної частини позову на думку Позивача, моральну шкоду, нанесено Позивачеві недостатніми діями Кабінету Міністрів України, бездіяльністю Національної поліції України та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, що в сукупності призвело до грубого порушення немайнових прав Позивача на працю; на захист свого здоров`я і життя; на свободу та особисту недоторканість; на безпечне для життя і здоров`я довкілля; на недоторканість особистого і сімейного життя; на повагу гідності та честі. Це твердження не підкріплено жодним належним доказом. Таким чином Позивачем не доведені складові елементи шкоди, у тому числі: факту заподіяння шкоди діями (бездіяльністю) Адміністрації Держспецзв`язку, вини Адміністрації Держспецзв`язку завданої недостатніми діями (бездіяльності) Адміністрації Держспецзв`язку, безпосереднього причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) Адміністрації Держспецзв`язку та ймовірного спричинення позивачу шкоди. А отже, на думку Адміністрації Держспецзв`язку, позовні вимоги спираються у своїх висновках на припущення, а не на факти. На припущеннях Позивача не можна стверджувати у категоричній формі, що спричинення позивачу шкоди сталося внаслідок невиконання або неналежного виконання Відповідачем своїх обов`язків. Законом чітко встановлено, що суд, з метою дотримання вимог Цивільного процесуального кодексу України - не може робити висновки та приймати рішення спираючись на припущення. З огляду на зазначене, і так як доказів порушення прав Позивача саме Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України Позивачем не надано, законних підстав щодо обов`язку Адміністрації Держспецзв`язку вчиняти дії на користь Позивача не вказано, позовні вимоги до Адміністрації Держспецзв`язку є необґрунтованими та задоволенню не підлягають

08.01.2025 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив Державної адміністрації служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в якій він наполягає на задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у позовній заяві.

В судовому засіданні позивач вимоги позову підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

В судовому засіданні представники Казенного підприємства «Укрспецзв`язок», Державної адміністрації служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Кабінету Міністрів України, Головного управління Національної поліції у м. Києві та Комунального підприємства «Київський метрополітен» просили відмовити задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у відзивах.

Представник Офісу Президента України в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

На підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність представника Офісу Президента України.

Оцінивши в сукупності надані суду докази, вислухавши сторони, врахувавши їх процесуальні заяви, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди» роз`яснює, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Для застосування такого виду відповідальності, який передбачений вищезазначеними нормами є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 14.08.2006 року обіймав посаду головного консультанта відділу матеріально-технічного забезпечення Департаменту організаційно-технічного забезпечення Апарату Ради національної безпеки і оборони України, з 01.02.2007 року призначений державним експертом відділу комплексного аналізу та планування контрольного управління, з 18.04.2007 року переведений на посаду державного експерта відділу контролю виконання актів Президента України з питань національної безпеки і оборони контрольного управління, 09.06.2009 року звільнений з роботи в Апараті Ради національної безпеки і оборони України за власним бажанням згідно із статтею 38 КЗпП України у зв`язку із зарахуванням на денну форму навчання до Національної академії державного управління при Президентові України.

В подальшому, 01.04.2010 року ОСОБА_1 був призначений на посаду головного консультанта відділу захисту інформації в автоматизованих системах, формування та ведення баз даних департаменту інформаційної безпеки (на період знаходження працівника у відпустці по догляду за дитиною), з 01.06.2011 року позивача призначено на посаду державного експерта відділу внутрішніх загроз управління експертно-аналітичного забезпечення на умовах строкового трудового договору та 20.12.2011 року позивача було звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору п.2 ст.36 КЗпП України.

При зверненні до суду з позовом позивач зазначав, що радіоелектронне супутникове обладнання випромінюючого типу, що розміщене в технічних приміщеннях та даху житлового будинку по АДРЕСА_1 відноситься до станції з радіоелектронної боротьби та розвідки Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» і є джерелом підвищеної небезпеки та саме цим обладнанням впливали на позивача, внаслідок чого його стан здоров`я значно погіршився.

В той же час суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження розміщення за вказаною адресою зазначеного позивачем обладнання та відповідно впливу такого обладнання на здоров`я позивача.

Надана позивачем медична документація та результати обстеження не містять відомостей про будь-який сторонній вплив на стан його здоров`я. Суду позивач не надав висновку експерта який би встановив погіршення стану здоров`я позивача внаслідок застосування будь-якого стороннього впливу на нього.

В позовній заяві позивач також зазначав, що працівниками Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» було знищено його особисте майно внаслідок чого йому спричинена матеріальна шкода.

Однак позивач не надав до позовної заяви належні та допустимі докази на підтвердження тієї обставини, що внаслідок дій працівників Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» позивачу була спричинена матеріальна шкода.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» недоотриманої вигоди (доходів) за 11 років (з 2013 по 2024 рік) позивач не довів належними та допустимими доказами, що він не мав можливості отримувати доходи з вини вказаного підприємства. Крім того, з копії трудової книжки позивача та інформації з Пенсійного фонду вбачається, що він був працевлаштований та відповідно отримував дохід.

Також при зверненні до суду з позовом позивач вказував, що ненадання на його звернення Комунальним підприємством «Київський метрополітен» інформації щодо діяльності станції радіоелектронного зв`язку, приховування такої інформації, спричинило йому моральні страждання; нанесено шкоду його здоров`ю у формі каліцтва технічними кіберзасобами випромінюючого типу зі станції, яка функціонує в локації метро «Університет».

Під час розгляду справи позивач не надав суду доказів, що дії чи бездіяльність Комунального підприємства «Київський метрополітен» в частині надання відповіді на звернення були визнані протиправними, не надано доказів впливу на стан здоров`я позивача будь-якими приладами (обладнанням), що перебувають на балансі/оперативному управлінні Комунального підприємства «Київський метрополітен».

Варто зазначити, що надані до позовної заяви звернення, скарги позивача в яких викладена його суб`єктивна думка та відповіді на них не є доказами протиправних дій відповідачів.

Таким чином, оскільки під час слухання справи позивач не довів суду протиправність дій відповідачів, спричинення шкоди його здоров`ю та майну внаслідок таких дій та відповідно причинного зв`язку між діями відповідачів та спричиненою шкодою, суд не вбачає законом передбачених підстав для задоволення заявлених вимог позивача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Укрспецзв`язок», Державної адміністрації служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Комунального підприємства «Київський метрополітен» про відшкодування майнової та моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Н.Г. Притула